Актуально
Результати конкурсу "Хто для мене Іван Мазепа?" |
Веб-конференція |
Популярні публікації
- Ігор Пелих: «Хто вмієдолати перешкоди, той досягає успіху»
- На захисті суверенітету
- Сергій Іванюк в гостях у НББ!
- Пам’ятнику Мазепі - бути!
- Куди «пливуть» кадри?
Нові файли
- "Арешт" (французька версія)
(ТНМК) - "Восени" (французька версія)
(ТНМК) - Кому нокаут?
(ТНМК)
Хмаринка тегів
"Відкрита "Не B.A.N.D. Club Dazzle Dreams Heads Karbido Lama LowLands-2008 Mad Made Maxima Millennium Ukraine» VINTA Vinta! Voo “Не Ґринджоли Євгенія Євробачення Євробачення-2009 Євтушенко Єгор «Мазепа. Їжакевич Іван Іваничук Іванна Івано-Франківськ Іванюк Івасюк Іво Ігор Ілона Ільченко Ільяшенко Ілюзія ІніціативХто на сайті?
Зараз на сайті: 6 гостейДрузі
Експорт новин
Держави без кордонів |
01.04.2009 | |
Сьогодні, як ніколи, ребром стоїть питання – чи буде існувати українська держава в найближчій перспективі, через рік-два? Сфера наших падінь і деградації неосяжна. На яку площину суспільних відносин не кинь оком – всюди постають не натяки чи підозри, а повноцінні свідоцтва руйнівного незворотного кінця…
Три ознаки державності
Геніальний вчений, один з найперших фундаторів політичної економії Адам Сміт лаконічно визначив три головні функції держави. По перше, їй слід захищати суспільство від насилля та вторгнення інших суспільств (держав). По-друге, держава має гарантувати належне правосуддя для всіх членів суспільства. І нарешті третій обов’язок – створювати й утримувати певні суспільні споруди та установи, які самі по собі не можуть економічно цікавити лише окремих осіб чи невеликі групи (це – великі інфраструктурні проекти: дороги, мости, комунікації тощо, а також мережа державних органів управління й установ, що здійснюють важливі загальнодержавні функції). Коли ми поглянемо, як українська держава виконує ці три елементарні функції, ми зрозуміємо: Україна не здатна існувати як держава навіть за примітивними правилами ХVІІІ століття, то про які перспективи може йти мова у XXI?
Що було споруджено значущого за роки незалежності? «Напівавтобан» Київ–Одеса? «Напівмости» через Дніпро? Енергоблоки на АЕС, які були майже готові ще за часів СРСР? Україна побудувала (і то не самотужки) лише один об’єкт за роки незалежності – Чорнобильський саркофаг, символ свого «мертвого» буття. Все інше – комунікації, інфраструктура, наука, промислові підприємства – спадок від СРСР, який на сьогодні вже доїли і перепродали. Ресурс вичерпано, чекаймо на техногенні катастрофи, вже завтра. Щодо правосуддя. Всі встали. Хвилина мовчання і привіт від колядника І. Зварича. І нарешті про третю функцію – захист держави як такої. Тут зупинимось дещо детальніше. З новітньої історії відомо лише два випадки ефективного захисту Україною своєї безпеки і інтересів – це Крим епохи Л. М. Кравчука, коли було прибрано Ю. Мєшкова, та Тузла епохи Л. Д. Кучми. Все інше ми системно втрачаємо. Останній випадок – Румунія і шельф Чорного моря. Але все по порядку.
Що ми маємо в активі? Армію? Для виконання в 2009 році в повному обсязі всіх запланованих програм Збройним силам необхідно 32,4 млрд. грн., а для виконання функцій по захисту країни – 17,5 млрд. грн. Проте в бюджеті передбачено лише 8,4 млрд. грн., що складає лише 0,87 % ВВП. Як відомо, фінансування армії на рівні нижче 1 % ВВП країни невблаганно призводить до її руйнації. Наявний парк літаків, танків, зенітно-ракетних комплексів у кращому випадку виготовлено 18–20 років тому і потребує термінової модернізації. Якщо фінансування ВПК та Міноборони буде залишатись на нинішньому рівні (кризу обіцяють, як мінімум, на 3 роки), то тримати «кругову оборону» українській армії доведеться винятково з автоматами Калашнікова. До речі, АК-74, що перебуває на озброєні у ЗСУ, за оцінками експертів, уже найближчим часом перестане відповідати вимогам, що висуваються до індивідуальної стрілецької зброї сучасного солдата.
Маємо СБУ? Структуру, в якій більша частина співробітників отримала освіту в навчальних закладах потенційного супротивника і ним завербована? Архіви якої були вивезено в 1991 році в напрямку стратегічного партнера? Цю службу би зруйнувати вщент і побудувати нову, з нуля. Тоді б нова служба, навіть без досвіду попередньої, стала разів у десять ефективнішою за нинішню. Але маємо те, що маємо.
Експансія західних сусідів
Офіційно країни НАТО Польща та Угорщина та аплікант до Альянсу Словаччина відмовилися (принаймні на офіційному рівні) від територіальних претензій до України, тобто визнають status quo наявних кордонів.
Ми живемо ілюзіями, нібито Польщі далеко до України з її потенціалом, нібито Румунія – жебрацька та відстала країна – щось там від нас вимагає. Насправді ж усе це – відлуння з минулого, коли за плечима в України стояла тінь монстра – СРСР. Зараз тінь щезла, тому будьте ласкаві – віддавайте румунам частину чорноморського шельфу.
«Кому, кому?! – зарепетують «патріоти» – Зубожілій, напівромській, в минулому фашистській Румунії?!» Помиляєтесь, панове! Румунія, хоч і порівняно бідна країна, проте горда й шляхетна. Вона не шкодує коштів на утримання румунських шкіл в Україні, надає громадянство українцям (знищуючи будь-який натяк на українство у своїй державі), сприяє їх адаптації до своєї культури та робить усе можливе для майбутньої анексії «споконвічних румунських земель». На додачу це країна – член НАТО та ЄС. 920 тисяч осіб в Україні вже отримали громадянство Румунії. І хоча Україна цього громадянства не визнає, зате його визнають Румунія з Євросоюзом…
Крім того, стаття 5 (2) Конституції Румунії передбачає, що «не може бути позбавленим румунського громадянства той, хто отримав його за народженням». А трактувати це положення можна, як завгодно. У тому числі й таким чином: усі, хто народився в Румунії до червня 1940 року, а тепер живуть поза її кордонами, поновлюються у громадянстві автоматично.
Принагідно варто зазначити, що саме Румунія зайняла критичну позицію щодо запровадження на території Румунії прийнятого парламентом Угорщини закону «Про угорців, які проживають у суміжних країнах», вбачаючи в ньому не стільки соціальний, скільки політичний підтекст. Зокрема, румунська сторона зазначала, що «закон про статус угорців, які проживають за кордоном, має антиєвропейський екстериторіальний і дискримінаційний характер».
А ще є проблеми викиду румунськими підприємствами в наші річки токсичних відходів, штучна зміна річищ з метою «відтягти» кордон, блокування українських економічних інтересів на Дунаї і ще багато іншого...
Блакитна мрія чи не кожного поляка останніх двохсот років – відновлення історичної Речі Посполитої від «можа» до «можа» (від моря до моря). Друге море – Чорне. Оскільки військовим шляхом вирішити територіальну проблему на сучасному етапі неможливо, польське керівництво пішло непрямим шляхом і придумало так звану «карту поляка», що видається полякам, котрі мешкають у країнах, де не можна мати подвійного громадянства (Україна якраз належить до таких). Карта дозволяє своєму власнику мати пріоритетне право на отримання польського громадянства, безперешкодне отримання багаторазових віз та дозволу на перебування у Польщі, право пільгової освіти дітей у польських вишах, а також знижки на проїзд у громадському транспорті та відвідування музеїв на території Польщі. Західні українці постійно їздять у Польщу на заробітки, звідси велика спокуса отримати «карту поляка». Коштувати вона буде 22 грн., кандидат на її отримання повинен у присутності польського консула скласти письмову декларацію про причетність до польського народу, виявити володіння основами польської мови або довести, що хтось із пращурів був етнічним поляком.
Все це – не проблема для будь-якого мешканця Західної України. Галичина жила 600 років під польським пануванням. Про те, що саме Західна Україна стане головним центром «вербування» закордонних поляків, свідчить той факт, що у Львів на допомогу вже діючому консулу приїдуть ще четверо. В результаті, як прогнозують експерти, через декілька місяців на території Західної України будуть проживати біля мільйона новонавернених поляків, що суттєво змінить етнополітичну мапу України.
«Карта поляка» – це калька з «карти угорця», яку свого часу Угорщина розповсюджувала серед своїх закордонних співвітчизників. Ця практика торкнулася й угорців України. Проте «карта угорця» не така небезпечна – угорці України малочисельні (біля 90 тисяч чоловік), видати себе за угорця українцеві майже неможливо, надто велика різниця в мові та культурі. Угорці, котрі компактно мешкають у Закарпатті, являють собою достатньо закриті етнічні спільноти. На думку експертів Інституту стратегічних та оборонних досліджень (Будапешт), певна частина угорської політичної еліти плекає надію на те, що після наступного раунду розширення Європейського Союзу «кордони Союзу збігатимуться з кордонами європейської цивілізації». Відповідно до цього підходу, розширення ЄС є простим виправленням помилкових історичних рішень і нарешті «реорганізує» європейську цивілізацію. Частиною цієї логіки є те, що Угорщина завжди була прифронтовою державою у боротьбі проти Ісламу і Православ’я. Досить легко можна зрозуміти, що такий спосіб мислення не сприяє інтеграції України в Європу. Результати опитування громадської думки, опубліковані Відомством у справах угорців за кордоном, яке ще до недавнього часу було підпорядковано Міністерству закордонних справ, свідчать про те, що 40,3 % респондентів відповіли позитивно на запитання «Чи повинен уряд Угорщини наполягати на мирній зміні кордонів в період інтеграції?»
У Закарпатті, де компактно проживає угорська нацменшина України, за даними Генерального консульства Угорської Республіки у Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях станом на вересень минулого року, подано понад 100 тисяч заяв на отримання Посвідчень закордонного угорця, видано – 30 тисяч посвідчень. Ця процедура відбувається згідно із Законом Угорської Республіки № LXII 2001 року про угорців, які проживають у сусідніх країнах.
Чи не єдина країна, з якою немає навіть натяку на непорозуміння. Історично опосередковані претензії до України висловлювала чеська частина Чехословаччини, проте після розділу країни територіальні суперечності зійшли нанівець.
Своєрідним шляхом повернення «втрачених громадян» пішла Росія. Намагаючись залучити якомога більше робочих рук для освоєння малонаселених Сибіру, Далекого Сходу та Півночі, вона запропонувала програму переселення до Росії на постійне проживання для всіх закордонних росіян, тобто громадян, що знають російську мову і є вихідцями з Росії. За цією програмою кожен переселенець отримує матеріальну винагороду в розмірі близько 1700 доларів, от тільки перспективи отримання житла досить примарні – через іпотечний кредит після працевлаштування у РФ. Втім, нещодавно російські можновладці визнали – програма працює вкрай слабко, за два роки її чинності переїхали близько 10 тисяч громадян і приблизно половина з них – у найрозвиненішу економічно Калінінградську область. Це при тому, що очікували на повернення не менше мільйона людей. Успіх у справі залучення громадян діаспори до широких контактів з країною-батьківщиною залежить від рівня її економічного розвитку.
Українська «відповідь»
Безумовно, Україна, яка внаслідок війн, революцій, поневолення сусідніми державами та низького рівня економічного розвитку втратила (і, на жаль, продовжує втрачати) величезну кількість своїх громадян, рано чи пізно повинна була всерйоз зайнятись згуртуванням своєї діаспори. Такі можливості дуже довго обговорювались вітчизняними політиками, поки нарешті, у березні 2004 року Верховна Рада України не прийняла Закон України «Про правовий статус закордонних українців». Згідно з його положеннями, претендувати на статус «закордонного українця» можуть особи, які проживають за межами України, мають українське етнічне походження, зберігають українське культурно-мовне самоусвідомлення і не є громадянами України. В основі даного визначення – конституційні норми, згідно з якими український народ визначається як громадяни України усіх національностей, отже, претендувати на статус «закордонного українця» може людина будь-якої національності, що є вихідцем з України. Статус «закордонного українця» дає його власникові практично ті ж права, що й «закордонному полякові» чи «закордонному угорцю». Та є одне «але» – права і обов’язки будь-яких іноземців, які легально мешкають на території України, такі ж, як і права та обов’язки «закордонних українців». Єдина різниця – останні, на відмінну від іноземців, мають право на безкоштовне отримання української візи. А відтак, у громадян діаспори практично зникає мотив отримання цього статусу, хіба що для задоволення почуття власної гідності. Надання ж будь-яких особливих матеріальних заохочень для «закордонних українців» законодавством не передбачено.
Власне, ні для кого не секрет, що при отриманні подібної карти, чи то польської, чи то української багато громадян керуються перш за все прагматичними розрахунками, тобто, користуючись кращим економічним становищем своєї батьківщини, поспішають працевлаштуватися там. Очевидно, відсутність будь-яких особливих преференцій для «закордонних українців» поряд з несприятливою економічною кон’юнктурою в Україні вплинули на те, що за чотири роки отримати цей статус зголосилося лише близько 1500 осіб.
Яка мета у Польщі, Румунії, Росії і Угорщини?
З одного боку, ці країни вирішують питання з демографічною ситуацією в країні після від’їзду власних громадян в заможні країни Євросоюзу, адже тепер в країнах Східної Європи спостерігається дефіцит робочої сили (кризою можна знехтувати, адже мова про стратегічні тенденції). Отже, можна скористатись українським людським ресурсом, а не завозити етнічно і ментально чужих працівників з Африки та Азії. Крім того, чим не нагода втручатись у внутрішні справи України під виглядом захисту «закордонних росіян, поляків, румунів, угорців» (потрібне підкреслити). В Україні стрімко зростає кількість людей з подвійною лояльністю. Іронія долі – на чолі цього процесу стоїть регіон, який так полюбляє вихвалятись «національною свідомістю» і «патріотизмом», проте при першому ж випробуванні більшість його мешканців тут же ладні продати «українськість» за шмат ковбаси. Зауважимо, що найбільші етнічні ареали за чисельністю нетитульних народів знаходяться в Україні. Так, середня чисельність національної меншини, яка має свій етнічний ареал, – 1,368 млн. чоловік, або майже втричі більша, ніж в Росії. Абсолютна чисельність «ареальних» національних меншин в Україні також не набагато поступається російській (відповідно 13,7 млн. та 15,8 млн.). Таким чином, національні меншини в Росії – більш розпорошені та малочисельні, а отже, у певному розумінні Україна – більш багатоетнічна країна, ніж Росія, і потенційно більш конфліктна. Україна настільки «європейська», така «толерантна», що радше повідкриває всюди школи і університети з вивчення мов племені тумбо-юмбо, ніж української в Криму, або, боронь Боже, на Кубані! Ми ж бо європейці! Принижуйте та плюйте на нас у посольствах і амбасадах, тавруйте наші закордонні паспорти відмовами, натомість до нас приїжджайте кому заманеться і як заманеться. Вибачте, що вам заважаємо, на жаль нас не всіх до Сибіру вивезли і голодомором заморили, потерпи трохи, європейське панство, незабаром ми самі себе перегриземо, тоді ви й отримаєте свою Пакс Романію, славне місто Лемберґ, «город Рускай слави», ну і кому що там треба… Нас не оточують агресивні й ворожі країни. Якраз вони – нормальні держави, що дбають про свої інтереси поза власними кордонами, оскільки, якщо вони не будуть цього робити, то перетворяться спочатку на… Україну, а потім припинять своє існування.
Олександр Хміль та Сергій Гейко для НББ!
Читайте також: "Держави без кордонів" |
Додати коментар
Нові повідомлення форуму
- 13-14.06.2009 - Мiжнародний фестиваль "U...
- Н.Три
- Скрябін
- Цитати і фрази....)))
- Найкраща книга українською
Опитування
Останні коментарі
- Флорида: сонячний штат
Пішов записуватись у СУМ. :-* Скоро буду. ;-) - Флорида: сонячний штат
Супер стаття ! У мене там моя віла. Дуже гарний хл... - Флорида: сонячний штат
статя варта уваги, адже ми так мало знаємо про так... - Флорида: сонячний штат
Прекрасна стаття!!!! - Флорида: сонячний штат
Прекрасна стаття!!!
Авторизація
Вітаємо Гість. |
Забули пароль? || Реєстрація |
Коментарі
2009-04-0216:52:51 Чудовий матеріал, гідний друку у серйозних виданнях: "Дзеркало Тижня", "Кореспондент".
З висновком погоджуюсь на всі сто: ми або, нарешті, починаємо думати про нацбезпеку, або нам повний "кердик"!
2009-04-0222:09:51 Автори, а може не треба так вже посипати голову попелом, твердячи, що українці такі нікчеми. Самі собі суперечите - твердите, що в Україні все препаскудно, а людей, що ладні в в інших державах трохи підзаробити, називаєте такими, що за шмат ковбаси продаються. Буде у нас гарно - поїдуть і до нас. А буде таки!
2009-04-0313:56:25 Гадаю, найбільше опрацьовують "український напрямок" Росія та Румунія. Ймовірність міждержавних конфліктів саме серед цих держав є найвищою.
2009-04-0314:51:26 Один мій знайомий українець з Мурманська дуже прагнув набути статусу "закордонного українця". Досягнув свого, але згодом з'ясувалось, що цей статус фактично нічим йому не допоміг. Коли хлопець повернувся на історичну батьківщину: до Херсону, то "статус" ніяким чином не полегшив а ні отримання громадянства, а ні на отримання посвідки на проживання тощо. Тож нащо потрібні такі пустопорожні проекти?
2009-04-0317:45:52 У мене на кафедрі викладає одну з профільних дисциплін високопоставлен ий СБУшник. Я в нього ще на першій парі спитався: "Ви колишній кадебіст?". Він відповів негативно. Згодом обмовився, що почав працювати у "конторі" ще у 1989 році. Тож виходить кадебіст. :)
Та мене турбує інше: чи бувають кадебісти колишніми? Якщо людина закінчувала навчальні заклади, де готували псів імперії, то чи можливий злам в її свідомості?
2009-04-1010:59:33 ОГО! 920тис. громадян України мають румунські паспорти! Пєсєц
Це занадто Слів немає Держави немає
2009-04-1016:00:39 Бєня, найстрашніше те, що "державні мужі" в курсі справ. Однак пріоритет №1 - битися ногами під столом.