Ви дивитеся журнал fish_ua Увійти Створити рахунок у LiveJournal Дізнайтеся більше
так треба
[entries|archive|friends|userinfo]
fish_ua
[
портфліо
|
fish-shtuchki
]
[
про мене
|
і що вам там треба...
]
[
стара
|
брудна білизна
]
Links
[
Links:
|
Читанка - онлайн-бібліотека дитячої літератури
Літературний клуб 99
]
мій домашній Баш
[жовтень. 3-є, 2008|04:06 pm]
[
Tags
|
кумедні оказії, мудре спостереження
]
JeyDogg (16:33:44 30/09/2008) до речі... не хочеш поматюкатися на мій останній вірш?))))
Fish (16:36:44 30/09/2008) та ну шо я хорошого можу сказати? мене од мінімального пафосу тошнить, а у тебе того жанр вимагає
JeyDogg (16:37:27 30/09/2008) ну там не пафос. там спроба відшмагати свого ліричного героя
Fish (16:38:00 30/09/2008) о-о! садо-мазо?
JeyDogg (16:38:53 30/09/2008) нє. моральна спроба
Fish (16:39:14 30/09/2008) нєудавшеєся садо-мазо? о_О
JeyDogg (16:39:29 30/09/2008) хєхєхєєєєєєєєєєєєєєєєє лана. потім в жжі почитаєш. фіглі.
Fish (16:40:44 30/09/2008) вся українська література складається з сумних творів, де пан занапастив наймичку і веселих, де хотів занапастити, та не вдалося. Сучукрліт навчився обходитись без пана і без наймички.
Посилання
1 невтішна спроба|спробувати спіймати
(без теми)
[жовтень. 3-є, 2008|12:48 pm]
[
Tags
|
кумедні оказії, читане
]
Я не пишу в комьюніті арт-офф. Якоь мені стрьомно ржать з юних графоманів, бо я добре пам"ятаю, з яких опусів сама починала. Хочете з мене поржать? А дзуськи, не покажу. Хіба приватно і під підпис про нерозголошення. Хоча часом все одно читати юні творіння смішно. Але з того, що я вам зараз покажу, можете сміятися без жодних моральних катувань. Бо то вірші відомого поета, голови запорізької частини Спілки письменників України Григорія Лютого. Особливо рекомендую для прочитання Західному Фронту, це ж їм на Махнофесті гуляйпільці закинули "А ви Лютого знаєте?" Отож почитайте, на наступникй рік матимете, що відповісти.
Заінтриговані? ходіть під ковдру кат! ( Read more... )
Посилання
15 невтішних спроб|спробувати спіймати
Для Запоріжжя
[жовтень. 1-е, 2008|02:39 pm]
Уточнюю оголошення: 4-го (в день Срібної Підкови) об 11 ранку в 54 аудиторії 1 корпусу ЗНУ буде виступ Сергія Пантюка з клубом 99 на розігріві і піснями Андрія Саєнка під гітарку. Буде можливість купити свіжовидані книги Сергія Пантюка, Бориса Гуменюка та Василя Кожелянка. Приіходітє сємьямі і подотрядамі.
Посилання
10 невтішних спроб|спробувати спіймати
для мешканців Запоріжжя
[вересень. 30-е, 2008|02:31 pm]
4-го (в день Срібної Підкови)близько 11 ранку буде виступ Сергія Пантюка з клубом 99 на розігріві. Де - ще невідомо. але я отримала від Цапліної вказівку всіх повідомляти. Приіходітє сємьямі.
Посилання
2 невтішних спроб|спробувати спіймати
запізніле
[вересень. 29-е, 2008|07:23 pm]
[
Tags
|
бачила ангела
]
на Махнофесті, коли ми з хмельничанами сиділи собі біля намету, співали, до нас підійшов чувак. Попросив закурити. І сказав, що він - Артур. Але не Той Артур. Інший. Звичайний. І я подумала: музика дограє, сяде сонце і до кожного прийде свій Артур.
Посилання
5 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 29-е, 2008|06:05 pm]
[
Tags
|
мова
]
у нас у школі казали: "заплач, дам калач, зареви, дам аж три" а ще казали: "Гєній! без букви є для удобрєній." (фразеологізм, який не існує поза суржиком) час від часу тут нарід починає збирати шкільні слівця - так це для них. А якшо хтось робив якусь дурницю, казали: "Ну ти як чисто здрастє". А старші на нас лаялися: "ах ти ж паразіта кусок"
Посилання
5 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 29-е, 2008|05:55 pm]
[
Tags
|
мудре спостереження
]
позавчора таку штуку затирала дітям: "От дивіться, типовий римований вірш - ямби там, хореї - це за ритмом як три акорди. Верлібр - це натурально симфонія. А оте, що часом видають за верлібр - це... ембіент якийсь."
Посилання
6 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 27-е, 2008|06:11 pm]
[
Tags
|
мудре спостереження
]
вперше в Ірпені мені таке на думку спало. Все-таки паскудно наша юна писюча братія ставиться до свого читача. Зайшла була на одному з круглих столів мова про кон"юнктурність. Звісно, нарід занутрував, забринів, хоча кожен по суті дотримувався "правильної" позиції: мовляв, не піддамося смакам широкого загалу, треба не вгождати смакам публіки, а виховувати її, "тягти до свого рівня". Боже, як це все-таки самовпевнено й зарозуміло звучить. Альтернативи розглядається дві - або читач - тупак, якому треба догоджати, бо він тебе не купить, або читач - тупак і його треба виховувати і тягнути до якогось міфчного "свого рівня". В кожному разі читач - тупак. Враження таке, що всі ми бачимо свого читача як гопніка, що про Пушкіна в кроссворді прочитав, і відразу після кроссворду взявся за твого паперового первісточка. Де він його взяв? Мама-лунатічка на день народження подарувала, сподіваючись пристрастити свого бугая до читання на бозна-якому році життя? Ні, звісно, я перебільшую. За тупаків наше товариство має не так гопніків, як читачів усякої попси - Ден Браун, Коельйо... Яка різниця, про кого йдеться. Суть одна - одностайна зневага до того, хто нас читатиме. Чому так склалося? Ніби цілком ясно, що на кожну літературну нішу є свій споживач. І література з репутацією "для розумних" не відлякує читацтво, а вабить, мов там медом помазано. Ціле змагання триває! Не читавши Джойса і Платонова, уже чуєшся якимсь неповноцінним. Якщо не зрозумію, то хоч куплю, може колись доросту. "Я попсу не читаю" - це гонорове гасло більшості моїх знайомих споживачів літератури. Зокрема й тих, хто Дена Брауна читає. А ви... Кожному, звісно хочеться, щоб читацьке коло було ширше. Я уявляю собі два способи досягти виходу поза свою вузьку нішу. Або писати під усіх підряд, тобто попсу, або писати щось жостко елітарне, а вже найрозумніший читач знайде спосіб пояснити решті, що тебе читати престижно, що ти розвиваєш мисленнєвий апарат і так далі. Ми не вибираємо другого способу, чи то зі скромності, чи то з адекватного розуміння: "фіг я так зможу". Ну а якщо дуже-дуже хотіти? Насправді оця думка про потребу виховувати читача здається мені значно слизькішою за оту "неправильну", "кон"юнктурну". Бо читач - не дитина (якщо ти тільки справді не пишеш для дітей). Читач не прилип до тебе навічно і не взяв тебе на роль пожізнєного гуру. Він всього-на-всього віддав тобі трохи свого часу. В кращому разі - трохи і ще трошечки. Читацтво, на кого не глянь, прагне рости в своїх очах, рости до розумнішої літератури. От чому б і письменству юному не міркувати: "Я хочу дорости до розумнішого читача". Іти по читацьких головах, як по сходинках, аж до наймудріших. Я точно знаю, що саме такого для себе хочу. Вся фігня в тому, що часто й ті, хто сам пише розумні книги, бідкаються: сповзати до читача, чи тягти його до себе? Мені, як читачу, це неприємно.
Посилання
7 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 27-е, 2008|05:14 pm]
[
Tags
|
читане
]
Оце все писиво - типу рецензія на нову книжку Ірени Карпи "Добло і зло".
Ірена Карпа має вже добрячу стопку книжок. І українська читацька аудиторія давно склала собі про неї непорушне враження: "видєлується". Причому, це враження на диво одностайне, що б не читав реципієнт: образну, закручену й красиву "50 хвилин трави" чи пізніші, легковажні й напівпубліцистичні екскурси у її, Карпине життя. Толку казати "О, цього разу Карпа написала дещо зовсім нехарактерне!" - всі мої друзі-читачі все одно прочитають і скажуть: видєлується. Або не прочитають. І все одно скажуть. Для кого ж тоді я все це пишу, тим паче у свій ЖЖ? А...
Зізнаюся: попередню Карпину книженцію я досі не осилила. Не знаю, хороша вона чи добра і взагалі про що. Зав"язла на першому десятку сторінок. З книжкою "Добло і зло" такого точно не трапиться. Вона дико смішна! Принаймні першу частину, про Карпине дитинсво, я прореготала за якісь пару днів, я б іще й вам цитат навиписувала, але там цидулка цидулить: "відтворення будь-якої частини бла-бла-бла..." Тому не навиписувала. Розповім своїми словами. Йдеться про типове щасливе дитинство у типовій яремчанській школі і серед типового яремчанського населення. Від моєї рідної Гуляйпільщини цей суцільний казус можна відрізнити хіба через історійку зі службою в церкві, яку перенесли на півгодини, щоб парафіяни встигли додивитися "Багаті теж плачуть". Бо у нас ніякою церквою і не пахло, як можете собі здогадатися. А решта все - секція танцювання репу, творення іміджу фатальної шестикласниці за допомогою синьої пасти, вичавленої в мамин лак для нігтів, плітки про те "як він їй морду набив" - ууу... як я ненавиджу свою школу. Даруйте, це особисте. Може ви собі якраз училися в якійсь вишуканій гімназії і не повірите Карпі, що таке у світі буває, але я вам кажу. Буває.
У другій частині ідуть історійки вже з дорослого життя. Авжеж, час сказати: "Ця самозакохана Карпа знов написала книжку про себе". Ну написала. Аби ви писали про себе з такою ж самоіронією, моя френд-стрічка була би вдесятеро ширша. Історійки дуже актуальні, і це створює таке особливе відчуття причетності! Часом здається, що читаєш про події минулого тижня. Часом такий поспіх відбивається на чіткості тексту не кращим чином. І деякі замутки, мабуть, так і залишаться зрозумілі і смішні тільки для Карпиного оточення. І загалом, мені друга частина менше сподобалася. А що, історій про те, як хто з моїх друзів набухався, я і так щодня по парі штук чую. І всі як на підбір - хоч смійся, хоч плач. Ну, гамаків друзі не крали, ні. Книжки крали. Зате про дизайнерські збочення і бомжування в Києві - чарівно. Хоча місцями крізь увесь оцей сміх над собою проглядає якесь страшенне-страшенне бажання читачам подобатися, і насамперед тим, хто її, Карпу, безперестанку лає. Мовляв "та я не така, та у мене і в хаті миші голодують, і голова дурна й не учиться, і робота 'хоч і не фізична, та щось не дуже розумова', от тільки цицьки справжні, цицьки - це святе." Все-таки переважно книжка дотепна. Хтось, як завжди, бурчатиме: "Вона думає, що це комусь цікаво?" Не знаю, мені завжди таке було цікаво. Сидиш собі на кухні у друзів, вони щось оповідають, ви ржете - спасу нема. Харашо...
Посилання
8 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 27-е, 2008|03:18 pm]
[
Tags
|
віршіпроза, глибокі переживання
]
я маю ілюзію друзів, які не їдять мій час. Їх можна гортати по іменах знічев"я, немов пасьянс. І це заняття посилює гонор: Ти важиш, все добре, спи. Ти можеш набрати будь-який номер, та кожен стріля холостим. І це лиш посилює прісність вмісту І власне тебе, і народних мас. Кришу хвилини. Вони корисні! Будь-ласка, їжте мій час.
Посилання
8 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 26-е, 2008|02:21 pm]
в цю суботу літклубу таки не буде. може, наступної.
Посилання
5 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 24-е, 2008|05:49 pm]
сумно щось. хоч би хто-небудь у гості зайшов, приніс три мішки гречаної вовни...
Посилання
11 невтішних спроб|спробувати спіймати
всі письменницькі лімерики
[вересень. 23-є, 2008|04:28 pm]
[
Tags
|
віршіпроза
]
Вся правда про Жадана Прохаська, Дереша, Бриниха, Подерв"янського та інших ( Read more... )
Посилання
20 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 22-е, 2008|12:29 pm]
[
Tags
|
фестивальні звіти
]
Повернулася з Київської Барикади. Розмах дійства мене би трохи нітив і лякав, так, наче потрапила десь у геть незнайому ситуацію. Але все пом"якшували погодні умови, додаючи необхідну частку балбєсяцтва. Наприклад, третього дня нарід мав літати на повітряній кулі, але вперіщив такий дощ, що відсутності об"єкта здивувався хіба Полежака ("А хулі немає кулі?" - із найсвіжішого шо називається) Зате був кошик і газові горілки, що гуділи вогнем і зігрівали трохи. Ця читанка була дуже коротка, і я собі подумала: а кльово читати по одному віршу! ПДругого дня нас возили на реальний собі полігон. Стріляти. Я тільки спостерігала, не аю романтичного погляду на зброю, ну його. Але нарід здебільшого тішився і дивувався такій нагоді. Ніч поезії так м"яко минула. Зрозуміла, що після Форумівської "всєнощної" такі штуки уже не страшні. А після всього мене ще поселили, хоч я і прогнала була, напередодні сказала, що не конче, мовляв, приїду і в той же день додомки. Ага, додомки. Там так весело! Найбільше вражень від спілкування. Цього разу склад підібрався такий, не те що незнайомий, просто я звикла була до тихіших і домашніших, а цього разу мала нагоду тинятися з непередбачуванішими й дикішими. Вони теж цікаві, слуати їх бува навіть цікавіше, але сама я не завше чулася з ними своєю. З Андрієм Любкою очно познайомилася. Він колись масово слав свої тексти мені на мило літклубу 99, але це був рідкісний вид спаму, котрий справді цікаво читати. Він мене провів по якихось точках у Києві, про які я ні сном ні духом не знала. Гастроном, Купідон... Після Ночі поезії, схоже, трохи здивувала Донія, попросившись до тієї кімнати з двох, яка була озачена як "нспокійна". Але мені так хотілося спілкуватися! Неспокійність, до речі, була цілком тихомирна, найнеспокійнішою персоною в тій хаті виявився наш запорізький Хельг, що тинявся й не давав нікому спати до 4 рана. Але спілкування було вдосталь. Потім ще вечір в 44 був. Теж місце начеб відоме. а я побачила його вперше. Там заникалася просто десь у куточок і собі тринділа то з Анею Процук і Ірою Шуваловою, то зі Стахівською, то з Коржем і Короташем, то з Горобчуком і Коцаревим. А назад із Хельгом їхали. По дорозі підсів ще хлопець такий конкретнуватий з Севастополя. Хельг розіграв перед ним цілу драму, мовляв, ми з ним уже 4 роки як пара, а сам він щойно був зв"язківець в армії, і ще щось було про багатьох леніних, і виключення з вузу... я собі дріхла в куточку і прислухалася до розмов на тєму "ти главно танюшу бірігі" і тихо фігіла, стараючись не ржать. Донеччани, яких після Гуляйполя я тихо зненавиділа, виявилися мирними собі приємними людьми. Може то за відсутності отого третього?
Посилання
1 невтішна спроба|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 19-е, 2008|02:08 pm]
[
Tags
|
віршіпроза
]
Падлюччо нагадав про клапоть з віршиком, який ще не викладала.
Грішники
Баба на кухні чіпляє липучку на мухи Мама по хаті день суботній віником святить Братік-свинтус переставляє віндовз В передпокої по телефону тітка щось на ближнього гонить Кузен, коментуючи теледебати, не шанує уголос матір Я у себе лежу горілиць прагну жінку ближнього свого чую дзвінок у двері: прийшли на ім"я називати Бога
Посилання
6 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 19-е, 2008|02:04 pm]
Таки їду :)
Посилання
спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 19-е, 2008|10:22 am]
Всеукраїнський фестиваль акустичної музики та співаної поезії "Срібна Підкова"
Оголошує прийом заявок від сольних виконавців та акустичних гуртів складом до 4-х чоловік на участь у відбірковому турі у м. Запоріжжя, що відбудеться 4 жовтня.
Прийом заявок триває до 28 вересня за вказаними нижче телефонами. Умови участі та зразок заявок можна отримати на сайті фестивалю http://www.sribnapidkova.org.ua
Регіональні представники фестивалю: 8(050)537-00-36 Дмитро 8(066) 968-83-82 Ольга
Посилання
9 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 18-е, 2008|05:45 pm]
Повернуся з Києва - заїжджайте в гості. будемо глінтвейн варити і кормити рибу аспірінчиком.
Посилання
12 невтішних спроб|спробувати спіймати
(без теми)
[вересень. 18-е, 2008|05:38 pm]
Остання Барикада пише, що я маю виступати 19 в жіночому колі. А я буду в Києві тільки 20-21. Так і по телефону казала. Ну не можу я, робота у мене, я і так, нахаба, тиждень гуляла. Хоча не страшно, я не думаю, що хтось прийде прицільно мене слухати. А 20-21 буду. Якщо зумію квиток купити. Постараюся зуміти. Ніхто не має бажання прихистити Фіш у ніч з суботи на неділю? Бо мені поселення пропонували, а я дурна сказала шо не треба, бо буду тільки день. Зараз уже знаю, що виживу і два дні, боялася, що застуджуся, а воно терпимо. І хочеться подовше там побути.
Посилання
10 невтішних спроб|спробувати спіймати
Постфорумне
[вересень. 17-е, 2008|01:40 pm]
[
Tags
|
фестивальні звіти
]
А ще був вечір Москальця. Москалець не приїхав, я це вже знала. Я ще ніколи не бачила його, не знаю, як виглядає і наскільки харизматичний чи навпаки ніяковіючий на велику аудиторію. Не Журись - це було так давно, я мала була і нічого такого не знала. Так само як Тарас Малкович не знає, що вулиця Дж. Дудаєва - це Джохара, а не Джаміля. Всього кілька років - і, мабуть, була би в курсі. Дуже кльовий був Морозов. Він багато розповідав, ділився якимись історійками. Потім ще був сюрприз, на який я і не знала, чи сподіватися колись - співала Соломія. Гарний у неї все-таки голос. Плач Єремії - все як завжди, вони найкращі. В холлі зустріла Семенчука, Малковича, а більше й нікого з форумчан. Хоча певна, що мало бути більше народу. Ми під час Форуму купували квитки без проблем.
Останні вечори проводила у Марти й Павла. Слухала рольовицькі і не дуже історійки. Особливо вразила історія про ігуану. Якийсь фотограф, приятель Павла, засватав його разом із другом на якийсь підробіток - фотографувати ігуану. Ну, ігуана з клітки на волю вилізла - і шасть під диван. Її витягли. Ага. Поки лаштували різкість і освітлення, вона могла десять разів повторити свій маневр. Її знов витягли з-під дивана, запхали назад у клітку і пішли пити пиво з горя. Пиво розвиває креативність. За якийсь час комусь спало на думку. що ігуана - істота холоднокровна. А значить від холоду її реакції гальмуються. Словом, запхали бідолашну ігуану до холодильника. Попили ще пива, витягли ігуану. Та, ясна річ, уже в стані кататонічного ступору. Повигинали як треба, познімали... Як розмерзлася - ще раз остудили. За двадцять хвилин посередник прийшов позловтішатися. А ті вже поскидали фотки на комп"ютер, роздивляються собі...
Колись я бачила в мережі серію фоток якогось фотохудожника з ящірками у історичному вбранні, в кріслах і т п. Тепер я знаю, як це робиться. Живодери...
Додому їхала потягом, мала коронне місце, нижнє, по центру. Правда, тут же мусила помінятися на верхнє, бо зі мною на блоці була бабуся. Та то не біда. Навпроти сиділа вишуканих манер жінка, яка теж сподівалася помінятися. Але їй пощастило менше - в її блоці хлопчина їхав тільки доТернополя, тож треба було чекати. А потім стався Хмельницький. І уявіть: усіх хмельничан нам запхали в один вагон. Ви можете собі уявити цю посадку? Дві хвилини стоїть, всі кричать, матюгаються, кидають величезні челночні торби, тягають тачки з брудними колесами, всі мокрі, брудні - бо дощара ллє! А у вагоні всі пригрілися, чайок собі п"ють і ця навала, можна зрозуміти, сприймається як орда агресорів з іншої планети. Чемна й вишукана пані навпроти несподівано перетворюється на істеричну бабегу, обзиває жінку, що прийшла в наш блок на нижнє місце торбешницею і кидає їй "лізьте нагору". Звісно, "торбешниця" дико ображається, кричить на нашу сусідку, відбуваєься сварка, бійка, тут ще й скриня під сидінням стає зоною конфлікту, бо у хмельничанки дві великі торби - якраз на всю скриню, а наша сусідка з якогось дива вимагає половину скрині для своєї торбинки, по суті не такої і важкої. Становище ускладнює те, що вона виявляється залізничницею. Біжить до провідника скаржитися. Провідник реагує мляво і при нагоді тікає. Ми з бабусею віднімаємо у двох жінок, що скубуть одна одній патли, торбу і ховаємо в свою скриню, де хо танці танцюй. Компанію зіпсовано. Вражі тітки сидіть поряд, віддихуються, але одна на одну зиркають звіром. Я обом тицьнула по шматку шоколадки. Не взяли. Злі-і... То ми з бабусею з"їли. По черзі повтішали то одну то іншу. якось воно і притихло. Як уже тільки мовчанку мовчали, дістала їм Зумчину книжечку, типу, дивіться, яку штуку зі Львова везу в подарунок - про те, як треба дівчатам поводитися. То одну спитаю, що вона думає про це, то іншу... За розгляданням малюнків якось компанія відтанула зовсім, всі відчулися не "темнозеленими і світлозеленими", а просто собі дамами. Коли я нарешті залізла на верхню полицю, жінки навіть взаємно вибачилися.
От що-що, а ворожі класи мені ще мирити не доводилося.
