Новини

Феномен цього державного утворення полягає в тому, що майже 700 років Закарпаття (або Срібна Земля) перебувало під чужоземним пануванням й було відірване від інших українських земель. Які тільки чужинці не перебували тут... Сиві Карпати пам'ятали татар, німців, словаків, а найбільше – угорців, які вперше смерчем перелетіли через Карпатські гори, йдучи з Волги, ще у ІХ столітті. Зайве казати, що особливої прихильності до завойовників не відчували, та й від них — також. Незважаючи на багатолітнє чужинське ярмо, жителі Срібної Землі ніколи не забували, що за Карпатами живуть їхні єдинокровні брати-українці. Це підтвердили події 21 січня 1919 року, коли Закарпатське віче у Хусті постановило: будемо з Україною!

Але не так сталося. Спочатку Закарпаття опинилось під навалою червоної словацької армії — збройних сил короткотривалої Словацької радянської республіки. За комуністами прийшли антикомуністичні чеські війська. Чехи прийшли — й залишилися, пообіцявши на весь світ на Сен-Жерменській конференції 1919 року надати українцям автономію. Але обіцянка, як недарма кажуть, цяцянка. Автономії карпатські українці не отримали. Натомість у 1932 році в Закарпатті взагалі заборонили українську мову.

Проте згодом самі чехи опинилися у ролі жертви. Хижий сусід — гітлерівський Третій Рейх – спочатку відкусив ласий шматок Чехословаччини — Судетську область, населену німцями (1938 року). А в лютому 1939-го стара бруківка Праги відчула на собі залізний марш вермахту. Аж тоді (11 жовтня 1938 р.) чехи визнали автономію Карпатської України і дозволили українцям створити свій уряд. Українці почали створювати власну армію — ОНОКС (Організація національної оборони “Карпатська Січ”). Її очолили провідні діячі Організації Українських Націоналістів (ОУН) Дмитро Климпуш, Михайло Колодзінський, Роман Шухевич, Іван Рогач та інші. Під кінець 1938 року частину Закарпаття з Ужгородом захопили угорці, відрізавши Карпатську Україну від Чехословаччини. Українці, залишившись без “хазяїв”, почали швидко розбудовувати державні інституції, чудово розуміючи, що часу в них мало.

І звісно, 14 березня 1939 року угорські війська, маючи на озброєнні танки, важку артилерію і авіацію, перейшли кордон Карпатської України. Під гуркіт угорської артилерії наступного дня, 15 березня, у Хусті було проголошено незалежність країни, обрано президента, прийнято конституцію, державну символіку (синьо-жовтий прапор, герб (щит із синіми й жовтими смугами), гімн “Ще не вмерла Україна”). Президентом став відомий громадський діяч, прем'єр-міністр о. Августин Волошин (1872-1945).

Та наступного дня, 16 березня 1939 року, угорські танки увірвалися до Хусту. Карпатські січовики, озброєні ручною і легкою автоматичною зброєю, чинили загарбникам відчайдушний опір. У запеклій кількаденній битві на Красному Полі під Хустом загинуло близько 40 тисяч оборонців Карпатської України, серед них – начальник штабу ОНОКС полковник Михайло Колодзінський (Гузар). 19 березня Карпатська Україна пала під гусеницями угорських танків. Проте запекла війна січовиків тривала до травня 1939 року, а партизани поручника Федора Тацинця протримались до 1940 року. Тисячі січовиків потрапили в полон, де їх замучили або розстріляли. Від жорстокості угорських окупантів здригнувся весь світ...

До речі, частина закарпатських українців воювала проти фашистів у лавах Чехословацького корпусу генерала Людвика Свободи. Один з них, керівник підпільної ОУН у корпусі поручник Степан Вайда 1945 року став Героєм Радянського Союзу (!)

Короткий, як спалах, відчайдушний зрив Карпатської України показав світові, що українці ніколи не змиряться з долею колонії. У березні 1939 року народилося 24 серпня 1991 року. Вже в незалежній Україні президента Карпатської України Августина Волошина було вшановано званням Героя України (посмертно), а урочистості на честь проголошення Карпатської України відбуваються щорічно вже 10 років.

Вадим Джувага, історик – спеціально для прес-центру Головного управління інформаційної та внутрішньої політики облдержадміністрації