Як і більшість студентів Києво-Могилянської академії, я відпрацьовую в одному зі „структурних підрозділів” нашої alma mater, - „суто на добровільних засадах”. Обрала бакалаврську бібліотеку (відділ комплектування): знаю, робота нудна й одноманітна, та мені страшенно подобається працювати у приміщенні, де сила-силенна книжок. Люблю запах. Атмосферу. У кожної книги - своя історія. Трапляються справжні раритети: тримала якось у руках збірник рецептів, виданий у Німеччині 1848 року. Проте я й не передбачала, яку винагороду доля приготувала мені, філологу, за таку непрестижну, хоча й тимчасову, роботу.

Одного дня нам (тобто бібліотеці НаУКМА) надіслали дарунок від знаного українського мецената, що за радянських часів емігрував до Сполучених Штатів, але рідної землі не забув (ім’я з певних причин не називаю), - три величезні ящики з книгами. Ці потерті, запилені томи, отримавши тавро „Колекція пана такого-то”, попрямували до фонду колекцій, що в Староакадемічному корпусі, - всі, крім двох.

Хіба могла я власною рукою поставити огидний штамп на виданні „Edgar A. Poe. Tales of the Grotesque and Arabesque“, яке побачило світ у Філадельфії 1840 року? Саме провидіння віддало книги в мої руки. Та як же я зчудувалася, коли, роздивляючись удома цей скарб, знайшла новелу, якої не бачила в жодному виданні! Цей твір завершував збірку; таким чином, я нарахувала 26 оповідань. Але ж „Гротески й арабески” містили 25, це я точно знала!

Я й досі ламаю голову над цією загадкою, - а поки, шановні читачі, пропоную вам власний переклад таємничої новели.

AD MEMORANDUM

Чи знайдеться смертний, що розгадав би таємниці пам’яті? Я певен, це абсолютно марна справа; дослідити явища такого роду нам заважає власна природа, бо всі ми цілковито залежимо від волі цієї дами з холодними очима, величної і водночас грайливої, - Пам‘яті.  Та якщо й спуститься якийсь божевільний у підвали своєї душі, - що знайде він там? Яких потвор ховає безмовний морок у лабіринті, якого й Дедал не зміг би побудувати? Хвала Творцеві, чиє милосердя дало нам здатність забувати; але трапляється, що забуте виринає з глибин вод, і те, з чим ми воліли б розлучитися in aeternum, заглядає нам в обличчя.

Я отримав у спадок не лише прекрасний родовий маєток ; од моїх славетних предків перейшла також незбагенна хвороба, якій лікарі не знаходили пояснення і через яку життя моє повнилося неприємностями й страхом. Суть у тому, що час від часу я переживав напади ненормального збудження, хвилювання, що супроводжувалося загостренням чуттів і химерами запаленої уяви; цей стан могло викликати будь-що, притому цілком раптово: почута на вулиці фраза, уривок із книги, пишний захід сонця або жук , який б‘ється об шибку. Після таких нападів приходили апатія й душевне виснаження. Але небезпека таїлася у проміжку між двома стадіями: я не пам‘ятав, як переходив від одного стану до іншого і що робив у ті хвилини. Як мені розповідали, я міг прогулюватися, давати кухареві вказівки, приймати гостей, гортати книгу - робити все, що завгодно, і нічого не пам‘ятати про це! Годі казати, якого клопоту, якого збентеження завдавала моя недуга, тож я рідко покидав маєток , який ділив із кількома вірними слугами.

Одного дня - а це була весняна неділя - до мене приїхав давній друг. Я дуже зрадів, бо не бачив його кілька років; окрім того, вимушене усамітнення гнітило мене, й несподівана зустріч із любим приятелем стала справжньою втіхою. Він збирався пробути у мене приблизно тиждень; тому-то я дуже здивувався й засмутився, коли друг раптово зник через два дні після приїзду. Я пригадую, як ми побажали одне одному доброї ночі, - а вранці, в середу, його вже не було. Речі лишилися в кімнаті для гостей, де він спав. Слуги, як і я, нічого не знали.

Настав вечір, а друг так і не з‘явився. Пошуки в околицях маєтку нічого не дали. Мене огорнули тяжкі думи; навіть власна кімната здавалася непривітною й похмурою. Сам не знаючи, навіщо, я став ритися в шухлядах столу; невдовзі серед записок і листів я знайшов якийсь зшиток у темній обгортці. Цю річ я бачив уперше, проте аркуші було списано моїм дрібним почерком. Не без внутрішнього тремтіння я почав читати:

„Не вважайте мене божевільним - я просто надзвичайно вразлива людина. Те, що не впадає в око будь-кому іншому, для мене… (закреслено) Він би довів мене до сказу своїм співчуттям. [Але не це головне.] Я не можу зосередитися; його сміх, веселощі лунають у покої, навіть коли його нема. Коли я щось пишу, здається, що він заглядає через плече. О Боже мій, я так не можу”.

Рядки здебільшого мало узгоджувалися між собою, вони скидалися на безладні щоденникові записи, і це було тим більше дивно, бо щоденник я справді вів, але він зберігався в іншому місці. Я глянув на останній списаний аркуш - о Господи, що ж я побачив!

„Убив - іншого вирішення не було - й одразу відчув полегшення. Прокрався вночі до його кімнати, все обміркував заздалегідь. Садівник якраз підготував ділянку під троянди, - земля була пухкою й охоче прийняла тіло в себе. (Наступні два рядки я не розібрав.) Ніхто не помітив мене. Сад великий - якщо будуть шукати труп, їм довго доведеться копати. Спи спокійно, любий друже, ти більше не турбуватимеш мене…”

Зшиток упав на підлогу; я затулив руками лице. Невже я міг убити? Як же так… у вівторок увечері я був такий радісний, такий задоволений нашою розмовою, пішов до покою в піднесеному настрої, але не пригадую, як заснув, а вранці прокинувся вкрай знесиленим… о небо, які ж мотиви? І тоді я відчув страхітливий холод, бо хтось наче промовив до мене: „У хвороби мотивів немає”. Певно, після цього я зомлів.

Яке ж було щастя, коли я, розплющивши очі (вже наступного дня), побачив свого друга, що сидів біля мене! У середу, рано-вранці, він поїхав на полювання (маєток оточують мисливські угіддя), про що попереджав, але - о примхлива пам’яте! - це жодним чином не залишилося в моїй свідомості. Приятель заїхав далеко, тож мусив заночувати в лісі, - зате повернувся з розкішною здобиччю. А ті записи, що потрапили мені до рук , були нічим іншим, як матеріалом до мого чергового оповідання, - про цей намір я прочитав у своєму справжньому щоденнику. Одне тільки питання не дає мені спокою: чому пам‘ять відбирала ті хвилини, коли я писав? Мабуть, ця дама хотіла бути єдиним свідком мого творчого акту, - що ж, на те її воля.

Comments

• Новини

  З 17 до 23 серпня чекаємо вас на таких заходах:
  19.08 - фільм Р. Поланскі “Ніж у воді” (Івано-Франківськ)
  18.08 - відкриття виставки картин Наталі Громадюк (Івано-Франківськ)
  23.08 - круглий стіл “Присутність літератури” (Івано-Франківськ)
  20.08 - вечір пам’яті Тараса Мельничука (Івано-Франківськ)
  Новинка: “Нова холодна війна” Едварда Лукаса
  “Сонет №132″: екранізація актуального сюжету
  Влітку у книгарні “Є”
  31.07 - перегляд ігрового фільму «Сонет № 132» (Київ)
  Круглий стіл “За нашу і вашу свободу!”




Опитування

• Я хочу завітати до книгарні "Є"

  • на презентацію книжки
  • на зустріч з улюбленим письменником
  • покористуватись безкоштовним інтернетом
  • придбати книжку, листівку, диск
  • інше

  Результати

   Loading ...