Skip to content
Skip to search - Accesskey = s
Загрузка ...У розпал блокадної епопеї у Верховній Раді, яку влаштували режисери від регіоналів, заступник голови Народної Партії, народний депутат України від фракції «Блок Литвина» Олег Зарубінський провів брифінг для журналістів. На ньому він навів цілу систему контраргументів тій деструктивній позиції, яку нині обстоює найбільша парламентська фракція. По закінченню брифінгу він відповів і на запитання «Народної».
ЧЕТВЕРТА СЕСІЯ ПАРЛАМЕНТУ ЗАВЕРШУЄТЬСЯ ПІД ЗНАКОМ ПОПУЛІЗМУ, ЗУМОВЛЕНОГО МАЙБУТНЬОЮ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЮ КАМПАНІЄЮ
На парламентські канікули народні депутати України шостого скликання, як студенти, підуть з хвостом законодавчої заборгованості. Навіть якщо роботу сесії буде пролонговано, - за додатковий тиждень-два неможливо прийняти понад сто потрібних законопроектів. Утім, загалом, четверта сесія вийшла доволі плідною.
Опозиція критикує Кабмін, якому не дає працювати
Політична анархія та економічна криза все більше поширюються країною. Опозиція блокує трибуну парламенту, Президент погрожує вивести міністрів-“нашоукраїнців” з Кабміну. Це все відбувається на тлі падіння рівня виробництва та зубожіння населення. Політики ділять владу так завзято, що скоро просто не буде чого ділити. Система управління державною руйнується на очах.
Парламентська опозиція – як монтер Мечніков із «12 стільців». І справді, в середу на позачерговому засіданні Ради фракція Партії регіонів висунула ультиматум у стилі людини, чия душа змучена нарзаном: уранці – гроші, увечері – стільці. Тобто спершу внесемо зміни до бюджету, аби підвищити соціальні виплати, а вже потім перейдемо до кадрових вакансій у виконавчій владі.
Дмитро Товстенко
Минулого тижня Голова Верховної Ради Володимир Литвин оголосив про намір взяти участь у виборах Президента України, якщо не буде створено уряду національного порятунку та не сформовано плану надзвичайних дій щодо виходу країни з кризи. За таких обставин кандидатура лідера Народної Партії складе гідну конкуренцію нинішнім фаворитам та дасть народу шанс кардинально змінити владу, відмовившись від вузькокланового протистояння на користь нової політики в інтересах людей.
Однією з найрезонансніших подій останніх тижнів стала «пригода» у Голованівському районі Кіровоградщини — гидке сафарі на людину, яке влаштували народний депутат від БЮТ разом із очільниками місцевої прокуратури та міліції. Але, схоже, відбулося й ще одне вбивство. До багатьох, мабуть, розуміння цього прийде лише 18 січня 2010 року. У тих мисливських угіддях, цілком можливо, було вбито усі шанси на майбутнє президентство Юлії Тимошенко.
Попри прогнози й обіцянки, ситуація в економіці не поліпшилася. Минулого тижня це визнала і прем’єр Юлія Тимошенко, заявивши, що про подолання кризи можна буде говорити не раніше, ніж за півтора року. А поки держава рахує збитки. Промислове виробництво за січень-травень цього року порівняно з таким самим періодом уторік упало на 31,9%. Інші макроекономічні показники (з тих небагатьох, які ще наважується оприлюднювати Держкомстат) також не додають оптимізму.
Как уменьшить расходы и тарифы
Жилищно-коммунальное хозяйство таит в себе массу увлекательной и захватывающей информации – это льготы и субсидии, штрафные санкции, защита прав потребителей и пути реформирования в сфере ЖКХ. Но, пожалуй, самой таинственной и закрытой темой были и остаются тарифы на жилищно-коммунальные услуги.
Те, що вітчизняне житлово-комунальне господарство у скруті, — не таємниця. Так само не таємниця, що криза в галузі виникла не вчора. По суті, вона була запрограмована, адже система управління та фінансування ЖКГ несе в собі всі вади радянського минулого. Аби позбутися їх, — потрібні зусилля урядовців та місцевої влади. Натомість механічне підвищення тарифів нічого не дасть.
Нещодавно країна відзначила День медичного працівника. Саме країна, бо медицина не та тема, що стосується тільки людей, для яких – це їхня професія, так чи інакше це справа всіх. Ті, хто пам’ятають часи, коли медиків, як і вчителів, поважали у суспільстві, сьогодні важко сприймають девальвацію їхнього професійного статусу. 90-го року зарплата медсестри становила понад три прожиткові мінімуми, лікаря – майже шість.