Із досьє “Хрещатика”
Ольга Вадимівна Богомолець — голова постійної комісії Київради з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення, доктор медичних наук, головний лікар Клініки лазерної медицини Інституту дерматокосметології, координатор Європейської асоціації лазерної дерматології у Східній Європі, член Американської академії дерматології, Європейської академії дерматовенерології, Нью-Йоркської академії наук.
Народилася 22 березня 1966 року в м. Києві у родині лікарів. 1989 року закінчила з відзнакою Київський медичний інститут імені Олександра Богомольця. Здобула ступінь доктора медичних наук за спеціальністю “Шкірні та венеричні хвороби”. Пройшла курс екологічної дерматології Пенсильванського медичного університету (Філадельфія, США, 1993 р.), закінчила Інститут дерматопатології Бернарда Акермана при університеті Томаса Джефферсона. Брала участь в освітніх програмах Європейської та Американської академій дерматології. Автор більш ніж 70 публікацій в наукових та популярних журналах з дерматології, гістопатології, психології, використання лазерів у дерматології, діагностики та лікування судинних захворювань шкіри, ранньої діагностики раку шкіри та меланоми. Постійний учасник та доповідач національних та міжнародних конгресів з дерматології, прикладної естетики та косметології, лазерної медицини. Автор та співавтор дев’яти патентів України.
Автор-виконавиця сучасних та старовинних українських романсів, пісень на власні тексти та вірші українських поетів. Лауреат Всеукраїнського фестивалю авторської пісні “Оберіг- 1991”, міжнародних фестивалів “Сопот”, “Білі вітрила”. Автор сольних альбомів — “Осінній день”, “Kairos”. З 1992 року проводить благодійні концерти, гроші від яких використовуються для лікування дітей із судинними пухлинами.
Одружена, має чотирьох дітей: Андрія, Катерину, Анну, Софію.
Cтати депутатом Київради Ольга Богомолець не мріяла. Несподівану пропозицію напередодні виборів зробила “Наша Україна”. Ольга зважилася — була певна, що займатиметься не політикою, а реформуванням медичної галузі, хоча б і в рамках одного мегаполіса. Весь її професійний досвід підказував, що кардинальні зміни в медичному обслуговуванні людей, в організацїї самої системи охорони здоров’я конче потрібні. Звісно, зайнятися цим, маючи повноваження депутата, буде простіше. Так сподівалася. Тому її ім’я з’явилося третім у списку кандидатів у депутати до міської ради, а портрет представниці славнозвісної династії лікарів прикрасив передвиборчі рекламні плакати міської партійної організації “Наша Україна”.
Нині серед депутатів Київради ім’я Ольги Богомолець — одне із найгучніших, а її авторитет як голови постійної комісії з питань охорони здоров’я і соціального захисту безперечний.
Перші кроки до професїї
Ольга з дитинства була знаменитістю. Ось вулиця у найпрестижнішому районі Києва імені її прадіда, ось його інститут, а на будинку, в якому минало її дитинство, встановлено аж дві меморіальні дошки: тут жив, працював академік, президент Академії наук УРСР, віце-президент Академії наук СРСР, лауреат Державної премії, Герой соціалістичної праці Олександр Богомолець. Ваги цієї слави вистачило б для всіх нащадків, та не для неї. Для права, природою даного їй, належати до знаменитого роду, вона мусила знайти власні підстави.
Те, що буде лікарем, Оля знала, відколи почала себе усвідомлювати. У дитячих іграх вона завжди всіх “лікувала”. “Пацієнтами” були не ляльки, а живі істоти: метелики, собачки, кошенята і навіть дощові черв’яки, яким конче потрібна була її допомога. Вона бинтувала поранені лапки, змащувала зеленкою перебиті крильця, а щоразу після дощу забирала з доріжок у парку черв’ячків, щоб їх не затоптали перехожі.
Олина мама Катерина Богомолець тоді ще працювала на “Швидкій допомозі”, потім в Інституті судинної хірургії. Додому постійно телефонували, і вони бігли когось рятувати. Хоч куди їхали, у мами завжди була із собою валізка з ліками. Вона з донечкою не сюсюкала. І це було правильно, бо так багато людей, крім неї, потребувало маминої уваги. Шкільні канікули Оля проводила у селі, в татових родичів. Свині, гуси, пасовище, схід сонця, роса на траві, запах свіжого молока й тепла земля під босими ногами... А з другого курсу мама брала Олю до себе на роботу. По суботах, коли в усіх був вихідний день. На той час Катерина Богомолець була головним дитячим патологоанатомом. Вона ставила доньку поруч із собою і розповідала: “Ось дивися, цей лікар те й те недовчив, цьому взагалі не варто було йти в медицину, а цей, крім знань, має лікарський талант”. У свій талант Ольга вірила. Але першу наукову роботу з дерматології написала під супровід... гітари.
Творчу біографію розпочала у баби під грушею
З трьох років родичі називали її артисткою. Що Бог голос дав і пісенну душу, вже тоді було очевидно. Та вона, взявши до рук гітару ще в школі, грала й співала для себе, для своїх друзів, у студентських походах, біля туристичних вогнищ, а потім і біля колиски свого синочка. Вперше вийшла на сцену, коли Андрійкові було три роки. Власне, вийшли вони разом, бо він ніяк не хотів чекати маму за кулісами. Так і простояв коло неї весь концерт. Відчуваючи схвальну реакцію на свої пісні, Ольга подала заявку на фестиваль. На “Червону руту” її не взяли, а з фестивалю авторської пісні “Оберіг” попросили надіслати творчу біографію. І що ж написати? Одне слово — нема. Нема ніякої творчої біографії. Потім зібралася й таки написала на цілу сторінку. І жодного слова неправди. Написала, що розпочала свою творчу діяльність у баби під грушею, що вдосконалювала її, коли виганяла череду у поле, а гартувала у студентських будівельних загонах, і що зараз відшліфовує біля синового ліжечка, співаючи колискові. Це було дотепно настільки, що організатори фестивалю ризикнули, не бачивши й не чувши її, запросити на конкурс. Вона поїхала з позиченою гітарою і стала лауреатом. Своєю музикальністю Ольга, напевне, завдячує дідові Олегу — маминому татові. Він був директором Інституту фізіології Національної академії наук України у 1946-53 роках і найспівучішим серед усіх Богомольців-лікарів.
Гуд бай і... привіт, Америко!
Якось в інститут, де Ольга працювала після закінчення Київського медичного університету, надійшло запрошення на Всесвітній конгрес дерматологів. Усі з того дружно посміялися, бо з їхніми зарплатами навіть квиток в один бік не купиш. Це був час, коли карбованець дорівнював долару. Зате Ольга відправила на той конгрес тези своєї кандидатської дисертації. Послала та й забула. А через кілька місяців отримала відповідь: її тези прийнято, і вона може летіти до Нью-Йорка. О, це було ніби запрошення в космос, на Місяць, на Марс чи ще куди подалі! Вона відповіла, що буде надзвичайно вдячна, якщо її роботу опублікують безплатно, а приїхати не може через складну економічну ситуацію... Гуд бай, Америко!
Проте ще через півтора місяця надійшов лист на гербовому папері з печатками, в якому повідомлялося, що при Конгресі діє комітет допомоги слаборозвиненим країнам. Тому Ользі Богомолець як представниці такої країни виділено гроші на поїздку. Прочитавши таке, вона спаленіла, наче її особисто образили, зім’яла лист і вкинула у смітник... Добре, що сміття три дні не виносила. Вгамувавши гордість і образу, подумала, що треба їхати. Може, це єдиний шанс... Так вона вперше потрапила до Америки. Жила на благодійну стипендію. У неї залишалося ще 250 доларів, які можна було здати на прощальний банкет для учасників конгресу або заплатити за лекції Бернарда Акермана, одного з найвідоміших у світі дерматопатологів. Ясна річ, від банкету Ольга відмовилася. А прослухавши лекції, отримала від Акермана запрошення на навчання у нього, в Інституті дерматології. Взагалі тільки навчальний тиждень коштував там вісімсот доларів, її ж запрошували на цілий рік! Безплатно. Але треба було десь жити, за щось харчуватися... Допомогли американські українці і... гітара. Ольга ретельно вчилася, а на вихідних виступала переважно в клубах української діаспори. Концерти в різних містах Америки організовувала для неї Надія Світлична.
Майстер-класи вдома і за кордоном
Після навчання в Америці Ольга Богомолець іншими очима подивилася на всю систему охорони здоров’я в Україні. Її потрібно кардинально змінювати. Проте самій змагатися з цілою системою надто складно. Швидше і результативніше відкрити власний лікувальний заклад на зовсім нових принципах. Але й починати приватну медицину тоді було майже нереально. Найбільший спротив відчувала саме з боку медиків. Головний аргумент — медицина не має бути приватною. Цю думку Ольга частково поділяла. І якби держава могла створити необхідні умови, дати сучасне науково-технічне і матеріальне забезпечення, вона не вибудовувала б приватний заклад. Тому що межа, де з одного боку здоров’я людей, а з другого — бажання заробити гроші на чиїхось проблемах, дуже тонка. Не всі здатні її відчувати. Отже, найважче в організації роботи такого закладу — дібрати персонал. Вона, наприклад, проводить “кастинг” медсестер і може вибрати одну з трьохсот бажаючих. Ще складніше відшукати “правильного” лікаря. Буває, що людина повністю відповідає вимогам професійності, але доводиться відмовляти саме через відсутність оцієї морально-етичної межі. Ольга витратила десять років, щоб знайти і виростити вісім лікарів. Спочатку вони проходили тестування, потім просто стояли поруч з нею, потім вона стояла поруч із ними під час операцій. Нарешті вони складали іспити і тільки тоді мали доступ до самостійної роботи, до роботи за методикою Ольги Богомолець. В основі цієї методики — розробки американських дерматологів. Однак Ольга настільки вдосконалила їх, що зараз уже до неї приїздять за досвідом і запрошують читати лекції, проводити “майстер-класи” у Швейцарії, Франції, Іспанії, Туреччині... Нині вона координатор Європейської асоціації лазерної дерматології в Східній Європі. Лише досягши успіхів у професії, здобувши міжнародне визнання, Ольга Богомолець, як сама вважає, нарешті стала сама собою, а не просто “продовженням” відомого прізвища.
Вихід на муніципальну орбіту
Потрапивши до депутатського корпусу Київради, Ольга Богомолець очолила постійну комісію з питань охорони здоров’я і соціального захисту і з притаманною їй ретельністю почала вникати в муніципальне господарство. Вона буквально “засипала” профільне міське управління різними запитами. Чиновники від охорони здоров’я мало не щодня мусили готувати для неї усілякі довідки й пояснення. Що називається: “Дістала!” — бурчали в управлінні. Зате дуже швидко Ольга Вадимівна мала досить чітке уявлення про загальний стан системи охорони здоров’я у місті. Потрібно негайно провести повну інвентаризацію усіх медичних закладів — був її перший висновок. Коштів, які виділяються із бюджету на цю галузь, завжди було і буде замало, отож витрачати їх потрібно якомога ефективніше. Вона, наприклад, проти того, щоб будувати нові лікарні, залишаючи занедбаними, погано обладнаними старі. Виявляється, сьогодні в столиці загалом простоює півтори тисячі лікарняних ліжок. Тому потреби відкривати нові нема. Насамперед потрібно раціонально використовувати те, що є. Її дуже турбує, що останнім часом лікарняні приміщення у старій частині міста стають легкою здобиччю бізнесменів-забудовників. Якщо вже впала комусь в око та чи інша будівля (а не так будівля, як територія при ній), то, можливо, і є смисл продавати її, але не за балансовою вартістю самого майна, а за ринковою ціною разом із земельною ділянкою, з таким розрахунком, щоб громада не лише не втрачала, а й мала користь від таких оборудок. Адже справді якийсь стаціонарний лікувальний комплекс можна розмістити й не в центрі, але у приміщенні, зведеному за сучасними стандартами й обладнаному новітніми технічними засобами.
Взагалі ж медичні послуги потрібно наблизити до людей. Очевидно, дуже затратним є утримання величезних централізованих районних поліклінік. Куди ефективніше було б мати на перших поверхах висотних будинків невеличкі амбулаторії сімейного лікаря. Не потрібно було б, приміром, через усе місто мчати каретою “швидкої допомоги”, щоб зробити комусь укол для пониження тиску. Крім того, якщо держава не може забезпечити гідну зарплату лікарям, то варто було б створити умови, за яких лікар сам міг би легально заробляти, а не брати потайки хабарі. Певну підтримку від мерії цього року київські медики отримають. Бюджетом передбачено муніципальні доплати тим, чий заробіток не перевищує шестисот гривень. Але це крапля, що не змінить загальну ситуацію. Потрібна комплексна реформа системи охорони здоров’я.
На жаль, рішення, яке ухвалила сесія Київради, про централізацію бюджетних коштів не підкріплене відповідними програмами щодо реорганізації медичного обслуговування на рівні районів і міста. Про це Ольга Богомолець заявила на останньому минулого року пленарному засіданні Київради. Та участі у голосуванні за бюджет не брала. Мусила поспішати... годувати маленьку Софійку, якій ще немає року. Четверту свою дитину Ольга народила у розпал минулої виборчої кампанії. Вона вважає, що ніяка політика, професійні досягнення, кар’єрні змагання не можуть і не повинні заступати жінці щастя бути матір’ю...