Минає 23 роки з моменту найбільшої техногенної катастрофи сучасності. Поступово спадає радіаційний фон в уражених зонах, відновлюються природні екосистеми. З часом будуть реалізовані програми соціально-економічної реабілітації забруднених територій. Але ніщо не зможе повернути сотень тисяч передчасно згаслих життів, понівечених людських доль. І тим очевиднішою постає нині незворотність втрат у сфері духовних надбань постраждалих мешканців Українського Полісся.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи цілий материк українського духовного буття розчинився у мертвій зоні, зупинилася цивілізація. Понад 160 поліських сіл та містечок з їхнім неповторним культурно-історичним обличчям, пам'ятками старовини і талановитими витворами сучасників перетворилися на звалища радіоактивних відходів, приречених на поступове саморуйнування і розкрадання мародерами. Сотні інших населених пунктів Полісся вразила радіонуклідна хмара. А корінні мешканці цього краю розсіялися по світу, назавжди втрачаючи найдорожче – зв'язок з рідним духовним середовищем, в якому зростали і з якого органічно переймали мову батьків та глибинні культурні традиції.

Впродовж 16 років порятунком культурних надбань у зоні катастрофи займалася Історико-культурологічна експедиція Мінчорнобиля – МНС України, яка нині реорганізована в Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф.

За цей час комплексним історико-етнографічним дослідженням було охоплено 350 потерпілих населених пунктів українського Полісся та 94 компактні поселення переселенців. У результаті археологічних розвідок у 2003 році відкрито середньовічний літописний Чорнобиль ХІ-ХІІ ст.., а також, за декілька кілометрів від нього, - ранньонеолітичну стоянку 6 тисячоліття до н.е.

На сьогодні музейно-архівний фонд Центру налічує понад 41,6 тисяч історико-етнографічних та археологічних експонатів, близько 125 тисяч наукових архівних документів (в т. ч. 80 тис. фотографій і понад 3000 годин аудіо – та відеозаписів, які фіксують різні аспекти матеріальної і духовної культури поліщуків, 16 тис. документів на паперовій основі, що були підняті з долівок покинутих хат і державних установ зони та виявлені у середовищі переселенців). За матеріалами польових досліджень випущено у світ понад 30 наукових і науково-популярних видань, 3 компакт-диски з традиційною музикою Полісся, змонтовано декілька фільмів.

Зібрані матеріальні пам'ятки та архівні документи вже зараз є вагомою джерельною базою для створення окремого музею-архіву етнокультурної спадщини уражених районів Українського Полісся, покликаного відтворити і зберегти для нащадків неповторний культурно-історичний образ назавжди зникаючого Поліського краю.

Врятовані пам'ятки народної культури та документальної архівної спадщини неодноразово експонувалися на виставках у Центрі ділового та культурного співробітництва "Український дім", в Національному комплексі "Експоцентр України", у залах Верховної Ради України та інших державних наукових і культурно-освітніх закладах.

На історико-етнографічній виставці "Народна культура зраненого Полісся", яка з 28 квітня по 1 червня 2009 року експонується у Музеї гетьманства, представлені як суто мистецькі твори(народні ікони кінця ХІХ початку ХХ століть та скульптура, вишиті і мальовані на склі і фанері народні картини), так і зразки декоративно-ужиткового мистецтва: ткані і вишиті рушники, орнаментові бодні для зберігання одягу та предмети господарської діяльності, розписні скрині, різноманітні форми побутової кераміки, які втілили в собі високі естетичні смаки місцевих майстрів.

Звичайно, представлені тут експонати – це лише невелика частка врятованих історичних і культурних цінностей. Але сподіваємося, що вони дозволять відвідувачам виставки скласти уявлення про високу художню культуру колишніх і нинішніх мешканців зраненого Поліського краю.