Ксенофобія проти Музики
Директор Центру міжнародних культурних ініціатив (СІСІ) Володимир Сивохіп не підтримує "каварняного пліткування"
ДІАГНОЗ
– Намагаючись підтримати загальний культурологічний дискурс, “Арт-поступ” часто стикається з відмовою респондентів висловлюватися публічно про те, що їх насправді непокоїть. Однак, коли в галицькому середовищі розмови “за кавою” своєрідним чином формують громадську думку, то чому б цього не робити через пресу, яка до цього покликана засадничо? Отже, чи не погодилися б Ви висловити не тільки свої враження про концерт, анонс якого в “Поступі” викликав неоднозначну реакцію (йдеться про вечір святкових увертюр “Сон літньої ночі” у виконанні “Фестивального орекстру “Львів” під диригуванням Ґунгарда Маттеса), – а й оцінити його значення в житті міста, причому не тільки в музичному аспекті?
– Якщо це зніме ту кількість непотрібних питань, які, на жаль, обертаються довкола цього оркестру... Я свідомо йду на це тому, що є людиною, яка не тільки співпрацює з оркестром, а й взяла під свій патронат його керівника й диригента. Чуюся тим містком між іноземцем і нашою дійсністю. Я відчуваю, що повинен допомагати
Ґ. Маттесу в багатьох питаннях: від шокуючих адаптативних – до звичайних побутових, не кажучи вже про мистецькі. Вважаю, що такі дії цілком закономірні, оскільки я є директором CICI – структури, що покликана опікуватися подібними проектами. Мені абсолютно не доводиться соромитися того, що я “стою” саме за “Фестивальним оркестром “Львів”.
– То що є для Вас визначальним у такому патронаті?
– Єдине і основне, що мені дозволяє говорити: так, мене цікавить цей колектив, – особа керівника, його професійні критерії. Усе інше, про що говорять у кав’ярнях, буцімто довкола цього оркестру крутяться гроші, гастролі, поїздки і т.д., – мене не переймає. Це ж можна розповісти про будь-який інший колектив. Мене цікавить насамперед професійний рівень оркестру. Це справді єдиний критерій, коли ми ведемо мову про творення музики й мистецтво. Окрім того, Ґ.Маттес імпонує мені як особа суто своїми людськими рисами. Це також наріжний камінь, на якому вибудовуються стосунки. У решті ми можемо розходитися поглядами на життя, адже він людина Заходу, а я тутешній: він не розуміє, як ми дивимося на світ, я не розумію, як він після дворічних пояснень ще не збагнув, що в нас по-інакшому бути не може, бо це – Україна... Ми дискутуємо, не погоджуємося, але це не псує наших стосунків, взаємна повага залишається. Мене влаштовує і результат співпраці: на сцені, на гастролях, на записах компакт-дисків.
– Повертаючись до концерту, що відбувся у філармонійному залі, – чи був він у цьому сенсі показовим?
– Безперечно. Він показав багато речей, які нам притаманні саме нам, здіагнозував те, що у Львові не швидко іще викоріниться. Повторилася історія, про яку писав “Поступ”, коли в цьому ж залі виступали лауреати піаністичного конкурсу Горовиця, приїзд яких організувала Марія Крушельницька. Уже тоді ті люди, які справді були зацікавлені у цих концертах і винесли колосальне враження від професіоналізму юних виконавців, були подивовані, чому багато львівських педагогів - представників галицької фортепіанної школи відверто знехтували цими концертами.
– Але ж на концерті “Фестивального оркестру “Львів” зал був повнісінький, і серед слухацької аудиторії переважала молодь!
– Однак “критики в спину”, на жаль, на концерт не прийшли. Практично ситуація повторилася. Представники вже інших шкіл: струнної, духової, тобто педагоги тих навчальних закладів, де вчаться оркестранти, не захотіли подивитися на виступ своїх вихованців. Далі спрацьовує той наш менталітетний синдром: коли я не можу сам щось робити, то ліпше заплющу очі на те, як це робить хтось інший, зігнорую його.
– Чи цей синдром можна назвати консерватизмом?
– Це вже діагноз: галицький консерватизм із вульгарними проявами несприйняття чогось нового, на жаль, тут знову себе проявив.
– А через що це несприйняття?
– Сам не розумію. Чи тільки через те, що заперечується своє, рідне, близьке. Але принаймні для того, щоб бути опонентом якогось явища, його треба знати, а вже потім висовувати аргументи “за” чи “проти”. Це правда, що в залі було багато молодих, з усього видно, що концерт вони сприйняли добре. Той, хто не прийшов, залишився у програші. Таким чином виявилося, що ті педагоги відстають від запитів своїх же учнів – того покоління, яке вони, по суті, мали б виховувати. Не сприймаючи цей оркестр, не сприймаючи щось нове у музичному житті Львова, вони стають в очах своїх вихованців тими людьми, які не можуть повести за собою, не здатні дати їм те, чого хоче молодь. На жаль, та наша безнадійна застарілість поглядів обертається в даному випадку непрофесійністю.
– А якщо заглибитися у саму суть цього концерту?
– Мені він видався дуже яскравим, неначе якийсь спалах. Це був єдиний порив мистецького духу. Намагаюся відвідувати більшість львівських концертів, але вперше я побачив, коли на сцені сидить 25 струнників і всі грають в один смичок, одним штрихом, навіть в одній частині смичка! Це дуже суттєва деталь!
Бо переважно доводиться чути, що навіть у професійному колективі грає, хто як хоче: різними смичками, між першим пультом і п’ятим може бути відставання на півтакта, хтось може поглядати на годинник, музиканти в паузах можуть розмовляти між собою, – це загально відомо. Тому дуже шкода, що професіонали, які відповідають за фаховий рівень культури, не побачили цього концерту. До речі, художній керівник і диригент Львівської опери Мирон Юсипович, сказав: “Я дуже радий, що до Львова приїжджає такий диригент. І абсолютно відкидаю думки про те, що це якимось чином “розбещує” молодь. Справа не в тому, що він платить музикантам. Справедливіше було б нам платити цьому диригентові за те, що він вчить людей грати! Як диригент свого оркестру, я спокійний за свою духову групу (мідну групу становлять музиканти переважно з Опери) – з нею немає проблем. Вона вміє взяти звук, подати його, провести і завершити”. Хотілось би почути такі слова й від інших львівських музикантів, професорів, професіоналів, які б погодилися, що коли є щось нове, коли воно є професійним, коли воно вчить, – не треба соромитися того, що й ти також можеш чогось навчитися. Хотів би, щоб за рік-два ця ситуація змінилася і робота цього оркестру була в певному сенсі зразковою навіть у тому ж навчальному плані. Останній концерт я трактую як своєрідний майстер-клас: студенти його відвідали, але шкода, що на ньому не було деяких педагогів, які б могли відкрити для себе, що таке естетика музичного звуку, естетика музичного звуковидобування, і ще конкретніше – природа самого звуку: де він береться, як проводиться, і де закінчується. Концерт показав саме ту естетику, яка панує у багатьох західних професійних музичних колективах і є там визначальною. Не штука почати твір, заграти його голосно, скінчити злагоджено і більш-менш відчути форму – це межі, в яких працюють деякі наші професійні колективи. А мусить бути Естетика! За нею стоять такі деталі, як артикуляція, штрихи, динаміка. Це ніби дуже хрестоматійні засади, але... У музиці ж бажано, щоби виконавець був Мистцем!
– А чому Ґ.Маттес не міг би викладати в нашій Музичній академії?
– Це питання відкрите. На жаль, із цим музикантом мало хто спілкується із професорів. Але цілком доречним було би запропонувати йому вести якийсь курс в Академії. Він приїжджає 2-3 рази на місяць за свої кошти, живе в нас також своїм коштом. То чом би не запросити цю людину прочитати курс інтерпретації. Адже відтворюємо всю музику – від ренесансної до сучасної – практично одними й тими ж засадничими методами. Ми мало знаємо, як інтерпретується музика тієї чи іншої епохи, які її стильові ознаки. Це окрема наука. А Ґ.Маттес власне володіє тими тонкощами, зрештою він прекрасно володіє тонкощами оркестрової гри й міг би вести відповідний курс. Може, вже варто шукати спільну мову, конструктивну співпрацю, прихильність до того, що само до нас приходить. А приходить можливість студентам учитися, концертувати, виїжджати на гастролі, збагачувати свій досвід. Це могло би бути доброю рекламою нашим навчальним закладам, українському музичному виконавству і зрештою українській музиці.
– Не оминіть нагоди до слова схарактеризувати й музичний бік останнього концерту.
– Вражень багато. Як концептуально продумана сама програма, так вона й витримана. Після виступу втомлений диригент не міг натішитися: “Які все-таки молодці оркестранти, незважаючи на молодий вік вони витримали програму, якої б вистачило на 2-3 концерти!” Отже, 6 глобальних увертюр – перлин світового мистецтва. І кожна була родзинкою, як у музичному сенсі, так і в плані виконавства. Хоча щодо виконавства, там верхня межа недосяжна. Амплітуда емоцій, життя, входження у музику була одного рівня, адже музика жива тільки тоді, коли нею живуть абсолютно усі на сцені, хто її творить. І це було відчутно: єдиний штрих, єдине дихання 50 людей, які одночасно заплющують очі і беруть один вдих. Оце вже музикування, яке у Львові рідко почуєш. Тут було те “життя музикою” від початку до кінця!
– І що, зовсім без недоліків?
– Звісно, були нюанси. Як на диво, в цьому концерті одна з кращих груп оркестру (дерев’яні духові) видалася слабшою у загальному звуковому балансі. Слушно зауважив маестро Скорик, що струнні в найвищих діапазонах фальшиві. Цілком можливо, бо там насправді важко заграти. Зрештою, межі досконалості немає. Саме цей концерт був одним з небагатьох, що залишив надзвичайно позитивні враження й емоції.
Розмовляла Вікторія САДОВА
|
|
POSTUP - ПОСТУП
|
№158 (602),
23-24 ВЕРЕСНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·В Україні готувався державний переворот
·Сенчук заблокував рахунки міської ради
ПОГЛЯД
·Міна сповільненої дії
·Дуля в кишені
·Депутати не знають, що і думати
ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·У Башкирію - ЛАЗами
·У воді - нафта, у харчах - нітрати з пестицидами...
·П"ять років "зони" за субсидії
·КІЛЬКА СЛІВ
·Львів здобуває звання кримінальної столиці
·Поштові скрині тепер чиїсь
ПОСТУП З КРАЮ
·Фракції не перестають перегруповуватися
·Візовий шлагбаум до Румунії
·До нас їдуть тисячі хасидів
·Кравченку загрожувала відставка
ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Югославія - в напруженому очікуванні
·Забавки європейських монстрів
·Скандал на Єлисейських полях
ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·ЕКОНОВИНИ
·Битва за бюджет-2001 буде як ніколи жорстокою
·Консультантів і аудиторів змушують розлучатися
·400 найбагатших американців
ПОСТУП В ІСТОРІЮ
·Україна понад усе!
·Замах на Пілсудського під Львівською ратушою
АРТ-ПОСТУП
·Менгір на честь Художника
·Ксенофобія проти Музики
АВТО-ПОСТУП
·Славні львівські автогоншики
·АВТОНОВИНИ
НЕРУХОМІСТЬ У ПОСТУПІ
·Ви придбали приміщення для бізнесу. Що далі?
СПОРТ-ПОСТУП
·У Львові відбулися змагання з дуатлону
·Триває український парад срібних нагород
·Ідею Самаранча розкритикували
·Поезію на Олімпіаді не шанують
POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Яким буде мужчина нового тисячоліття?
|
|
