Українське весілля

український весільний обряд

Біля входу накривається стіл, за ним стоять теща, тесть, свекруха і свекор. Приїзжають молоді, підходять, батьки їх благословляють. Кажуть побажання, беруть у жмені цукерок, зерна, грошей і посипають. Бояри тримають над головами рушник. Це символізує весільні ворота, всі гості проходять через них. Брат молодої веде сестру за весільний стіл. Молода схиляється, теща накриває її голову хусткою. Старший боярин починає торг з братом молодої. Як тільки акт купівлі-продажу здійснено, брат знімає з молодої хустку, а молодий сідає поряд. Тітка говорить слово про родинний вогонь, дає тещі й свекрусі свічечки, вони передають їх своїм дітям. Молоді запалюють велику свічу. Починається перепивання. Старший боярин вносить гільце. Гості прикрашають його бубликами й цукерками на ниточках, калиною, горобиною, стрічечками. Оголошується перший танець молодих. Починається забава. Сестра підходить до молодого і пританцьовуючи пришиває квітку. Свати, батьки, старости запрошують до столу. Всі їдять п'ють, спілкуються. Співають «Гіркая вода... » для бояр, дружок, сватів, старостів, інших родичів. Музики грають чоботи. Теща сідає на стілець. Зятьмиє тещі ноги кропивою, витирає ганчіркою, взуває у порвані галоші й веде у танець. Трохи згодом виправляється: миє милом і мочалкою, витирає рушником, взуває гарні чоботи. Відтак з нею танцює. Старший боярин бере коровай обома руками, тримає над головою і тричі запитує: «Пане старосто, чи мені цей коровай у печі сховати, чи на люди роздати?» Староста тричі відповідає: «На люди роздати!» Після того як всіх почастували короваєм, молоді виходять з-за столу і говорять своє слово. Свекруха починає розплітати молоду, розчісує, передає гребінець тещі. Свахи беруть хустку за кінці, держать її над головою, тричі нею помахують. Свекруха хоче запнути. Молода двічі відхиляється, а на третій раз свекруха її таки запинає. Молода гукає: «Дівчата, збирайтеся і ловіть букет! Яка зловить, та перша заміж вийде». Потім перетанцьовує з хлопцями і дівчатами під мелодію пісні «Горіла сосна, палала». Всі співають «Многая літа», що є сигналом до закінчення весілля.

Визвольні пісні

повстанські, стрілецькі та жовнірські пісні

Провідна тема диску – пісні, що їх було створено під час визвольних змагань 1913-54 рр. Пісні виконано чоловічим складом гурту Буття переважно без інструментального супроводу – так як це було у вояцькому побуті. За основу цього альбому взята збірка пісень у записах Михайла Іванюка, яку нам люб'язно надала відома гуцульська журналістка Антоніна Спільна з Кутів. Пан Михайло – фольклорист, етнограф, краєзнавець. Він, очевидець повстанського руху, тримав у пам'яті ці чудові твори більше півстоліття.

Українське лицарство має славну історію, це виразно чуємо у козацьких піснях переспіваних січовими стрільцями, наприклад, «Повіяв вітер степовий» №19, «Розпрощався стрілець» №13. Остання пісня має таку сильну енергетику, що її співала навіть комуністична молодь на слова «Там вдали, у реки засверкали огни...» Незламний дух українського воїнства виразно чуємо і в піснях наступного історичного періоду (XVIIІ-ХІХ ст.) «Шабелина» №8, «При каноні стояв» №14.

5 травня 1900 р. Кирилом Трильовським засновано на Покутті першу Січ. Ця назва споріднює це товариство із козацькими Січами ХУІ-Х\/ІІІ ст. З цього часу почався масовий народний рух і в 1913 р. було утворено новітнє військо Українських Січових Стрільців. У піснях того періоду «В горах грім гуде» №12, «Світить місяць над зорями» №16, «Ой на горі, на Маківці» №18, «Чи то буря чи грім» №20 кристалізується ідея національного визволення та розбудови України як держави. Протягом всього XX ст.. вони піднімали українців на тяжку боротьбу за свої національні інтереси, виховували стійкість, мужність, відданість справі.

Спадкоємність стрілецьких і повстанських пісень бачимо на прикладі "Йдуть повстанці попід гаєм" №4. Бойовий дух, мужність, відданість справі національного визволення, відвага, непокора – всі ці якості були органічною складовою багатьох повстанських пісень маршевого характеру "Ми українські партизани" №7, "Лента за лентою" №10. Повстанцям довелося воювати за Україну на два фронти: проти німецьких фашистів та їхніх союзників, про що йдеться у піснях "Над'їхало авто" №5, "В Закарпатті радість стала" №6 і проти сталінської Москви – "Ми ідем за Україну" №1, "Ой там у лісі в темнім бору" №22.

Втім, ліричні почуття теж є органічною складовою повстанської пісенної творчості, зокрема у цих творах розповідається про розлуку повстанця з коханою дівчиною та рідними: "Подай, дівчино, руку на прощання" №2, "Як з Бережан до Кадри" №3; про тугу за вбитими вояками: "Ой у лісі на полянці" №15, "Там під львівським замком" №17.

Нині визвольні пісні продовжують жити у побуті пластунів, рідновірів, сучасних козаків і національно свідомих українців. Потреба їх співати буде до того самого часу, поки актуальні слова: "Ой натерпівся я за Україну, а України ще нема." ("Над'їхало авто" №5) Співаймо разом ці пісні, і тим самим наближаймо той час, коли можна буде з повним правом сказати: "Україна є!"

Українські побутові танці

відео-уроки з українських побутових танців

Це один з перших відео-посібників з українських побутових танців. Рухи танців показують учасники гурту Буття, а музику до цих танців Ви знайдете на диску “Танці Буття” (2006). Диск “Українські побутові танці” призначено для людей, які хочуть самостійно навчитися танцювати у зручний для себе час і в зручному для себе місці. Сучасний формат вигідно відрізняє його від виконання на відеокасеті, оскільки танці подані як ролики, які можна переглядати у довільному порядку.

Раніше діти вчилися танцювати від старших людей. Так склалося, що нині цей звичай втрачено. Отже, тепер ми не знаємо, як називався той чи інший крок, у який спосіб краще вчити танцювати, а танець як такий переважно зник із побуту. Все, що ми маємо зараз, це нечисленні відео-записи, які ще вдалося здійснити по селах від старих людей. Згідно цих документальних свідченнь ми вивчаємо фігури побутових танців, стиль їхнього виконання, спосіб їх комбінування в різних танцях тощо. Доводиться знову давати назви крокам, наприклад, "основний крок на раз-два-три", відпрацьовувати методи вивчення побутових танців, – як то кажуть, "з нуля" здобувати навчальний досвід.

Мабуть, прочитавши назву "українські танці", ви одразу уявили собі велику сцену, на ній рівненький рядочок дівчаток у червоних спідницях і хлопців у червоних шароварах, що злагоджено і по-балетному "тянуть ніжки", час від часу виконуючи акробатичні трюки. І все це під фонограму у виконанні оркестру народних інструментів. Що ж відрізняє постановочні танці від побутових?

Мета сценічних танців в тому, щоб принести задоволення глядачеві. Головна ідея полягає в існуванні сцени як бар'єру, що відокремлює артиста й глядача. Танцюристи ставляться до виступу як до роботи, в яку вони вкладають зусилля, репетиційний час, енергію і т.д. Обов'язковою передумовою сценічного дійства є фахова підготовка артистів. Сценічні танцюристи постійно вдосконалюють свою майстерність, щось вигадують, аби чимось здивувати пересиченого всілякими враженнями сучасного глядача. В результаті, артисти великою мірою ставляться до танців як до ремесла – професії. А глядач при цьому пасивний та приходить "на готове" й повністю покладається на уміння й талант артиста та хореографа-постановника.

Ціль побутових танців – принести задоволення саме тим, хто їх танцює. Танцювальні фігури є простими й наперед визначеними, що робить такі танці загальнодоступними, оскільки основу народного танцю може засвоїти будь-хто. Завдяки цьому можна віддати всю увагу спілкуванню та, врешті, просто власному задоволенню. Тіло сучасної людини мало рухається, що призводить до розвитку різноманітних хвороб. Все більше людей усвідомлюють, що фізична активність просто необхідна для здоров'я людини. Танець як серія вправ на витривалість, гнучкість, пластичність рухів – чудова можливість завжди тримати себе у відмінній фізичній формі. Де ж використовуються нині побутові танці?

Передусім згадаємо українське весілля, у якому обов'язково присутня так звана "забава" – ігри й танці. Без танців не обходиться жодна вечірка, вечорниця, родинне чи громадське свято. Було би непогано, аби побутові танці стали невід'ємною частиною молодіжної субкультури, витіснивши із відповідної культурної ніші нині присутні там дискотеки.

Ідея кола, що спостерігаємо її у більшості українських побутових танців, їх об'єднує і надає їм завершеності. Чи це коло з окремих танцюристів – "Гопак" (№1), чи коло з пар – "Козачок" (№3), "Краков'як" (№6), "Падеспань" (№14) та ін., чи з трійок – "Київські гречаники" (№5), чи з четвірок – "Млин" (№12), — це завжди рух по колу. У деяких парних танцях, наприклад, у "Картоплі" (№2), "Ойрі" (№4, 7), музики раз по разу викрикують “а-вен-це”, за цією командою всі дівчата переходять до наступного хлопця по колу. Виокремимо “Голубку” (№23), танець із ведучою парою, який згодом стає коловим. Ну й власне колові танці “Зайчик” (№21) і “Коломийка” (№22).

Жодна забава не обходиться без ігор. Діти надзвичайно люблять гратися, оскільки для них танці поки що заскладні. Раніше ігри мали обрядове значення. На диску представлені дві весняні ігри (проводилися на Великдень, як трава зійде) – "Плетіночка" (№17) і "Дрибушки" (№24). Зазвичай граються співаючи або декламуючи, хоча існують ігри й під музику.

Пропонуємо всім танцювати і гратися, адже це надзвичайно просто! Сподіваємося, що відеоуроки Вам сподобаються.

"Коло Буття" (2007)

Церковні коляди, щедрівки, ліричні, весільні, колискові та веснянки Центральної та Східної України

Буття визначає свідомість , а коло – діяння. "Коло Буття" – це представлення вокальної (акапельної) традиції українців обрядового та побутового вжитку гуртом традиційної музики Буття.

Спів колядок – пісень ко ладу здавна заворожував українців простим, зрозумілим словом, зворушливою наспівною або ритмічно-пульсуючою життєрадісною мелодією в магічному колі нескінченно повторюваних побажань: "Радуйся, земле, син Божий народився", або "Щедрий вечір, добрий вечір добрим людям на весь вечір". І сятий той вечір, і добрий, і щедрий. А як його провели – щоб і весь рік таким був. І не самі з собою, а з дружинонькою, маленькими діточками, з усім родом, Господом Богом, а нас, колядників, на той рік чекали. Серед темної ночі звіздар світить – то колядники від хати до хати її тепло і світло носять од віку до віку, від Калити до Водохрещ.

Так вже сталося, що на більшості місцевостей центральної та південної України з усього календарно-обрядового циклу свят найкраще збереглися лише зимові розваги: колядки, щедрівки, меланкування і засівання. На диску представлено досить рідкісну триголосну веснянку з Полтавщини, характерну особливим високим підголоском – "тончиком", а також весільну пісню, що співалася в момент приїзду молодого за молодою до шлюбу. Повсякчас землі Київщини, Чернігівщини, Полтавщини славилися розлогим багатоголосним співом простих (побутових) пісень. При роботі, під час випасання худоби, за столом, а то і просто ввечері на лаві під хатою збиралися подруги, сусіди, куми і родичі провідати або на гостину. Спів не лише об'єднував і зливав докупи їх серця, а й розраджував від втоми та буденності розчарувань у особистому та суспільному житті, повертав до глибинної і найціннішої сутності людини – душі.

У фольклорних експедиціях, що нам довелося побувати з метою запису пісень і обрядів, вражала чеснота цих людей поважного віку, що зазнали за життя великиз злетів і падінь, щастя і нескінченного болю втрати близьких людей, а інколи навіть залишившись доживати свій вік насамоті – не скорилися, не стали відлюдькуватими і заздрісними, підступними чи злодійкуватими, хижими або байдужими до навколишнього. Насамперед, мабуть тому, що окрім виснажливої сільської роботи в їх побуті панував спів як засіб спілкування, підтримки, а також – задоволення від краси й мистецтва. Ці чисті, чесні обличчя дуже надихали нас у намаганнях відродити традицію співу, колядування, щедрування, меланкування та засівання у місті Києві. Ця клопітка робота тривала більше двох років і об'єднала довкола себе багато друзів, а також поріднила серця у родинне коло.

Запрошуємо приєднатися до кола шанувальників Буття не лише як музичної формації, а й динамічного стилю життя: на власному прикладі впроваджувати і повсякчас відтворювати танець і музикування, обряди й спів!

"Танці Буття" (2006)

cупровід до танців з Волині, Вінничини та Центральної України

Зимою 2005 року ансамбль „Буття” виступив як один зі співорганізаторів „Школи традиційного танцю”, яка живе й квітне в приміщенні музею Івана Гончара. Альбом „Танці Буття” є підсумком тої унікальної музичної атмосфери, що її створюють музики ансамблю граючи на танцях.

Протягом багатьох століть танець був розвагою та бойовим мистецтвом, своєрідним романтичним етикетом, що знайомив і зближував хлопця й дівчину... Ми впевнені, що всі наші слухачі, незалежно від віку запаляться вогненними настроями Гопака, Орлиці, Козачка та Молодички, просякнуться шляхетністю Баламута, Ойри та Падеспаня, проймуться ліричним настроєм Коробочки й Циганочки. Легкі, ритмічні композиції створюють незабутній колорит українського села.

Пісня, інструментальна музика, танець, обряд майже завжди сплітаються в традиційній культурі у нероздільну цілісність. Відчуття єдності між музиками й танцюючими парами, відсутність межі, яка зазвичай роз’єднує виконавця та слухачів, створює надзвичайну атмосферу, в якій немає місця повсякденним формам та формулам. Невимушена імпровізація утворює яскравий вир жестів та ритмів, що надихають всіх, хто залучився до життєдайної енергії українських танців. Їхні хореографічні особливості незмінно поєднуються природною пластикою та економністю рухів: учасники, рухаючись колом, прагнуть наблизитися до символу сонця, яке повсякчас дарує життя і радість. Простота рухів підкреслює відкритість українського танцю для кожного охочого, отож запрошуємо до гурту всіх!

Танці Східної, Центральної України, Поділля та Волині, які представлені на альбомі, вражають розмаїттям танцювальних фігур та форм. Серед парних танців – швидкі дводольні: Полька на два і на три боки, Кокєтка, Орлиця, Козачок; дводольні в помірному темпі: Ойра, Ой не світи місяцю, Коробочка, Картопля, Во саду лі в огороді, Карапет, Краков’як; із активним використанням фігури «розкручування»: Страданія, На річеньку, Молодичка; тридольні: Баламут, Падеспань, Оберек. Деякі танці складніші, на Гречаники хлопець запрошує двох дівчат, а «крила» Млина утворюєть руки чотирьох танцюючих. Одиночні танці: Гопак, Циганочка виконуються по колу, де кожен виявляє свою індивідуальність, фізичну силу і привабливість. Танцювати можна граючись, скажімо, за правилами Полювання: «дерева», взявшись за руки, піднімаючи і опускаючи їх як «гілки», оберігають Здобич від Мисливця, що знаходиться за колом. Мисливець за сигналом музик вирушає до «лісу» на полювання.

Сільські капели зазвичай називають „троїстими”, адже в них ви можете помітити три основні музичні партії: веселу мелодію першої скрипки, виразний гармонічний малюнок другої скрипки, яскравий і неповторний музичний ритм скрипки-втори, бубна і басолі.

"Життя Буття" (2005)

інструментальна музика та спів з різних регіонів України, весільні награвання, строкові, ліричні та жартівливі пісні, щедрівки

Аудіоальбом містить сільську музику з усіх куточків України. Кожна із представлених місцевостей мала особливий інструментальний склад. Наприклад, на Полтавщині побутував ансамбль із двох скрипок, баса та бубна. Друга скрипка і бас грали так звану "повторку", тобто ритмічно-мелодичний супровід. На Тернопільщині зафіксовано склад із двох скрипок, цимбал і великого барабану з тарілкою. Обидві скрипки виконували мелодію: одна вище, друга нижче, а цимбали разом із барабаном утворювали ритмічний акомпанемент. До 1939 року на гуцульське весілля запрошували скрипаля і цимбаліста. Згодом до них приєднались фрілкар (виконавець на фрілці – безсвистковій сопілці) та бубніст. Скрипка, фрілка і цимбали виконували мелодію, що заповнювала весь звуковий простір.

Під улюблені танці "Орлиця" і "Гречаники", стародавні "Бурим" і "Згур", гуцулку, коломийку, вальси ноги самі йдуть у танок... Запальна чоловіча гра-танок "Каперуш",що виконувалась на весіллі, демонструвала дівчатам і жінкам спражніх чоловіків.

Музичний матеріал аудіоальбому записано учасниками "Буття" в численних фольклорних експедиціях. Інструментальні награвання Полтавщини відновлено з гри всіх ансамблевих партій Петром Яковичем Плескачем. "Буковинська" коломийка записана на Херсонщині від бойківських переселенців."Буття" намагається відтворити традиційне звучання безмежної краси Нашої музики для належної оцінки слухачами.

Спів – культове явище безписемної культури українців. На жаль, до наших часів дішла лише невелика частина цього скарбу збережена у пам'яті народних співаків. За їх свідченнями раніше – "до війни", "за їх молодості" співали майже всі жителі сіл. Чернігівська та полтавська земля славляться своїми ліричними піснями. В альбомі зібрані рідкісні рекрутські пісні. Поряд із жартівливими піснями співіснують обрядові весільні награвання та найкращі побажання здоров'я і щастя в новому році – щедрівки.

"Мелодії душ" (2004)

покличні пісні

Услухайся – в словах і ритмах цих неначе поклик душ, в Україні сущих. Якщо ти наділений ще й даром уяви, – тобі відкриються: круті яри історії; часом ані на що не схоже минуле життя людей, їх піт і кров, пролиті у двобоях, їх сльози й радість; задуманість мужів і матерів благання,відвага мандрівних, дівчат кохання, хто в любові вірний; і туга нації, що досі прагне волі... скрізь – поклик, поклик, поклик...

Услухайся – не поспішай казати, що все це ти вже чув. Що чув – те чув, шановний меломане. А чи ти пройнявся цією ментальністю в своїм житті щоденнім? Чи вже навіки од'єднався од прадідів у своїх бажаннях? І чи вже тобі їх заповіти – мов перекотиполе? – сухе, одмерле в вік брудних політик???

Що буде з Україною й з тобою – хоч би ось в ці, найближчі десять літ? Тут нам не вийде з Нею не єднатись, бо пуповиною прив'язані до долі. Той поклик виливається в пісні, і стріли слів, мелодій ведення впиваються у свідомість нашу...

"Ой весілля, весіллячко" (2003)

весільна троїста музика

Диск представляє "троїсту музику" Бойківщини, Буковини, Тернопільщини, Волині, Рівненщини, Вінничини і Черкащини.

Бурхливого розвитку народна інструментальна музика набула завдяки використанню скрипки, що відома на Україні з кінця XVI ст. Без неї не обходиться жодне свято, весілля чи вечорниці. Вона використовується як сольний і акомпануючий інструмент в традиційному ансамблі двох скрипок та ударних.

В інструментальних капелях Бойківщини обов'язковою є басоля, що зовні нагадує віолончель. Грають на ній смиком (коротким саморобним смичком) по непритисненим струнам.

Характерними для регіону є так звані "бурдонові" цимбали, струни яких настроюються на два тони. Грають на них ритмічно вдаряючи гнучким прутиком. На Тернопільщині використовуються "мелодичні" цимбали, на яких виконують гармонічний супровід.

На всій території України побутує двосторонній барабан з тарілкою, по шкірі якого б'ють довбешкою, а по тарілці – іншою тарілкою або дротом. Розмір спостерігаємо від малого (Черкащина), до великого (Бойківщина, Тернопільщина). На Західній Україні його називають "бубень", на Черкащині поширена назва "бухало". На Волині, Центральній та Східній Україні побутує односторонній барабан із брязкальцями (решітко або бубон), на якому грають дерев'яною паличкою або рукою.

"Поклонімося" (2002)

колядки й щедрівки

Цей аудіоальбом складається переважно з колядок і щедрівок, записаних учасниками ансамблю на Поліссі, Поділліі, Подніпров'ї. На Поліссі до сьогодні збереглися різноманітні зимові святкові пісні. Основу нашого зимового репертуару складають саме поліські колядки та щедрівки з архаїчними видами баготоголосся бурдонового і гетерофонного типу. Але й там, де зимовий обряд зберігся гірше, зустрічаються міні-шедеври усної творчості.

Найстаріші колядки філософського і світотворчого змісту. Проте, більшість колядок і щедрівок є привітанням кожному, хто знаходиться в хаті. Це колядки господарю господині, хлопцю, дядьку добрим людям, бджолам. Інколи колядували з музичними інструментами, супроводжуючи ними спів або танці. У цьому аудіоальбомі ви почуєте скрипку, скрипку-втору (грає ритм подвійними нотами переважно на непритиснених струнах і в першій позиції), поліську сопілку, бубен та бухало (барабан із закріпленою тарілкою). Традиційно колядників запрошують до хати, садовлять за стіл і наливають чарку. У таких випадках співають ліричних пісень. Завершувальним акордом дійства могла бути величальна колядка, сполучена з "многими літами".

"Да й розкопаю я гору" (2001)

ліричні пісні

В пропонованому аудіоальбомі представлені три багатих на пісенний фолькльор регіони України: Полісся (Рівненщина, Чернігівщина, Житомирщина), Поділля (Хмельниччина й Вінничина), Подніпров'я (Черкащина й Полтавщина).

Ліричні пісні в етнічному середовищі співалися протягом всього свідомого життя українця у найрізноманітніших ситуаціях: в полі, на вулиці, вдома, за столом, в лісі тощо. Хоча деякі зразки ліричних пісень були записані від одиничних виконавців, загалом їх прийнято виконувати гуртове. Більшість людей в співаючому гурті «тягнуть бас», «басують». Кожний співак по-своєму імпровізує мелодію «басу» і в результаті виходять інколи досить цікаві співзвуччя, що завжди унікальні в кожному випадку виконання ліричної пісні. Верхній голос співає – «виводить», «голосить», «тончить» тільки одна людина. На Полтавщині існує ще один голос – «серединка», яку в гурті співає теж лише одна людина.

Переважно ліричні пісні співаються без жодного інструментального супроводу. Таке виконання створює певний медитативний настрій. При цьому в піснях із західних регіонів (Рівненщини, Житомирщини) прослідковуємо чітку ритмічну пульсацію, в той час як на Сході (на Полтавщині, Чернігівщині) переважає довільна ритміка.

Подільські пісні (Хмельниччина, Вінничина) характерні принциповим одноголоссям свого устрою. «Підголосок» (верхній голос) – досить пізнє явище, датується приблизно кін. 19-поч. 20 ст.