У вівторок відвідав презентацію нового перекладу “Венери в хутрі”, що співпав з днем народження Леопольда фон Захер-Мазоха. Книжку до культурного центру “Є” привіз Василь Габор зі Львова. Перкладачка Наталка Іваничук справила приємне враження компетентною розповіддю про своє транслейтерство. Люди з Франека відповіли львів’янам взірцем місцевої малої драматургії. Кілька дівчат і хлопців, означених як мистецьке згромадження “Біла зебра”, попрактикувалися у театральному мазохізмі. Сценки гралися перед підсвіченим простирадлом і за оним. Простирадло витримало усе.

“Ванду з нагайкою” грала білозебровка з приємними формами тіла і носом, здається, калабрійського типу. Репліки їй давалися не без зусиль, але загальна динаміка справляла добре враження, зокрема, й в плані “кафешантанного гламуру”: красиві стегна, скажімо так, вони й в Африці красиві стегна. Навіть у безнадійному контексті провінційної еротичної самодіяльності. Юна і симпатична шанувальниця творчості Мазоха Т., з якою я після презентації пішов на каву (з певною стратегемою в дусі пізніх порад Сунь Цзи), була від тої “Ванди” просто в захопленні. Хоча до того я не помічав за нею жодного рожевого пафосу. “Й чого це тебе від неї так проперло?” – спитав я Т. не без підозри. “Щось у ній таке є”, - відповіла Т. й загадково так облизнулася. А потім спитала, чи є в моїй бібліотеці книжка з віршами Сафо. “Є”, - признався я і згадав 36-у стратегему великого китайця: “Якщо нічого не можеш вдіяти, тікай”.

Слава Богу, цього разу, на відміну від презентації Деркачової, дійство обійшлося без псевдорелігійних співів і пришелепкуватих дискусій “про мораль і духовність”. Хоча Мазох надається до коментаторських ігор. Адже “синдром мазохізму” притаманний значній частині нашого суспільства. Навіть деякі політичні реалії змушують все частіше згадувати образ “пані з нагаєм”. Останнє, канєшна, тхне тою пошлою “культурою порівнянь”, яка так розквітла на наших полях, але куди від цих порівнянь дітися... Порівняння живуть, дорослішають, мазохіють і захеріють у принагідних текстах. Як у старому жарті: “Чим глібше в ліс, тим грубші мазохісти”.