Один з найкращих світових тенорів. Універсальний вокаліст. Неперевершений актор. І великий українець водночас! У характер Володимира Гришка наче хто заклав невідступне бажання першості. Він підтримує наші душі у прагненні до світлого та справжнього

Не пощастить тому, хто наважиться наблизитись до тендітної на вигляд хмельничанки Ірини Мерлені з недобрими намірами. За її невеличким зростом криється неймовірна спритність. Ще б пак! Це чемпіонка світу, олімпійських ігор з вільної боротьби...

Коли кілька років тому у Львові засновувався клуб історичної реконструкції «Срібний вовк» (він сьогодні має представництва у багатьох містах України), багато хто вважав таке захоплення божевільною затією. Ще б пак! Стільки насущних проблем, а ці повнолітні диваки бавляться у рицарство, мов діти. Та що там бавляться — витрачають свої гроші і чималенькі (іноді понад тисячу доларів), аби вряди-годи одягнути історичний костюм й уявити себе на кілька століть раніше.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС багато людей назавжди втратили батьківщину. Свою маленьку батьківщину, де споконвіків жили, помирали і народжувалися покоління українців.

Напевне, Вільгельм Фельдман - автор відомого вислову "Хто захоче зрозуміти душу Польщі, нехай шукає її в Кракові - ніколи не бував у Ланьцутському замку. Бо якби був, то навряд чи висловився б так категорично. Адже саме польські замки - більші, менші і найменші двори-маєтки найдрібнішої малоземельної шляхти, якими дуже щедро засіяні польські землі, - є плоть від плоті Речі Посполитої, її буйної вдачі, її несамовитого гонору, її випещеної пихи, її шляхетного серця. Ланьцутський замок, можливо, поступається войовничістю готичному замку-фортеці Великого магістра Тевтонського ордену в Мальборку, а пишністю - королівським замкам Варшави та Кракова. Але саме тут, у Ланьцуті, час запинився без видимих втрат. Саме тут ви не банальний турист-відвідувач музею, ви - гість її Вличності Історії.

Ні, герой «Діамантової руки», який під час круїзу співав про «острів невезіння» в океані, не міг собі такого уявити… Ну, щоб хтось на ньому виступив на захист роз’ятреного бика. Наші патріоти дружньо накинулися на нього, щоб одягнути на роги кільця. А суддя: «Відпустіть бика — він же може отримати травму». За людей, які отримували «бойові» синці та гулі у сутичках з тваринами, ніхто так не хвилювався.

Упродовж усього часу формування міст людство вирішує одне й те ж завдання — створення максимально комфортного середовища з мінімальним віддаленням від природи. Саме на таку тему пропонує розмову директор ландшафтної фірми «А.Д.К.-АСТРА» Галина Шевчук.

У Каталонії в мене склалося враження, що я дуже популярна, адже постійно поруч із собою чула «Ола». І навіть коли зрозуміла, що це звичайне вітання, ще довго повертала голову і бачила привітні посмішки каталонців — гостинних людей, які населяють цю прекрасну землю...

Львівська вокальна формація «Піккардійська терція» саме гастролювала у польському містечку Рибнік. Було літо, й оскільки від готелю до концертного майданчика тільки й шляху, що через міст, вирішили — уже в концертних костюмах пройдуться пішки. Коли раптом пронизливий крик їхньої польської адміністраторки, яка у такий спосіб зреагувала на молодого чоловіка, що уже звісився по ту сторону мосту. Внизу — мілка річка і багато каміння, тож фінал став зрозумілим. Реагувати довелося блискавично. За якийсь час добряче підпилий самогубця-невдаха вже жалібно просився по-польськи: «Українці, пустіть!» Однак відпустили, тільки коли на їхній виклик примчала поліція...

Гаврилів — плоть від плоті історико-естетичної аури Галичини. Дитинство провів в Івано-Франківську, юність — у Львові, сучасність розподіляє між Україною і Європою. Його делікатний інтелектуальний літературний світ існує на перетині контекстів «Станіславівського феномену», львівського постбубабізму і спадку європейського модернізму. Його поетично-прозові спроби створити повноцінний вербальний відбиток миттєвостей дійсності суперничають з його ж перекладацькою славою відкривача в українській мові світів Георга Тракля і Томаса Бернгарда. Сьогодні Тимофій Гаврилів багато мандрує країнами й мовами і мріє знайти час на написання роману про радянську-пострадянську Україну.