«Люки» - якесь дуже незвичайне явище у нашій музиці. Вони ніколи не говорили про свою андеграундність чи альтернативність. Але вони – окремо.
Починаючи від свого першого альбому - з ефектом м’якого й пухнастого вибуху.
«Марсіани, які співають українською» - написав тоді про них один просунутий журнал. І саме це визначення спливає в голові досі при згадці про «Люк».
Їх не видно на фестивалях, вони ніколи не беруть участь в акціях з кимось іще. Вони – зажди самі. Без гучної реклами й промо. Просто дають оголошення про свої виступи.
І на їхні концерти приходять, і купують недешеві квитки. Не знаю, як у Москві, Пітері й Харкові, але в Києві вже напевно: сам бачив.
Перед виходом «Дамы из Праги», яку «люки» презентували кілька тижнів тому, вони довго мовчали. Аж занадто довго – майже 4 роки.
А чим довше пауза – тим сильніші очікування. У тих, хто чекає. І в тебе самого, хто цю паузу тримає – що, мабуть, навіть важливіше.
«Дама из Праги» не стала особисто для мене приємним сюрпризом. У ньому є дещо від старого «Люка», є щось нове у музиці й текстах («певица из Уфы» «винна»?), стало більше важкості й розірваності.
У цьому альбомі 13 пісень, із них 8 російською, 3 українською («Нафта», «Антон» та «Зима»), і 2 французькою.
Із тих, що сподобалася більше за інші – «Митхун Чакраборти». «Затяни во мне расшатавшийся болтик. Забери меня, мой Митхун Чакраборти». І ще: «Все в этом мире безумно – кроме имени Чакраборти Митхуна». Таке собі «Всьо фігня – тільки бжчоли вєщ» на люківсько-індуїстський копил. Цікаво, але не більше.
І от нарешті, коли ти вже майже розчарувався, і готовий в розпачі крикнути «Де ти, старий-добрий «Люк», знайоме лагідне муркотіння:
«твій будинок
пахне сном
твоє небо пахне
снігом»
«Зима» - єдина пісня альбому, яка нагадує про добре знайомого, лагідного й романтичного «Люка». Коли хочеться плакати від щастя, і притиснути її міцно-міцно. І загорнутися разом у плед. І дивитися крізь вікно. І мріяти…
Про «пастуха морських зірок – доброго янгола в теплих гетрах». І про «важких китів, які між собою грають в регбі».
«Люку» за їхню «Даму» не хочеться дорікати. Що ж – їм зараз так відчувається, і співається саме таких пісень.
І взагалі - можливо, це лише мої суб’єктивні враження, і цей альбом комусь сподобається більше за попередні?!
Натомість хочеться пригадати їхні «Цвинтар телевізорів», і «Ті-Ві», «Маму-коку».
А ще те, як їхні солістка кілька років тому безпорадно записувала у нашій студії привітання слухачам. Виявилося, що записати кілька слів («Це група «Люк». Слухайте нас на Молодому радіо») – для неї проблема. Вона зовсім не володіє українською! І при цьому найкращі пісні «Люка» - саме українські.
І за це, і за «Ти ще чекатимеш…», і за «янгола в теплих гетрах» хочеться їм лише подякувати. Нічого від них не чекаючи, нічого не сподіваючись.
Ну, хіба лише зовсім трішки...