|
|||||||||||||||||||||
|
Ґеорґ Бьоніш, Ян Фрідман, Кордула Маєр, Міхаель Зонтгаймер, Клаус Віґрефе: Темний континент додано: 23-05-2009 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1243096565.html
Der Spiegel, 22.05.2009 http://www.spiegel.de/spiegel/ • Суспільство • Справа Дем'янюка викликала в німецькому суспільстві чергову хвилю дискусій про відповідальність різних народів за Голокост. Стаття групи авторів у Шпіґелі викликала найбільше неоднозначних оцінок у різних країнах. Для того, щоб обговорення у Форумі Майдану були предметнішими, пропонуємо саму статтю (в перекладі) та коментар до неї достатньо зацікавленої особи - відомого ізраїльського політичного діяча та дипломата, Шеваха Вайса Der Spiegel 22.05.09 Згідною з оцінкою таких експертів, як Дітер Поль із Інституту новітньої історії, кількість не-німців, які "готували, проводили чи підтримували акції знищення євреїв", була приблизно такою ж, як і кількість німців та австрійців, які займалися цією справою – приблизно 200 тисяч. Доволі часто вони не поступалися у своїй жорстокості гітлерівським катам. Чому взагалі став можливим Голокост? Це питання вже давно адресується не виключно німцям, які несуть центральну відповідальність за ті жахливі події, а співучасникам зі всіх країн. Що, наприклад, змусило румунського диктатора Йона Антонеcку [Ion Antonescu] та його генералів, солдатів, чиновників, селян винищити понад 200 тисяч євреїв (а може й удвічі більше). А це було вчинено "з власної ініціативи", як доводить історик Армін Гайнен [Armin Heinen]. Як можна пояснити те, що балтійські ескадрони смерті за німецьким завданням знищували євреїв у Латвії, Литві, Білорусі та Україні? І чому німецьким окупаційним військам між Варшавою та Мінськом було так легко мобілізовувати неєврейське населення на вчинення погромів? Абсолютно незаперечним є твердження, що без Гітлера, Шефа SS Гайнріха Гімлера [Heinrich Himmler] та багатьох-багатьох їхніх партайгеноссе Голокост був би неможливим. Безумовним є теж і те, що "німці не змогли б самостійно вчинити розправу над мільйонами європейських євреїв". Як констатує гамбурзький історик Міхаель Вільдт [Michael Wildt]. У Третьому Рейху з його досконало налагодженою адміністративною системою євреї вже давно перебували під пильним наглядом. Але на захоплених Вермахтом територіях гітлерівські кати потребували інформаційної допомоги, яку їм, наприклад у Нідерландах, надала служба державної прописки, чиї працівники добряче попріли, аби скласти розлогий "єврейський реєстр". А як би змогли есесівці та поліцаї вислідити євреїв у містах Східної Європи з їхнім мультиетнічним населенням без підтримки місцевих мешканців? "Дуже небагато німців були в стані розгледіти єврея у натовпі людей", – пригадує Томас Блат [Thomas Blatt], якому вдалося вижити в таборі Собібор і який нині виступає свідком у процесі проти Івана Дем’янюка. Блат був тоді юнаком зі світлим волоссям, йому вдавалося видавати себе християнською дитиною в рідному польському місті Ізбиця. Він не носив жовтої шестикутної зірки й намагався поводитися впевнено, коли зустрічав людей в одностроях. Проте, його не раз зраджували, адже німці платили за таку інформацію. Лише завдяки неймовірному талану йому вдалося уникати розправи. Звичайно, без проблем можна знайти й численні протилежні приклади. Так один офіцер високого рангу з оперативної групи С (група, відповідальна за смерть понад ста тисяч людей) нарікав: "Українцям не притаманний явний антисемітизм із расових чи релігійних мотивів. Для справи переслідування євреїв їм бракує лідерів та духовного піднесення". Історик Фелікс Тих [Feliks Tych] підрахував, що кількість поляків, які самовіддано рятували євреїв, сягала приблизно 125 тисяч осіб. Про що говорять такі приклади? Про те, що злочинцями ставала лише невелика частина тодішнього місцевого населення. А німці робили ставку саме на них. Есесівцям, поліцаям і Вермахту бракувало персоналу, аби наводити лад на величезних окупованих територіях і винищувати за наказом нацистського керівництва всіх людей єврейського походження. Адже це була смуга в чотири тисячі кілометрів – від Бретані до Кавказу, – на якій треба було упіймати жертву, вивезти її до табору знищення або стратити на місці, пильнувати за тим, аби полонені не втекли, викопувати й закопувати масові поховання тощо. На цьому "полі смерті" у Східній Європі на одного німецького поліцая припадало до десяти місцевих помічників. Приблизно таким же було співвідношення у таборах знищення. Щоправда, не в Освенцімі, де охорона майже виключно була німецькою, але, наприклад, у таких таборах, як Бельжец (закатовано 600 тисяч), Треблінка (900 тисяч) чи Собібор, у якому ніс службу Дем’янюк, на одного чистокровного есесівця припадало приблизно 120 наглядачів-ненімців. З огляду на таку жахливу кількість жертв, виникає досить дражливе запитання, яке ще кілька років тому сформулював берлінський історик Ґьотц Алі [Götz Aly]: можливо, у справі так званого "остаточного вирішення єврейського питання" мова йде про "європейський проект, який лише через певний збіг обставин міцно причепився до німецької історії"? Остаточне звинувачення щодо європейського виміру Голокосту з його шістьма мільйонами замордованих євреїв ще очікує свого проголошення. Доволі пізно, коли більшість злочинців дожили свого віку, французи чи італійці взялися за опрацювання цієї частини своєї історії. По-іншому діють українці чи литовці. Їм доволі складно виконати це завдання. Румуни, угорці та поляки стоять лише біля його початків. І це не дивно. З 1945 року ці спустошені гітлерівським Вермахтом країни вважають себе жертвами. Без сумніву, вони такими і є, з огляду на гекатомби замордованих, залишених Третім Рейхом. Тому таким болісним є зізнання багатьох тамтешніх мешканців, які допомагали німецьким злочинцям. А що ж із антисемітизмом? У тридцятих роках його прихильників можна було відшукати всюди в Європі, оскільки людей страшенно гнітили занепади, які сталися після Першої світової війни та світової економічної кризи. Передовсім, у східній Європі виникала велика спокуса перетворити євреїв на офірних цапів, аби вигнати їх як конкурентів із ринку праці. Так в Угорщині євреї з кінця тридцятих років не мали права займати посади у громадських закладах та не допускалися до виконання ще цілої низки професійних вакансій. Румуни добровільно переймали собі "нюрнберзькі закони" [Nürnberger Gesetze – расистські закони, ухвалені 15 вересня 1935 року на з’їзді націонал-соціалістичної партії у Нюрнбергу. – Z]. У Польщі де-факто обмежувався доступ євреїв до університетів. Масштаби незалежної від Німеччини ненависті до євреїв можна проілюструвати тим, що люмпен у Польщі вже після закінчення війни в 1945 році вбив щонайменше шістсот, а може й тисячу євреїв, котрі пережили Голокост. Окрім того, ексцесивний націоналізм був одним із рушійних чинників, принаймні у Східній Європі. Адже багато тамтешніх громадян мріяли про створення національних держав без меншин. Євреї були лише однією з етнічних груп, яку треба було прогнати. Під час Другої світової війни хорвати виганяли й убивали не лише євреїв, але також (причому у значно більших кількостях) сербів. Поляки й литовці нападали один на одного. Румуни намагалися ліквідувати як циганів, так і українців. В окремих випадках доволі складно з’ясувати, що людей підштовхувало до вбивств. Доволі часто націоналістичне осліплення чи антисемітизм були лише фасадом. У Німеччині, наприклад, під час війни ніхто не мусив голодувати, проте у східній Європі умови життя були значно гіршими. "Для німців 300 євреїв – це 300 ворогів людства, а для литовців – це 300 пар чобіт і штанів", – так описував свідок загальну жадобу здобути майно жертв. Якщо розширювати географію, то можна сказати, що у Франції 96% реквізованих у євреїв підприємств залишилися в руках французів. Угорський уряд зумів завдяки забраним у євреїв маєткам зупинити інфляцію та забезпечити людей пенсією. Націонал-соціалісти очікували від союзних урядів, що ті перш за все переймуть на себе план винищення євреїв. Першим кроком мало бути виявлення всіх євреїв. Потім, згідно з "нюрнберзькими законами", мала бути запроваджена заборона для євреїв на певні види професійної діяльності, запровадження для них особливого податку, націоналізація їхньої власності й позбавлення всіх основ для виживання. І, нарешті: арешт, концентраційний табір, смерть. Але чи вистачить таких пояснень, аби осягнути увесь європейський вимір Голокосту? Автори: Ґеорґ Бьоніш [Georg Bönisch], Ян Фрідман [Jan Friedmann], Кордула Маєр [Cordula Meyer], Міхаель Зонтгаймер [Michael Sontheimer], Клаус Віґрефе [Klaus Wiegrefe] Назва оригіналу: Der dunkle Kontinent Джерело: Der Spiegel, 22.05.2009 http://www.spiegel.de/spiegel/ Зреферував Любко Петренко Rzeczpospolita 22.05.09 Spiegel ганьбить польських селян, які мали б допомагати вбивати євреїв. Я пізнав цих людей особисто. Вони мене врятували у Бориславі. Польський народ може пишатися своїми селянами – стверджує ізраїльський політик і дипломат. Від закінчення Другої світової війни минуло 64 роки. Переважна більшість сучасних німців народилися вже після війни. Майже весь німецький народ не має, отже, жодного безпосереднього зв’язку з націонал-соціалізмом і його злочинами. Існує, проте, щось таке як історична відповідальність. Відповідальність за найбільший злочин в історії людства – Голокост – який був справою німців. Щоб було легше На жаль, видно нині, що частина німецької еліти не усвідомлює тягаря цього величезного гріха, зі знаком Каїна, висіченим на німецькому чолі. Звідси, власне, випливають тенденції до поділу цієї вини з членами інших народів. Перекидання частини відповідальності на представників інших народів, щоб німцям було трохи легше. Останнім прикладом цих дій є стаття в тижневику Spiegel під назвою "Співучасники. Європейські помічники Гітлера у Голокості" [Інша назва – "Темний Континент. Європейські помічники Гітлера у Голокості"]. Однак, чимось новим ця публікація не вирізняється. Перші спроби німці робили вже відразу після війни, і вони посилилися у 1980-х роках. Тоді група відомих німецьких істориків почала "писати історію наново": Ернст Нольте, Андреас Гільґрубер, Міхаель Штюрмер чи відомий біограф Гітлера Йоахім Фест. Виправдовували Вермахт. Гільґрубер доводив, що німецькі цивільні особи наражалися на акти помсти: масові вбивства і колективні зґвалтування жінок чинили солдати Червоної Армії. Подібні сюжети видно в останніх книжках Ґюнтера Ґрасса, який все частіше пише про німецькі страждання. Все це впливає на німецьку ідентичність, ментальність та пам’ять, і має тривожні політичні наслідки. Адже коли б не ця тенденція, Еріка Штайнбах не могла б створити такого сильного і впливового середовища вигнаних. Авжеж, я не хочу тут звинувачувати всіх німців. Є там надалі багато лібералів, таких як Йошка Фішер, які досконало усвідомлюють проблему вини. Маю надію, що мислячі люди, як він, досі становлять у Німеччині більшість. Що це вони формують політику цієї країни. Джерела зла Останні події показують, проте, що в німецькому народі досі існують джерела зла, які дрімають під поверхнею. У теперішній час, коли світ знову занурився в кризу, коли панує безробіття і люди є все більше фрустрованими, з цих джерел може вирости новий німецький націоналізм. Тижневик Spiegel написав, що німці не були самі. Авжеж, що не були! Колабораціоністів у всій Європі було дуже багато. Ніхто цього не заперечує. Але це саме німецький націонал-соціалізм витягнув із цих людей дрімаюче в них зло. Все це відбувалося за натхнення німців на окупованих ними територіях. Тому власне на них лежить тягар відповідальності. Я пригадую, що більшість німців голосували за НСРП [NSDAP], а 600 тисяч німців і австрійців безпосередньо брали участь у Голокості! Крім того, німецький народ здобував вигоди з грабежів Адольфа Гітлера. У німецьких будинках опинялися меблі, картини та коштовності, вкрадені в жертв. Spiegel тим часом заплямовує репутацію польських селян, які мали допомагати вбивати євреїв. На жаль, я бачу в цьому традиційне для німців відчуття вищості та зневаги до поляків. Тим часом, польський народ може пишатися своїми селянами! Це були порядні, працелюбні та побожні люди. Багато з них опинилося серед Праведників народів світу, відзначених Яд Вашем. Гра у ляльки Не тільки Ірена Сендлерова чи Владислав Бартошевскі, але й багато звичайних мешканців польських сіл. Я знаю цих людей особисто. Це три сім’ї, які нас врятували в Бориславі [дві польські та одна українська. – Z]. Люди, які мали в собі природну людську справедливість. Німцям я нагадаю, що якщо ми, євреї, були для них нічим, то поляки були напівлюдьми. За переховування єврея німець міг потрапити до в’язниці, а поляків страчували. Ще раз я звертаюся до сумління всіх німців доброї волі. Не забувайте про свою історичну відповідальність. Жахи минулого повинні бути моральною сучасністю. Під час війни сотні тисяч німецьких дітей розважалися ляльками. А волосся цих ляльок було волоссям єврейських дітей, які згоріли у таборах знищення. Про щось таке просто не можна забути. Автор: Шевах Вайс [Szewach Weiss] – ізраїльський політолог та політик, був головою Кнесету від Партії праці та послом Ізраїлю у Польщі. Співпрацює з Rzeczpospolita. Народився у 1931 році у Бориславі Назва оригіналу: Znak Kaina na niemieckim czole Джерело: Rzeczpospolita, 22.05.2009 Зреферував Омелян Радимський Обидва переклади - Західна аналітична група  Обговорити цю статтю у форумі додано: 23-05-2009 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1243096565.html
Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.
|
|
||||||||||||||||||||
Українська банерна мережа
(Copyleft) maidan.org.ua, 2001-2009
|
|||||||||||||||||||||