від "Відлуння віків":
На жаль, лише наприкінці минулого тижня, з величеним запізненням на офіційному сайті Верховної Ради України був оприлюднений ПОВНИЙ варіант наведеного Закону включно з Переліком пам'яток. Нагадаємо, що він був проголосований 359-ма голосами "за" ще 23-го вересня, а підписаний Президентом Ющенком 14-го жовтня. Розуміючи важливість цього документу, ми знову звертаємо на нього увагу відвідувачів сайту.
Наша оцінка однозначна - маємо логічний результат дивовижно несистемної і халтурної підготовки тексту Закону, що ще не раз тяжко відгукнеться багатостраждальним українським пам'яткам. Проблема не в потрібності чи непотрібності їхньої приватизації, бо це питання фактично вирішене і альтернативи йому немає. Держава яскраво засвідчила власну неспроможність самотужки тримати на плаву 150 тисяч об'єктів культурної спадщини України.
Біда в іншому: приватизаційний процес у такій делікатній царині запускається абияк, без забезпечення належного державного контролю, без створення дієвої державної пам'яткоохоронної вертикалі та, власне, без базового елементу державної пам'яткоохоронної політики - єдиного Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Перелік об'єктів з Закону № 574-VI лиш посилює тривогу. В ньому ПОВНІСТЮ ВІДСУТНІ цілі історичні зони, густо насичені найрізноманітнішими архітектурними пам'ятками (наприклад, Новгород-Сіверський район на Чернігівщині включно з однойменним містом). Інші зони представлені коли більш-менш вичерпно (Київ, Одеса, Львів, Севастополь), коли відверто випадковим набором пам'яток (Ніжин, Глухів та ін.).
Між тим, пункт 3 Закону проголошує: "Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини". Тобто, ніхто нікого не чекатиме, поїзд пішов і ремонтувати паровоз доведеться, у кращому випадку, на повному ходу підручними матеріалами.
Нам цей процес добре знайомий, ми діти авралу і їздили так ледь не всю свою історичну ретроспективу. От тільки яка частина дорогоцінного вантажу на цей раз "доїде" до кінцевої станції? Адже ж веземо не дрова і не залишки утилізованого майна (як би це декому не здавалося). Веземо ресурс універсального суспільного значення і, водночас, засадничо невідновлюваний.
Різною мірою, але можна надати нового імпульсу економіці, політиці, навіть нематеріальній культурі. А от матеріальну спадщину минулого можна лише втратити - вона реінкарнації не піддається.
Сила її в автентиці, у справжньості, у неповторності. Тож, раз втративши оригінал, "відроджувати" потім старовину новозбудованими подобами - себе дурити. Лише себе, бо "люди" давно знають різницю між оригіналом та імітацією. І різницю в вартості між ними знають також, якщо вже про приватизацію говоримо ...
Здається, усвідомлення цього виявилося заскладним для нинішнього українського суспільства. Звідси й плоди.