Мирослав Кальба: Останній рейд

додано: 06-11-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1194342787.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Європа • Освіта і наука •

Останній рейд

СССР - Польща- Чехо-Словаччина в поборюванні рейдуючих Відділів УПА у вільний світ ( до 65 ліття УПА )

З закінченням Другої світової війни на Словаччині в роках 1945-1969, немов «невибухова амуніція», ще довгі роки давали про себе знати «ворожі елементи - наймити чужого капіталу», як у тому часі комуністична пропаганда називала відділи УПА, які рейдом переходили словацькою територією із Закерзоння - пригадуючи, що війна ще не для всіх закінчена. Не маючи можливости зліквідувати ці відділи чи то в Польщі чи на Словаччині, НКВД, або інакше - Міністерство внутрішніх справ СССР, 1949 року мусіло об'єднатися з урядами Польщі і Чехословаччини для спільних дій у поборюванні відділів УПА, які діяли на Закерзонні.

Про спільну боротьбу проти УПА та її ліквідацію на Словаччині понад 20 років зберігалися документи як таємниця у сейфах штабу безпеки. Щойно після тих років залишився відомим детальний архів - спомин Степана Гавули (нашого яничара), про спільну акцію з членами Польської державної безпеки, під час спільної ліквідації одного із відділів УПА, який рейдом перейшов з польських теренів на Словаччину, про що хочу тут розповісти.

* * *

Літо 1949 року було надзвичайно гарне. Державна безпека і міліція тодішнього Пряшівського краю виконували свої буденні завдання. Бо ж «амуніція», живі залишки Другої світової війни - бандерівські «банди» (як їх вороги залюбки називали) були при безпосередній активній допомозі чеської безпеки вже зліквідовані. Так принаймні ззовні виглядало. Здавалось, що все заспокоїлось, і нарешті населення може спокійно працювати.

В тому часі Степан Гавула працював у відділі державної безпеки у Гуменному.

Одного червневого дня завітали до нього заступник крайового начальника державної безпеки Лукач Янічек в товаристві Мартіна Бенчека та Павла Бачали. Ляйтенант Янічек зразу приступив до справи. -- «Товаришу Гавуло, за наказом крайового начальника державної безпеки підеш з нами до Пряшева». Ця вістка, чи наказ, не дуже то приємно вплинула на нього, бо чому саме його викликають? Що поганого чи протизаконного він зробив, коли кличуть на допит?

Щоб довідатися більше про те, почав він випитувати, як йому одягнутися? Чим забезпечитись на дорогу? Чи на довгий час розлучається з родиною? Як з грішми? Чи довго буде в Пряшеві, і тому подібне. Не одержав жодної відповіді - від'їхав з ними до Пряшева.

Привітався з крайовим начальником державної безпеки старшим ляйтенантом Міхайлом Янковичем. Цей зразу приступив до діла. «Готуємо акцію. Ти нам потрібний. Йдеться про захоплення, а можливо і про ліквідацію небезпечної групи. Вона діє на території Польщі. Ми уже нав'язали з польською безпекою контакт. Акцію готуємо провести разом».

Гавула, задоволений, що нічого йому не загрожує, що не буде допитів, не буде військового прокурора, роздумував лиш про виконання завдання, яке йому доручили.

Зустріч з польськими друзями зі Служби Безпеки

Вранці наступного дня до комендантури безпеки завітав заступник крайового начальника міліції штабс-капітан Ян Боргула, який наказав Гавулі «йти воювати». Його начальник Янкович остеріг Гавулу, що про справу знають лише вони три, щоб держав він це в таємниці, та що зараз від'їдуть на польську границю, де стрінуться з польською безпекою З Пряшева на північ дорога швидко миналася. Минувши Сабинів - Липени - Орлів, вони скоро найшлися на границі Чехо-Словаччини з Польщею. Вкоротці на місце зустрічі прибули поляки. Тут Гавула вперше запізнався зі своїм майбутнім співпрацівником із польської безпеки Кобилевським, аліяс Кошецем.

Обговорювання справи розпочав майор, командир польських прикордонників. Поляки вимагали, щоб їм представити і пояснити, яким способом чехи плянують їм допомогти та як практично підготовляють здійснення цієї акції. Не маючи точних даних про групу, їх чисельність, не маючи деталів про противника, не знаючи про «обє'кт» спільного інтересу, чехи не могли дати відповіді.

Поляки представили деякі дані про ту групу, заявивши, що з нею співпрацює один із присутніх, який не є з їхньої групи, лиш працівник безпеки. Людина ця, в короткому часі дасть усі потрібні інформації, на основі яких треба буде підготовити акцію. Поляки поінформували, що члени цієї групи живуть далеко один від одного, тому це забере певний час зібрати всі інформації про українських повстанців, тому не потрібно надто спішити, а наступну зустріч треба буде назначити на пізніше.

Наступна зустріч відбулася, згідно з домовленням, у будинку пограничників у Бардіївській окрузі. З польської сторони на зустріч прибув лиш майор, командир прикордонників, а з чеської - капітан Боргула і Гавула. Узгіднили вони дату нової зустрічі, у наступну неділю, в якій візмуть участь командир Краківського воєводства пан Дуда. Прийде рівнож їхня людина Кошець, чи то пак - Кобилевський. На цій зустрічі словаки повинні були познайомити поляків

з точним їхнім пляном, а поляки зі свого боку дадуть точні інформації про групу, число, озброєння, завдання, як рівно ж характерні риси зокрема «найнебезпечніших» членів групи. За місце, як і за виконання акції відповідальними будуть словаки.

Маючи точні дані про величину групи, головно про наміри і цілі противника, почали обговорювати можливі варіянти для захоплення групи, а якщо буде можливість, то і для ліквідації її.

Були намічені такі варіянти для захоплення групи:

1) Фізична ліквідація командира групи в ніч, підчас сну в готелику «Магура» в Старій Любовні.

2) Використання автобуса, напрям Стара Любовня - Подолинець в якому будуть подорожувати члени групи УПА, а подорожуючими пасажирами будуть

члени чехо-словацької безпеки в цивільному. В умовленому місці транспорт зупиниться, і тоді захоплять цілу групу в автобусі, прямим ударом індивідуально. Але цей варіянт зразу був відкинений.

3) Вжиття алькоголю чи пива, з певними присипляючими медикаментами.

4) Збройний напад на групу на заздалегідь домовленому місці.

5) Використання автобуса, ніби звичайного публічного транспорту.

Зупинпти його в означеному місці, захопити цілу групу, а якщо зайде потреба, то зліквідувати, уживши зброю. Усі ці п'ять варіянтів спочатку були лише орієнтаційними.

Перший варіянт був відкинений, бо в домовленому часі група не прийшла до Старої Любовні. Трапилось те, що їх «людина» Кошець не встиг зорганізувати перехід групи на територію Чехо-Словаччини

Другий варіянт відкинуто через небезпеку поранення своїх таки дюдей під час стрілянини в такому малому приміщенні, як автобус.

Третій варіянт - вжиток алькоголю і пива з доміжкою медикаментів для сну, був вигідний тим, що був без будь-якої небезпеки для членів органів безпеки. Він аж до кінця акції залишився актуальним.

Четвертий варіянт, ліквідування групи нападом на неї на вільному, відкритому місці, не був задовільним, бо при цьому могли потрапити під загрозу звичайні подорожні. Його теж відкинено.

П'ятий варіянт, вжиток автобуса, як нормального публічного транспорту, затримання його на умовленому місці, насильний напад на групу та її схоплення, залишився найбільш актуальним.

Розпочинається підготовка

Наступна зустріч з польськими органами безпеки відбулась у Старій Любовні. З поляків участь взяли начальник Краківського воєводства полковник Дуда, «їх» людина Кошець, майор-командир польських прикордонників та ще пару осіб із польської безпеки. З чехо-словацької сторони участь взяли: старший ляйтинант Янкович, штабс-капітан Боргула і С.Гавула.

На домагання поляків, словаки показали їм місце зустрічі з групою для переведення операції. Біля старої корчми за мостом були досить сприятливі умовини для маскування. Сприяли тому дерева і густі кущі, що росли край дороги, яка вела до Мнішека на Попраді.

Проаналізувавши ще раз завдання, С.Гавула довідався про членів групи, їх звичаї та всі деталі особистого їхнього життя, тобто про все те, що безпосередньо потрібно було йому знати про групу, бо пізніше він мав стати одним із «повстанців», бути з ними ідейним і політичним «однодумцем». Присутні повчали його, як він має себе поводити серед упівців. Він мав, мовляв, вести себе дуже побожно, бо всі українські повстанці «релігійно великі фанатики». Переходячи біля церкви чи хреста, С. Гавула повинен був глибоко поклонитися і перехреститися, мав показати себе великим патріотом, ганити все, що червоне - большевицьке, погоджуватися з тим усім, що повстанці будуть критикувати та лаяти. Гавула мусів також постаратися дістати зброю, бо всі українці з групи і вдома постійно ходять при зброї.

Зустріч з частиною групи

Польща повідомила що “ціла група готова прийти на територію Словаччини”. Був початок вересня 1949 року. Погода була гарна така, як у місяці червні, коли почали підготовляти операцію. Рейдуючу групу очікували в Старій Любовні, але вона не прийшла в означений час. Щойно наступного дня вранці післанець повідомив С. Гавулу, що на старолюбовнянському мості чекає його якийсь чоловік, з яким потрібно йому зустрітися. Була година 1:30 по полудні.

Чоловік, який очікував Гавулу, був йому уже знайомий, це був польський приятель Кошець. Він вибачався, що спізнився, бо трохи поблудив, і сказав, що усі з групи не прийшли, що з ним прийшло лише п'ять осіб, у тому і їхній командир. Упівці бажали познайомитися з пляном переходу через Чехо-Словаччину і домовитися про подробиці їхнього переходу. В лісок, де чекали упівці, прийшли на означене місце і Кошець і Гавула, де вони познайомилися з присутніми.

Договорились, що на територію Чехо-Словаччини прийдуть уже цілою групою - 14 чоловік (мимоволі зрадив їх число) - 13-го вересня. Зустріч мала відбутися на тому самому місці, що й сьогодні - в ліску. Там нас, мовляв, чекайте!

Гавула ще раз познайомив їх з пляном переходу кордону.З містечка Стара Любовня слід їхати автобусом до Попраду, звідти поїздом до Праги, а з Праги до границі уже недалеко. Гавула пригадав ще їм, щоб кождий вигадав для себе інше фіктивне прізвище, щоб докладно запам'ятав собі його. Дані про народження можуть залишитися справжніми, та, щоб знали, що всі походять із сіл Старолюбовнянської округи. З тим усі упівці погодилися, подали нові свої імена, як рівнож і імена неприсутніх, які позазначував собі командир групи. Сам Гавула записав собі імена упівців, прізвища, дату і місце народження кожного члена, і подав їм, кожному окремо, місце проживання, назву села, яку кожний з них має собі запам'ятати, і в такий спосіб їх розмістив, щоб в одному селі не було їх більше ніж один-два. Ще сказав, що вони раніше один одного не знали.

Час зустрічі тривав майже п'ять годин. Починало смеркати. Ще раз пригадавши, що вирішальним днем буде 13-го вересня, всі розійшлися. Переходячи коло старого гостинця за мостом, Гавула запросив ще упівців зайти до корчми, зафундувавши кожному по великому пиві, що його пили зі смаком. Відпровадивши групу дорогою в напрямі Мнішка на Попраді на віддаль яких два - три кілометри, там попрощалися, а командир групи розцілувався вдячно з Гавулою, і розійшлися.

Гавула повернувся до Старої Любовні, щоб здати звіт крайовому начальникові безпеки про зустріч. Звідти зв'язковий відвіз його до Вижніх Ружбах, де він поінформував старшого ляйтнанта Янковича про перебіг зустрічі та про домовленння, з чого Янкович був вдоволений.

Працівники польської безпеки покликали чехів наступного дня на нову зустріч. Старший ляйтинант Янкович не міг прибути, щось перешкодило, а всі інші прибули. Трохи пізніше прийшов туди лише один командир польських прикордонників, майор. Поклав він на стіл фотографію, на якій був зображений чоловік, і спитав, чи знають його і чи був він учора на зустрічі з ними? Гавула відразу пізнав, що фотографія була командира групи з яким він переговорював про перехід через територію Чехо-Словаччини. Майор ще раз повторив своє запитання - «Це і є та людина, відповів Кароль (Гавула), - з яким я вчора договорювався. Видавав себе командиром групи». «Холєра ясна, - закляв майор. - Саме цією людиною ми найбільше зацікавлені. Якраз про нього йдеться».

Командир польських прикордонників попросив розповісти про перебіг зустрічі та про домовлення щодо переходу, після чого заспокоївся. При відході всі дуже сердечно прощалися з польським майором.

Підготовка до акції

Треба було поспішати з підготовкою потрібних офіційних документів. Зокрема треба було подбати про формуляри для пашпортів для цілої групи, бо кожний громадянин Чехо-Словаччини - за їх законами - повинен носити при собі пашпорт, вийнятків не сміло бути. Прізвища подорожуючих, місця їх походження та дані про народження були уже спільно усталені й відомі. Фотографії кожного члена групи були уже також передані працівникам польської безпеки. Формуляри пашпортів придбав працівник безпеки Мартін Бенчек за посередництвом місцевого національного комітету. Щоб переїзд групи був офіційним, забезпечено групу службовим формуляром із заголовком ОНК в Чеських Будейовицах. В ньому було написано , що « Окружний національний комітет у Чеських Будейовицях доручив Каролеві зорганізувати поданих у посвідці людей, яких забезпечується роботою в їхньому окрузі, і на підставі цієї посвідки вони можуть прибути будь коли на місце праці ». Під тим текстом були виписані члени, місце їх перебування та дані про народження всіх «зорганізованих осіб». На кінці були підпис і печатка (зрозуміло, підроблені).

Значно складнішою справою виявилось придбання медикаментів для сну. Перестрашений пряшівський лікар д-р Е., до якого звернулися з проханням, зрозумів все помилково і зомлів; після декількох хвилин опам'ятався, але рішуче відмовився написати рецепту на жаданий медикамент. Однак, цей медикамент треба було придбати за всяку ціну. Поміг у тому Олександер Немчик. Він від імени Крайового національного комітету написав для військової лікарні наказ видати жаданий лік. Аптекар-сержант аспірант, познайомившись зі змістом наказу, без будь-якого вагання відмірював давки 15 штук до окремих пляшечок. Тоді прийшла нова проблема, як цей медикамент влити у пляшки з пивом і як пляшки опісля фабрично закрити.

Кароль-Гавула зі своїм приятелем Михайлом Райтарем зайшли до директора відділу фабрики де наповнювалися пляшки. Спочатку директор цей не хотів мати з тим справи, але потім погодився навчити, як це робити. Директор відчиняв пляшку за пляшкою, Райтар вливав медичну рідину, пляшку клав під апарат, накладав нову металеву мисочку, натискав якогось гудзика, і металева мисочка тісно обіймала горло пляшки. Перевіривши, чи часом, якась пляшка не протікає, поклали їх у багажник авта і перевезли в безпечне місце.

Потрібно було придбати ще автобус «для нормального пасажирського транспорту». Михайло Райтар і в тій справі був помічним. На пряшівській автобусовій базі тоді працював його знайомий на прізвище Вертель. Довго переконували вони Вертеля і пояснювали, що тут йдеться лише про перевіз працівників безпеки в одно місце в прикордонній смузі. Безпека готує акцію - наганяють контрабанду, а службовий автобус до того не годиться. Шофер автобуса на те місце не піде. Жодна небезпека йому не грозить. Вертель нарешті погодився.

В обіймах смерті

Наближалася північ, а з нею і час зайняти бойову позицію. Автомашина, в якій везли 15 пляшок з пивом і пляшку сливовиці (також із домішкою), стояла недалеко курортних об'єктів. Старший ляйтинант Янкович призначив Гавулі двох працівників державної безпеки для його особистої охорони. І вони разом відїхали до Старої Любовні. Гавула залишив автомашину десь 400 - 500 метрів від місця зустрічі, а зі собою взяв лише наплечник з напоями. Зайняв він пригоже місце в корчах на нічліг недалеко від дороги.

Час пройшов поза північ -- надійшов очікуваний день 13-го вересня. Гавула прокинувся раннім ранком, це ж уже неділя. Чисте небо заповідає гарну погоду. Залишивши наплечник з пивом, вийшов на дорогу, на якій мала відбутися зустріч.

В тому часі десь коло Вижніх Ружбах польські приятелі служби безпеки також приготовлялися, автобус для «звичайного транспорту» з подорожуючими працівниками державної безпеки також був готовий.

Час щохвилини наближує зустріч. Гавула проходить в думках ще раз точність виконання пляну, щоб нічого не забути, нічого не запізнити, погостити гостей сливовицею і дати запити пивом. Спровадити їх на автобусову зупинку, а тому, що й йому прийдеться випити, разом з гістьми, і сливовиці і пива, витяг загорнений у папір білий порошок, приготований аптекарем - спеціялістом у Старій Любовні. Порошок має невтралізувати насонний медикамент, змішаний з горілкою і пивом. Гавула зажив його.

Після кількагодинного очікування Гавула зауважив під ліском на віддалі 100-150 метрів чоловіка, що махав до нього рукою. Нарешті прийшли. Було їх 14 осіб разом з Кошецем, який представив Гавулу як Кароля - всім присутнім. Прибулі обдарували Гавулу подарунками - дорогим перстнем, матерією, спиртом.

Гавула плянував захопити групу за пляном п'ятого варіянту з ужитком автобуса, як було домовлено. Автобус мав надійти о годині 9-тій. Ще було досить часу. Він порадив розійтися по одному - по двох, а зустріч визначив на автобусовій зупинці при бензиновій станції. Витягши з кишені посвідку від Окружного національного комітету в Чеських-Будейовицях, Гавула передав кожному пашпорт. За списком провірив ше всіх присутніх, зокрема їхні нові прізвища і місця народження.Кожний знав точно усі нові дані про себе. Відтак залишив групу, бо пішов купити хліба і до хліба, та пляшку сливовиці і кожному по пачці папіросів. Тоді він погостив усіх.

Відтак провідник групи поставив Гавулі ще кілька питань: 1) яким способом зможуть проїхати терен Чехо-Словаччини і дістатися до Австрії? 2) які будуть подорожні видатки? 3) чи перехід границі буде безпечний і як він практично буде здійснюватися? 4) яку нагороду жадає він за перепровадження групи?

Гавула Кароль на усі ці питання мав готові відповіді: найбезпечніше подорожувати швидким поїздом, головно транзитним, тому що тепер, літом, головно в поїздах, що проходять зі сходу на захід країни, не проводиться жодна контроля. В більшості подорожують туристи, а особливо в суботи та неділі. Обчисливши нашвидку подав, що витрати на особу дадуть около 200 корун, а щодо нагороди йому, то він може почекати, про те, мовляв, ще домовимося. Кошець ще й «скартав» Гавулу за це: « Та ж будь патріотом! Це ж наші мученики, патріоти такі, як і ми, що ж від них жадати?»

З тієї розмови гості були задоволені. Почалася гостина. Попивали вони, передаючи пляшку один одному, так як п'ють друзі. Почалась свобідна гутірка. Командир групи спитав Гавулу, чи він буде мати зброю, якщо ні, то він йому постарається, бо зброї у них, казав, є подостатком. Бесіду вели уже не лише командир, але кожний один виривався щось сказати, з чимсь випередити інших.

Прийшов час зустрічі на переїзд

Кошець з командиром групи перші відійшли на місця, попрямувавши на автобусову зупинку. Інші згідно з домовленням маленькими групами непомітно, ніби звичайні громадяни, поприходили на зупинку.

В околиці, як і на зупинці, було безлюдно. Біля бензинової помпи без ладу лежали кругляки дерева. Там почали сходитися Гавула й інші з охорони. Одягнені були упівці у звичайний простий одяг, і їх тяжко було відрізнити від тутешніх громадян. Посідали вони на кругляках, не звертаючи на себе уваги. Чекають на автобус. Від міста Стара Любовня підїжджає чорна машина. В ній старший ляйтинант Янкович. На нікого не звертає він уваги.

Автобус, як зобов'язався Вертель - прибув, і в ніч на 13-те вересня працівники безпеки переночували в ньому в зазначеному місці, кілька кілометрів від містечка.

Плян подорожування був такий: пасажирами будуть члени служби безпеки. Для маскування транспортного зв'язку встановлено три зупинки: перша - біля корчми за мостом у Старій Любовні; друга - на перехресті перед селом Гнєздне, а третя на перехресті дороги, що веде до Іщкова. Було встановлене число пасажирів і точно кожного прізвище, хто і де мав висідати чи всідати до автобуса. На першій зупинці ніхто сторонній не всідав. Щоб виключити яке-небудь непорозуміння, все було визначено поіменно. На останній зупинці з автобуса мали висісти всі працівники безпеки, тобто, « звичайні подорожні ». Їхнім завданням було подорожувати лише до того місця.

Година дев'ята ранку.

Автобус звільняє швидкість і зупиняється на перестанку. З автобуса висідають молоді, високі на зріст пасажири, а між ними і кілька дівчат. До автобуса свідає ціла група. Місця з переду зайняті, задні вільні..Ті, що всідають, займають вільні місця задньої частини автобуса. Підходить кондуктор, питає за квитками.

«П'ятнадцять звичайних до Попраду « відповідає Кароль (Гавула). Скільки це буде коштувати? Кондуктор передав квитки і подав їх ціну.

Автобус рушає, набирає швидкости й знову стає на зупинці роздоріжжя перед селом Гнєздне. Знову висідає кілька пасажирів, всідають нові, кондуктор продає квитки і автобус рушає в дальшу дорогу.

Наступна зупинка. Там має закінчитися дорога автобусом. На зупинці мають висісти всі місцеві пасажири. Ніхто уже не має всідати. І висіли всі, крім одного Ладіслава Немчика, що мало не зірвало цілого пляну акції.

Напруження збільшується. Гавула, відповідальний за виконання пляну, задоволений, що все до цього часу відбувається точно і докладно, згідно з плянуванням. Задоволений був і з Янка Кухара, який добре зіграв ролю кондуктора автобуса.

Автобус рушив. Зближався до мети, до якої ще лише кілометр чи півтора. Автобус проїхав під віядукт нової залізниці. Ще невеличка кривуля в право, і рівна дорога піднімається до схилу. До цілі ще яких 300 метрів. По обидва боки дороги панує тиша. Автобус щохвилини зближається до мети. Останнє макабричне завдання візьмуть на себе сповнити інші. Інша сила, що скрита і добре замаскована у цьому картопляному полі, що обабіч дороги. Завдання Кароля -Гавули було доставити групу лиш до того місця.

Нараз автобусом починає щось трясти, він зупиняється, хоч мотор працює далі. Водій вискакує, каже підложити каменя під колеса, сам піднімає накривало мотора. Двері автобуса відкриті. Дехто закурює цигарку, дехто виходить з автобуса. Кароль критикує порядки. Підвищеним голосом кляне такі порядки, згадує про запізнання до поїзда, критикує невідповідальність. Усе це добре чують пасажири, що ще спокійно сидять в автобусі. Мотор машини зразу зупинився.

З автобуса виходить польський приятель Кошець. Він також без багажа. Ззовні він спокійний, не поспішає. Його поведінка не привертає уваги інших, тим більше співподорожуючих. Ніхто з його польських приятелів не підозріває в тому, що цей його виступ з автобуса одночасно - остання крапка на його завдання. Відходить у бік автобуса і переходить через дорогу.

-Готово! - Зразу на повний голос прозвучала команда кондуктора. В тому самому моменті вистріл з револьвера пролунав по долині. В цю хвилину, по обидва боки дороги, з картопляної культури висувається, ніби хмара, людська стіна, створює непроникнений живий пліт, по військовому - кордон, який герметично замикає невеликий простір навколо автобуса. Стрільба розлягалася долиною. Окремі постріли з револьверів перевершували кулеметні черги, що порушували ранню тишу. Ворог дорого заплатив за життя молодих повстанців!

(P.S. Авторові не вдалося устійнити, яку саме групу УПА було зліквідовано).

Мирослав Кальба

Старшина «Нахтігаль» і УПА)

Від автора:

В році 1996-му, повертаючись з України в ЗСА задержався на Словаччині, щоб відвідати свого родича, який був лікарем і замещкував в околиці Старої Любовні. За його допомогою мав я можливість запізнатися із деякими архівними документами, а головно із архівом С.Гавулі, та деякими свідками тих подій. Рівно ж обвозив він мене по всіх цих місцях де це відбувалося, як: - де переходили границю, місця де відбувалися зустрічі з поляками, дорога їхнього автобуса, як і місце їх страчення.

додано: 06-11-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1194342787.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.