Додаток №1.
I. ЗАГАЛЬНІ ПОЯСНЕННЯ 1.1.
Сучасні виклики конституційним правам громадян. Виконавчими органами державної влади у Луганській області прийнято рішення про початок «системної претензійно – позовної роботи по стягнення заборгованості за спожиті послуги ЖКХ» (Додаток № ).
Це було б вірно, якби у споживачів були б обов’язки перед комунальними службами по сплаті за їх послуги, бо обов’язки можуть виникнути тільки через укладання договорів тому, що у сфері комунальних послуг законодавством введені цивільно-правові відносини замість адміністративних.
Але, виходячи з того, що:
1) у Луганській області саме за виною виконавчих органів влади, що контролюють комунальні служби - з 96 % споживачів не укладено обов’язкових у сфері комунальних послуг письмових договорів у спосіб та у формі, передбаченими законодавством.
2) з 01 січня 2009р. за строк позовної давності вже вийшли ті борги, що були створені у час ще діючих адміністративних відносин у сфері комунальних послуг, - приймати судові рішення про стягнення заборгованості з переважної більшості споживачів можна тільки з порушеннями законодавства та конституційних прав і свобод громадян.
Раніш виконавча влада намагалася це робити тихенько, тиснучи на суди на користь установ ЖКХ, а зараз розгортає безпрецедентну акцію - замість порушених законів нав’язати суспільству позавчорашні адміністративно-кріпацькі поняття. І не тільки у Луганській області.
В умовах кризи процес навмисного корисного порушення законодавства України та конституційних прав і свобод громадян у сфері комунальних послуг, освячений судовими рішеннями злочинів комунальних служб у якості правової норми українського звичаю набирає рівня національного лиха, загострює ситуацію у сфері комунальних послуг та зневірює громадян у дієвості та порядності усіх гілок влади.
Тому ми і звернулися до вищих юридичних установ держави з вимогою негайно припинити цей судово-комунальний «безпредел». Наші вимоги підкріплені результатами моніторингу судових рішень за позовами комунальних служб, що виявили не тільки факти простого знущання над громадянами та нехтування законами, невірного використання законодавства з-за його незнання, а й злочинно упереджені «винаходи» та «новації».
1.2. Глибинні соціально-економічні причини переходу від адміністративних до цивільно-правових відносин у сфері ЖКХ.
На жаль принципово досить не змінено Житловий Кодекс Української УССР, що прийнято ще 1968 р. на засадах адміністративних відносин у сфері ЖКХ, що було природно у Радянському Союзі.
Житло багатоквартирних будинків було переважно власністю держави. І держава була вправі адмініструвати відносини між наймачами державних квартир і комунальними службами, що також були державними підприємствами. Але зараз у Луганську (як і по Україні) 90% житла у багатоквартирних будинків приватизовано. І мешканці приватних квартир не є їх наймачами, а є їх приватними власниками, які вправі володіти, розпоряджатися і користуватися своїм приватним майном виключно на свій розсуд. І ніякі комунальні служби (які вже теж все більш стають приватними) не мають права нав’язати приватному власнику обслуговування його майна без його особистого побажання та згоди (а тим паче – брати з власника «квартирну» плату за його ж квартиру). Бо таке нав’язування порушує конституційні права і свободи громадян.
Саме конституційне право на приватну власність є економічною основою індивідуальної незалежності та свободи громадян. І саме такі глибинні соціально-економічні зміни у структурі власності житла у нашій державі і послужили причиною юридичного визнання новим Цивільним Кодексом України (з 01 січня 2004р.) та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (з 01.січня 2005р.) необхідності впровадження цивільно-правових відносин у сфері житлово-комунальних послуг замість адміністративних.
На цей час у змісті усіх профільних законів та підзаконних актів, що безпосередньо стосуються сфери житлово-комунальних послуг, починаючи від Закону України «Про теплопостачання» і закінчуючи останніми «Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій» встановлено обов’язковість цивільно-правових договірних відносин між споживачами та комунальними службами.
Навіть, у коментаріях, зроблених науковцями юриспруденції до Кодексу України про Адміністративні Правопорушення, що видавалися ще у 2004 році ( до набрання чинності Закону України «Про житлово-комунальні послуги») несплата за комунальні послуги ще вважається адміністративним правопорушенням. А у виданнях КУпАП з коментарями, починаючи з 2007р. – несплата комунальних послуг адміністративним правопорушенням вже не визнається. (Аргумент Про КУпАП приводимо до того, що у Луганській області місцевими органами влади знову розгорнуто незаконні виклики до адмінкомісій боржників комунальних послуг. Але – це сфера прокурорського надзору по факту злочинного перевищення своїх повноважень членами адмінкомісій, що, як правило супроводжуються незаконним, або сфальсифікованим складанням протоколів про заборгованість за комунальні послуги, як про адміністративне правопорушення).
Таким чином Ст.68 та інші статті ЖК УССР, не можна використовувати у судовому спорі комунальних служб з власниками квартир, які не є їх наймачами.
Додамо, що законодавством встановлено також обов’язковість укладання договорів навіть з мешканцями державних квартир, тому що без договорів – нема обов’язків.
1.3. «Новаторські» норми презумпції у юриспруденції.
Але суди чогось «не бачать» ні буквального значення цих статей ЖК УССР, ні нових законодавчих принципів, якими введено цивільно правові відносин (а саме – договірні) у сфері ЖКХ, ні сьогоденних реалій суспільного життя держави.
Продовження ж використання ЖК УССР у судових спорах породжує потворний юридичний прецедент підміни закону на «понятія», яке можна назвати як: «презумпція надання комунальних послуг».
Суть таке порочного поняття міститься у наступному:
1. Комунальні послуги надаються відповідної якості, своєчасно та у повному обсязі, згідно неузгодженого зі споживачами списку «нав’язательних» послуг тільки тому, що якась відповідна комунальна служба просто існує.
2. Споживачі, «прикріплені», до цієї комунальної служби (як кріпаки по факту відміненої в Україні прописки) не тільки зобов’язані ці комунальні послуги отримувати, але й, без сумнівів, усі їх споживають у повному обсязі.
3. Рахунки комунальних служб, які навіть не вручалися споживачу, та які з’являються тільки як додаток у судовому позові – є безумовний доказ того, що комунальна служба надала, а споживач отримав та спожив послуги на суму рахунку.
4. В судах саме споживач повинен доказувати, що він не споживав послуги і нічого не винен комунальній службі, а не навпаки.
Але на наш погляд, сучасним законодавством України, по змісту і по духу сучасної демократичної держави Україна, що простує до Європи, у сфері комунальних послуг встановлено інший принцип, який мають використовувати судді для внутрішнього переконання, який можна назвати, як: «презумпція комунальної невинності споживачів».
Суть його міститься у наступному:
1. Споживач споживає тільки ті послуги, на яку дав свою згоду та тільки від тієї служби, від якої він хоче.
2. Факт надання комунальних послуг з однієї сторони та факт отримання та споживання комунальних послуг з іншої сторони визначається документами добровільно підписаними споживачем.
3. Споживачі у судах не повинні доказувати факт неотримання комунальних послуг, якщо комунальними службами не доведено документального факту їх надання споживачу. Бо факт відсутності будь чого само по собі доказується фактом відсутності цього факту.
4. Головним доказом наявності цивільно-правових договірних відносин, що підтверджує факт отримання споживачем комунальних послуг є обов’язковий письмовий договір з комунальною службою, укладений у спосіб та у формі, що затверджено законодавством.
Питання порушення законодавства у сфері комунальних послуг настільки принципове і загострене, що пора приймати окрему додаткову статтю у Конституцію: «Громадяни України народжуються вільними, рівними і нічого не винними комунальним службам».
1.4. Відсутність взаємних зобов’язань у відносинах сторін без укладеного договору у сфері житлово-комунальних відносин – сучасна законодавча норма.
I. Обов’язковість укладення договорів.
Цивільний Кодекс України Набравши чинності з 01 січня 2004р., зобов’язав такі правочини, як правочини у сфері житлово-комунальних послуг, здійснювати у письмовій формі, а також визначив, коли договір (як одна із форм правочинів) вважається укладеним, та яким шляхом це відбувається.
Ст.208 ЦКУ: «Правочини, які необхідно вчиняти у письмовій формі». «ч.1.п.2) правочини між фізичною та юридичною особою…».
Ст.638 ЦКУ: «Укладення договору. « 1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. (наш коментар: досягли письмово, згідно ч1п.2 Ст.208 ЦКУ) Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні, …а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір…та прийняття пропозиції… другою стороною»
Закон України «Про житлово-комунальні послуги», Набравши чинності з 01 січня 2005р. уточнив, що у сфері житлово-комунальних послуг саме договори (а не інші документи) є обов’язковою письмовою (згідно ч.1п.2.Ст.208 ЦКУ) формою правочинів. А також підкреслив, що цивільно-правові відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
(Ст.19). Закон (Ст.21 ч.2.п.3.) також зобов’язав саме комунальні служби розробляти договір та пропонувати його укладення іншій стороні – споживачу (що не вказано у загальному положенні ч.2 Ст.638 ЦКУ). Також цим законом (Ст.26) визначені 18 обов’язкових істотних умов договору (відповідно ч.1.Ст.638 ЦКУ).
Ст. 19. «Учасники договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг». «ч.1.Відносини між учасниками відносин у сфері комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах».
Ст.21. «Права та обов’язки виконавця». «ч.2. Виконавець зобов’язаний: п.3) підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг».
Ст.26. «Істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем» Визначено законом 18 (вісімнадцять) обов’язкових істотних умов, без згоди по яким договір буде не укладеним.
II. Відсутність обов’язків у громадянина-споживача перед комунальною службою при відсутності договору (порушенні вимог законодавства про обов’язковість укладення письмових договорів у сфері житлово-комунальних послуг).
Цивільний Кодекс України чітко визначає коли виникають цивільні права та обов’язки. Ст.11. «Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.
… 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини. … 3. Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
....4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим або органів місцевого самоврядування…».
В той же час Цивільний Кодекс, як основний акт цивільного законодавства, вказує на пріоритет виконання Конституції України та законів перед іншими нормативно-правовими актами (про які ведеться мова у п.3., п.4. Ст.11.ЦКУ).
Ст.4. «Акти цивільного законодавства України.
… ч.5. Інші органи державної влади України, органи влади автономної Республіки Крим, можуть видавати нормативно-правові акти, які регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом».
Але і випадків, коли Постанови ВР, КМУ, або, навіть рішення органів місцевого самоврядування м.Луганська відміняли обов’язковість укладення письмових договорів – нема. Так, наприклад Постанова КМУ №630 від 01.07.2005р. «Про затвердження правил з теплопостачання…» містить Типовий договір про надання житлово-комунальних послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання. Це навпаки - підтверджує обов’язковість укладення письмового договору, згідно законодавства, - а не вказує на виникнення зобов’язань у споживача без договору.
Також, наприклад, Рішення луганського міськвиконкому №38/4 від 12.02.2007р. лише визначає виконавця та зобов’язує його діяти відповідно до закону, - починаючи з укладення договору зі споживачем. Тому що усі дії, передбачені статтями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» мають буквальну цитату: «Згідно укладеному договору».
Тому обов’язки у споживача перед комунальною службою по сплаті за комунальні послуги можуть виникнути тільки на підставі договорів (п.1.ч.2.Ст.11 ЦКУ).
Позивачі, як законослухняні громадяни, заявляють, що вони ні з позивачем ні з МКП «Жилсервіс» ні в які цивільні відносини врегульовані законодавством у сфері житлово-комунальних послуг з теплопостачання не вступали, пропозиції на укладення договорів від них не отримували, договори не укладали – з вини позивача.
Тому у споживачі без укладеного договору ніяких обов’язків перед комунальними службами не мають. При чому з вини системного порушення законодавства з боку самих комунальних служб.
А згідно п. 2 Ст.14. Цивільного Кодексу України: «Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язком для неї».
В тому складі і до сплати, навіть, за отримані, але без своєї особистої згоди комунальні послуги.
В тому складі не може бути примушена і за рішенням суду, бо тоді рішення суду не належить виконанню, згідно Ст.60. Конституції України.
| 
Главная