ВСЕ СВОЄ НОШУ З СОБОЮ

Стаття з журналу "Доски" №4 2003 р. (переклад з російської мови)

Ця стаття ні в якому разі не претендує на абсолютну істину в останній інстанції, а є лише особистою думкою автора, заснованою на його мізерному досвіді. Тому не судіть його надто суворо.

Отже.

Перед тим, як купити собі нову дошку, будь-яка людина, що вміє читати та думати, хоча б краєм ока та й загляне до якої-небудь оглядової статті.

Але для початку треба спробувати зрозуміти, що взагалі являє собою сноуборд і з яких основних частин він складається. А складається він з:

1. певної основи – <сердечника, або <серцевини, обклеєної склотканиною>, іноді з додатковими <підсилювачами з карбону та кевлару>;
2. <поверхні, що ковзає> або <бази> (нижня частина), яка має по периметру сталеве підсилення - <кант>;
3. вмонтованих у тіло сноуборда <закладних елементів> під кріплення

Верхня частина сноуборда має декоративне захисне покриття, як правило, з поліетилену (правда, бувають інші варіанти, наприклад, натуральний шпон або просте лакування верхнього графітового шару).

Тепер розглянемо сноуборд детальніше.

Сердечник. Традиційно його виготовляють з дерева. Існує три основних різновиди дерев’яних сердечників.

1. Різновид сердечника, який зустрічається найрідше, <суцільний> (виготовлений з одного куска дерева), має один дуже суттєвий недолік – його може <закрутити гвинтом>. Такі дешеві та легкі сердечники використовують в дошках початкового рівня.

2. Щоб уникнути гвинтового скручування, найчастіше роблять сердечники <з вертикальним ламінатом>. Він складається з повздовжніх рейок, склеєних між собою. Волокна у такому сердечнику протилежно спрямовані, саме для запобігання <скручуванню>. Часто для сердечників використовують рейки з різних порід дерева – як хвойних, так і листяних. Хвойні породи жорсткіші та тендітніші, а листяні – гнучкіші й краще гасять вібрацію. Іноді частину рейок по краю набору розташовують не уздовж, а поперек або під кутом – для збільшення жорсткості на скручування. Кількість та ширина рейок у різних фірм відрізняються. Іноді зустрічаються дошки навіть із генетично зміненою деревиною.

3. Третій тип дерев’яного сердечника - <із горизонтальним ламінатом>. Серед простого люду такий тип склейки називають фанерою. Питання зазвичай лише в тому, на якому етапі такий сердечник гнутий. Якщо гнутий уже листок фанери, працювати такий сердечник буде погано. А от якщо кожен шар заздалегідь зігнули, а потім, у спеціальному пресі, склеїли, то такий сердечник не розігнеться вже ніколи. Правда, навіть найкращі сердечники з горизонтальним ламінатом виявляються суттєво важчими, ніж будь-які інші типи сердечників. Крім суто дерев’яних сердечників, бувають ще й комбіновані сердечники зі вставками із склопластикових або кевларових щільників. Такі найчастіше
використовуються у дорогих командних дошках, призначених для технічного фрістайлу, і простим смертним потрібні хіба що для понтів.

4. Ну, і вже зовсім окремою колоною виступають дошки з <пінними> або <композитними> сердечниками. Докладно розглядати цю групу ми не будемо, тому що <піна> вона і в Африці <піна>, а опис усіх можливих варіантів композиту займе надто багато місця, залишімо це тим, хто ці дошки представляє.

<Конструкція> сноуборда.

Варіантів її – безліч, виділімо три основних: <сендвіч>, <кеп> та <гібридна сендвіч-кепова> конструкція. Класичний <сендвіч>: сердечник зверху і знизу оклеюють двома пласкими шарами склотканини. Краї сердечника у цьому випадку
закриваються вузькою смугою пластику ABS. Така конструкція простіше ремонтується і суттєво краще працює під час граничних навантажень. Розглянемо простий приклад.

Візьміть три новенькі стодоларові купюри. Намастіть одну з них з обох боків клеєм, а потім покладіть на неї зверху та знизу дві інші. Дайте просохнути. Тепер, після того, як вони остаточно висохли, спробуйте їх розділити, просто згинаючи й розгинаючи. Не вийшло? Можете їх викинути, тому що розділити склеєні по всій поверхні шари практично неможливо.

Якщо у вас під рукою ще залишилися долари, то перейдемо до розгляду <кепової> конструкції. Візьміть дві нові стодоларові купюри. Одну з них складіть уздовж таким чином, щоб вона у перетині утворила літеру П. Тепер відігніть по усій довжині нижні частини ніжок П назовні. Намастіть їх клеєм та щільно прикладіть зверху до другої стодоларової купюри. Дочекайтесь повного висихання. А тепер спробуйте зігнути цю конструкцію поперек. Не гнеться? І не буде. При цьому така конструкція легше, і їй по барабану, що у неї всередині. Таким чином, завдяки наявності двох вертикальних стінок ми домоглися більшої жорсткості за меншої ваги. Але! Спробуйте тепер зігнути цю конструкцію так,
щоб вона почала ламатися. На місці зламу з’явиться <пузир>, у якому (за наявності сердечника) навантаження на клей буде прикладатися не до зсуву по площині, а до відриву. За докладання навантаження більшого, ніж номінал, вона просто розсиплеться. Що й відбувається з кеповими сноубордами.

Отже:

<Кепова> конструкція легше, жорсткіше, але простіше розшаровується під час навантажень. <Сендвічна> конструкція за тієї ж жорсткості важче, але при цьому гнучкіша й краще витримує надмірні навантаження. Також варто згадати <гібридні> конструкції, що поєднують <сендвіч> та <кеп>. Варіантів таких конструкцій багато, проте виділімо три основних типи:

1. <Сендвіч> із довжиною робочої поверхні + <кеп> на носі й хвості.
2. Усе навпаки, <кеп> із довжиною робочої поверхні + <сендвіч> на носі й хвості.
3. <Сендвіч> по периметру + <кеп> у верхній частині дошки.

Висновки про те, що вам більше до вподоби, робіть самі.

<Повздовжнє> і <торсіонне> підсилення.

У нижній частині сноуборда на шар склотканини
додатково наклеюють дві смуги з кевлару – для збільшення повздовжньої жорсткості. Деякі фірми з тією ж метою використовують <вертикальні стрінгери>, що являють собою смуги склотканини або карбону, вклеєні між рейками <вертикального ламінату>. Жорсткість сноуборда при цьому збільшується так само, як і в описаному вище варіанті <кепової> конструкції.

У верхній частині на шар склотканини часто приклеюють додаткове графітове V-подібне або Х-подібне підсилення, яке називають <торсіонними виделками> або <торсіонним підсиленням>. Деякі фірми, окрім додаткових <пласких торсіонних виделок>, роблять ще й <об’ємні>, або <ЗО-торсіонні виделки>. Вони отримуються шляхом оклеювання склотканиною попередньо оброблених на верстатах з ЧПУ сердечників. При цьому отримується набір додаткових, розташованих у різних напрямках вертикальних стінок, які збільшують як повздовжню, так і поперечну жорсткість. Створюючи торсіонні виделки, деякі компанії доходять до використання зовсім екзотичних технологій типу п’єзоелектричних мікрочипів. У цій системі поперечні коливання сноуборда перетворюються п’єзоелектричним елементом на електричне коливання, потім, проходячи крізь мікрочип, це коливання змінює свою фазу на протилежну та спрямовується назад до п’єзоелементу, де, перетворившися знову на механічне коливання, але вже у протифазі, гасить шкідливу вібрацію. Інші ж компанії обирають більш прості та витончені шляхи, просто замінюючи частину скловолокна в обплітці сноуборда на більш жорсткі волокна карбону або кевлару.

Тепер перейдімо до геометрії бокового вирізу. Повинен відзначити, що до ідей розробників сноубордів про форми бокового вирізу додається ще й непомірна фантазія перекладачів, які намагаються його описати.

Насамперед форми бокового вирізу можна розділити на радіальну та нерадіальну. З радіальною усе зрозуміло – вирізали у дошки збоку за певним радіусом шматок, отримали радіальний боковий виріз. А от з нерадіальними усе набагато складніше.

Улюблений вираз у тлумачів від сноубордингу - <боковий радіус, що прогресує>. За цим терміном, як правило, приховується недоперекладене поняття про <змінний> радіус бокового вирізу.

Як же він змінюється?

А по-різному.

У дошках для фрірайду останнім часом прийнято поєднувати короткий радіус у хвості дошки з довгим радіусом у районі носа. А в дошках для технічного фрістайлу все частіше зустрічається поєднання довгих радіусів на кінцях дошки з коротким радіусом посередині. Окремою групою виступають еліптичні та параболічні форми. Закінчується навіть тим, що роблять дошки з геометрією, отриманою суто експериментально. Наприклад, одна компанія, яка переважно випускає дошки для катання підготовленими трасами, спочатку збирає усе від сердечника до ковзаника, потім певним чином завантажує отриманий <сендвіч>, нахиляє його під середнім для закантовки кутом до площини і по лінії перетину площини й заготівки відрізає усе зайве.

Часто за наявності складних форм бокового вирізу говорять про <усереднений радіус бокового вирізу>.

<Поверхня, що ковзає>, або <база>.

У загальному випадку існує два основних типи баз:

1. Штамповані, або тягнені.

2. Спечені.

Лист поліетилену для баз extruded отримують шляхом витискування й прокату між двома валиками розплавленої поліетиленової маси. Основні переваги таких баз – передусім їх украй низька вартість, добре ковзання без додаткової обробки та висока ремонтопридатність.

Під час виробництва баз sintered використовується дрібно гранульований поліетилен з різноманітними добавками (найчастіше у якості добавки використовується графіт, за що у народі такі бази прозвали <графітовими>). Основна ідея виробництва таких баз полягає в отриманні жорсткого пористого композиту, який легко вбирає мазі. Переваги таких баз у їх високій жорсткості та дуже добрій сприйнятливості до мазі. Щоправда, без додаткового змащення такі бази ковзають гірше, ніж штамповані і значно складніше ремонтуються.

Висновок: бази extruded – для тих, хто не бажає заморочуватися мазями та дорогим обслуговуванням, а бази sintered – для тих, хто в ім’я високих спортивних результатів згоден постійно жертвувати напередодні катання кількома годинами для підготовки дошки. Отже, як видно з цього стислого огляду, із фантазією у розробників обладнання для сноубордингу все гаразд, і вони надалі будуть тішити нас запровадженням у виробництво дошок за новими технологіями.