День народження у ритмі джазу
“Марк Токар Party” (про джаз на пучках пальців)
|
Найкращий спосіб отримати на День народження найбажаніший подарунок – спрезентувати його собі власноруч. Вочевидь, такою ж думкою керувався і львівський джазмен Марк Токар, який на свій тридцятилітній з одним хвостиком ювілей (себто 31-річчя) влаштував у “Ляльці” “Марк Токар Party ” – джазову вечірку за участю власного проекту “ Leo M Art ”, а також друзів-музикантів.
Разом з тим Марк Токар повівся напрочуд альтруїстично – роздарував часточки свого свята, скликавши на вечірку усіх бажаючих послухати добрий джаз. А люду у залі було більше, ніж вільних стільців. Причому, різного віку, соціального статусу (висновки про що можна робити із зовнішнього вигляду)...
І усі вони хотіли джазу...
Усі вони прагнули джазу
Усі вони томилися джазом
І сатисфакції від тремкого очікування не довелося чекати довго. Джаз лунав сентиментами нот. Він витікав тонкими протяжними мелодіями з труби Валентайна, саксофонів Мартина Твердуна та Юрія Яремчука, стрибав сонячними зайчиками на клавішах Кирила Абрамова, густим соком застиглого дерева поскрипував у контрабасі Марка Токара і дзенькотом тонкого скла розсипався у барабанах Бартека Старомейського.
Музика текла пальцями рук, на мить затримувалася на пучках і скрапувала пронизливими прозорими краплями. Вона розросталася десь усередині, пробиралася до мозку, де копошилася барвистим клубочком емоцій.
Музиканти грали джазові стандарти, твори відомих джазменів сучасності зі світовим ім'ям. А також - речі Юрія Яремчука та Марка Токара. Кожна з них з власним настроєм. З особливими почуттями. З неповторними емоціями.
Змінювали одне одного на сцені, демократично відходячи по черзі вбік, або ж чекаючи своїх “прожекторів слави” обабіч, за спинами колег. Не менш демократично пили пиво (Бартек Старомейський) чи курили цигарки (Ендрю Валентайн). І це виглядало дуже природнім у контексті “музики свободи”, якою є джаз. І навіть зворушливо.
Вони розмовляли з публікою мовою звуків. Ліпили образи у чиїйсь свідомості, отримуючи натомість оплески вдячності за найбільш віртуозні і проникливі місця. Понад три години музики, протягом яких зал наростав емоціями, перебуваючи на передграні вибуху. І сюрприз - Валентайн, що пересів за контрабас у дуеті з Яремчиком, що грав на своєму традиційному саксофоні. А небавом по тому черговий чуттєво-романтично-музичний сплеск емоцій – баладна “Зима” Марка Токара.
... А вже за кільканадцять хвилин – сейшн під назвою “ Jazz Гулька”. На якому обіцяли заграти усі (чи майже всі) львівські джазмени-друзі Марка Токара, що протягом двох попередніх сетів сиділи у залі. І на який уже просто не вистарчало сил. Адже джаз –музика, яку потрібно куштувати так, як гурман страву. І в жодному разі не перебирати з кількістю.
Марк Токар:
Те, що тут відбувається – це джазова вечірка, під час якої святкують мій День народження – 31 рік. Я хотів зібрати усіх музикантів, які мене оточують. По-перше “ Leo M Art ” , по-друге, усіх львівських музикантів, з якими відсвяткувати уродини в такий спосіб, який мені близький.
Програма вечора складена з наших улюблених творів. Це традиційні речі в наших обробках, і те що люблять всі “леомартівці”. Ми хотіли пограти традиції, які у всіх на слуху, але на жаль добре виконання яких рідко звучить у Львові. Адже тут маємо лише “Джаз без” взимку і через півроку “Флюгери Львова”. Це мало. Хочеться щоб у Львові був не номінальний, а діючий джаз-клуб, де звучатиме гарний і професійний джаз. Це наше спільне бажання. А сьогоднішня акція – конкретний крок у цьому напрямку. З боку музикантів є готовність до такого клубу, з боку публіки також. Справа лише за організаційними моментами: приміщенням, фінансуванням, спонсорами… Адже потрібно знайти людей, у цьому зацікавлені і ставитимуться до цього як до бізнесу, будуть на цьому заробляти.
В “Ляльці” постійно робити такі концерти неможливо, тут інший формат - більш молодіжний, постійні дискотеки… А коли я говорю про джаз-клуб, то маю на увазі, що люди ходять саме на джаз, а не на пиво, м'ясо чи більярд. Таких джаз клубів, де музика є фоновою, у нас багато. Я не хочу ображати львівських музикантів, але вони сьогодні грають фонову музику. А я хочу, щоб люди приходили на музику, на ім'я, щоб розуміли хто і як грає, де є свінгування, які музиканти його відчувають, а які ні…
Хоча власне львівською публікою я повністю задоволений. Граю в різних містах і країнах, та львівська публіка мені дуже імпонує. Вона завжди тепло сприймає музикантів, попри те, що у своєму місті завжди важко грається. Є відчуття, що нема пророка у своїй вітчизні. Але мені у Львові подобається грати, думаю, що ми є винятком з цього правила.
Бартек Староармейскі:
- Частину програми, яку ми граємо зараз, зробили раніше. Вже виконували її на “Джаз безі…” і навіть раніше. Це джазові стандарти у наших обробках, а також авторські твори, наприклад Юрія Яремчука або Марка Токара. Я довідався про цей концерт тиждень тому і з радістю погодився приїхати. Граємо без проби, репетиції, адже зібралися разом вперше після довгої перерви. А взагалі з Токаром граємо уже втретє. Постійно робимо якісь спільні проекти, хоча рідко зустрічаємося, бо він живе у Львові, а я в Кракові. Тому доводиться їздити.
Юрій Яремчук:
- Сьогодні хороший вечір. Прийшли люди, враження таке, що панує хороша енергетика. Бартек приїхав лише сьогодні, у нього була робота в Польщі, а ми усі перед тим кілька разів пограли разом у мене вдома. Помилки якісь але, але головне, що є енергія.
Заграли сьогодні речі Джона Колтрейна - знаменитого американського саксофоніста, який задав напрям цілій епосі у джазі. Потім Оліо – саксофоніста “Соні ролінз” - теж знаменитої у джазі фігура. Вейна Шортера відомого саксофоніста...
Ендрю Валентайн:
Львівська публіка мене завжди тішить. Це моє улюблене місто в Україні з тих, у яких хочеться виступати. Є настрій, є енергія. А про те, як вдалося грати, музиканти вголос не говорять. Це слухач нехай оцінює. Хотілося б, звичайно, побільше грати разом, але якщо Марк робить якийсь проект, то кличе мне. А востаннє ми грали разом ще на “Джаз безі…”
Оксана КЕРИК