-    Колись нашими українськими розлогими степами воронії коні скакали. Та які ж то були коні! Мов із заліза ковані, зі сталевими м'язами і гривами такими густими та довгими... І от цими незайманими дикими степами, де ковила і вітер панували, на вороних верхи козаки скакали. А шаблюки які в них були! На сонці різними барвами вигравали!- так захоплено, ніби співаючи гімн славі козацькій, розповідав дідусь про минулі часи. Він сидів під яблунею, примруживши очі і вдивляючись у далечінь, ніби намагався побачити тих бравих хлопців -запорожців.

Мені так закортіло похизуватися й своїми знаннями з історії:
-    Діду, діду! А ми про козаків у школі вчили! Ще в них гетьмани були: Іван Мазепа...
-    Що це ти, онучко, кажеш? Та який-то козак, той Мазепа? Він зрадник, а не козак: ні честі, ні гідності, все до дівчат ходив та королівські вина пив.

Ось така думка про І.Мазепу панує серед людей. Його ім'я не покрило забуття, але славу обліпили реп'яхи. Після розмови з дідусем я замислилась: справді, а хто ж І. Мазепа - зрадник чи герой? Звичайно, не так просто мотивувати дії іншої людини, а надто тоді, коли тебе віддаляє прірва, що носить назву «століття»,а ти лише почала майструвати кладочку знань, направлену в історію. І хоч береги цієї прірви я ще не сполучила, все ж певну думку про Івана Мазепу маю і вважаю, що судять гетьмана доволі несправедливо. Всі ж знають, як це буває: сказав хтось щось колись, а плітку люди, мов вітром, рознесли, і живе вона довго-довго, глузуючи над правдою. Отож, спробую поглянути на вчинки І.Мазепи об'єктивно.

«По одежині зустрічають, а по розуму проводжають», - так говорить народне прислів'я. А ми зустрінемо нашого героя як по одежині, так і по розуму. Вдивляючись у його портрет, звертаєш увагу на обличчя, яке не виражає ні почуття, ні емоцій. Але очі! Вони випромінють суворість та мужність. Вольове підборіддя, ніс, мов у скульптури Зевса, погляд-рентген - усе, що потрібно для лідера. Оскільки Іван Мазепа - людина не бідна, то одяг та аксесуари на ньому - коштовні і свідчать про винятковий смак, витонченість та почуття міри господаря.

Краса красою, а характер - це те, що робить із людини Людину. Що ж то був за чоловік? Особисті листи гетьмана є доказами того, що він був емоційним і романтичним, високоосвіченим і духовно багатим. « Моє серденько, мій квіте рожаний!.. Щасливші мої листи, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої бідні очі, бо тебе не оглядають», - звертається він до коханої. Такі глибокі почуття, емоційні страждання, духовні потрясіння пронизують кожен лист. За доволі короткий час Іван Мазепа став займати високі посади. Чи не є це ще одним підтвердженням його розуму? І російському цареві, і європейським володарям, і українським багатіям, і привабливим жінкам - усім умів сподобатись. Я вважаю, що саме дипломатичність, уміння спілкуватися, розум і хитрість допомогли Івану Мазепі досягти життєвих висот. Але яку б ти посаду не обіймав, повинен залишатися перш за все патріотом. А чи можемо Івана Мазепу назвати патріотом? Це запитання і є дискусійним. «Він був жорстоким до простих людей, обкладав народ податками», - не  один заперечить. Так, це було. Але куди вкладав ті кошти?

Я вважаю, що лише істинний патріот не є байдужим до національних надбань. А саме завдяки І. Мазепі такою прекрасною є Києво-Печерська лавра, а Софіївський собор - цілим і неушкодженим. А скільки храмів Господніх, різних закладів зведено на українській землі за велінням гетьмана! Так, ви знову мені можете заперечити, що, можливо, Іван Мазепа, як і Володимир Великий, вважав, що релігія - ключ до серця народу, що, можливо, за велінням матусі-монахині такі пожертви зроблено. А чи мав намір у такий спосіб врятувати свою грішну душу?

Звичайно, маємо право звинувачувати, а можемо виправдовувати. Але повинні пам'ятати: всі ми - люди, і Господь не застрахував нас від помилок. І щоб судити ближнього, ми повинні добре знати і обставини, які спонукали до тих чи інших дій, і мотиви, і поклик серця людини. Сьогодні можемо говорити про гетьмана І.Мазепу як про гульвісу, який, крім усього, міг будь-кого «розвести на гроші», як про зрадника, який «братався» з ворогами. Але ми повинні дати відповідь на запитання: «Чому?». Можливо, безвихідь спонукала до таких дій, а, можливо, саме пошуки виходу з лабіринту, в якому перебувала тоді Україна, були причиною помилок.

У кожного з нас є своя думка щодо цієї загадкової історичної постаті. Так, загадкової: не було б загадки - не було б дискусії. Я, можливо, в чомусь і помиляюсь, розмірковуючи, хто для мене є Іван Мазепа. Але в тому, що ця людина всім серцем любила Україну, я переконана. «Мати моя старенькая, чом ти вельми слабенькая?» - так звертатися до неньки-України буде лише люблячий син. І перейматися бідами держави, шукати для неї кращої долі буде лише патріот:

 

Жалься, Боже, України…
Озьмітеся всі за руки,
Не допустіть гіркої муки
Матці своїй більш терпіти!
Нуже врагів, гнуте бити!

Христина Цибах