Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" .:. Літературні новини та анонси, аналітика літературних подій та процесів, огляди книг, публікації, репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій, сучасна проза та поезія.
Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" :: Точка - література у русі
- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися
А ось і він, заслужений пенсіонер укрліту, який, проте, ніяк не хоче на почесну пенсію, руками і ногами чіпляючись за свої обшарпані постаменти і харчуючись залишками колишніх великих жертвоприношень. На жаль, його сучасні читачі перш за все нагадують електорат комуністичної партії, якого з кожним роком усе менше і менше...
Половину століття працює Павло Загребельний в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — “Розгін” відзначено Державною премією СРСР, два — “Первоміст”(1972) і “Смерть у Києві”(1973) — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Роботи письменника перекладено 23 мовами.
Твори Павла Архиповича охоплюють переважно історичну тематику різних періодів: починаючи епохою Київської Русі (“Диво”(1968), “Євпраксія”(1975)) та закінчуючи повоєнною відбудовою, хоча сучасні його романи торкаються і розрухи 90-х (“Брухт”). А доволі часто сюжети романів творяться на розрізі кількох часових проміжків (“Диво”, “Тисячолітній Миколай”(1994)). Так, у “Диві” хронотоп охоплює періоди Київської Русі, Другої світової війни, повоєнні роки. “Роксолана”(1980) та “Я, Богдан”(1983) – розлогі полотна, в яких письменник робить спробу проникнути у складний внутрішній світ визначних людей, розкрити характер і причину їх вчинків, показати їх роль в житті України різнобічно і всесторонньо. Є у Загребельного і роботи у жанрі фольклорної фантастики – роман “Левине серце” та його продовження “Вигнання з Раю”.
Не зважаючи на такий доволі широкий спектр описуваного матеріалу, романи Павла Загребельного дуже схожі поміж собою манерою написання. Його романи створені для стареньких дідусів та бабусь, які або не здатні взагалі уявляти зміну попередньо зафіксованих слайдів, або не встигають за їх стрімким рухом. Я прекрасно розумію – у кожного письменника своя аудиторія і свій стиль. Але у першого мають бути якісь виключення, а у другого – різновиди. Павло Архипович пише надто... рівно. А тому – не надто цікаво і прогнозовано. Треба, мабуть, визнати, що з когорти совдепівських класиків він, якщо і випав, то не далеко. Схеми конструкцій стандартизовано. Проза Загребельного не зовсім українська, вона українськорадянська. Усе, що можна в ній зацінити, так це місткість (ну, при таких розмірах) та непогана описовість – як-не-як, людина стільки пережила і побачила, що це й не дивно.
Тим не менше, література пішла далі, а Павло Загребельний лишився на місці. Його спроби пристосуватися до потреб та тематики сучасного літпроцесу виглядають жалюгідно. Його останні романі – ніякі. Від них вже починає нести старечим маразмом. Конвульсійні спроби Загребельного написати щось вартісне для сучасної літератури закінчуються нічим. І те, що його романи все ще доволі швидко розходяться з книжкових полиць – скоріше данина минулій величі, де конкуренти були на голову нижчими, ніж визнання у сьогоденні.
Павлу Загребельному треба покидати літературу допоки про нього ще живе колишня пам`ять. Пам`ять, як про творця “Дива”, “Левиного серця”, “Смерті у Києві”, “Первомісту”. За ті роботи його, як мінімум, варто поважати. Про нові романи цього сказати не можна. Ними можна лише добряче зіпсувати свій імідж. Загребельник себе вичерпав як письменник. Він більше не має що казати і нести у суспільство. Воно і без того надто хворе.
Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
далі
всі нарізочки/звіти
"Я, “Побєда” і Берлін" Кузьми Скрябіна
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
вся критика
Розстріляне відродження
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
РаУВРРвСРСР
Тарас Прохасько
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
