На зустрічі з жителями Херсона Віктор Янукович зазначив, що ціна «Криворіжсталі» на аукціоні була політичною, а не економічною.
Прокоментувати це висловлювання лідера Партії регіонів кореспондент інформаційного серверу Партії регіонів попросив екс-голову Державного майна України, члена Політвиконкому Партії регіонів Михайло Чечетова.
Нещодавно ми продали могутній металургійний комбінат «Криворіжсталь» іноземному інвестору. Вперше в незалежній Україні таке сталося і ми, під впливом ейфорії, чуємо обіцянки, що подібні аукціони відбудуться і з іншими промисловими гігантами країни. Тому Віктор Федорович Янукович, як досвідчений політик, державний діяч, який раніше вміло керував країною, одразу порушив це питання. Адже, вочевидь, що цей економічний вплив іноземного засилля згодом може перерости в політичний. Виникає питання – а хто ж ми в цій державі? Якщо справи так підуть надалі, то ми станемо чужими в рідній країні. Умовно скажемо: нафтопереробка – не наша, виробники електроенергії – не наші, віддамо «Укртелеком», Одеський припортовий завод, Миколаївський глиноземний, Нікопольський феросплавний... «Криворіжсталь» вже віддали... Виникне питання національної безпеки країни. Тому й Віктор Федорович, звернув на це увагу. Гадаю, що вже незабаром економічний тиск іноземного капіталу буде впливати на величезні сегменти вітчизняної економіки.
Для того, щоб оцінити дану ситуацію, треба, мабуть, глибше подивитися в завтрашній день. Було три сценарії розвитку подій навколо металургійного комбінату «Криворіжсталь». Причому за кожним з цих сценаріїв стояла певна частина суспільства.
Перший з них – залишити комбінат у державній власності. Більшість населення країни було за це. Також цей варіант підтримували деякі політичні сили і більшість депутатів Верховної Ради, які проголосували за дане рішення.
Другий сценарій перспективи розвитку підприємства пов’язаний з приватизацією. Великий вплив на це має подальший розвиток виробничого процесу на підприємстві. Сьогодні виникла жорстка конкуренція на ринку збуту металу. На експорт може йти лише високоякісна продукція і з низькою собівартістю. Для успішного вирішення цього завдання треба провести повну модернізацію комбінату. Державне підприємство у таку обсяжну реконструкцію цехів, технологічних ліній, природно, не зможе віднайти належних коштів. Їх може вкласти лише інвестор. Частина людей в суспільстві і політиків підтримують такий сценарій. А він, в свою чергу, розділяється на два варіанта. Кому продавати комбінат – національному інвестору чи іноземному?
Що стосується приватизації стратегічних об’єктів, то в розвинутих країнах навіть законодавством передбачені обмеження проникнення іноземного капіталу в базові галузі. Через те, що там бояться інвестиційного зарубіжного впливу в їхню економіку, вони хвилюються за національну безпеку державного корабля.
Коли приватизувалася перший раз «Криворіжсталь», то керівництво нашої країни дивилося саме з цього погляду на дану проблему. Побачили перспективу в приватизації, оголосили конкурс. «Криворіжсталь» приватизували в рамках законодавства і стратегії державного розвитку тодішньої влади. Пропозиції Мінпромполітики були складені, в принципі, під внутрішнього інвестора. Головна мета була – підтримати національного виробника, для того, щоб у майбутньому створити могутні національні промислові групи, які потім зміцніють і успішно будуть конкурувати з іноземними гігантами. Виходячи з цього і в рамках законодавства ми провели аукціон, який виграла саме національна кампанія.
Тепер політика в нашій державі змінилася. Право проводити певну економічну лінію завоювала та політична сила, яка виграла вибори. Влада при вирішенні даної проблеми повністю відкрила шлюзи для доступу іноземного капіталу. Тобто, дозволила доступ іноземцям до унікальних гігантських промислових об’єктів. Але у зв’язку з тим, що наші бізнесові корпорації, якщо сказати образно спортивною термінологією, «грають» лише в першій лізі, а до вищої, де володарюють іноземні-гіганти, їм ще зростати та зростати, то, безумовно, іноземні інвестори без зайвих зусиль здобудуть перемогу на будь-якому вітчизняному аукціоні, який їх зацікавить. І це може мати відповідний вплив на подальший розвиток економічної ситуації в країні, а також негативно відбитися загалом на національній та економічній безпеці держави.
Справа в тому, що коли заходять інвестори на гігантські універсальні об’єкти, то зрозуміло, вони отримують можливість регулювання на цьому підприємстві фінансових потоків, від них залежить і розподіл ринку продукції, яка там виготовляється, вплив на її реалізацію і багато чого іншого. А оскільки ці масштаби впливу досить значні, то, природно, іноземний інвестор може робити певний політичний тиск на нашу країну.
Багато хто говорить, яка різниця – іноземний інвестор чи вітчизняний, – адже той і той бізнесмен. Справді, кожен з них хоче, щоб процвітало його підприємство, щоб зростали прибутки. Але тут, вважаю, є ще один критерій, від якого в майбутньому залежатиме робота не лише цього підприємства – це патріотизм інвестора. Адже, якщо він тут народився, тут проживає його сім’я, тут його друзі, то у нього зовсім інше ставлення до розвитку і майбутнього цього комбінату. Тобто, якщо дивитися через призму прибутків, які отримуватимуть, скажімо наш чи іноземний інвестор на даному підприємстві, то, упевнений, що їх розподіл буде різний. Особливо при розподілі для соціальної сфери, для людей, для країни... Іноземний інвестор у більшості випадків хвилюється лише за те, щоб вагоміші отримати прибутки, а все інше його мало цікавить. А наш інвестор думає, як реагуватимуть на його дії колеги, родичі, земляки. Адже тут його знають, тут він виріс, тут його друзі... І тому, упевнений, він не прийматиме якесь непопулярне рішення, яке б його компрометувало в очах близьких та знайомих.
У даній ситуації тут могло бути два виходи: або ми робимо законодавчі обмеження про вкладання іноземного капіталу в базові галузі, або поки-що не приватизуємо об’єкти і чекаємо поки наші крупні фінансові групи піднімуться у «вищу» лігу, щоб вони могли успішно конкурувати з іноземними гігантами. На превеликий жаль у вітчизняних інвесторів, поки-що, немає такого капіталу і вони, переконаний програють усі подальші аукціони. А що далі?
Я, наприклад, не хочу сумніватися в репутації поважного бізнесмена, який вклав такі великі кошти в «Криворіжсталь», і хочеться вірити, що він прийшов сюди заради того, щоб забезпечити перспективу підприємства. Сподіваємося, що він думатиме не лише про прибутки, але й про людей, які працюють на комбінаті. Але ми також знаємо, що світ конкуренції занадто жорстокий і не доведи Господи, щоб це гігантське підприємство згодом не стало зайвим, неконкурентноспроможним. Там вже згодом може виникнути чимало проблем, починаючи від якості металу, цін на продукцію. Іноземний інвестор в цій країні не живе і наші проблеми його не хвилюють. А вкладені ним великі кошти за мить «поглине» економіка держави, яка в подальшому вже не матиме ніякого впливу на розвиток колишнього світового металургійного гіганта. Ось мені здається чому ціна за «Криворіжсталь» була саме політичною, а не економічною.
Тому в подальшому, якщо ми є патріотами своєї країни, при прийнятті важливих політичних рішень щодо приватизації того чи іншого стратегічного велетня, від якого залежить національна чи економічна безпека держави, влада повинна користуватися одним принципом – не сім раз, а сімдесят сім разів відміряй, а один раз відріж.
