Надія Химиченко, майстриня

Як начинати рушник вишивати, треба спочатку купити полотно. Полотно треба, щоб було біле і домотканне. Щоб не було воно обрізане, ні посередині перерізане, тому що оце переривається життя молодих, які будуть ставати на рушник. Рушник повинен бути тільки суцільний, не менше трьох метрів.
Шиємо ми або нитками шерстяними або шовковими. Це сама лучша енергетика оцих ниток... і передача інформації.

Спочатку вишиваємо минуле нашого роду, які вже відійшли. Потім начинаємо вишивати древо роду нашого. Це такий вазон, який вишивається.. і тут вишивається зірка, яка несе енергетику цій людині, яка стоятиме на цьому рушнику. А це лілія.. вишивається квітка вогню, з якої іде енергетика дальше, і тут сплітається рід чоловічий і жіночий.

Якщо починаєте вишивати рушник, то обов’язково треба помітити, де права сторона, а де ліва, де плюсова, а де мінусова енергія. Плюсова енергія повинна бути чоловіча сторона, і на чоловічу сторону стає чоловік, а на жіночу - жінка. Так що ці дві енергії сходяться в кучку і тоді складається крепка сім’я, якщо вони стоять на такому рушнику.

А голки обов’язково купляються або в понеділок або в четвер, бо це жіночі дні - енергетика іде жіноча. Голку ніколи не можна губити, треба старатися, якою голкою начали такою і закінчити. Потім не можна голку втикати у рушник, а краще голку з ниткою уткнути у подушечку. Як закончили шити, а не закінчили ще вишивати, треба рушник гарненько згорнути, загорнути у біле полотно і положити його до слідуючого разу.

Малюнки ми вибираємо, малюємо самі. Он вам Наталя Іванівна розкаже, як малювати рушника...

Наталя Іванівна, майстриня

Якщо молода починає задумувати свій весільний рушник, то вона обов’язково повинна запланувати усе те, що буде там малювати. З чого складається.. Нижня частина – це потойбіччя. Тут можуть бути такі елементи, як колеса, сонечка, або це можуть бути якісь квіти… Це на смак молодої. Обов’язково ці частини повинні бути розділені.

А це сьогодення у нас і далі буде майбутнє. Що тут на цьому елементі.. Обов’язково повинен бути такий елемент як вазон. Вазон – це містилище першопредка, тобто тут обов’язково знаходиться той перший предок, який заснував цей рід. Він може бути різної форми, різної конфігурації. Це може бути макітрочка чи вазочка, що завгодно можна намалювати, це діло смаку. Повинен бути великий стовбур, на якому буде триматись весь рід. Нижні гілки гнуться до землі, це діди і прадіди. Тобто кожен елемент на цих рушниках щось означає; означає ту людину, яка жила або живе…

Далі середній ярус.. Це ярус, на якому розташовані батьки. Тут можуть бути великі квіти, пташки (павичі, зозулі, орли, голуби).

Верхній ярус.. може бути молоде покоління… І мабутнє – це ось такі безкінечники. Вони являються не тільки поєднанням неба і землі; це такий от бігуночок, на якому ми бачимо і виноградне листя і дубове листя. Це ще і своєрідний такий оберіг.

Надія Химиченко, майстриня

Підготовка до вишивання обов’язкова, ніколи не можна сісти за вишивання рушника, щоб не помити руки і не помолитися Богу. Обов’язково треба благословення у Господа попросити, щоб вишивався цей рушник з Божою поміччю. Так що повинна бути і чиста енергія і чисті руки.

Магічний рушник

Загибель роду запрограмувала... мати

Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби...

Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК:

— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.

Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.

Перш ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася і мила руки
У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.

Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.

Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.

Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.

Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.

Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.

Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.

Усі слова зашифровані в символах узорів

Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.

І ось нарешті весільний рушник вишито. Як же на нього ставати?

Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.

Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.

Джерело: http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=64