Володимир Косик: Підсовєтська Україна між двома Світовими війнами - ч.4

додано: 03-07-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1183482351.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Україна • Освіта і наука •

Підсовєтська Україна

між двома Світовими війнами

(З нагоди 75-річчя Голодомору)

Продовження. Попередня серія тут:

URL: https://maidanua.org/static/mai/1183044178.html

Організація голоду

Врешті був запущений механізм Голодомору. Цей механізм складався з трьох чинників: 1) завищені пляни доставок, складені Москвою у 1931-1933 роках, 2) насильна реквізиція хліба і всіх продуктів, що почалася з осені 1931 року й тривала до кінця 1932 року, 3) заходи, спрямовані на ізоляцію українського населення за допомогою військ, з одного боку, ізоляція сіл від міст і вокзалів, а з другого - України від інших республік і зовнішнього світу.

Починаючи від квітня 1932 року люди почали вмирати сотнями тисяч, вмирали жахливою смертю, яка часто поєднувалася з божевіллям і канібалізмом. Про випадки канібалізму згадують іноземні журналісти й дипломати. Але російсько-совєтська влада вперто заперечувала існування голоду.

У 1931 році урожай не був поганий. Але в українських селян відра­зу зачали відбирати хліб. Осінню і зимою із 1931 на 1932 рік окупаційна влада розгорнула широку акцію за виконання пляну хлібозаготівлі для держави і т.зв. "буксирні" та інші бриґади розсипалися по українських селах шукати і забирати зерно, буряки і т.п. Газета "Комуніст" ч. 307 з 8 грудня 1931 року писала, що влада вислала на села понад 60 "буксирних" бригад, до яких входило 3.000 осіб, щоб вони "помагали" виконати плян хлібозаготівлі, тобто здирати з українського селянина збіжжя та інші продукти,. Газета нарікала, що до цього часу заготовлено тільки 75% хліба для держави (Див. "Тризуб", Париж, 27 грудня 1931).

На українських селах створено безвихідну ситуацію: розкулачення заможних, опісля середняків та навіть бідних селян при допомозі терору, примусове включення селян до колгоспів, страх перед вивезенням, ліквідація всього приватного майна селянина, погана господарка в колгоспах, реквізиції хліба, буряків, картоплі та інших продуктів, винищення скоту через брак харчів (вбивали корів, овечок і навіть коней і т.д., бо був брак м'яса) і врешті знову ж грабунок зерна для держави, це все разом довело до того, що вже взимі 1932 року селяни не мали що їсти, і відчували, що прийде велике лихо. Багато з них пробувало втікати закордон, головно ті, які жили недалеко кордону.

Яка була їхня доля можемо довідатися з тодішних газетних повідомлень. Для прик­ладу, візьмемо повідомлення румунської преси:

"Майже кожного дня Дністер є тереном тяжких кривавих траґедій, в яких гинуть десятки тисяч людей, убитих совєтськими пограничниками, - писала румунська газета "Діміняца" з 8 лютого 1932 року. - Дністер став кладовищем для тих нещасних, які намагаються втекти до нас. Ось один з випадків убивства на Дністрі. Минулої ночі большевицька стежа спіткала біля села Серпень проти Бендер громаду втікачів в той момент, як вони зійшли на лід. Між втікачами була і одна жінка з дитиною на руках. Пограничники відкрили вогонь з рушниць та стали кидати у вті­качів ручні ґранати... Жінку забито на місці. Інші втікачі, між якими був один хлопець десяти років, втікли під градом куль на наш берег, де їх прийняли наші пограничники. Труп жінки завжди знаходиться на леду; наші пограничники не можуть його взяти, бо він знаходиться на совєтській половині Дністра, а совєтські пограничники його не забира­ють. Ворони клюють уже труп нещасної жінки." (Там же, 20 березня 1932).

У другій половині лютого 1932 року румунська преса постійно по­відомляла, що на румунський бік втікало з України дуже багато дітей. "Кожний день в районі Резини, - писала одна з них 25 лютого, - переходять через Дністер десятки біженців з України. Недавно перебігли Дністер дві дівчини, одна 12, друга 14 років. Вони розповідають, що большевики недавно забили їх батька, який був священником в селі, а матір заслали на Сибір" (Там же).

"Діміняца" з 28 лютого писала: "В ніч з 25-го на 26-го лютого
відбулася нова кривава драма на совєтському березі напроти Бендер. Совєтські пограничники перехопили велику групу втікачів - може яких сто людей, оточили їх, і всіх винищили вогнем з рушниць та ґранатами. Стріли і крики нещасних людей підняли на ноги все населення Бендер. Було чути голоси дітей, жінок та мужчин, яких розстрілювали совєтські пограничники" (там же).

На румунський бік втікали також українські солдати прикордонних відділів та з кінних полків першої кавалерійської дивізії. Ці втечі були б мабуть куди численніші, як би втікачі були певні, що їх румуни не віддадуть назад. Бо були випадки, що румунсько-совєтська комісія віддавала втікачів назад. Румуни оправдувалися звичайно тим, що бояться великого напливу большевицьких агентів, тому тих, які їм виглядають підозрілі, віддають назад.

Численні втечі в лютому, березні і квітні 1932 року, також і через річку Збруч, свідчать про дуже важке положення українського селянства. Люди зачали голодувати, а влада не переривала заготівлі хліба для держави і різні "бриґади" продовжували ходити по селах та вишукували рештки зерна в селян. Весною голод уже панував всюди, а з початком літа люди почали масово вмирати з голоду.

Жнива наприкінці літа 1932 року були по всій Україні доволі добрі, хіба може за вийнятком двох чи трьох реґіонів на півдні. Всеж таки, вони були гірші, як в попередніх роках, бо репресії окупаційної вла­ди проти селян, розкулачення, вивезення численних селянських родин і колективізація привели сільське господарство України на край руїни. Але совєтська. влада запевняла, що врожай був навіть дуже добрий, а Сталін на початку 1933 року твердив, що врожай був кращий ніж у 1931 році.

Урядові джерела подають, що в Україні зібрано 807 мільйонів пудів зерна під час жнив у 1932 році. Та ця цифра є мабуть занадто висока, бо комуністи хотіли виказати, що після реквізиції зерна та відкладення зерна на засів, населенню залишилося досить збіжжя, щоб жити. Коли ж ні, то тоді цифри про скількість забраного у селян збіжжя є фальшиві. За совєтськими джерелами, в Україні держава отримала 255 мільйонів пудів зерна, а крім цього вона зарезервувала ще 145 міль­йонів пудів для засівів. Виходило б, що для прохарчування українсько­го населення залишено 407 мільйонів пудів хліба. Ясно, що стільки зерна напевно вистачило б, щоб прохарчувати 32 мільйони мешканців України, а в тому понад 24 мільйони селян.

Одначе, хоча на українських селах вже лежали трупи померших селян, росій­ська окупаційна влада не припиняла шукати і переводити реквізиції зерна. Що більше, щоб заборонити голодуючим селянам збирати на полях, які стали кол­госпною власністю, доспілі колоски збіжжя, чи інші продукти, та щоб зберегти для себе ввесь врожай, Москва оголосила 7 серпня 1932 року закон про т.зв. "охорону соціялістичної власности". На підставві цього закону окупаційна влада суворо карала всіх, хто, рятуючися від голодової смерти, зважився взяти щось на полі, нехай навіть тільки пару колосків. Часто за цих пару колосків застосовували найвищу кару.

Джеймс Мейс пригадав українцям в газеті День, що коли мільйони українців умирали з голоду Сталін писав 11 серпня 1932 р. до Лазаря Каґановича, що, мовляв, ще не так давно Україна могла бути втрачена для Москви і тому тепер треба її перетворити в найбільше невідчужувану радянську республіку. Для цього з неї треба вичавити український національний зміст (Джеймс Мейс, Урок геноциду, "День", Київ, 30 вересня 2003 р.).

Тут знаходиться суть проблеми. Всі обвинувачують лише Сталіна і комунізм. Чи обвинувачення задовільне?

Хто такий Сталін? Молодий французький комуніст, генсек комуністичної молоді у Франції, Морісе Ляпорт, який бував часто у Москві, знав керівників Кремля, дав у 1928 р. таку відповідь на це питання: "Сталін – несамовитий націоналіст, жадібний продовжити діло Катерини і Потьомкіна. Сталін – це Бонапарт для тих усіх, які в Росії працюють для реставрації імперії ще більше потужної і небезпечної для Европи ніж імперія Миколи ІІ... Ленін не помилявся, коли писав: "Зовсім очевидно Сталіна і Дзержинського треба уважати відповідальними за кампанію справжнього російського націоналізму (31 грудня 1922)... Коли я говоритиму, що Сталін – імперіяліст, котрий приготовляє новий похід панславізму, який кине Европу у кроваву авантюру, я це докажу... Що представляють собою ці драми (фрацузької революції) побіч соток і соток тисяч убитих в Україні і Грузії?... Сталін, більше росіянин і панславіст ніж грузин..." (Maurice Laporte, Les mystères…, op.cit., pp. 11, 12, 13, 199).

Цікаво, що численні українці й українські історики не бачать у Сталіна проявів російського імперіялізму, а француз це побачив ще у 1920-их роках. Сталін став звичайним інструментом російського іперіялізму.

У 1932 р. частину зібраного в Україні збіжжя було вивезено до Росії, частину залишено в Україні й поставлено під охорону війська, решту експортовано закордон.

За офіційними даними, Москва експортувала зернові у таких кількостях: 3 млн. т. У 1931 році, 1,7 млн. т. У 1932 році й стільки само у 1933 році. Хліб продавався за ціною 2 копійки за кілограм. У 1933 році харчові продукти становили 20% експорту СССР. Тоді Москва експортувала: 31.500 т. борошна, 7.900 т. мяса, 37.200 т. масла, 29.000 т. риби, 38.400 т. цукру, 49,3 млн банок консервованої риби (Внешная торговля..., поп.цит., стор. 20-23).

Від весни до кінця 1932 року приблизно півтора мільйона людей згинуло голодовою смертю в Україні. Та це був не кінець, а початок великої трагедії. Москва виготовила справжній плян погрому України, погрому не тільки вільного сільського господарства, але й літератури та культури взагалі. Тому, що кремлівська місія Каґановича і Молотова до Києва в 1932-му році не дали бажаних наслідків, Москва післала туди на початку 1933-го року Постишева, а з ним високого урядовця ҐПУ Баліцкого. Постишев прибув в Україну з широкими повновластями, які зробили його справжнім диктатором. А Баліцкий став шефом ҐПУ в Україні.

Разом з Постишевом до України прибули десятки тисяч росіян, щоб взяти в свої руки ключеві позиції в адміністрації та в усіх галузях економічного і політичного життя країни. Пізніше, сам Постишев звіту­вав про переведені зміни на різних постах, які власне отримали приве­зені ним з Московщини нові кадри.

Він звітував, між іншим, що до жовтня 1933 року, тобто якраз до кінця голоду, надіслано на ук­раїнське село "в загальному характері 3.000 керівних робітників, що грали особливу ролю у введенні нових форм і метод керівництва соціялістичним господарством. За минулий рік, - говорив Постишев –було послано в колгоспи не менше 10.000 осіб, в тому числі на постійну роботу в характері голів колгоспів, секретарів осередків і парторгів колгоспів 3000 чоловік" ("Правда" 8 лютого 1933; гл. Мирослав Прокоп, Україна і українська політика Москви. Частина І. Період підготовки до Другої світової війни. Сучасна Україна, Мюнхен, 1956, стор. 36).

У наступній серії:

Пекло на землі

Голод в Україні набрав справді катастрофічного характеру мабуть у лютому, березні, квітні, травні 1933 року, коли не було ні трави, ні кори, бо все було покрите снігом і знищене морозом. Яким був цей голод, від початку до кінця, видно з деяких свідчень очевидців, чужинецьких і українських.

Вже на самому початку літа 1932 року один кореспондент в російському журналі в Парижі писав: "можна бачити страшні постаті жінок з позначеними голодом дітьми на руках. Багато селян, яких при­тягають слухи про свобідний ринок, йдуть до міст, надіючися щось купити, або вижебрати. Навіть у Харкові зустрічається велике число селян, які жебрають хліба. Але міліція їх виганяє поза місто."

додано: 03-07-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1183482351.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.