Портрет Пилипа Орлика.
Художник М.Павлусенко
1997р.
Пилип Орлик нащадок литовсько-білоруського шляхетського роду гербу Новіна, син Степана Орлика (вбитого під Хотином 1673 р.) й Ірини з Малаховських.
Народився Пилип Орлик в с. Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Початкову освіту отримав в єзуїтській Віленській академії. Згодом сім’я переселилася на Україну і П.Орлик вступив до Києво–Могилянської колегії (закінчив 1694р.), з 1968 р. був кафедральним писарем київської митрополії. Одруження (1968 р.) з Ганною Герцик, дочкою полтавського полковника П.Герцика, відкрило Орлику шлях до старшинської кар’єри.
З 1700 р. Пилип Орлик працював в Генеральній Військовій Канцелярії, спочатку як старший військовий канцелярист (1702 р.), потім як реєнт, нарешті - генеральний писар, найближчий помічник гетьмана Івана Мазепи. Особливу діяльність Пилип Орлик виявив під час війни 1708-1709 років, зокрема допомагаючи гетьманові у спробах створити антимосковську коаліцію на Сході Європи. В експозиції залу подана схема адміністративно-військового управління Гетьманщини часів Івана Мазепи.
Разом з Іваном Мазепою Орлик подався на еміграцію. Після смерті Мазепи був обраний гетьманом за кордоном, у Бендерах 5 квітня 1710 р. Того ж дня було прийнято документ „Правовий уклад та конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького...” головним редактором якого був Пилип Орлик.
Копію конституції можна побачити серед інших матеріалів залу.
Основною метою політики П.Орлика було – визволення України з-під московської влади. Спираючись на Запорозьку Січ і союз зі Швецією, Пилип Орлик намагався висунути українську справу на міжнародний форум і організувати нову антимосковську коаліцію. Він уклав союзний договір з Кримом 23.11.1711 р., вів переговори з Туреччиною (яка привілеєм 1712 року визнала владу Орлика на Правобережжі і Запоріжжі), з донськими козаками (булавинцями) на Кубані, навіть з казанськими татарами та башкирами. Орлик провадив збройну боротьбу проти Москви на Правобережній Україні у 1711-1714 роках, яка, після перших успіхів закінчилась невдало, через хибну політику Туреччини й хижацьку поведінку Криму. Всі ці події відображені в фотодокументах експозиції.
1714 р. П.Орлик з частиною генеральної старшини виїхав до Швеції, а 1720 р. – переїхав до Німеччини, якийсь час жив інкогніто у Сілезії й Польщі, а з 1722 р. і до кінця життя перебував у володіннях Туреччини. Фактично він був інтернований (до 1734 р. у Салоніках, а потім у Буджаку й нарешті у Молдовії). У цей період Пилип Орлик шукав підтримку також у різних європейських держав, зокрема Швеції, Польщі, Англії, Ватикані, а головне у Франції через свого сина Григора Орлика (див. фотокопію портрета). Разом з ним він намагався організувати власну військову силу й підняти Запоріжжя проти Москви, але всі ці заходи не мали успіху, в зв’язку не сприятливими політичними обставинами по відношенню до України. Помер Пилип Орлик 1742 року в Яссах.
Речовими експонатами, що розповідають про Пилипа Орлика в музеї є факсимільне видання „Щоденника” Пилипа Орлика (Гарвардський університет 1989 р.), аркуш поштових марок „Гетьман Пилип Орлик” (худ. Ю.Логвін, „Марка України” 1997р.), фото танцювального ансамблю „Орлик” (керівник Марія Бабич, Англія), малюнок гербу „Новіна” (роботи В.Панченка), вперше опублікованого Музеєм та інші.
| Фрагменти екзпозиції |
| |
|