Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" .:. Літературні новини та анонси, аналітика літературних подій та процесів, огляди книг, публікації, репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій, сучасна проза та поезія.
Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" :: Точка - література у русі
- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | РаУВРРвСРСР | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися
...Нас найбільше тривожила ідея азіятського ренесансу і вияснення двох психологічних категорій: Европи і Просвіти. Перші два листи — це наша відповідь одному з просвітян, що, узагальнюючи, ми його називаємо просто "енко". Третій лист — наша відповідь тов. Пилипенкові, керівникові організації "Плуг", Не все тут буде зрозумілим, але хай пробачать читачі: листи писано, як відповіді, нашвидкуруч, а переробити їх оце тепер не маємо можливости. В той же час в них поставлено багато актуальних питань. Отже, сподіваємось, що наші памфлети будуть першим абетковим абзацом до теорії нового мистецтва. Сам теоретик мусить прийти — і ми його чекаємо. Він буде романтиком вітаїзму: аґітатором і пропаґандистом наших засад.
Про "сатану в бочці" або про графоманів, спекулянтів та інших "просвітян".
(Перший лист до літературної молоді)
...нема і не було прикладів в історії літератури, щоб якесь покоління встигло висловитись за 5-6 років: письменник не американська машинка, а твори його не полтавські галушки. Отже, "теза" про другу ґенерацію прислужиться тільки темним особам, що використають її у своїх цілях.
...Коли брати наші принципові розходження, то можна говорити тільки про одне. Фігурально це буде так:
— Зеров чи Гаркун-Задунайський?
— Европа чи "просвіта"?
Ми, "олімпійці", з повною відповідальністю за майбутнє нового мистецтва, заявляємо: — Для пролетарської художньої літератури без всякого сумніву корисніш — гіперболічно — в мільйон разів радянський інтелігент Зеров, озброєний вищою математикою мистецтва, ніж сотні "просвітян", що розуміються на цьому мистецтві, як "свиня в апельсині", що на сьомому році революції раптом зробилися революційніші за самого Леніна, і тепер виступають по різних радянських журналах з "червоними" фразами під прізвищами якогось "ця" чи "енка".
Таке кардинальне, воістину принципове запитання ставимо ми літературній "молоді", і на нього вона мусить відповісти. Коли не нам, то самій собі.
...Ахіллесовою п'ятою українського пролетарського письменства є не стільки брак відповідної критичної літератури й критики, скільки брак самої літератури, що її варто було б критикувати... І справді: про що писати? Десяток-два грамотних оповідань та 50-100 талановитих віршів? І все це протягом кількох років? Очевидно, скарги на те, що на мої твори, мовляв, не звертають уваги, є белькотіння того чи іншого ґатунку. Думка в критика породжується, коли він у творі бачить теж думку, а не бездарні візерунки. Правда, з історії літератури ми знаємо й випадки, коли майбутніх корифеїв "замовчували", але теж правда — таких корифеїв ми налічуємо одиницями, і вони, до речі, нічого не мають спільного з "просвітянською" графоманією.
...Ніколи не було стільки можливостей для розвитку української пролетарської літератури і взагалі літератури, як тепер у нас, в республіці Комун. Але й ніколи не було такої безшабашної свистопляски в тій же українській літературі, як за наших днів. Варто якомусь "енкові" одержати членського квитка від письменницької організації, як він уже вважає себе — в мистецькому розрізі — цілком непогрішним. А коли він називає свою річ "Нечаївська комуна" або "Біля тракторів", то такий твір віднині стає святою "плащаницею". Треба .мати багато громадської мужности, щоб кинути цю бездарну "Нечаївську комуну" в редакційного кошика; треба мати за собою солідний революційний стаж, щоб зробити критичний "двойний нельсон" такому творові. Бож подумайте: — "енко" червоний, "енко" зробився до того червоним, що навіть одкрив Америку: революцію робили не деґенерати; до того "червоним", що навіть почав під прізвищем "ця" "комунізувати" маси в радянських часописах. "Енка" не трож! Він тепер модним став.
І, звичайно, в "сатанинській" свистоплясці губиться справжня талановита молодь. Частина з неї, замість повчитись, підпадає під впливи "енків" і робиться "кваліфікованими письменниками", заполонюючи ринок червоною графоманією; частина, що її приголомшили і збили з пантелику "оригінальні" статті різних безграмотних "ців" та інших "енків", — сидить десь у закутку і вичікує. А в результаті "молода" молодь за кілька років не дала жадної путньої книжки, — це тепер, коли стільки можливостей, це тепер, коли йде доба відродження, коли ми стоїмо напередодні небувалого розквіту молодої літератури!
Отже висновки.
Перший:
— Треба негайно на настирливе запитання: Европи чи "просвіта", відповісти: — "Европа".
Другий:
— "Молодій" молоді треба вчитись, вчитись і вчитись... Справжня мистецька молодь зі своїми творами не поспішає... "Молода" молодь мусить поважати художню літературу і знати, що звання художника чомусь зобов'язує, що заслужити його не так легко: для цього треба придбати багато життєвого досвіду і добре знати старе мистецтво.
Третій:
— Треба негайно "одшити" або принаймні поставити на своє місце різних писак, що, вміючи сяк-так зробити репортерську замітку, тикають свого носа в мистецтво й — більше того — намагаються керувати ним. Тоді ясно стане, що так зване масове мистецтво є продукт упертої роботи багатьох поколінь, а зовсім не червона халтура.
Четвертий:
— Треба вже знати, що перша фаланга (не ґенерація) пролетарських письменників виникла на переломі двох епох, в розпалі романтичної доби, коли вмирало старе суспільство і народжувалося нове. Отже, не "енкам" ("енки" на цьому тільки спекулюють), а справжньому молоднякові типи (і люди взагалі) наших творів не завжди будуть близькі. Але із цього не треба робити похабних висновків, а заглянути в своє нутро і чесно сказати:
— Так, його люди мені чужі. Але бачу я, що "олімпієць" не тільки любив революцію, але й любив пролетарське мистецтво. Полюблю ж і я його. Пройду і я той радісний путь помилок: бо тільки той не помиляється, хто живе "на шармачка".
П'ятий:
— Нове мистецтво утворюють робітники й селяни. Тільки з умовою: вони мусять бути інтелектуально розвиненими, талановитими, геніальними людьми. Хто цього не розуміє, той — дурень. А хто це розуміє і мовчить — той спекулянт.
Шостий, останній:
— Молодь мусить бути ще етично-чистоплотною.
Савченківщина не тільки шкодить молодій літературі, а й утворює ганебну свистопляску. Не треба розшифровувати псевдонімів тих авторів, що цього не хочуть. Не треба лазити по столах "олімпійців" з фотографічними апаратиками, щоб зфотографувати написи на цьому столі і таким чином придбати ще один "документ". Не треба заглядати в чужі редакційні портфелі. Не треба... і т.д. і т.д.
От наші поради і висновки для "молодої" молоді. Ми віримо, що вона, яка гряде утворить могутній ренесанс, піде нарешті тим шляхом, що його вказує історія.
Про Коперніка з Фрауенбурґу, або абетка азіатського ренесансу в мистецтві
(Другий лист до літературної молоді)
...Що ж таке "мистецтво взагалі", питають "олімпійці", починаючи свого другого листа... "Мистецтво взагалі" — то архиспецифічна галузь людської діяльности, що намагається задовольнити одну з потреб духу людини, саме любов до прекрасного... Ще року 1921 один із "олімпійців", саме Хвильовий, як "дон-квізадо", оголосив похід проти пролеткультизму. Це було в той час, коли пролеткульт був, так би мовити, господарем становища, божком. ...і напостовці, і ле-фовці, і пролеткультовці, і октябристсько-плятформівці, і панфутуристи і їм же ім'я — леґіон. Всі вони виходять з основного визначення мистецтва — хяко методи будування життя"... Під "методою будування життя" ховається не стільки безоглядний утилітаризм, пісаревщина в червоній машкарі, ліквідаторські настрої щодо мистецтва, ревізіонізм плехановської естетики, німецьке "просвітительство", скільки постулят рантьє нової формації... ...
"Мистцем взагалі" може бути тільки виключно-яскрава індивідуальність, яка має не тільки чималий життьовий досвід, але й в силу деяких фройдівських передумов, зреґулювала свою творчу діяльність по призначеній їй сліпою природою путі.
...Мистцем треба народитись (nascuntur poetae...), бо ніяка "октябрська" плятформа в цьому разі ніяк не врятовує. (Який жах! Правда, товариші "хапи", "лапи", "мапи"?).
...Ми прекрасно розуміємо, що наша позиція вельми невигідна. З одного боку, так званий "октябристський" пролеткульт так загодував молодь своєю смачною кашею, що вона вже заговорила про "собачу ідеологію" (напостівський Лелевич) і остаточно заплутала соціальну ролю аритметики з йолопівською абстракцією, намагаючись втиснути в 2х2 якусь клясовість. З другого боку — і це ми прекрасно розуміємо — демагогія і спекуляція "енків" для молоді надто вигідніша: вона не заставляє багато думати і до того ж з кінематографічною швидкістю видає ярлички "кваліфікації". Залишається тільки сісти на вишню, заплющити очі і спорзно виспівувати, як соловей напровесні ...поки підійде фортуна і забере у клітку, що її призначено для невдачників.
Ми все це розуміємо. Але ми пам'ятаємо й пораду Чехова: — Коли дитина народиться, то її перш за все треба вибити, приказуючи: не пиши віршів і оповідань, бо будеш ледарем.
Ми маємо досить громадської мужности одверто сказати це, і віримо, що наша гірка правда, кінець-кінцем, не завтра, так позавтра прийдеться більш до смаку "молодій" молоді, ніж просвітянські прописні істини.
...Справжні мистці, як мистці, завжди попереджали свою клясу і ніколи не йшли з нею врівні. Інша, вибачте за вираз, теорія не тільки профанує пролетарське мистецтво, але й становить глибоко консервативний чинник у розвитку суспільства. Не треба плутати понять: одна справа лікнеп, а друга — мистецтво. Наш пролетаріят ще й досі з більшим задоволенням дивиться на халтурну "сатану в бочці", ніж на Курбасівську постановку.
...Одна з ознак мистецтва — це його нестримний вплив на розвинений інтелект. Отже, коли наш лікнеп зробить своє діло серед нашого пролетаріяту, тоді те пролетарське мистецтво, що про нього ми зараз будемо говорити, воістину буде творити чудеса, воістину буде могутнім чинником в розвитку людськости і поведе її до ненависних просвітянинові "тихих озер загірної Комуни", де зустріне людину "втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків".
...Отже, гряде могутній азіятський ренесанс у мистецтві, і його предтечами є ми, "олімпійці". Як в свій час Петрарка, Мікель-Анджельо, Рафаель і т.д. з італійського закутку запалили Европу огнем відродження, так нові мистці, з колись пригноблених азіятських країн, .нові мистці-комунари, що йдуть за нами, зійдуть на гору Гелікон, поставлять там світильник Ренесансу, і він, під дальній гул барикадних боїв, спалахне багряно-голубим п'ятикутником над темною європейською ніччю.
...Коли гармати говорять — музи мовчать. Це так. Але революція, як показує дійсність, не має перманентного характеру. Епоха горожанських війн почалась, але вона буде мати чималі передишки то в одній, то в другій країні.
...Говорити про пролеткульт, про пролетарську культуру — говорити абсурд, бо клясова культура, цебто сума всього утвореного зусиллями господаря становища, має консервативні тенденції: вона переконує клясу в одвічності нескінченності її диктатури. Мистецтво ж, будучи чуйною, сторожкою ідеологічною надбудовою, звільняється від цих тенденцій. Для пролетарського мистецтва принцип безклясовости безперечно зрозуміліший, ніж для інших галузей творчої діяльности. Більше того: приймаючи на увагу, що навіть у буржуазній художній творчості були елементи загальнолюдського визвольного прагнення, мистецтво взагалі — прогресивне явище.
...Говорячи про азіятський ренесанс, ми маємо на увазі нечуваний розквіт мистецтва в таких народів, як Китай, Індія і т.д. Ми розуміємо його, як велике духовне відродження азійсько-відсталих країн. Він мусить прийти, цей азіятський ренесанс, бо ідеї комунізму бродять примарою не стільки по Европі, скільки по Азії, бо Азія, розуміючи, що тільки комунізм звільнить її від економічного рабства, використає мистецтво як бойовий чинник. Отже, гряде новий Рамаян. Азіятський ренесанс — це кульмінаційна точка епохи переходового періоду. І спиратися на азіятську економічну відсталість нічого.
...Але чи мислимо ми пролетарське мистецтво, як єдиний художній моноліт? Відповідаємо: "ні"! Воно залежить від тих же законів, що й буржуазне. Школи, напрямки — це його етапи, що по них воно буде йти до вершин своєї досконалости. Епоха європейського відродження забрала більше століття. Великий азіятський ренесанс простягнеться на кілька століть... Отже, за цей час мусить виникнути не одна школа й не один напрямок. Отже, балачки про "абсолютний" реалізм пролетарського мистецтва, на наш погляд, Цілком безпідставні. Азіятський ренесанс буде характеризуватись кількома періодами. Періоди буде характеризувати той чи інший художній напрямок. Пролетарське мистецтво пройде етапи: романтизму, реалізму, і т.д. Це — замкнене коло законів художнього розвитку. І коли тепер ми запитуємо себе, який напрямок мусить характеризувати і характеризує наш період переходової доби, то відповідаємо:
— романтика вітаїзму (vita — життя).
Нині наш період кидає всі свої сили на боротьбу з ліквідаторськими настроями щодо мистецтва. Сьогодні наше гасло: — „vita!" Ми прекрасно розуміємо, що пролеткультівський лефовський (він же "прафовський") псевдоклясицизм незалежно від себе відограє ролю ідеолога нового рантьє. І ми беремося за клинок романтичної шпаги. Як у свій час французькі парнасці, перші реалісти і т.д. Ґотье, Леконт-де-Ліль, Бодлер, Фльобер пішли походом проти різних Ожьє, що так реально оспівували канареєчного буржуа, так ми, "олімпійці", не можемо мовчати, коли бачимо поруч себе бездарних, симптоматичних "енків".
...Романтику вітаїзму утворюють не "енки", а комунари. Вона, як і всяке мистецтво, для розвинених інтелектів. Це сума нового споглядання, нового світовідчування, нових складних вібрацій. Це мистецтво першого періоду азіятського ренесансу. З України воно мусить перекинутись у всі частини світу й відограти там не домашню ролю, а загальнолюдську.
...Але тут же ми попереджаємо: — коли ми надаємо своєму мистецтву бойового значення, то це зовсім не значить, що ми розуміємо під ним той потік віршової "бойової" графоманії, який пробіг нещодавно по нашій території. Щоб творити справжнє бойове мистецтво, треба відчувати свою епоху, треба знати, на що вона хворіє. Ми, наприклад, одну Тичинівську "Бурю", або одну Йогансенову "Комуну" не проміняємо на всі вози віршів, що риплять до города по великому тракту. Ми, наприклад, одну щиру новелю не проміняємо на всі просвітянські лантухи оповідань.
Ми, "олімпійці", не тільки відчуваємо запах наших днів, але й аналізуємо всю складність переходового періоду. Наше гасло — бий і себе й інших "свинею". Будируй суспільство, не давай йому заснути. Наше гасло — вияви подвійність людини нашого часу, покажи своє справжнє "я". Це тобі дасть можливість іти далі, бо коли ти не просвітянин, ти підеш у протест проти того ладу, який виховав тебе, саме — проти капіталізму. Але тут нам закинуть ядовитою іронією одного з "енків":
— Який же ти революціонер, коли в тебе "кололось "я"?"
Відповідаємо з задоволенням і саме про коли:
— коли ти просвітянська колода, то, звичайно, без сокири ще вік пролежиш. Але коли ти людина, то "буття визначає твою свідомість". Тебе, як каже відомий і непоганий марксист, "не врятує й архипролетарське походження". Коли ти революціонер — ти не раз розколеш своє "я". Але коли ти обиватель і служиш, припустім, у якомусь департаменті, то хоч ти об'єктивно й маєш тенденцію бути царем природи, але суб'єктивно ти — гоголівський герой. Справа тільки в тому: чи бути тобі Акакієм Акакієвичем, чи держимордою. Тут маєш вибір.
Така, як бачите, складна ситуація щодо пролетарського мистецтва.
...Що ж таке Европа?
Европа — це досвід багатьох віків. Це не та Европа, що її Шпенґлер оголосив "на закаті", не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це — Европа грандіозної цивілізації, Европа — Ґете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса, і т.д., і т.п. Де та Европа, без якої не обійдуться перші фаланги азіятського ренесансу. І коли Зеров знає цю Европу (а він її знає!), то ми йому простягаємо руку.
...Так ми дивимось на Европу. Так ми дивимось на просвіту. Що ж тоді: — Европа чи просвіта? — Для мистецтва — тільки — Европа.
Про демагогічну водичку, або справжня адреса української воронщини,
вільна конкуренція, ВУАН і т.д.
(Третій лист до літературної молоді).
...Воістину демагогія! Але вам, Сергію Володимировичу, (мова про опонента Хвильового Пилипенка — упор.), не личить оперувати нею? Ви ж прекрасно знаєте, що Мопасан аж 30 років ходив до Фльобера, і тільки на 31 ризикнув виступити з першим твором. Чому ж ви не вчите цього молодь? Ви ж прекрасно розумієте, що вся та "масова література", що її ви друкуєте, і близько не лежала біля мистецтва. Навіщо ж ви нацьковуєте цю молодь на Хвильового? Навіщо ви її держите в темноті й не скажете їй, що самих творів Ленінових для мистця дуже й дуже мало. Чому ви не порадите їй звернутись до Зерова, який наштовхне її на таких реакціонерів, як Віко, проф. Віппер і т.д.?
...В останньому листі до Хвильового Микола Зеров, приймаючи подану нами ідею азіятського ренесансу, говорить так:
— "Я люблю всіх прихильників "циклічних теорій". Віра в циклічність позначається патосом, трагізмом, емоціонально насичена, і через те захоплює".
Саме цю циклічність ми й подаємо. Саме вона й породить ті "великі думки й почуття", що про них говорить Веронський. Його ж "безконечний прогрес" веде нас до "катафальку мистецтва", до панфутуризму, до ліквідаторських настроїв. Буржуазний цикл себе вичерпав і зайшов у сутички, і не Веронському вивести його на радісну путь горіння. В тій же брошурі "Искусство как познание жизни" він надто перегинає кийочок об'єктивізму. Цим тільки й можна пояснити, що для Веронського німецький експресіонізм — "упадочна" течія. Для нас не так: це теж предтеча великого азіятського ренесансу. Бо експресіонізм — не дадаїзм, не унанімізм Жюль-Роменівського, вузенького "преображенного града", це теж спроба дати циклічну теорію. І тільки тому, що він виник до приходу ери горожанських сутичок, теорія не пішла в дійсність і дала лише блискучу плеяду художників із едшмідівською волею й спрагою до життя.
Отже тільки циклічна теорія мас перспективи. Це не шпенглерівська теорія цілої системи — це циклічна теорія одного мистецтва... Саме з південно-східньої республіки комун, саме з Радянської України й піде те нове мистецтво, що його так чекає Европа.
...наш маестро (тобто, Пилипенко, — упоряд.) патетично доносить: "24 травня обізвалась на голос тов. Хвильового цитаделя українського старого слова й українських старих думок — ВУАН і влаштувала диспут".
Ну і що з того? Що це доказує? Очевидно, тільки актуальність цієї справи...
— Але почекайте, — кричить маестро. — "Устами Зерова попутницька фаланга от чого вимагає":
— "Треба допустити вільну конкуренцію в літературі треба припинити протекціонізм пролетарським організаціям, бо все це сприяє кар'єризмові й спекулянт бачите, каже наш опонент, — "політичні ріжки вже висунулись з капшука, навіть пояснювати зовсім не доводиться".
Хіба? А от ми думаємо зовсім навпаки, треба й пояснити трохи, бо "Олімп" теж підписується під зеровським твердженням.
..."Мені здається (пише Н. Бухарін), що найкращий спосіб занапастити пролетарську літературу, що її прихильником я є, найбільший спосіб зав'язати їй світ це — зректися принципів вільної анархічної конкуренції. Коли ж ми, навпаки, зупинимось на точці зору літератури, яку мусить регулювати державна влада й яка буде користуватись різного роду привілеями, то, без всякого сумніву, в силу цього ми зав'яжемо світ пролетарській літературі".
Тепер ясно, чому ми погоджуємось із Зеровим? Ми не хочемо "зав'язати світ пролетарській літературі". Субсидії й протекціонізм потрібні для робселькорівських організацій, а не для мистецьких. Про це ми вже давно говорили. Меценатство в мистецтві ми мислимо, як допомогу окремим індивідуальностям. Меценатство над групою можна взяти тільки тоді, коли ця група складається з випробуваних художників.
...Тут до речі знову кілька слів про Европу: — навіть наші друзі досі не розуміють нас: коли ми говоримо про Европу, то ми маємо на увазі не тільки її техніку. Голої техніки для нас замало: є дещо серйозніш від .останньої. І от: — ми розуміємо Европу теж як психологічну категорію, яка виганяє людськість із просвіти на великий тракт проґресу.
...Отже, Зерових ми мусимо використати не тільки по лінії техніки, але й у напрямку психології. Один той, на перший погляд, незначний факт, що вони так пильно "проти течії" перекладають римлян, дає нам право вбачати в них справжніх європейців. Зерови відчули запах нашої епохи й пізнали, що нове мистецтво мусить звернутися до зразків — античної культури. Азіятський ренесанс це епоха європейського відродження плюс незрівняне, бадьоре й радісне греко-римське мистецтво. Не дивно, що навіть у буржуазній Франції виник недавно неоклясицизм. Для романтики вітаїзму неоклясицизм так потрібний, як і сама віра в правду великого азіятського ренесансу.
...Чи варто резюмувати? Ми гадаємо, не треба. Але ми й у цьому листі звертаємось до молодої молоді: — Камо грядеши? Біблейська мудрість каже: коли йдуть два сліпих, то обидва попадуть у яму. Воістину, не за мистецьким авторитетом тов. Пилипенка йти молодим художникам: їх чекає розчарування. З "Олімпом" зовсім не те: — ми відкидаємо малоросійщину, просвітянщину та іншу безперспективну вузькість і кличемо до невідомих обріїв прекрасного азіятського ренесансу. Ми кличемо творити те мистецтво, що його так чекає Европа. Ми знаємо:
— важкий наш шлях і велику вагу беремо ми на себе. Зате — це радісний шлях духмяної боротьби, — шлях, що .біжить у майбутнє за багряними кіньми нашої геніяльної революції.
Кажіть же, юнаки і юнки:
— Камо грядеши?
Подані вище памфлети Хвильового "Камо грядеши" вперше друкувалися в літературному додатку газети "Вісті ВУЦВК" — "Культура і Побут" ч.ч. 17. 20 і 23 з квітні-червні 1925. В тому ж році зони вийшли окремою книжкою: КАМО ГРЯДЕШИ. Памфлети. В-во і-Книгоспілка", 1925, 63 стор. Ми подаємо тут тільки більші уривки із цієї книжки. Під "просвітою" Хвильовий розуміє не одноденне колишнє культурно-освітнє масове товариство, що провадило корисну освітню працю серед широких і часто неписьменних мас, а поняття обмеженої провінційности, що не бачить різниці між суверенною мистецькою ориґінальною творчістю і працею по ліквідації елементарної неписьменности. Цим своїм поняттям "просвіти" Хвильовий хоче віддати також комплекс свідомої самообмежености, яка не прилучається до світової культури і боїться також очолити суверенні вимоги всебічного .розвитку нації. Засуджуючи масовізм організації селянських письменників "Плуг" (голова С.В. Пилипенко), Хвильовий протиставить йому Миколу Зерова, блискучого літературознавця професора Київського університету, лідера групи неоклясиків, яку ЦК партії засудив як буржуазну.
Микола Хвильовий - Поезiя
Микола Хвильовий - Проза: "Я (Романтика)" "Кiт у чоботях" "Камо грядеши"
Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | РаУВРРвСРСР | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
далі
всі нарізочки/звіти
"Я, “Побєда” і Берлін" Кузьми Скрябіна
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
вся критика
Розстріляне відродження
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
РаУВРРвСРСР
Тарас Прохасько
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
