В яких випадках закритість компанії ефективніша за публічність?

Тим часом, IPO — не найдешевший спосіб отримати кошти, що необхідні компанії, і не завжди доречний. Витрати на організацію IPO коливаються в межах 5-10% від вартості розміщення. Як відзначає Олексій Ращупкін, старший консультант ІК «Тройка Диалог Украина», такі витрати є невеликими порівняно зі ставками за кредитами (від 16% річних). Але для компаній середньої руки, які до того ж не хочуть продавати на фондовому ринку більш ніж 50% своїх акцій, витрати на IPO — непосильна ноша. «Два роки тому ми запланували будівництво декількох виробничих об’єктів і розглядали можливість залучення коштів шляхом IPO. Банки на той час не могли видати нам необхідну для розвитку компанії суму. Але після підрахунків, скільки ми зможемо отримати за свої акції, власники дійшли висновку — шкурка вичинки не варта», — розповідає топ-менеджер української компанії непромислового сектору.

«Публічність — не панацея, а закритість бізнесу — не перешкода для його розвитку», — говорить Олексій Ращупкін. «Існує безліч прикладів успішного розвитку приватних компаній. Витрачати гроші, час і нерви на публічність вигідно далеко не завжди», — солідарний з експертом генеральний директор IDS Group Микола Кмить.

Гарний і закритий

Відповідно до класичного визначення приватна компанія — фірма, акції якої не можна купити на фондових біржах. Типова приватна компанія має до десяти власників — зазвичай друзів або членів однієї родини, що колись спільно працювали над створенням фірми або отримали бізнес у спадщину. Всі глобальні рішення в такій компанії приймають дві-три особи. Широкій громадськості про бізнес відомо небагато — в основному лише ті факти, які власники захотіли розкрити.

У ТОП-10 представників американського приватного бізнесу чимало світових імен: PricewaterhouseCoopers, SemGroup, Mars, Meijer. Оборот лідера рейтингу — компанії Koch Industries — сягає $90 млрд. Друга за розмірами приватна компанія Північної Америки — зерноторговельна Cargill з виторгом в $69,9 млрд. Виторг публічних компаній Procter&Gamble, Johnson&Johnson і навіть Microsoft менший в рази.

Цікаво, що переважна більшість інвестбанків і консалтингових компаній (зокрема, українських), що заробляють на організації та проведенні IPO, є непублічними. «У десятці найбільших приватних компаній присутні відразу два міжнародних консалтингових монстри — PricewaterhouseCoopers і Ernst&Young, які активно займаються супроводом компаній на шляху до IPO. Якщо булочник не їсть свій хліб, виходить, він не вважає його на 100% корисним і обов’язковим до вживання продуктом», — іронізує Владислав Остапенко, директор інвестиційно-банківського департаменту ІФГ «Сократ».

Сімейний підряд

Статус непублічної цілком влаштовує власників компанії, стверджує Джонатан Маршал, менеджер будівельного гіганта Bechtel (США, виторг торік — $18,1 млрд). «Менеджери в публічних компаніях занадто зайняті сьогоденням. Їм потрібно виправдати прогнози аналітиків, простежити за курсом акцій, піклуватися про появу хороших новин і запобігати появі поганих», — говорить Маршал. На його думку, головна перевага відмови від публічності — компанія не потрапляє в тотальну залежність від квартальних звітів, як це відбувається при IPO, спокійно реалізуючи довгострокові плани.

Небажання власників компаній перетворювати свій бізнес на публічний пояснюється кількома причинами. Закритим компаніям не страшні ворожі поглинання шляхом скуповування акцій на біржі або у міноритаріїв — угоди a la Mittal Steel-Arcelor приватникам не загрожують. По-друге, приватний бізнес має більшу свободу дій. Порівняно з публічними, приватні компанії найчастіше оперативніші та гнучкіші в прийнятті та реалізації рішень. Публічні компанії відповідно до вимог фондових бірж і міноритарних акціонерів зобов’язані впроваджувати тверді стандарти управління. Тому багато ідей, реалізація яких може підвищити вартість бізнесу в довгостроковому або середньостроковому періоді, іноді просто неприйнятні для керівництва компаній, що розмістила акції на біржі.

У приватних компаніях усе інакше — топ-менеджери непублічних фірм безболісно можуть прийняти нестандартне рішення, різко поміняти стратегію розвитку, оперативно вийти на новий ринок, провести ребрендинг тощо. «Нам не потрібно чекати засідання чергової ради директорів, переконувати численних акціонерів у правильності того чи іншого рішення, постійно звітувати перед ними», — пояснює Ленарт Санден, президент європейської приватної корпорації Sanitec.

Приватні компанії на відміну від публічних частіше йдуть на ризик. Адже через поспішність або необачність менеджменту, компанії не загрожують черги судів, звільнень та інших інструментів захисту інтересів міноритарних акціонерів. Саме тому великі корпорації, яким як повітря необхідні інновації, купують приватні компанії з метою роздобути новий продукт або послугу.

Ще одна перевага приватного бізнесу — закритість інформації про процеси, що відбуваються в компанії. Власники і топи непублічної компанії не зобов’язані щоквартально звітувати перед пресою та інвесторами про зроблену роботу й розкривати інформацію, яка, на їхню думку, є конфіденційною, або погоджувати плани з власниками дрібних пакетів. Інвестори й аналітики не розглядають під мікроскопом кожний крок менеджерів непублічних компаній — у результаті обстановка в подібних фірмах менш нервозна, ніж усередині публічних корпорацій.

Плюс приватної компанії — можливість розпоряджатися вільними коштами на розсуд головного власника. У результаті непублічний бізнес менше піддається зовнішнім потрясінням. У період кризи публічна компанія змушена всіма можливими способами підтримувати біржові котирування, виплачувати дивіденди акціонерам і намагатися позичити гроші для виходу зі штопора. Приватна ж компанія може використовувати запас міцності, акумульований за роки успішності.

Особливо успішними серед приватних компаній вважаються суто сімейні підприємства. Сімейний бізнес, де більшість топ-менеджерів або самі власники, або їхні друзі та знайомі, зазвичай не бюрократичний. «У таких компаніях немає сірої уніфікованої корпоративної культури, поширеної в публічному бізнесі. Та й обстановка сімейності для власника є зручнішою — не виникає відчуття, що у своєму будинку поселилися чужі люди, як часто скаржаться власники публічних компаній», — каже Микола Кмить.

Ринок оцінить

Попри всі принади приватного бізнесу, багато великих компаній відмовляються від цього статусу на користь публічності. «Головний показник розвитку бізнесу — не вільні грошові потоки, не прибуток і навіть не розмір EBITDA. Основна характеристика компанії — вартість її акцій», — вважає Микола Кмить. «Котирування акцій відображають не тільки поточний стан бізнесу, а й стратегію його розвитку», — говорить Максим Матвєєв, директор з фінансово-економічних питань зерноторговельної компанії «Олсидз Україна». Вартість акцій підводить риску під тим, що компанія обіцяла своїм акціонерам. У підсумку тверді вимоги акціонерів, що постійно стежать за кожною витраченою копійкою, змушують публічні компанії бути конкурентнішими, підвищують ймовірність їхнього виживання на ринку, підсумовує Матвєєв.

Публічний бізнес вважається захищенішим від самоправності держорганів, що особливо актуально для компаній з країн, що розвиваються. Для української компанії лістинг на Лондонській фондовій біржі — фактично презумпція невинності. За публічною компанією стоїть не один власник, змушений вирішувати всі проблеми самотужки, а тисячі акціонерів, інтереси яких захищають юристи.

Хоч як дивно, найчастіше лояльність працівників також залежить від форми власності компанії. «Відкриті торги акціями — це найпотужніший чинник мотивації персоналу. Що вища ринкова оцінка вартості бізнесу, то більшу довіру компанія викликає у працівників підприємства і бажання працювати в компанії якомога довше. Можна мотивувати людей високими зарплатами, бонусами, гарними фінрезультатами і навіть опціонами на акції, але порівняно з публічними конкурентами компанія все одно залишатиметься в очах працівників іншою», — стверджує Микола Кмить. Не факт, що кращі кадри не зволіють піти в прозоріший бізнес — де всі рішення приймаються колегіально. «Хоча іноді лідерські якості бізнесмена можуть стимулювати працівників сильніше за будь-які темпи зростання акцій», — не виключає Кмить.

Privacy vs Publicity

При виборі між публічністю і приватністю аналітики радять насамперед керуватися не системою ухвалення рішень або корпоративною культурою, а можливістю залучити фінансування. Для розвитку бізнесу будь-якій компанії потрібен постійний приплив капіталу, який не завжди можна забезпечити власними коштами. Гроші акціонерів іноді закінчуються, а банки готові видавати кредити лише доти, доки співвідношення власного капіталу до позикових коштів не досягне критичної позначки (залежить від галузі, у якій працює компанія). «Якщо як джерело коштів компанію влаштовують банківські кредити та бонди, IPO їй зовсім ні до чого. Але якщо ці інструменти не працюють, настав час замислитися про публічність», — радить Владислав Остапенко.

Інша справа, що приватному бізнесу складніше залучати кредити. Особливо ця складність проявляється на етапі зростання від середнього до великого бізнесу: грошей на розвиток потрібно багато, а компанія ще практично не відома ні інвесторам, ні банкам. У подібних випадках топ-менеджерам непублічної компанії доводиться витрачати час на переговори з потенційними кредиторами. І, найчастіше, приватній компанії позичені гроші обходяться дорожче.

Хоча бувають ситуації, коли перетворення приватної структури на публічну компанію — життєва необхідність, не пов’язана з питанням залучення коштів. «Якщо ваші спадкоємці не хочуть приймати кермо влади компанією, а продаж бізнесу конкурентам небажаний, компанію доведеться зробити публічною. Іншого виходу просто немає».

Контракти