Верховна політико-адміністративна та судова влада належала Великому князю. Він здійснював центральне управління, очолював військову організацію, керував збором податків та зовнішньополітичною діяльністю, призначав єпископів.

Атрибутами великокнязівської влади були «вінець» (корона), герб, печатка й прапор.

Галицько-волинські князі залежали від боярської аристократії, потребували військової та фінансової підтримки. Без згоди бояр не відбувалася жодна політична акція. За формою правління це була феодальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії.

Боярська рада – різновид олігархічної форми правління, що протистояла єдиновладдю князя. До складу входили: найвпливовіші бояри-землевласники, галицький єпископ, найвищі державні посадовці. Вона не залежала від князя й скликалася переважно з ініціативи самого боярства.

Снеми (князівські з’їзди) та віче мали характер консультативно-рекомендаційний.

Характерною особливістю центрального та місцевого управління було прискорене переростання десятинної системи управління у двірсько-вотчинну. Двірсько-вотчинні слуги виконували двірські обов’язки і здійснювали функції управління у всій державі.

Центральною фігурою був двірський, який стояв на чолі апарату управління князівським доменом, супроводжував князя й забезпечував його охорону під час воєнних дій та виїздів за межі князівства.

Важливі функції державного управління покладалися на канцлера. Він був хранителем державної печатки, організовував підготовку державних документів та їх зберігання, виконував зовнішньополітичні та інші доручення. Своєчасне надходження із князівських володінь мав забезпечувати стольник.

Місцеве управління: тисяцькі, посадники, воєводи, старости. Виконували адміністративні, військові та судові повноваження, збирали данину, податки й мито з населення та приїжджих купців на користь князя.