Webman: Мета за Януковича, а ми за Ющенко
| На центральну | Що нового | Що цікавого | Структура сайту... |
Нам поки не вдалося з'ясувати, хто автор, можливо, головної і найгеніальнішої політтехнології Віктора Ющенка – помаранчевого кольору його передвиборчої кампанії. Ігор Гринів, один із головних піарників Ющенка, каже, що це колір партії "Реформи і Порядок", а первісно він означав мед бджіл, які, відомо, є символом ПРП. Можливо, це і так, хоча в питанні встановлення авторства є й інші версії.
www.ПРАВДА.com.ua , 7.11.2004, 01:06
Революційний настрій у Києві не вщухає: повертаючись увечері додому (я живу зовсім недалеко від Майдану - самого центру "помаранчевих подій") я з подивом спостеріг велику кількість машин з помаранчевими прапорами та почув їхнє бібікання, а також привітне бібікання у відповідь інших автомобілів, не прикрашених найпопулярнішою на сьогодні українською символікою. Все таки щось є у цьому настрої - щось таке, здавалося б, вже геть забуте у плині дисятиліть радянської влади. Та й сама радянська влада чи не так само встановлювалася?
Вячеслав Піховшек припиняє виконання обов'язків шеф-редактора новин на каналі «1+1» починаючи з 25 листопада. Про це повідомляється на сайті «1+1». Поки що нову кандидатуру на цю посаду не затверджено. (Ну хоч чимось потішили за ці дні!)
Поляки думають так:
60% - так, влада атакує опозицію;
20% - ні, Ющенко відмовиться від війни за владу;
21% - мене обходить Польща, а не україна.
Wprost Online
Поки що без коментарів...
– Український народ насправді розділений? Чи це результат політтехнологічної стратегії?
– Я багато працював з Леонідом Кучмою й абсолютно впевнений, що президент, який іде, зробив усе, щоб поставити Україну в патову ситуацію, або, як це називається у великого художника Далі, – в ситуацію “передчуття війни”. Він давно задумав, а згодом реалізував нинішню стратегію українських виборів. За владу в державі борються колишній ув’язнений і політик, який не є загальнонаціональним лідером. Для Росії така ситуація виглядає, як у блокбастері “Чужий проти хижака”. Безумовно, Ющенко для Москви – чужий, а Янукович – хижак.
Тю... Ну і де ж тут, питається, "цивілізовані методи"? Що тут узагалі діється?! Хоч хтось щось розуміє що саме він робить? :(
Найбільш цікаве те - принаймні, мені цікаве - що більшість молодих учасників нинішнього протесту не сприймають його як такий, як акцію опору. Вони відносяться до цього дійства скоріше як до великої розваги - ні більше, ні менше...
А от донецькі сайти мовчать - просто мовчать - вибачте за вираз, але ні фіга сєбє!...
На колхозном рынке продавец сначала спрашивает, за кого вы собираетесь голосовать, правильный ответ, с помощью которого можно добиться щедрой скидки, - «за Ющенко», а сторонника Януковича могут и вовсе отказаться обслуживать.
Детишки во дворе играют в игру под названием «Ющенко бьет Януковича». Моя семилетняя соседка заявила: «В нашем классе одна Ирка за Януковича, и с ней никто не хочет играть».
Появилось особое выражение - «оранжевая революция». Похоже, что люди вытащили из шкафов одежду всех оттенков оранжевого и одновременно оделись в нее. Повсюду развеваются оранжевые ленточки - на деревьях, заборах, фонарях, машинах.
Шановні пані та панове співвітчизники! Я щиро намагався написати по темі на кожен день, що залишилися до виборів, але сил моїх на це не вистачило, за що я дуже прошу мені вибачити. Я неодмінно напишу усі обіцяні теми, але опублікую їх трохи згодом, на тому тижні, вже після виборів. Хочу підкреслити, що ніякого тиску з боку влади чи кого іншого я поки що не зазнав і усі найближчі дні намагатимуся бути щонайуважнішим до свого здоров'я і не маю бодай найменшого наміру приймати участь у будь-яких справах узагалі, не кажучи вже про хоч скільки небеспечних. Тому, якщо за тиждень після виборів ви тут нічого не знайдете... ну, може я таки й справді дещо перебільшую похмурість стану справ?
Особисто я у своїх думках про вибори не хотів би так чи інакше переконувати вас голосувати за того чи іншого кандидата - особисто я дуже хотів би, щоб ви голосували на користь будь-якого кандидата за самих себе, своїм розумом, своїм здоровим глуздом і взагалі жили тим самим усім своїм, а не сподівалися на милість з боку влади чи то навіть на те, що вона повинна забеспечити вам хороше життя. Особисто я завжди вболівав за те, щоб люди самі робили своє життя, а влада їм потрібна була не для того, щоб ними керувати, а щоб служити людям, працювати задля їхнього добробуту у вирішенні питаннь між заможними, впевненими у собі, освіченими, і взагалі просто хорошими людьми, громадянами України не з-за неможливості іншого, а виключно через власні переконання. Звичайно ж, сподіватися на таке дуже наївно з мого боку, але незважаючи на увесь мій цинізм іноді й мені дуже хочеться вірити у щось краще...
Сьогодні вранці я не зміг ні перетнути Хрещатик, ні взагалі потрапити у кінотеатр "Україна": на головній вулиці країни проходив парад на честь виборів нового президента України та приїзду з цього приводу президента Росії Путіна та інших глав держав "післярадянського простору". У тому, що це був парад саме на честь існуючої української влади я переконався днем потому, коли дізнався, що день визволення України від фашистських загарбників, взагалі то, на початку листопада. Шановні співгромадяни! Поздоровляю вас з одним з величних днів, коли ваша влада не криючись показує вам те, за кого вона вас має і чи має взагалі! Ура, товарісчі!
А сьогодні по телевізору у прямому ефірі виступав сам президент усія Русії Володимир Володимирович Путін. Якщо не думати над його словами, то він мені відверто сподобався - принаймні, вже точно набагато більше за нинішнього українського прем'єра. Але якщо над словами мистера Путіна замислитися, то думки виходять доволі безрадісні, незважаючи на всі обіцяні перспективи. Не знаю хто куди, а я до Росії все одно не хочу...
Так, економіка росте і настала пора використовувати цей ріст у якості політичних аргументів на користь влади. Щоправда, аж надто нахабні намагання пристосувати існуючий екомічний стан як велике досягнення нинішнього уряду взагалі і його голови, тобто прем'єра, зокрема, виглядають щонайменше відвертим привласнюванням як не як, а праці народної: "Дивися, мій народе! Це саме під моїм керивництвом ти став такий працьовитий, що майже аж заможний!", а щонайбільше - вже відверто смішним обдурюванням того ж самого народу, привласнюючи навіть досягнення часів чужого керування. Загалом, становище було б смішним, якби це було у державі цивілізованій, а так...
Нинішні вибори президента України характерні наявністю двох справжніх кандидатів на пост голови держави і більш як 20 "формальних". Останні мене зараз не цікавлять і про них я згадаю якось потім, а зараз я напишу про одну з цікавих історій з передвиборчих кампаній обох ведучих кандидатів, "двох Вікторів": "відвертого ставленика влади" Віктора Януковича та "старого опозиціонера" Віктора Ющенка. Історія ця про анекдоти.
Тут, на Україні, напередодні виборів президента з новою силою спалахнула суперечка про мову. Як і завжди, на Україні політичну вагу має зовсім не питання української мови - з нею, напевне, і так усе всім зрозуміло. Як завжди, на Україні політичні інтриги, обіцянки, та обвинувачення точаться навколо мови російської - єдиного політично значущого на сьогодні спадку старого Радянського Союзу. Тоді, за часів соціалістичної імперії (якщо комусь не подобається такий епітет, то я не буду навіть вибачатися, бо ж не маю бажання сперечатися з невігласами), російська мова була домінуючим об'єднуючим фактором для багатьох народів на теренах п'ятої частини земної кулі...
... А хлопчина вигляд мав ситий, вдягнений був недорого, але охайно, вираз обличчя мав... гм... тупуватий, але ввічливий - не хлопчина, а золото нації! Дивився я на того хлопчину і думав собі: А може такі вони й потрібні: ситі, недорого й охайно одягнуті, неосвічені, але навчені чому треба, задоволені власним статусом і поважаючі своїх "старших"? Може Україні саме такі громадяни й потрібні? І не потрібні Україні ніяка демократія, ніяка політична свідомість кожного окремого громадянина, а потрібні лише працьовите та слухняне населення - населення, яке буде щасливе у своїй слухняності і ні про яку політику та власну думку і не мріятиме. А чого б і ні? Хіба ж не за цим тужать наші батьки, старше покоління?
|
|