Таємниці козацьких регалій - продовження2

СКАРБИ МЕЖИГІРСЬКОГО МОНАСТИРЯ

Після розгрому Січі, царські війська пограбували козацькі церкви. Майже все було вивезено до Росії, де зникло. Пограбували і Межигір’я. На момент ліквідації було 5 церков: дві кам’яні, соборна Свято-Преображенська і брамна Петропавлівська, три дерев’яні. Була велика бібліотека - 174 друкованих і 58 рукописних книг російською мовою, 114 латиною, 54 польською. Крім церковних були видання з географії, мінералогії, металургії, граматики...

У 1787 році Катерина ІІ була в Києві. Хотіла побувати у монастирі. Але, вранці призначеного дня монастир спалахнув - підпалили ченці на знак протесту.

Запорожці, що пішли на Задунайську Січ, Чорноморське козацтво, створили Кубанське козацтво,постійно довбали царицю проханнями повернути цінності монастиря. І вона  повернула. Вони збереглися. Теж потрапили до США. Можливо були передані якійсь церкві (за чутками, де зберігаються дотепер). На жаль, нещодавно відійшли у вічність старійшини козачого руху і історії Америки. Не знайдено письмових свідчень.

Але, іконостас, наймовірніше, у Америці. Ми попросили отамана Сергія Цапенка провести термінове розслідування. Вже почалося опитування, пошуки. Іконостас десь у Нью-Джерсі... Можливо, ікони і документи десь у запасниках музею в Ховеллі...

Починається нова захоплююча історія...

До речі, в Штатах, зберігаються дуже важливі документи, які необхідно переправити в Київ.

Запрошуємо журналістів і науковців приєднатися!

Через кілька тижнів до нас звернувся член редколегії, директор Державного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» Іван Вікован. Сільрада нахабно забирає 4 га(!) землі у заповідника! Як уже забрала в музеї І.Козловського в Мар*янівці! Куди йти? В Мінкульт? Чи до Ющенка. Пішли до Ольги Боднар.

Голова наглядової Ради журналу «Музеї України», народний депутат України 

Ольга БОДНАР:

«РЕСТОРАНИ НА СОЛДАТСЬКИХ МОГИЛАХ.

Чого ще чекати нашим музеям?»

Народний депутат Ольга Боднар чи не єдиний законодавець нинішнього скликання, який реально опікується проблемами музеїв, повереннням культурних  цінностей. Саме О.Бодар привернула увагу влади до проблеми козацьких регалій, що зберігаються в США. Нині народний депутат зацікавилася скандальною історією відчуждення землі в музеї «Битва за Київ у 1943 році», де новоявлені «етнографи» збираються побудувати псевдонародний ресторан прямо на музейній території, на кістках солдат, які звільняли Київ...

-Ольго  Борисівно, Ви стали одним з основних творців найбільшої історичної сенсації останніх років - поверення козацьких регалій часів Нової Січі з Ховелла (США). Чи вдасться Україні повернути скарб? Чи регалії поїдуть до Росії?

- Знаєте, ця історія наскільки фантастична, що є тільки один кінець - щасливий. Вдумайтесь! Козаки віками збирали зброю, документи, книги, ікони, якісь ритуальні речі. Після розгрому Січі всі ті скарби, як і цінності з монастирів (тільки з Межигірського монастиря вивезено 28 возів цінностей!), було переправлено на Кубань, яку Російська імперія подарувала запорожцям. Регалії зберігалися в соборі О.Нєвського в Краснодарі. 1918 року, коли банди більшовиків увірвалися на Кубань і розпочали червоний терор, останній кубанський отаман створив спецгрупу, яка таємно вивезла регалії в Югославію, де вони зберігалися аж  до 1944 року. Потім евакуація до Німеччини, переїзд до США, де скарби зберігаються і нині в музеї Кубанського козачого війська.

 Існує реальна загроза передачі наших святинь у  Краснодар, де їх планують виставити у Соборі О.Нєвського і заховати у запасниках місцевого музею. Коли журналісти журналів «Музеї України» і «Нова Січ» розкопали цю сенсацію, зрозуміли всю важливість козацьких регалій для духовного життя України, почали звертатися у всі владні інституції з вимогою долучитися до процесу повернення регалій, влада або мовчала, або відбувалася відписками. Коли я побачила лист заступниці Міністра культури про те, що в Ховеллі немає нічого цінного, і вона не проти передачі святинь Росії, мовчати не змогла. Підготувала запити Президенту, керівникам Уряду, Міністрам. Включилося МЗС. Секретаріат Президента...

-Нас особливо обурило, що міністр культури Ліховий, до речі, колишній музейник, щойно повернувся із ...США, де щось малозначиме відкривав. Пробув там десь шість днів - в Ховелл не заїхав...

- Це взагалі виходить за межі якогось розуміння! Адже нас активно підтримує отаман Американських козаків Сергій Цапенко, який реально ризикуючи, уповільнив процес передачі реліквій до Росії, володіє ситуацією! До того ж отаман вирішив подарувати Україні, а саме Музею гетьманства в Києві, унікальне сідло козацької старшини. Проблема з доставкою... То що, наш  Міністр не міг зустрітися з отаманом Американських козаків С.Цапенком, який на нашому боці, нашими дипломатами, розібратися, чимось хоч морально допомогти? Знаю, що журнал «Музеї України» ініціює відставку Міністра і  його заступників за некомпетентність і повне ігнорування музейної галузі, чесно кажучи, підтримую таку ініціативу. Днями ту некомпетентну заступницю міністра звільнили. Ще б і нормального міністра культури отримати...

- Днями стало відомо, що сільрада Нових Петрівців Вишгородського району Київщини вирішила відрізати у місцевого музею землю і зробити там етногафічний ресторанчик...

- Це виклик суспільству, відкрите знущання над пам’яттю полеглих, зневага до ветеранів!

Державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» визнано «Кращим сільським військовим музеєм України». Він є одним з основних центрів патріотичного виховання на Київщині. До заповідника входить 8 гектарів землі, на яких розташовано музей, стоянка техніки, пантеон, бліндажі часів війни, поховання, розкішний парк, розбитий ветеранами...

Знайшлися «філософи», які вирішили буквально на кістках загиблих, серед рідких порід цінних дерев, створити ресторанно-готельний етнографічний комплекс. Народна кухня, гулянки-пиятики-танці-ночівля з дівчатами... Місцева сільрада вирішила нахабно відрізати у заповідника чотири гектари парку, аби віддати в оренду якимось сумнівним «інвесторам». Таке враження, що в області більше немає землі для кабаків, тільки як в музеї-заповіднику! Кажуть, прикривають цю сумнівну операцію дуже відомі в культурі і туризмі люди... Нагадаю, що гектар землі в Нових Петрівцях коштує десь мільйон доларів. От і рахуйте. А потім поговоримо про моральність, порядність, вічну пам’ять, повагу до захисників Вітчизни... Поки що через пресу звертаюся до керівників виконавчої влади держави, Мінкульту, Київської ОДА, Вишгородської райради - чи допустимо ми всі пограбування унікального музею, сумнівну операцію з передачі землі? Чи пам’ять про полеглих перетворилася для нас у конкретні суми та гектари?

Ми будемо відслідковувати цю скандальну ситуацію.

Віктор Тригуб,

редактор журналів «Музеї України» і «Нова Січ»

Опубліковано на сайтах «Нова Січ», Тема, Україна кримінальна, сайті музею «Битва за Київ у 1943 році». Спасибі легендарному журналісту і нашому великому другу Олегу Єльцову за сприяння!

САЙТИ ДЛЯ МУЗЕЇВ - ДУЖЕ ПОТРІБНА РІЧ!

Крім вічної боротьби з чиновниками, наша команда, на чолі з інтернет-редактором Ростиславом Саєнком, за літо 2006 року, встигла зробити сайти Музею гетьманства, Лук*янівському заповіднику.

Наша особлива гордість - сайт Державного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році». www.battleforkyiv.org.ua Це перший сайт музейної установи Київської області. І фактично єдиний сайт регіонального військового музею. Відкриття сайту співпало з намаганнями спритних ділків забрати в музею землю, тож перші матеріали були не надто музейними... Згодом ми наповнили сайт статтями про війну, Межигірський монастир, козацтво, історію техніки, зрозуміло, матеріалами про сам музей. Тепер це поважний історико-військовий ресурс, де постійно пасуться курсанти військових училищ, студенти-історики - качають факти для рефератів. Ну, і краєзнавці, дослідники... Зробили добру справу. Душа болить за інші, особливо регіональні музеї. Навіть у НІЕЗ «Переяслав» сайта немає...

Чи не час на державному рівні розпочати програму подібну тій, яку зробив журнал «Музеї України» - «Музейний сайт». І потихеньку вивести в інтернет всі музеї. Як це і прийнято у цивілізованому світі? Адже можемо, коли хочемо! Ми продовжимо виводити в інтернет маленькі музеї.

Не можу не сказати доброго слова про нашого інтернет-редактора Ростика Саєнка. 17 років. Студент технікуму радіоелектроніки - ніяк не запам*ятаємо нової назви... Творець сайтів «Музеї України», «Нова Січ», Музею гетьманства, Лук*янівського заповідника, «Битва за Київ у 1943 році», Народної Екологічної партії, Інституту політичних досліджень ім.Т.Г.Шевченка, ще ряду структур... Збирає комп*ютери, захищає нас від хакерів, вірусів...

Сподіваємося, стане великою людиною!

Ну, а наша боротьба за повернення регалій продовжується. Виступаємо в пресі.

Віктор Тригуб:

 «ЧАС ПОВЕРТАТИ КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ!»

Журналіст Віктор Тригуб добре відомий в Україні і за її межами. Ще в радянські часи став відомим завдяки ініціативі створення Фонду пошуку, структури, що встановлювала імена наших солдат, пропалих без вісті під час війни. За його статтями було навіть прийнято спецпостанову ЦК ЛКСМУ. Що навіть для тих часів було круто. Було повернуто імена десятків тисяч наших співвітчизників. Видано книги-мартирологи. В.Тригуб «пробив» і публікацію списків наших  хлопців, загиблих в Афганістані. Останнім часом Віктор займається проблемами козацтва, видає унікальні журнали «Музеї України» і «Нова Січ». Полковник козацтва. Почесний працівник туризму України, нагороджений відзнакою Київського Міського Голови. Нині взявся за повернення культурних цінностей в Україну.

- Пане Вікторе, чи вдасться повернути в Україну козацькі регалії, що зберігаються в США?

- Вірю, що вдасться! Адже нам, завдяки зусиллям народного депутата Ольги Боднар вдалося долучити до цієї справи і Секретаріат Президента і МЗС. Є значний суспільний резонанс. Ряд публікацій у пресі. Нині все у руках отамана Американських козаків Сергія Володимировича Цапенка, який фактично тягне весь процес на собі. Поки чиновники щось зрозуміють і почнуть хоч щось робити, Цапенко зумів зупинити передачу регалій в Росію, сформував громадську думку в козацьких осередках США на користь передачі регалій Україні. Ми розуміємо, як йому там важко, всіма доступними нам засобами його підтримуємо... На жаль, в державі відсутня структура, яка б професійно займалася поверненням культурних цінностей. Ми пробиваємо її створення.

- Які країни, крім США, привернули Вашу увагу?

- Перш за все, Росія! Історик М.Остапенко розкопав наказ Сталіна за №2 від 1917(!) року про передачу козацьких експонатів з музеїв Москви і Петербургу Україні. Є список. Нічого не передано. Чому? То все наші святині! Для Росії вони просто цяцьки. Після розгрому Січі, тільки з Межигірського монастиря до Краснодару вивезли 28 возів книг, документів, ікон, зброї... Щось втрачено, а більшість просто лежить у запасниках Краснодарських музеїв. Наших дослідників туди майже не пускають... У Варшаві теж зберігається чимало знакових для нас речей. Наприклад, булава, зброя, прапор Гетьмана Сагайдачного, речі Богдана Хмельницького... Документи, книги, зброя... Багато чого потрапило до Німеччини і інших країн Західної Європи.

- А чому саме Ви з Ольгою Боднар займаєтеся цією темою? Хіба в державі бракує спеціалістів?

- Чесно кажучи, і мене особисто, і О.Боднар цим питанням вже трохи втомили. Я журналіст із високим статусом приватного підприємця, Ольга Борисівна фізик-ядерник і юрист, Голова підкомітету Верховної Ради. До нас долучилися музейники і історики. Від імені держави ні говорити, ні реально щось робити нікому. В мінкульті і підпорядкованій йому Комісії з переміщення культурних цінностей через кордон хронічно триває реорганізація. Ці питання там взагалі не розглядають. Кажуть привозьте, потім прибігайте до нас з купою папірців і хабарців, аби ми дозволили щось завезти і кудись передати. Це не державний підхід, а базарний! Хто буде розшукувати ті наші національні цінності, які припали пилом десь у забутих фондах? Хто буде домовлятися? Оформляти? Перевозити? Зрозуміло, треба щось робити! Але, подивіться, хто нині нами править і як... Ви вірите, що ті діячі, ганебно замішані на культурних крадіжках, будуть перейматися українськими культурними цінностями? Якщо проаналізувати, то українці у так званій «українській владі» давно складають ганебну меншість. Так, етнографічний заповідничок-резервація... Мабуть помітили, що про відродження культури, чи українську національну ідею говорять або маргінали, або старі клоуни. Що можна чекати від космополітичного, напівмасонського уряду Януковича? Тож давайте спробуємо зробити те, що ми можемо. Якщо ми можемо видавати музейний журнал, якось лобіювати музейні проблеми, намагаємося повернути якісь культурні цінності - ми це робимо. Щось краще, щось гірше. Без державного чи якогось ще фінансування. Для душі. Хай навіть заради української національної ідеї!

І я вдячний всім, хто поруч! І Ользі Боднар, і Сергію Цапенку, і Людмилі Маленко, і Петру Цимбалюку, і Максиму Остапенку... Всім, хто хоч раз реально допоміг і зробив щось конкретне!

Газета „Секунда”

На жаль, з першого разу прорватися до трибуни парламенту О.Боднар не дали. Не дозволив спікер О.Мороз. Чекали тиждень. Дочекалися.

Виступ народного депутата України БОДНАР О.Б. у Верховній Раді України

Шановний головуючий! Шановні колеги! Шановні слухачі!

Дякувати Богові, що хоча би на 15-му році незалежності наша Україна почала заявляти про повернення власних культурних цінностей із-за кордону.

Нещодавно історик Максим Остапенко знайшов архівний наказ Сталіна під номером два від 17-го року про передачу козацьких реліквій з музею в Росії до України.

Мова йде про грамоти та інші регалії, які після зруйнування Катериною ІІ Запорізької Січі були перевезені до Росії. Перший радянський уряд погодився передати зазначені предмети Україні.

Протягом 17-18-их років була здійснена велика пошукова робота щодо наявності даних предметів у різних музейних та архівних збірках Росії. В липні 18-го року між Українським військово-революційним штабом та Комісією з питань культури була підписана домовленість про повернення предметів, які зберігалися в Оружейній палаті Кремля, Артилерійському музеї, Казанському та Преображенському Соборах в Петрограді. Однак, зазначене розпорядження Сталіна так і не було виконано, а самі козацькі реліквії були повернуті до російських фондосховищ.

Схожою є доля козацьких скарбів часів Нової Січі, які сьогодні зберігаються в музеї Кубанського козацтва в місті Ховелл (Сполучені Штати Америки). Після знищення козацтва з України до Краснодару було вивезено такі унікальні речі, як Євангеліє 759 року, військову печать, ікону Покрови Пресвятої Богородиці. У лютому 19-го року їх було вивезено за кордон.

Сьогодні влада Краснодарського краю докладає всіх зусиль для того, щоб повернути музейну колекцію в Росію. З метою врегулювання повернення українських клейнодів на державному рівні, я звернулася до МЗС, Мінкультури, Президента, Кабміну з пропозицією про створення при парламенті Тимчасової спеціальної комісії з питань повернення культурних цінностей.

Відверто кажучи, мене здивувала позиція міністра культури, який у своїй відповіді зазначає, що передача згаданих клейнодів - це проблемне питання. Фактично він погоджуватися про передачу наших культурних цінностей до Росії.

Мною розроблено проект Постанови про утворення Тимчасової спеціальної комісії з питань повернення культурних цінностей, до якої увійдуть представники всіх політичних сил парламенту. Прийняття цієї постанови викликане часом, оскільки невтручання або відсутність інтересу у держави до власних культурних цінностей призведе до втрати цих реліквій назавжди.

Дякую за увагу.

 Зі стенограми:

ГОЛОВУЮЧИЙ /А.Мартинюк/: Дякую.

Ви підтвердили, що Сталін щось корисного робив для України.

Це радує...

Ось ще підбірка матеріалів з сайту «Нова Січ».

Лист Юрія Артеменка

Несподівано на адресу журналу «Музеї України» надійшов лист від народного депутата України (фракція НУ), екс-губернатора Запорізької області Юрія Артеменка. Нардеп дякує за наші спроби повернути козацькі регалії часів Нової Січі з музею в Ховеллі (США), підтримує позицію дослідника козацтва із Запоріжжя Л.Маленко і редактора В.Тригуба щодо створення держоргану з повернення культурних цінностей в Україну.

Пан Артеменко нагадує, що саме за його часів було відновлено будівництво комплексу «Запорізька Січ» на Хортиці.

Депутат повідомив, що ним підготовлене депутатське звернення до віцика В.Кириленка та в.о. Міністра культури Ліхового.

Нагадуємо, що подібне звернення вже було від народного депутата Ольги Боднар, яку обрано головою наглядової ради журналу «Музеї України». Чиновники про це поговорили. МЗС здійснив якісь спроби вивчити ситуацію. Співробітники посольства України в США спробували потрапити до музею в Ховеллі, але їх туди не пустили...

Доблесна заступниця міністра культури О.Костенко взагалі написала нам, що то все дурниці, і всі регалії треба передати до Росії...

Нині ми вимагаємо створити якусь держкомісію з повернення цінностей, а також безкомпромісного звільнення нинішнього міністра культури та двох його заступниць за непрофесіоналізм.

Це до відома пана Ю.Артеменка. Радимо Вам пане Юрію зв*язатися з отаманом Американських козаків Сергієм Цапенком (адреса є в новинах на нашому сайті), він розповість багато цікавого...

Ми раді, що у нас з*явився новий соратник! Включаємо Ю.Артеменка до редколегії журналу «Музеї України».

Сподіваємося днями зустрінемо Ю.Артеменка і поспілкуємося особисто...

Шеф-редактору журналу «Музеї України» Н.Іванченко

Шановна пані Наталіє!

Хочу від душі подякувати Вам, а через Вас передати слова подяки Віктору Тригубу та Людмилі Маленко, за щире вболівання та опікування питанням повернення в Україну козацьких реліквій, що зберігаються у музеї м.Ховелл.

Мені дуже прикро, що ваші спроби вирішити проблему постійно натрапляють на байдужість чиновників та козацьких організацій.

Маю повідомити Вам, що я, вважаючи дуже важливим відродження культури та духовності, як колишній голова Запорізької ОДА, за часів якого було відновлено будівництво НІКК «Запорозька Січ» на острові Хортиця, не можу стояти осторонь вирішення цієї проблеми. Тому мною було підготовлено депутатське звернення «Про повернення в Україну козацьких реліквій, що зберігаються у музеї м.Ховелла, США» до в.о. віце-прем’єр-міністра України Кириленка В.А. та в.о. міністра культури і туризму Ліхового І.Д.

Сподіваємося, спільними зусиллями ми зможемо повернути козацькі реліквії в Україну, на Запорозьку Січ.

Народний депутат України Юрій Артеменко.

Від редакції : Дякуємо за підтримку! Ю.Артеменко став новим членом редакційної ради журналу «Музеї України». Вітаємо!

Насторожує, що чергове звернення про повернення регалій пішло по тому ж колу. О.Боднар вже робила запит... Після чого ми вже просто вимагаємо відставки в.о. Міністра культури Ліхового та двох його замів за бездіяльність і некомпетентність.

Оприлюднено на сайті «Нова Січ» і в журналі «Музеї України».

Історія продовжується... Ось і той печальний лист з Мінкульту.

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

Редактору журналів

«Музеї України», «Нова Січ»

В.В.ТРИГУБУ

Шановний Вікторе Вікторовичу!

У зв’язку з Вашими заявами на телебаченні, повідомленнями на сторінках Інтернет-видань та листом до Міністерства культури і туризму України стосовно “скарбів Запорозької Січі в музеї м.Ховелл, штату Нью-Джерсі (США)” інформуємо про наступне.

Упродовж останніх років Міністерство культури і туризму України, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, Інститут історії України НАН України активно працюють над дослідженням пам’яток історії та культури козацької доби,  зокрема козацьких клейнодів, які зберігаються в музеях світу, вивчають можливі шляхи їхнього повернення в Україну .

До прикладу, одним із вагомих результатів такої діяльності стала поява  науково-методичного видання “Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького у музеях Європи: пошук, знахідки, атрибуція” (К.,2006), з яким можливо ознайомитися в київських бібліотеках.

У книзі на основі широкого масиву документальних джерел встановлено факти належності козацьких реліквій колекціям зарубіжних музеїв, простежено історичну долю, з’ясовано стан їхньої збереженості.

Під егідою Міністерства культури і туризму, на основі згаданого видання, планується проведення міжнародного наукового семінару, присвяченого обговоренню шляхів та перспектив залучення нашого суспільства до наукового та культурологічного поля, пов’язаного з козацькими реліквіями за кордоном.

Разом з цим інформуємо: клейноди Запорозької Січі, що зберігаються в Кубанському музеї у штаті Нью-Джерсі, вже кілька років перебувають у полі зору працівників Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України та Інституту історії України   НАН України. Так, усвідомлюючи державне, історичне та культурологічне значення цієї проблематики, нами планується видання відповідного збірника матеріалів (каталог документів, підбірка фотоілюстрацій тощо). Робота над його впорядкуванням триває більше трьох років і має забезпечити міцне наукове підґрунтя широкого кола державних заходів, присвячених вшануванню героїчного минулого козацької доби.

За цей час за співпраці з НАН України вдалося встановити наукові контакти з дирекцією кубанського музею, описати виявлені козацькі святині, отримати згоду на їхнє фотокопіювання, зібрати деякі документи щодо їхнього походження та перевезення на територію США, а також укласти бібліографію проблеми.

Принагідно зазначимо, що деякі попередні результати наукових розвідок, хоч і надзвичайно скромно, все ж були оприлюднені науковцями Інституту історії України в останніх авторитетних  виданнях, зокрема “Енциклопедії історії України”, виголошені на наукових конференціях з козацької проблематики.

У цьому зв’язку вимушені звернути Вашу увагу на деякі неточності у висвітленні історичної одіссеї запорозьких клейнодів, а також певну поспішність і необґрунтованість висновків.

Найперше наголосимо, що у США, ймовірно, зберігається лише чотири курінних значка Війська Запорозького Низового (Іркліївського, Брюховецького, Кисляківського куренів та Протовчанської паланки), а не “35 курінних знамен  Вiйська Запорозького Низового”, як це зазначається у Вашому листі. Ще більш прикро, що всі вони вкрай поганої збереженості і потребують справжнього порятунку, а тому не може бути мови про їхнє негайне транспортування.

Ще більш некоректним є твердження про зберігання у CIIIA “ризниці Покровської церкви Нової Сiчi”, оскільки “ризниця” – це церковне приміщення і ніяк не може перебувати за океаном.

На жаль, не має також підтвердження і факт перебування у Нью-Джерсі “iконостасу Межигiрського монастиря”. Так, опубліковані документи, зокрема “Акт Комісії по прийому й охороні Кубанських Військових Регалій” свідчить, що у 1949 р. від Філадельфійської митниці після сплати всіх необхідних мит і платежів, що складало 512 доларів           76 центів США, було прийнято 12 скринь з кубанськими Регаліями. Лише в одній з них – № 9 – перебували предмети культу: 3 ікони, лампада, церковні ноти й книжки.

Неприпустимо спрощено у зверненні представлено проблему повернення культурних цінностей – Кубанських регалій, поміж яких знаходилися поодинокі пам’ятки останньої Запорозької Січі.

Як відомо, всі вони потрапили на територію США у повоєнний час. А перед тим зберігалися на території низки країн Європи, де їхнє перебування регламентувалося цілим рядом правових документів (які потребують ретельного вивчення) із юридичною фіксацією власників та ймовірних спадкоємців. Зокрема, згадаємо угоду від 26 листопада 1938 р. між Управою Воєнного музею в Белграді і представниками Кубанського козачого війська про передачу регалій на переховування.

Необхідно взяти до уваги і факт вивезення запорозьких клейнодів з Кубані (Росія), де вони перебували на цілком законних підставах.

Вищезазначене промовляє про неабияку багатогранність і поступовість цього міжнародного процесу, а тому – складність позитивного вирішення питання стосовно набуття Україною зазначених пам’яток запорозького козацтва.

На закінчення Міністерство культури і туризму хоче подякувати Вам особисто та очолюваній Вами громадській організації за непідробне зацікавлення цією важливою тематикою.

Ми усвідомлюємо необхідність більш повного інформування широкого загалу про стан справ з повернення козацьких реліквій на Батьківщину, позитивні здобутки на цьому шляху і запевняємо, що й надалі опіка над проблемою повернення козацьких святинь в Україну посідатиме чільне місце у нашій діяльності.  

З повагою

Заступник Міністра культури і туризму України                                             О.Костенко.

Коментувати нічого і не хочеться. На щастя для Олі, її вже попросили подати у відставку. Скоро буде ще більш талановито керувати ще чимось, враховуючи можливості тата. Колись посла, нині теж заступника міністра...Подібного листа, переписаного з цього, пізніше прислав і сам Міністр. До нашого рівня не дійшов. Направив депутату О.Боднар. Може хто пояснить, за якими критеріями у нас підбирають керівників культури?