|
Петро ЗАСЕНКО
|
|
Василь ДОВЖИК
|
|
Зінаїда ОЛЕКСЕНКО
|
|
Володимир Шкварчук
|
|
Іван Ященко
|
|
Євген Луконин
|
|
Юлія Закрева
|
|
|
Петро ЗАСЕНКО
Справжнє кіно
Рано-вранці на світанні
Відчинила я вікно...
У вікні, як на екрані,
Дивовижне йшло кіно.
Ґелґотіли справжні гуси,
Справжній півень: ко-ко-ко,
Із хліва несла бабуся
У дійниці молоко.
І мені квітчасту чашку
Аж по вінця налила.
Кицька нюхала ромашку,
Що під плотом розцвіла.
Сонце сходило поволі
Крізь легесенький туман,
Чорнобривці і красоля
Пахли на увесь екран.
Пес Бровко м`якенькі лапи
Подавав мені в вікно...
Як то добре рано встати,
Бути в справжньому кіно.
У бабусі
У хатині у бабусі
Вікна світяться вночі –
Там тепленько, як у вусі,
Ще тепліше на печі.
В шибку хукає знадвору
Холоднюча темнота,
Вітер виє із простору,
Снігом хатку заміта.
І мороз у двері шкряба,
У щілини лізе знов.
„Не пущу, -- говорить баба –
Йди туди, звідкіль прийшов”.
Холод сердиться, лютує
Попід хатою вночі...
Тепле літечко зимує
У бабусі на печі.
Мурко та Сірко
Мурко подружив із сусіднім Сірком,
Мурко за Сірком всюди бігав слідком.
Відразу немов підмінили Мурка –
В бабусі сметанку злизав з молока.
А щоб догодити сусідському псу,
В бабусі з комори украв ковбасу,
Багато чого від Сірка перейняв,
Почав забувати котяче „няв-няв”.
І навіть бабусі почуть довелось –
Мурко по-собачому гавкнув якось.
Я знаю, від чого біда отака –
Бо котик позичив очей у Сірка.
Птаха і мураха
Через ліс летіла птаха,
Ота птаха –
Добра дбаха.
В неї в дзьобі не комаха,
А велика грудомаха –
Отакенна грудомаха,
Аж не видно із-за неї,
Що летить над лісом птаха.
Йшла мурашка по стежині,
Як годиться господині,
Щось таке несла на спині,
Щось таке несла в торбині,
Аж не видно із-за неї,
Хто ішов там по стежині.
Ой же ж птаха напташила,
А мураха змурашила.
Сойка в вирій відлетіла
Сойка в вирій відлетіла,
Ситняги стоять руді...
Сніг лекжить, мов птаха біла
У покинутім гнізді.
Я спинився недалечко
І міркую навздогад:
Сніг висиджує в гніздечку
Невеличких снігурят.
Коник
В житі коник: жив-жив-жив –
Знову я до жнив дожив.
Час надходить жито жати,
Буду людям помагати.
Бо не справжні то жнива,
Коли в полі
На роздоллі
В житі коник не співа.
Стрики-брики і музики
Йшли по вулиці музики,
А назустріч стрики-брики.
„Ви куди це, стрики-брики?”
„Ми шукаємо музики”.
„Вас вітаєм, стрики-брики!” –
В струни вдарили музики.
Стрики-брики руки в боки,
Почалися танці-скоки.
Так музики вигравали –
Струни геть усі порвали.
А веселі стрики-брики
Геть побили черевики.
Жабеня
Мама жаба із городу
У листочку носить воду.
Із квіткового пилку
Варить к-в-ашу нашвидку.
Нетерпляче жабеня
І собі клопочеться:
-- Ква-ква-квапся, люба мамо,
Ква-ква-к-в-аші хочеться.
Козеня
Стриб! Гоп! Козеня
Подалося навмання
По городу, по леваді,
І ніхто не зупиня.
Ще й гукає: „Ме-мене
Аніхто не здожене!”
Стриб! Гоп! Коло броду
Та й шубовснуло у воду.
Хвалькувате козеня
Заволало навмання:
„Хай хоч хтось наздожене,
порятує ме-мене!..”
Із травиці-росяниці
Із травиці-росяниці
Через бережок
Стрибнув коник у пшеницю,
Стрибнув і замовк...
Там позбирано покоси –
Літечку кінець...
Перестрибнув з літа в осінь
Коник-стрибунець.
Надвечір`я
Куди не йди – цвітуть сади
І обіцяють нам гостинці...
Сидять під хатами діди
Із самотою наодинці.
А соловейки у гіллі
Ведуть змагання між собою.
І сонце рідно до землі
Припало теплою щокою.
Хмаринка лагідна мала
Його у путь випроводжає.
А вишня вибігла з села,
Услід хустиною махає.
Народження пісні
Я йшов лугами навпростець,
Де трави у коліно,
Знайому пісню вітерець
Співав над полем -- линув.
Шуміли в ній бори, ліси
І грали десь цимбали,
Козацькі давні голоси,
Мов з-під землі, лунали.
І моря Чорного прибій
В кайданнім передзвоні
Я чув у пісні вітровій
У себе біля скроні.
Ловив я звуки на льоту
В повітрі голубому
І вивчив пісеньку оту
Дорогою додому.
І поки йшов я поміж трав
По молодому листу,
З верби сопілку змайстрував
Зелену, голосисту.
Тоді вдихнув пісенний звук
У дудочку вербову,
Озвався гай, озвався луг
На ту правдиву мову.
Шуміли в ній бори, ліси
І грали десь цимбали...
Уже й пташині голоси
Ту пісню підіймали.
Затихнув я, бо йшов здаля.
Дай, думаю, спочину...
Аж чую – вся моя земля
Співає Україну.
догори
|
|
