Ви дивитеся журнал fish_ua Увійти Створити рахунок у LiveJournal Дізнайтеся більше
так треба
[entries|archive|friends|userinfo]
fish_ua
[
портфліо
|
fish-shtuchki
]
[
про мене
|
і що вам там треба...
]
[
стара
|
брудна білизна
]
Links
[
Links:
|
Читанка - онлайн-бібліотека дитячої літератури
Літературний клуб 99
]
(без теми)
[березень. 6-е, 2008|12:57 pm]
[
Tags
|
99
]
За прикладом оцього подумала: чи не поділитися традиціями і звичаями, легндами і міфами нашого літклубу, одного з найдовготриваліших літугруповань України?
Сьогодні буде довідковий словник літклубу 99. А там подивимося. ( Read more... )
Посилання
3 невтішних спроб|спробувати спіймати
Спостереження з звірятком
[березень. 5-е, 2008|02:58 pm]
Зранку написала кусок тексту. Поганий. Сиджу тепер і думаю, яка я нездара і як я усіх кругом і себе в першу чергу розчаровую. А написавши, починаю картатися ще й з того приводу, що от у мене все кругом добре, а я нию з приводу того тексту, наче якась самозакохана принцеса - ич, літераторка знайшлася. А написавши це, замислююся над вагомішими штуками типу: а я нічо поганого не зробила? а мене все так же люблять? А раптом я Леоновичу якусь фігню написала і тому він понад місяць нічого про нанорайми не розказує? А раптом Стронговський не просто так кожен раз перепитує, що я мала на увазі, а з хитрим умислом? А раптом я взагалі спортилася і не помічаю? А перечитавши, у скільки рядків розповзлося оце ниття і геть лякаюся: А раптом мої френди оце все прочитають і скажуть: тюююю... а ми думали... а вона...
Посилання
15 невтішних спроб|спробувати спіймати
Читане
[лютий. 26-е, 2008|11:27 am]
[
Tags
|
читане
]
Останнім часом переважно читала казки про Гаррі Поттера (тільки тепер їх собі купила) і привезені Мартою книжки Мілорада Павича. Гаррі Поттер є Гаррі Поттер, з такими казками надзвичайно приємно проводити вечори.
А Павич підкинув кілька сюрпризів. У мене вже був курсі на четвертому період захоплення ним. Як я тоді дивувалася, що людина може витворяти з формою тексту! Тоді мені книжки теж давали друзі, я їх ковтала швидко і просила ще. А от тепер чомусь почала в"язнути. Тоненьку "Останню любов у Царгороді" мусолила чи й не місяць. Тільки тепер, діставшись старого доброго Хозарського Словника, зрозуміла, в чому річ: ті книжки, що я читала раніше, справді були простіші. У передмові до Словника не марно сказано, що читача за кожен прочитаний шматочок треба похвалити, цукерочку дати. Словник справді до читата ніжний, як яблучний мус, прослизає тобі в голову вмить, одна стаття чіпляє іншу, просто-таки вимагає - незчувся, як уже й кінець і хочеться ще. Не всі тексти Павича такі. Наразі мені десь посередині, саме для мого не надто крутого рівня розвитку, не занато проста і не занадто складна, була Зоряна Мантія (її я теж раніше не читала). Це було хорошим тренуванням для моєї роз"їденої компом пам"яті: чим більше ти пам"ятаєш деталей, тим більше віднайдеш зв"язків, тим більше нот із цієї мелодії почуєш. В ідеалі деталі краще тримати в голові усі. Втім, це стосується усіх текстів Павича.
У мережі читала Квіти для Елджернона - про цю книгу вже писала. Ще на Альдебарані вичепила книжку "Поховайте мене за плінтусом", Павло Санаєв - оповідь від імені хлопчика, якого виховує істерична бабуся. Бабуся - кошмар якийсь, постійно всіх проклинає, дістає до печінок, плачеться на гірку долю, ще й з манією постійно лікувати онука, називає ж його не інакше як невдячним ідіотом... трапляється такий типаж. Книжка яскрава, але, схоже, така вона у автора єдина, зайшла на його сторінку - решта - попсня якась. "Кожна людина здатна написати одну справді хорошу книгу - книгу про самого себе". Купила в Києві нову книжечку Нестайка "Чарівні окуляри". Простенька, але симпатична. Дітям рекомендую, дорослим - навряд чи. Ще там-таки у Києві тримала у руках дитячі книжки Андрусяка. Про неслухняних дітей, яких украла зла казкова вчителька. Книжку відразу ж подарувала, втім встигла прочитати майже до кінця. Вона викличе цікавість і у дорослих, я думаю. Сподобався уривок, де дівчинка розмірковує, хто з казкової нечисті де мешкає: Бабай у камінному дядькові з картузом, Бабаїха - у здоровезній камінній тітці з мечем та щитом у піднятих руках...
Посилання
8 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[лютий. 26-е, 2008|09:48 am]
Привезла була собі з Києва Бібісішну версію Хронік Нарнії. Я змалку страшенно любила цю казку. Позаторік, коли вийшов фільм за однією з частин, ходила до кінотеатру і дарма що багато народу розчаровані були - мені фільм той сподобався дуже і дуже. Саме такий як треба! А от Бібісішка розчарувала. Я про існування цієї версії знала, навіть бачила уривок по телевізору колись давно, тільки з такими брижами на екрані, що нічого так і не розібрала. Так от: це серіал. Продавалися там диски з Левом, Чаклункою і Шафою, з Подорожжю Досвітнього мандрівця, зі Срібним кріслом (оцей останній я і купила). Знімався цей серіал у 1990, тоді, як видно, світовий кінематограф переживав не кращі часи. Дуже грубо зклеєні сцени з велетами: черег вкрай погану обтравку і через те, що ніхто й не подумав зробити однакову різкість і освітлення на об"єднаних частинах кадру, відразу видно, кого вирізали з іншого кадра і накладали зверху. Ось тут дітей вирізали, ось тут велетів... Ось тут діти їдуть на кентаврові неприродньо виструнчившись, тому що конячу голову треба ж потім замальовувати, в результаті людська частина переходить у якийсь наляпаний туман, а вже потім коняча. Каміння падає, як заведено в поганому кіно: підскакує так, що відразу видно, що його з пінопласту зробили. З усіх персонажів переконливі тільки Квакль і може Ріліан. Дітям дали придуркуваті тексти: ну навіщо 12-річній дівчинці давати репліку: "Цей блиск води зводить мене з розуму", якщо за автором це точно мало йти ремаркою? Краєвиди гарні, але все одно відчуття павільйонної зйомки, та й загалом усе разом справляє враження шкільної вистави, де разом грають учні і вчителі. Дуже надумана Королева. Вона все--таки мала би бути вродлива леді, а не підстаркувата вчителька співів. Коротше, серіал є серіал. Ні кроку від тексту, жодної знахідки, жодної ідеї. Ні, все, треба заборонити цьому жанрові торкатися класики взагалі. Проте, хто дозволяє своїм дітям дивитися наші українські дитячі освітньо-розважальні програми, може спокійно дати їм і цей фільм, бо він стократ кращий.
Посилання
7 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[лютий. 23-є, 2008|01:46 pm]
[
Tags
|
дитячі спогади
]
Мені дід Панас не подобався. Я любила мультфільми, а дід Панас мультфільмів не показував, а тільки розповідав народні казки. Народні казки я теж не любила, бо вони весь час повторювалися. Думаєш, що слухаєш нову, аж воно раз - виявляється та сама, давно знайома. Отже, не любила я діда Панаса. Проте, це все одно було краще, ніж якийсь нескінчений футбол чи прости Господи з"їзд комуністичної партії (я тоді вперше і, слава Богу, востаннє побачила переляк батьків, коли, зла на відсутність казочки, назвала Самого Горбачундєлєм).
Але в ньому принаймні якась гідність була... після діда Панаса вечірню казочку став читати Богдан Бенюк. Це, переконана, була найбільша ганьба всього його акторського життя. Новоявлений казкар бігав, що дурний, пирскав у долоньки і взагалі, дратував... Вже за кілька днів один з моїх однокласників дико смішно перекривляв його, пародіюючи ту злощасну казочку. Всі діти реготали і раз по раз просили повторити номер. З тої дитячої пам"яті мені ніколи, мабуть, не прийде в голову піти на виставу Богдана Бенюка, скільки б розумних людей не казало, що це круто.
Посилання
16 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[лютий. 20-е, 2008|05:59 pm]
[
Tags
|
фестивальні звіти
]
8 Отже, та чому я зупинилася... Сліва-фест пункт вісім.
9. Фестиваль - це було як відмотати трошки часу назад - десь місяців на 5. Срібна Підкова, Форум Книговидавців... Ті самі люди. Коли вже міркуєш отак: "Ех, давно я не слухав Скибу. А Андрусяка? Ой, Андрусяка взагалі давно..."
10. Коли слухаєш двотисячників, такого враження не складається. Бо їх, здається, слухаєш безперервно. Цього року в моєму особистому хіт-параді лідер Коробчук. Під час слівафестівського виступу трохи приофігіла, коли почула у його вірші про "кобіт-ерго-сум". Коробчук не в курсі, але львівська смітчатівська туса мене пам"ятає під цим прізвиськом! Ех... отак... шкода розлучатися з минулими фішками. А Андрусяк переклав Їжачка в тумані. Добре переклав, краще, ніж я, я бачила.
11. Київський інститут реклами... Там оце все проходило. Якщо гордість інституту - ті дизайнерські роботи, що висять у них на стінах у коридорі - то це поганий інститут. Наша запорізька "Машинка" колись робила виставку своєї групи студентів-дизайнерів - стократ крутіше.
12. Ні фіга собі заматєрєлі Самі Свої! Така модна група стала. Я не без гордості Ладі шепнула "я їм сайт робила". А Пропала грамота не сподобалася. У них такі кльові пісні були, а на цьому концерті все прозвучало як чорті-шо. Ні разу серце не ворухнулося. З "Лежиш во гробі" якийсь танцювальний ремікс зробили. Бе-е. А Тетраколор дуже-дуже прикольні. Я під них з усіма танцювала.
Сліва-фест перекладається так: Сліва - круто!
Посилання
5 невтішних спроб|спробувати спіймати
Сліва-фест
[лютий. 19-е, 2008|07:24 pm]
[
Tags
|
фестивальні звіти
]
1. Фестиваль почався на вокзалі. Найчастіше фестиваль починається ще у потязі, але цього разу я їхала із хворенькою і застудженою Ладою Хортич і тому... Тому фестиваль почався тільки на вокзалі.
2. Вокзалом тинявся Хельг. Запах, який він поширював, був дуже дивний. - Ти що, пив Тройной одєколон? - Ні - образився Хельг - я їв Тюнс. Мораль: ніколи не заїдайте тюнсом. - Які в тебе гарні карі очі... тільки мало... - ніжно помстився Хельг.
3. Радісних персонажів більшає. Приїхали чернівчани: Бодя Ільницький, який теж їв тюнс, Роман Жахів і сам Кожелянко. Це плюс. Приїхав Кухта. Це (як потім з"ясувалося) мінус. Приїхав Сліва. Це великий такий, жирно наведений знак оклику!
4. Готель. Бодя тиняється нашою кімнатою і нахваляється. Коли Бодя їсть тюнс, він завше нахваляється. Згадуємо Романа Жахіва. Я висловлюю мрію познайомитися з його батьками і Бодя обмовляється, що батьки ні до чого. Всі накидаємося на Бодю: то це у нього псевдонім? Бодя відхрещується, як партизан. Підступна Лада Хортич янгольським голосом питає Жахіва, що саме зайшов по кип"ятильник, чи правда, що він неодружений. Кілька хвилин "Та не вірю", "та це гон" - і Жахів довірливо показує паспорт.
5. П"янка. От що найбільше зігріло мені серце - так це те, що хоч і приїхали до Сліви безліч друзів, а найзатишніша п"янка була в нашій компанії. Вітус, сільський музика, що його впросив приїхати його давній друг Сліва, був прекрасний. Отако сидиш, слухаєш і розумієш: ти сто разів уже бував у компаніях, де співають українських пісень, але оцих ніколи не чув і може вже ніколи і не почуєш. Половина дівчат піднімають рейтинг Горобчуку, половина вшановує своєю увагою іменинника. Оранджізи час від часу придибують, але чомусь виглядають настільки скутими, що їм ніхто не наливає - і вони віддибують. Більш-менш постійно лишається тільки Тонік. Він заліз під стіл і спорудив там собі перкусійну базу. Коли чергова пісня припиняється, Тонік не завжди це усвідомлює і ще довго барабанить під столом. Вовка Невельський і Петля час від часу співають щось із власного репертуару і діляться проблемами криворізького нефорства.
6. Кухта. Кухта - це чувак, котрий співає пісню про донну Параску. Він жив у сусідній кімнаті і це стало для нас зранку проблемою. Весь перший день Кухта спав, навіть на сам фестиваль не прийшов. Ми, звісно, повернулися пополуночі, заснули дуже пізно, а в сьомій ранку нас уже будила бадьора "донна параска". Самого співання менестрелю виявилося замало, він зайшов за кип"ятильником і вчинив нам скандал за те, що ми, гади спимо, коли нармальні люди приїхали потусуватися. Я вчинила з ним нечемно: ткнувши пальцем на дівчат, що намагалися спати під його воплі, я запропонувала йому договорити про це в коридорі. Коли ж він вийшов, сказала: договорили. І зачинила двері. Якби не застуджена Лада, я може того б і не зробила. але це правда якийсь кошмар був.
7. Зустрічі. Зустрічалися з Єлькою, з Захарченками. З Т.М.. З Єлькою купували дитячі книжки, з Т.М. розмовляли про проблему поїдання котами кактусів, з Захарченками ходили в Пінчуківський арт-центр. Попри передбачуване Мартусьчине бурчання, мені там сподобалося. Особливо блукати в тумані. Таке миле відчуття самоти... До того ж потішила сама собі своє інтелектуальне самолюбство: у ігровій кімнаті правильно (як потім перевірила) розпізнала чувака при тенісному столику і до того ж зуміла згадати, який стосунок має Енштейн до ігор.
8. потім допишу
Посилання
11 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[лютий. 19-е, 2008|05:46 pm]
Усвідомила: мені дуже подобаються новини, що йдуть після десятої на СТБ. Вчора там був такий чарівний сюжет про графоманів. Чуваки, що його робили, класно розважилися.
Посилання
2 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[лютий. 8-е, 2008|07:33 pm]
З 12 до 14 буду в Києві. Так, на фестивалі, що його замутив прекрасний Сергій Пантюк. Побачу вас усіх... кльово...
Посилання
8 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[лютий. 6-е, 2008|02:31 pm]
cambala асоціює мене з такими п"ятьма штуками: друзья, путешествия, суржик, книги, неожиданное і я маю про них розповісти. Як завше, зараза переноситься шляхом коментування.
Друзі. Друзі - постійно хочеться, щоб були. Багато. Я не з тих, хто вибирає "хай один, але справжній". Мені важливіше, щоб із друзями було цікаво, а не відданість. Відданості не конче, мені доста щоб мене просто трошки любили.
Мандри. Колись друзі-філологи мене потягли за собою до Харкова на кобзарський фестиваль. Для мене це було таке потрясіння, що я собі сказала: вся Україна буде моя. На даний момент я була в багатьох містах, але ще більше таких, де не була. Мені подобається розглядати міста. А от горами-лісами з мене мандрівець нікудишній, я не дуже міцна фізично, нити може й не нила б, але все одно б гальмувала процес.
Суржик. Суржик - це діалект. Він гармонійний і логічний. У ньому можна допускатися помилки, в ньому добре помітни українізми і русизми. Я ніколи не погоджуся з тим, що суржик - це бруд і ганьба в українській мові. Колись львівяни розпізнавали в мені російськомовну тільки за надто літературною мовою. В нормальній мові неодмінно мають бути вкраплення всякого такого, що в словниках не водиться Хоча вміти говорити чисто - це теж треба.
Книги. Якщо є в моєму світогляді слово шопінг - то це про книги. Я люблю їх купувати і потім читати, читати, читати. Деякі з книг мені доводиться купувати двічі або тричі, бо я даю їх почитати пункту 1 і потім намертво забуваю, кому саме. А з іншого боку лежати на поличці книжкам теж сумно. Я не люблю, коли книги мені тицяють під носа як докр: а оце ти не читала, як не сором. Не робіть того зі мною. У мене вже з музикою навіки зіпсовані стосунки, але з книжками таке зробити я нікому не дам.
Несподіване. Несподіванок боюся. Нехай краще я світові робитиму несподіванки, а не він мені.
Посилання
13 невтішних спроб|спробувати спіймати
Пластмасова дієта
[лютий. 6-е, 2008|10:11 am]
[
Tags
|
їжа
]
Місяць минув, а мені не було часу відзвітувати. Я це зробила. І це не так складно, як здавалося.
Остання декада без пластмаси і поліетилену пройшла на диво легко. У мене з"явилися постійні точки, де я купую продукти і де продавці знають, що пакетиків мені не потрібно. Нема ніяких причин щоб не користуватися ними й надалі - все менше сміття. Рахунок на телефоні поповнювала через автомат. Більш-менш навчилася, одним словом.
Інна має 25 років, Ольга – 20, Юра – 24, Михалька – 22 роки, Зоя – 16, Юра-молодший 14 років, Варварка – 11 років.
Юра-молодший пояснює Варварці уроки. – ...І тоді він уже нічого гарного написати не міг. – Хто? – Та Тичина ж! – терпляче повторює Юра. – Ти може втомилася? Припинити уроки? – Хай буде. Я хочу. – З нього – з Тичини – всі стали насміхатися поза очі, казати, що він геть зійшов на пси. – Зійшов на пси – повторює Варварка. Їй хочеться, аби Юра бачив, як вона все гарно запам’ятовує. – Віршик такий про нього склали: «Краще з’їсти кирпичину, ніж читать Павла Тичину». Це було так. Одного разу він – Тичина – сам почув, як котрийсь із письменників читає цього віршика в колі інших письменників. Він почув, що вони гуртом стоять і сміються, підійшов і все сам почув. А всі тоді на нього обернулися, бачать, що він все почув і мовчать. А він, такий, питає: «А що, вам здається, дотепно? А я думаю, не дотепно, бо нема такого слова – кирпичина! Але ж є стільки значно красномовніших способів дошкулити Тичині...» І знаєш, що він зробив? – Тичина? – Він почав один за одним видавати дошкульні віршики на самого себе – один дотепніший за інший:
Я краще з’їв би цю стару свитину, Щоб не читать того Павла Тичину.
Я краще з’їв би дідову лозину, Що змушував читать Павла Тичину.
Я з’їв би весь папір, що є в країні, Щоб не лишилось на книжки Тичині
Я власні б вуха вигриз з-під чуприни, Щоб не було чим слухати Тичини
Каміння я би жер, я гриз би стіни: Прийміть з мого життя вірші Тичини!
Я втік би з дому, я би втік з країни, Щоб цілий вік не бачити Тичини.
...Шкода. Для вишуканішого змісту Дошкульнику не вистачило хисту.
– І з тим гордо пішов – закінчив Юра-молодший. – І його знову всі стали поважати? – Та ні... – Чому? – Ну... Про «кирпичину» ж усе-таки смішніше було.
Посилання
20 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[січень. 26-е, 2008|10:31 am]
[
Tags
|
читане
]
Років десять тому читала в якійсь збірці чи то альманасі наукової фантастики невеличке оповідання "Квіти для Елджернона" Деніела Кіза. Зараз дізналася, що то була тільки дуже скорочена версія цілого роману. "Квіти для Елджернона" - це "Собаче серце" навиворіт: шлях розумово недорозвиненого хлопця від нетямущості до геніальності і назад. На кожному етапі цього шляху перед ним постають інші моральні проблеми: ось він усвідомлює, що його старі друзі завжди тільки насміхалися і знущалися з нього; ось уже він бачить у професорах, які провели на ньому операцію, амбіційних недоучок; ось вираховує, що процес незабаром піде навспак, тяжко переживає процес власної деградації. Хороша, психологічна штука. Кажуть, книгу екранізували колись, ви про щось таке чули? http://www.scilib.ru/lib/al/book/716 - текст.
Посилання
5 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[січень. 25-е, 2008|07:25 pm]
Знаєте таку прадавню забавку? Придумайте підпис до пари фоток. Чувак кумедно підібрав. http://community.livejournal.com/2004_vybory_ua/5112408.html
Посилання
спробувати спіймати
(без теми)
[січень. 21-е, 2008|05:19 pm]
я сьогодні прям як стронґовський: Вот именно поэтому Андрухович, самый известный украинский писатель вряд ли получит Нобелевскую.
Посилання
4 невтішних спроб|спробувати спіймати
Пластмасова дієта
[січень. 21-е, 2008|09:00 am]
[
Tags
|
їжа
]
Минули ще 10 днів пластикової дієти. За цей час таки стався один збій у програмі - і то не через необхідність, а через неуважність та забембаність. Я була така засмучена фактом злому нашого музичного сайту, міркувала про це безперервно і зовсім не помітила, як мені в книжковій (!) крамниці всобачили книгу з пакетиком. Отямилася тільки коли зауважила, що в руці щось бовтається :(
Досвід цієї декади: ( Ааа! дайте мені хтось понюхати поліетиленчику )
Посилання
13 невтішних спроб|спробувати спіймати
Ще один уривочок з тої ж самої майбутньої книжки
[січень. 16-е, 2008|01:01 pm]
[
Tags
|
віршіпроза
]
Зоя намагається зосередитися на письмі. Їй треба до вечора написати листа. Коло вікна ми бачимо Арлекіна й Полішинеля, що поцупили з кухні усяких наїдків: шинку, котлети, помідори, і їдять, голосно плямкаючи й регочучи, словом, дуже Зої заважають. Арлекін вбраний як завжди, а Полішинель поверх своєї камізельки натяг жовте дитяче платтячко з рукавами-метеликами. Платтячко сидить, як на сукуватій колоді, криво й косо, лівий рукав тягне, ґудзик ледве дотягується до петельки, мало не вирветься із м’ясом, зате перед і спинка обвисли пузирем. – І ти, Бруте! – задоволено шамкає Арлекін крізь напівпрожований хліб. – Я не Брут, я Касандра! – пискляво відповідає Полішинель – Я вдягла гарне платтячко і дуже високої про себе думки. Арлекін тим часом десь дістав банку згущеного молока, пробив у ній дві дірки і наливає собі в горнятко. – Тю, як ти можеш пити той чай зі згущеним молоком? Бе-е-е, гидота! – пирхає Полішинель. – Та це не чай... Це шампанське. Зоя ледве тамує злість. Але спробуй їх зачепи – ще гірше буде...( Read more... )
Посилання
13 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[січень. 14-е, 2008|03:31 pm]
[
Tags
|
переклади
]
Новий дитячий вірш від khadanovich
Двором, повз сміттєві баки Біг на ланцюжку собака Був зачесаний старанно, Ланцюжок від Сен-Лорана, Хвіст угору, як антена, і нашийник від Кардена
І намордник від Версаче, Бо собака був кусачий.
Посилання
9 невтішних спроб|спробувати спіймати
Сценарій
[січень. 14-е, 2008|10:43 am]
[
Tags
|
снимшеєся
]
Вночі снився уривок з натурального трилера. Натурального, бо "кіно" навіть назву мало: "Яблучна панна". Починається з родини, що недавно одружилася. Жінка страшенно любить солодощі і постійно їх гризе: всякі цукерки весь час у кадрі. А тим часом її чоловіка починає скрізь переслідувати образ незрозумілої жінки, якої більше ніхто не бачить і яка завжди виринає в натовпі трохи віддалік, нерухома. Спочатку така жінка одна, але потім починає з"являтися ще дивовижніша - темносірого кольору повністю, наче зліплена з церазіту якогось, схожа на пам"ятник. Потім з"являються в такий же спосіб і інші дуже дивні образи. Потім чувак, обминаючи їх, бачить, як вони шкодять іншим людям (точно як в кіно - головний герой постійно стикається з якоюсь фігнею, але гинуть тільки інші). Зазвичай дістається бомжикуватим чоловікам напідпитку: вони провалюються в нглибоку ямку, раз - ї ноги їм спутані мотузкою, бідака лементує і... що з ними далі відбувається, нам не показують. Героєві все складніше уникати проблем. ...і на цьому я прокинулася. Покликала кота, щоб не так страшно було. І чим кіно закінчилося, не знаю. А ви як думаєте? І до чого там яблучна панна?
