Аж п’ять голосувань знадобилося парламентаріям в останній сесійний день лютого, щоб прийняти Закон «Про статус народного депутата України» (щодо гарантій трудових прав) за №8714. Що ж це за документ такий, чому за нього cлід було так завзято боротися?

Якщо вірити пояснювальній записці, автори законопроекту №8714 — народні депутати В.Гаврилюк, С.Жижко, С.Сас, Л.Лук’яненко та В.Черняк — керувалися благородною метою. Вони хотіли усунути поділ колишніх народних депутатів на «білих» і «чорних».

Одні, жодного дня не працювавши після завершення своїх депутатських повноважень, одержують аж до виходу на пенсію солідну матеріальну допомогу — у розмірі 50% тієї суми окладу з доплатами та надбавками, яку отримує парламентарій діючого скликання. Таких непрацевлаштованих чимало. За даними розробників законопроекту, лише в кадровому резерві Головного управління держслужби на 1 січня 2005-го перебувало 59 депутатів третього скликання.

Інші все-таки йдуть працювати, «наражаючись, — цитую по записці, — на небезпеку у разі втрати роботи опинитися без засобів до існування». Адже втративши роботу (приміром, у зв’язку з реорганізацією), одного разу вже працевлаштований екс-депутат не має можливості припасти до життєдайного бюджетного джерела і черпати з нього підтримку в розмірі 50% забезпечення депутата діючого.

Отож, аби зрівняти екс-депутатів непрацюючих і тих, які «ризикнули» попрацювати, у сесійному залі аж п’ять разів поспіль довелося натискати кнопки. У результаті депутати, які втратили роботу, тепер не тільки зараховуються до резерву кадрів Головного управління держслужби України, а й одержують право на дев’ять із лишком тисяч гривень із держскарбниці щомісяця. (Це в «діючих цінах», а до 1 січня 2007 року, коли має набрати чинності цей закон, депутатська платня може ще не раз зрости.)

Можна назвати це привілеєм, а можна, напевно, і пайовою пенсією в непристойно великому для країни розмірі. Оскільки прописана в законі №8714 гарантія «соціального захисту» поширюється лише на тих колишніх обранців, чий виробничий стаж до «жахливого» моменту втрати роботи становив не менш як 25 років для чоловіків і 20 — для жінок.

Але найбільший цимес новоспеченого закону в тому, що він «сприятиме залученню до активної праці в різних сферах колишніх народних депутатів, зменшенню соціальної напруги та навантаження на державний бюджет».

«Безсумнівно, надання можливості колишнім народним депутатам одержувати матеріальну допомогу у разі втрати ними роботи після свого працевлаштування приведе до того, що в резерві кадрів Головного управління державної служби України кількість непрацевлаштованих колишніх народних депутатів України зменшиться не менш як у два рази, — читаємо в пояснювальній записці. — Тобто, якщо хоча б половина непрацевлаштованих колишніх народних депутатів, отримавши згадані гарантії свого матеріального забезпечення, влаштується на роботу, то економічний ефект за рахунок економії виплачуваної їм матеріальної допомоги становитиме близько 0,75 млн. грн. на рік».

Справа за малим — щоб тепер із цим «планом економії» погодився президент. Хтось сумнівається? Даремно: у виконавчій владі дуже багато колишніх народних депутатів.