Робитимемо справу раз і надовго

Розмова із заступником директора Центру національного відродження ім. Степана Бандери Тарасом Рондзістим

- Нещодавно відзначили 15 років Незалежності України. З якими відчуттями ви зустріли цю дату?

- З різними. З одного боку, радію, що попри всі «дії» «помаранчевих» політичних сил, Українська держава існує в реаліях, і ми поки що утримуємо позиції на плацдармі з назвою «президентська інституція», хоча і добре обтятому. З іншого - шкодую, що одразу після Майдану не послали до біса всіх існуючих політичних лідерів, які крутилися біля Президента Ющенка. Маючи досвід партійно-політичного будівництва в Україні після перемоги на референдумі 1991 року, Майдан не мав права беззаперечно довіряти оточенню Президента, особливо керманичам політичних партій, зажерливість яких інколи не має меж. Треба було вже тоді зрозуміти потребу та приступити до формування нової команди з молодих українських політиків.

- Чи маємо вважати це як схвалення політики Президента?

- А що, може в нього або в нас сьогодні є вибір? Через недолугість президентської команди ми вимушені грати за чужими правилами. Що йому можна закинути? Від самого початку були відомі його сильні та слабкі сторони. Так само, як було відомо, хто в його команді. А бити та лаяти його сьогодні в патріотичному пориві - це лити воду на млин «донецкіх», які прагнуть отримати все. Для цього їм треба знищити першого справжнього Українського Президента, бо навіть в обрізаному вигляді він становить для них загрозу. Адже це єдина легітимно діюча українська політична сила, яка за підтримки народу може реально покласти край їхнім далекосяжним планам.

- Але ж підписано Універсал? Про які загрози йдеться?

- В українській історії було не одне підписання договорів, угод. Але беззаперечним є факт, як тільки один з підписантів набирав сили, то інший переконувався, що угоді - грош ціна. Тому питання «хто кого» залишається відкритим.

- І як ви оцінюєте шанси існуючих політичних сил?

- Існуючі партії, що входили до президентської коаліції, не мають шансу. Від початку утворення блоку «Наша Україна» її чільні діячі на взаємне поборювання тратили не менше зусиль, ніж на боротьбу з кучмівським режимом. Не дивуюся твердженню одного з лідерів Помаранчевої революції, що вони не сподівалися Майдану. В певній мірі згідний, бо інколи їм було не до цього. Українського Президента привів до влади народ. На виборах 2006 року «помаранчеві» отримали від народу ще один шанс. Але вони знов його втратили. За це партії - члени коаліції «Сили народу» та її лідери мають відповісти перед українською громадою.

- Які ще помилки допустили члени президентської команди?

- На початку свого правління «помаранчеві» купилися на підставу «донецкіх», коли увірували в свою беззаперечну й кінцеву перемогу над «біло-синіми», дізнавшись, що чільні члени команди Януковича разом з ним залишають або вже залишили Україну. В ейфорії президентське оточення вирішило остаточно звести рахунки між собою. «Біло-сині» цього чекали. Зрозуміло, що прачкою в Президента Юлія Володимирівна готова була працювати до певного часу і з прицілом на власну перспективу. Але все одно це не є вагомим аргументом для «Нашої України», щоби при загрозі реваншу «донецкіх» визначати блок БЮТ ворогом № 1. Якби до завершення виборів 2006 року діяла одна команда - президентська, Помаранчева революція завершилася би повною перемогою президентських сил. Сьогоднішній успіх команди Януковича відбувся внаслідок політичної імпотенції «Нашої України» та надзвичайної амбітності лідера БЮТу.

- Чому Ви наголошуєте на силі команди, а не на харизматичності лідера?

- Один в полі не воїн. Сьогодні наші поразки - це результат відсутності президентської команди, сформованої з найкращих представників політичної української еліти за духом. Крім того, у харизми, особливо, коли вона одна, завжди спрацьовує завищене своє «я». Адже Юлія Володимирівна із особистою метою розпочала боротьбу з групою Порошенка під прапором боротьби з корупцією. Наївно думати, що про те, як робляться великі гроші в Україні, вона не знала, коли стояла поруч з ним на Майдані. А якщо знала і якщо вона принципова людина, то чому ще тоді не залишила подіуму? Якщо змушена була терпіти, то нічого би з нею не сталося, якби потерпіла до завершення виборів у березні 2006 року. А вже далі би визначилася, чи по дорозі їй з Президентом та його кумами. В такому разі мали би сьогодні українську владу в парламенті представлену «Нашою Україною» і українську опозицію у вигляді БЮТу, або навпаки.

- Таке враження, що ви захищаєте Петра Порошенка.

- Абсолютно ні. Він найбільше причетний до провалу «помаранчевих». Припускаю, що сильно потратився на виборчу кампанію В.Ющенка, але розмежування бізнесу із владою - це нагальна потреба, яку треба вирішити, і не про людське око. Вихід підприємництва з тіні, не завжди означає вихід П.Порошенка на найвищі посади в державі. Приклад одіозного В.Медведчука свідчить, що кардинальні впливи на державне життя можна мати, не обіймаючи надзвичайно високих посад та без забавок у формальний перерозподіл повноважень між першими особами в державі. Просто треба трохи думати.

- Що, на вашу думку, команда Януковича робитиме далі?

- Потрощивши президентські сили, «біло-сині» зроблять все, аби добити Українського Президента. Діяти вони будуть у таких напрямах.

Перший - позбавити Президента навіть тої невеликої кількості своїх симпатиків, що він ще має на сьогодні. З одного боку, допомагатимуть їм в цьому незалежні і вільні від будь-якого сумління засоби масової інформації та різноманітні центри соціологічних опитувань, які, діючи в умовах омріяної і, нарешті, одержаної свободи слова, трощитимуть рейтинг «батька» цієї свободи. З іншого боку, паплюжитимуть Президента наші «ура-патріоти».

Другий - довести, що Помаранчева революція була звичайнісіньким переворотом з наступним притягненням до відповідальності його ініціаторів та активних учасників. І повірте, «донецькі» не будуть бавитися в законність, як це робили «помаранчеві» після своєї перемоги над Колесніковим, Кушнарьовим, Тихоновим тощо. У цих реґіонах цінують тільки силу. Була би людина, а статтю вони знайдуть. Причому, посадять на стільки, скільки треба, що принципово різнить «біло-синіх» від «помаранчевих».

- Очевидно, Ви не вірите в силу закону та можливість існування в Україні правопорядку?

- А хіба можна забути події в Мукачевому, в Сіверськодонецьку, або як підкидали гранати та інкримінували членам «Пори» протизаконне володіння зброєю? І таких випадків було багато. Хіба завершене розслідування з цього приводу і винні покарані? Ні. І не буде. Існуюча правоохоронна система пильнує не закон, а обслуговує тих, хто при владі. Причому, за своєю природою їй більше до вподоби режим Януковича. Адже там всі свої.

Тому не треба кепкувати з особистих уподобань Президента В.Ющенка. Ми повинні за всіма наворотами, зробленими «вільними ЗМІ» навколо Президента, побачити головне і підтримати, насамперед, його ініціативи щодо змін судової і правоохоронної системи та пропозиції щодо проведення Конституційної реформи. Адже саме реалізація цих заходів гарантуватиме незворотність демократичних процесів в Україні і політичну стабільність в державі.

- Для цього йому потрібна підтримка політичних сил, а «Наша Україна» має певні проблеми. Чи має вона перспективу повернути втрачені позиції в суспільстві?

- Жодної. Але й будь-яка інша існуюча сьогодні партія аж ніяк далеко від неї не втекла. Ставити майбутнє України у залежність від діяльності будь-якої нині діючої державницької партії, навіть після її «капітального ремонту», є хибним. Дехто це вже зрозумів, а тому поспішає використати політичну кон'юнктуру. Установчі збори Української партії є яскравим прикладом цього. Проте, процес її творення мало відрізняється від попередніх спроб створити щось нашвидкуруч, аби бути першим. Завершиться цей проект, як і деякі інші, появою ще декількох партійок, які будуть шукати, кому вигідно продатися. Власне вони з цією метою і робляться.

Так, суспільство дало запит на партію, передусім, в правоцентристській ніші. Але щоб стати впливовою політичною силою, партія має будуватися на принципово нових засадах.

- На яких саме і як має відбуватися, на вашу думку, процес будівництва нової партії?

- На дуже простих засадах. Повна відповідальність партії та її лідерів за свою діяльність перед суспільством. Наявність в партії реальної ротації її керівного складу. Сповідування керівництвом командного стилю роботи. Омолодження керівних органів партії. Розбудова партії знизу догори. Готовність при потребі до реального блокування або об'єднання з іншими державницьким партіями на засадах взаємоповаги та довіри між партнерами.

Хочу нагадати, що ще напередодні завершення виборів у своєму інтерв'ю я наголошував, що є політичні сили, які роблять серйозні висновки з останнього виборчого перегону і готові взяти активну участь у майбутньому партійному будівництві. Уже з квітня відбуваються заходи, які мають закласти добрий фундамент новій політичній силі, метою діяльності якої буде повернути втрачені правоцентристськими партіями позиції та здобути нові. Але давайте це будемо робити спокійно, не поспішаючи, як звичайну буденну справу, начебто нам треба «гній викидати з-під худоби». Робитимемо свою справу раз і надовго.

- Де ви думаєте знайти своїх прихильників? Адже більшість людей, що була на Майдані, остаточно зневірилася у своїх кумирах. Чи знайдуться охочі очолити новий рух?

- Велика помилка творити собі кумирів. Я співчуваю тим, хто страждає «ідоломанією». Але сподіваюсь таких небагато. Впевнений, що якщо настане потреба, то люди вийдуть знов і буде ще не один Майдан.

Мені особисто пощастило діяти в оточенні людей, для яких життєвим кредом є Україна і український інтерес. Ставши на шлях здобуття та розбудови Української держави, вишколюючи себе на прикладі учасників збройного етапу національно-визвольних змагань, їм вдалося виробити стійкий імунітет проти депресій. Отже, вони пропонують українцям «без сліз, без ридань та прокльонів» рухатися далі.

Тобто - формуємо українське середовище, плекаємо українську молодь та опановуємо мистецтвом парламентської боротьби. Водночас дбаємо про готовність до найгіршого розвитку подій, а такого досвіду нам не позичати. Інші народи навчаються нашої стратегії та тактики дій у вкрай не сприятливих умовах. Та і стежки, якими ходили наші партизани, ще не позаростали.

- Ви вважаєте, що потреба такого досвіду ще існує?

- Вважаю, що це не є винятком. Але це тоді, коли іншого виходу не буде. Коли існуватиме пряма загроза втрати Україною державності.

А зараз діятимемо в правовому полі демократичними методами. Сьогодні за підсумками минулих виборів створюються скрізь по Україні ініціативні групи з учасників виборчих перегонів, що були обдурені партійними вождями та лідерами. Головний урок ними винесений, це розуміння різниці боротьби за українську владу та владу для партії. Вони не сприймають появи нового виду бізнесу - політичного та його утворень - партійних ТзОВ. Вони не розуміють, як можна творити меморандуми та укладати угоди про співпрацю із злодіями та фальсифікаторами виборів, яких обіцяли посадити в тюрми. Саме таких українців ми толеруємо і на них будемо опиратися у своїй роботі. Саме з таких ініціативних груп та окремих життєво активних людей має творитися український організований політичний рух, на якому в майбутньому виросте нова політична сила.

Джерело: Шлях Перемоги, ч. 36 (2726), 6 вересня