Нездоровий ажіотаж довкола будівництва біля заповідника Софія Київська потроху йде на спад. Попри те, головний архітектор Києва Сергій Бабушкін на останній зустрічі з журналістами в Головкиївархітектурі вирішив врешті поставити над “і” остаточну крапку й першим ділом завів мову саме про цей об’єкт, який наробив стільки галасу. Влаштував й екскурсію на об’єкт, аби журналісти на власні очі переконалися: нічого такого, що спровокувало б скандал на державному рівні, у дворику Рильського провулку, 5, не коїться.
Нагадаю, півтора місяця тому за розпорядженням самого Президента України (!) будівництво практично останнього комплексу у цьому квартальчику — фітнес-центру було призупинено. Причина — нібито через проведення бурових робіт у котловані майбутнього басейну з’явилися тріщини на Софійській дзвіниці. 12 років тому історико-архітектурний ансамбль Софійського собору з усіма спорудами занесено до Списку всесвітнього надбання ЮНЕСКО, а у 1994 році йому було надано статус Національного заповідника “Софія Київська”. Межі охоронної зони об’єкта по сьогодні не визначено. У серпні цього року столична прокуратура навіть порушила справу за статтею 365 Кримінального кодексу України — перевищення службових повноважень посадовців Київської міської держадміністрації, що завдало значних збитків державним інтересам. Проект надбудови двох поверхів та мансарди житлового будинку по Рильському провулку, 5, й прибудови до нього фітнес-центру з басейном ще у 2001 році було погоджено і зі столичним Управлінням охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища, і з радою міської організації Українського товариства охорони пам’яток, і з Головкиївархітектурою в установленому порядку. Тоді ж у зоні будівництва Інститут археології НАНУ провів відповідні дослідження. З деякими зауваженнями проект пройшов і державну комплексну експертизу, його розглянув і Держбуд. Всі про все знали!..
Цікаво, що реконструкція квартальчика, обмеженого будинками по вулиці Володимирській, 20—22, й провулку Рильського, 1—5, триває уже років зо три. Нам продемонстрували фотографію цієї місцини кількарічної давності. Обдерті фасади, сараї й пункт прийому склотари... Архітектори ще не забули й старий покинутий “Запорожець”, який стояв тут бозна-скільки років. За їхніми ж словами, люди, які колись мешкали у цих будинках, Софії й не бачили — таким захаращеним і “убитим” було подвір’я.
Потрапивши сюди нині, ніколи й не подумаєш, що всього кілька років тому на цьому місці був такий собі притулок бомжів: чудові фасади житлових будинків з магазинами та офісами (безумовно, фешенебельних — адже земельна ділянка тут, можна сказати, “золота”), дворівневий паркінг на 160 машин із сучасними системами сигналізації, вентиляції та протипожежної безпеки, дитячий майданчик (схожого, мабуть, у Києві поки що нема), газони, клумби, дендрарій, навіть ставок з трьома коропами й черепахою є! І лише у глибині двору — мертвий “заморожений” котлован, де мав би бути басейн.
— Так звана охоронна зона — це ж не паркан з колючим дротом і з вишкою охоронця,— пояснив Сергій Бабушкін.— У ній, як і в межах червоних ліній, які відділяють магістралі, вулиці, площі й таке інше від території забудови, триває життя. А воно вимагає й перекладання застарілих інженерних комунікацій, пристосування до нових транспортних умов, врешті й містобудівна ситуація змінюється... До речі, у нас затверджено 100-метрову санітарну зону, а у всьому цивілізованому світі вона нульова! Все боїмося, аби щось не вилізло...
А поза тим на території Софії давно слід було перекласти всі інженерні комунікації — перш за все колектори з 50-річним “трудовим стажем”. Нині ж, за словами інженерів, таке явище, як прорив труби, у заповіднику спостерігається ледь не щодня. Тамтешні водостоки теж треба негайно впорядкувати й відвести у вуличну каналізацію. Те саме з газопроводом — на території заповідної зони такої інженерії просто не має бути! Попри те, дирекція заповідника “Софія Київська” про це мовчить...
Більше того, під самісіньким собором побудували, чи то пак реконструювали, громадський туалет. Діло, звичайно, хороше й потрібне, але... Жодної проектно-кошторисної документації немає, сама “споруда” знадвору має вигляд бетонного майданчика, дах якого сантиметрів на 20 виступає над рівнем землі (видовище, мушу сказати, доволі дивне). Що цікаво, глибина котлованів туалету під стінами Софії й майбутнього басейну, розташованого вдвічі далі, приблизно однакова — 18 метрів.
— Якби якась бабуся у себе на городі без дозволу й проекту побудувала такий туалет — тут же мала б справу з судом! — прокоментував це архітектурне “явище” Сергій Бабушкін.— Можу лише сказати, що так, як це зробили біля Софії, санітарні споруди нині не будуються! Там немає ні пластикових дренажів, ні гідроізоляції, ні водовідведення — жодної із запобіжних систем, які передбачено, наприклад, при обладнанні басейну.
До речі, свого часу інвестори виділили 318 тисяч гривень на всілякі потреби заповідника — перш за все на облаштування свердловин для нагдяду за рівнем грунтових вод і ремонту громадського туалету. І що ж?
Але й це ще не все: на задвірках заповідного двору ми надибали на сараї, набиті проіржавілим мотлохом. Виявляється, у колишніх господарських будівлях собору донедавна були... майстерні ремонту машин! По сьогодні корпус консисторії орендує концерн “Славутич”, у корпусі № 3 окопалися підприємства “Технорест” і “Конрест”. За оцінкою експертів, у поганому стані Митрополичий корпус, брама Заборовського, пристінні келії, споруда бурси. Про це чомусь не згадує ніхто.
А що ж житловий будинок по Рильському провулку, 5? До речі, ця споруда має доволі цікаву біографію: колись тут був монастирський мур, а у 1902—1904 роках на його місці з’явився будинок. Після революції його передали “Губпродкому” й у 36-му надбудували ще один поверх (як бачимо, історія з реконструкціями цього кварталу зовсім не нова). Згаданий будинок вважався пам’яткою місцевого значення — у 18-му році тут була явочна квартира Київського підпільного комітету компартії. Нині статус споруди переглянуто. За результатами обстеження будинку у 2000 році фахівцями науково-технічного центру Спілки цивільних інженерів, від 40 до 80 відсотків конструктивних елементів, стін, перекриттів, балок, даху та сходів треба замінити.
Щодо тріщин, які нагло помережили стіни святині, — теж не все зрозуміло. Говорили, що там такі діри — мало не у 10—20 сантиметрів! Фахівці лише плечима знизували й робили круглі очі: мовляв, якби там з’явилися тріщини бодай у дві десятих міліметра, вже була б катастрофа... До слова, палі, які нібито спричинили появу тріщин, не забивалися (!), а забурювалися — це велика різниця. Саме за такою методикою велися реставраційні роботи й на фундаментах Михайлівського собору, і при реконструкції отелю “Прем’єр-Палас”.
Отож, що “гора вродила мишу”. Замість того, щоб дійсно перейнятися збереженням заповідника, увагу громадськості переключили, від чого, вочевидь, пам’ятці — жодної небезпеки. За словами головного архітектора Києва, проблему Софії, як і інших подібних об’єктів, треба вирішувати комплексно, а не, так би мовити, “заривати”. Безумовно, заповідник потребує догляду і, безперечно, значних коштів.
— Насправді жодної проблеми на цьому об’єкті нема,— переконаний Сергій Бабушкін.— Звісно, якщо її потрібно створити, можна це зробити й на ямі! l