На місцях для оперативного керівництва найбільш важливими військово-промисловими комплексами призначалися уповноважені Комітету Оборони. Діяли «штаби», «оперативні групи», «комітети» оборони у складі місцевих партійних і радянських керівників, представників військового командування.

Стратегічне керівництво збройними силами здійснювала Ставка Верховного головнокомандування. Керівництво цим військово-політичним органом також здійснював Й. Сталін.

Потреби фронту спричинили структурні зміни і перебудову діяльності конституційних органів державної влади СРСР та союзних республік. Найважливішими напрямками її діяльності стали забезпечення постачання армії, евакуація та перебудова промисловості на випуск військової продукції. Поряд із цим відбувалась інтенсивна мобілізаційна робота по формуванню військових частин, народного ополчення, винищувальних батальйонів, партійних загонів.

Верховна Рада УРСР, місцеві Ради, більшість депутатського корпусу яких перебувала на фронті та в партизанських загонах, припинили сесійну роботу. Продовжували в евакуації діяти Президія Верховної Ради УРСР, та, певною мірою, виконкоми місцевих Рад.

Закономірно зросла роль Президії Верховної Ради СРСР, указами і постановами якої вводився воєнний стан, проголошувалася мобілізація, затверджувалися зміни в законодавстві, адміністративно-територіальному устрої, створювалися наркомати і призначалися наркоми, ратифікувалися міжнародні договори тощо.