Franko: Час розізлитися

додано: 29-05-2009 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1243589115.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• • •

Якби мені ще місяць тому хтось сказав, що таке може статися в Україні, я б розреготався. Активіста-природоохоронця, котрий захищав заповідник? Бізнесові структури? За те, що він завадив промислу не нафти й не золота, а звичайного піску? Вб"ють?! Не сміши, друже, - сказав би я цій людині, - ми таки Україна, а не Колумбія. Так, тут бардак і дерибан, тут стаються вбивства, але такий бєспрєдєл - це хіба в страшному сні.

Однак же, це сталося. І те, що сталося, шокувало мене не менше, ніж свого часу смерть Георгія Гонгадзе. Активіста-еколога, що завадив красти пісок з Жукового острова, вбили у дворі власного будинку після того, як він добився припинення крадіжок.

Що ж такого в цьому вбивстві? Який страшний Рубікон перейшла Україна? Що примусило мене відчути справжнісінький страх та відчай, коли я дізнався цю інформацію? Чим цей злочин відрізняється від десятків вбиств, що кояться щодня в Україні?

Коли наркоман вбиває перехожого задля дешевої мобілки, його тілом володіє абстинентний синдром, який примушує його знайти гроші будь-якою ціною. Коли він садить ножа в серце жертви, він не думає, чи варто це робити, чи ціль виправдовує засоби, і слово "тюрма" не зринає в його голові. Гопник просто не думає. Це вбивство жахливе і гидке, однак його можна більш чи менш логічно пояснити.

Коли політичний режим, що оперує мільйонами людей та трильйонами доларів, усуває якогось одного незручного журналіста чи політика, це теж логічно пояснюється. Якщо опозиція переможе, диктатурі буде що втрачати. Режим, застосувавши аналіз, знаходить критичну точку і б"є. Вбивство некрасиве, ризиковане, але воно вимушене, і воно продумане й ефективне. Сміливий журналіст загинув, його подвиг ніхто не бажає повторити. Ціль більш ніж виправдовує засоби.

Те, що сталося у випадку загиблого Олексія Львовича Гончарова, особисто для мене не має ніякого пояснення. Зарібок фірми, яка крала пісок, не порівнюється з величинами державного дерибану. Збитки, які завдав пенсіонер ділкам, вимірюються, либонь, максимум чотиризначними цифрами: в такі суми обійшовся би хабар міліції чи прокуратурі, котра закрила б потім очі на браконьєрство, і воно звично відновилося б за пару тижнів. Не становив чоловік загрози, яка могла призвести до шалених втрат, ув"язнень бізнесменів чи інших радикальних бід. Тим не менше, знайшовся ланцюжок достатньо розумних, достатньо небідних людей, які раціонально запустили машину замовного вбивства.

Вбивства! П"ятдесятирічного активіста-еколога! За пісок!

І ні, не варто стинати плечима і казати - дев"яності, мовляв, повертаються, це закономірно, це всі передбачали, коли почалася криза. Ні, бо в дев"яності вІйни тривали за справді серйозні ресурси. Ці ресурси, при всій своїй тодішній небагатості змогли, по закінченню епохи первісного накопичення, стати для ключових гравців системотворчим капіталом. Мокруха у всіх середовищах вважалася серйозним, крайнім заходом, і вбивці переважно добре знали, щО саме дасть їм те чи інше тіло в лісосмузі.

Яким стратегічним капіталом є пісок з Жукового острова? Які шалені гроші крутилися довкола цього піску? Якою загрозою, яким конкурентом був Олексій Гончаров? Що він хотів ДЛЯ СЕБЕ в цій ситуації? Який раціональний сенс цього вбивства?

Будь-яке вбивтсво завжди безглузде, але тут безглуздя і бєспрєдєл сягнули нових, небачених в Україні глибин.

Як не повертати цю справу, але на думку приходить тільки одне: це акт банальної помсти незручній людині, чи незручній організації, чи незручному суспільному прошарку; акт, який став можливий унаслідок тотальної безкарності. Це шах, який український корупційно-кримінальний конгломерат свідомо оголосив українському громадянському суспільству. Не на авторитетного журналіста, не на впливового політика, не на успішного конкурента, а на звичайного небайдужого громадянина наставив бандюк свою зброю і спокійно натис на курок. Такого самого громадянина, як і той, що читає ці рядки.

В цій ситуації зрозуміло одне. Вбиство Гончарова, подібно до вбиства Георгія Гонгадзе, є роздоріжжям для України. Точкою біфуркації, після якої починаються дві різних України. Одна з них - це Україна, криміналізована так, як нам іще й не снилося. Зона соціальної катастрофи, в яку ми заглядаємо поки що лиш одним оком, і в якій режим Кучми здаватиметься впорядкованим, цивілізованим демократичним раєм. Інша ж Україна - це держава, громадяни якої об"єднаються перед цілком реальним ешафотом і повернуть собі право на життя, остаточно втрачене того дня, коли в дворі Олексія Гончарова пролилася кров.

Який напрямок ми обрали, стане ясно, як тільки прозвучить вирок суду. Якщо вирок суду взагалі не прозвучить - що є цілком реальним, якщо нічого не робити, - або якщо за гратами опиняться стрілочники, а не замовники, нам усім можна буде йти в Інтернет і сміливо обирати країну для якнайскорішої еміграції. Однак, я вірю, шо Гончаров, як і Гонгадзе, загинув не дарма.

Напередодні помаранчевої революції в офісах громадських організацій Львова, які займалися організацією протестів, раптом почалися масові обшуки. Буквально в один день значно посилився тиск на учасників і навіть на членів їхніх родин. Коли в тебе в під"їзді стоять незрозумілі люди і слідкують за тобою, а твої батьки отримують погрози, відчуття небезпеки стає украй реальним. Це, мабуть, і спричинилося до того, що наступного ж дня активісти об"єднали свої координаційні центри і почали діяти спільно. Чи варто говорити, що чисельність та якість акцій після цього багатократно зросла. І десятитисячні акції в жовтні, що організувалися в той час, стали поворотною точкою в революційній історії Львова.

Своїх не здають. Чи не час нам врешті-решт розізлитися після вбивства нашого колеги?


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 29-05-2009 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1243589115.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.