Не чудити – в Україні стало правилом поганого тону. Якби перекидний календар не залишався таким худим, ми б ще встигли ознайомитися з черговим витвором ідеологів політичної реформи – варіантом конституційної монархії. І вона була б не менш потрібна й корисна, ніж попередні варіанти. Під проектом стояли б знайомі прізвища авторів, вчені мужі вправлялися б в обгрунтуванні його абсолютної необхідності, а Конституційний суд освятив би його найвищою в Україні судовою волею.

Але чудять не тільки в політиці. Прикладом можуть служити українські «вправи» щодо «вдосконалення» податку на додану вартість (ПДВ).

Що таке ПДВ?

Податок на додану вартість – це податок на внутрішнє споживання продукції. Він являє собою спеціальну надбавку до кінцевої (роздрібної) ціни всіх товарів, що купуються в Україні. Хоча технологічно він «працює» ( нараховується та збирається) на всіх стадіях виробничого ланцюга, кінцеве його стягнення здійснюється в роздрібній мережі.

У податковій практиці України застосовується ставка ПДВ в розмірі 20%. Дехто спробує вказати на неточність, оскільки законом визначено дві ставки: 20 та 0. Насправді ставка «0» виконує суто технологічну функцію, дозволяючи уникнути стягнення ПДВ там, де його немає за означенням ( відсутній об’єкт оподаткування – споживання в Україні). Ніхто з першої стадії виробництва, наприклад, вирощування соняшнику, не знає, буде кінцевий продукт спожитий в Україні чи за її межами.

Схема стягнення ПДВ така:

З отриманої ціни в 150 грн. виробник покриває затрати на сировину, матеріали, паливо, комплектуючі в розмірі 100 грн. та власні витрати з переробки, продажу, власний прибуток у сумі 50 грн. Виникає проблема: а звідки (чим) покрити 20 грн. так званого вхідного ПДВ?

Діє такий порядок : з отриманих від покупця 30 грн. ПДВ Закон дозволяє повернути 20 грн. сплаченого ПДВ, а різницю (10 = 30 – 20) перерахувати в бюджет. Таким чином, ПДВ для виробника є нейтральним податком, який реально (за природою) не вилучає його доходів.

Нейтральний він і для наступної виробничої ланки, оскільки з отриманого від покупця ПДВ повертається сплачений (вхідний) і тільки різниця йде до казни.

Нейтральність податку зупиняється, коли він потрапляє на прилавок магазину, бо кінцевому споживачеві (громадянам) він додається до ціни і відшкодуванню не підлягає.

Якщо уважно розглянути схему дії ПДВ, то, в кінцевому підсумку, він нічим не відрізняється від альтернативного споживчого податку (застосовується в окремих країнах світу) – податку з продажу. При його ставці у 20% збирається 40 грн. податку з продажу. Таку ж суму збирають і у випадку застосування ПДВ – 40 грн. (10 + 10 + 20). 20 грн. є сумою, зібраною на стадіях виготовлення сировини, матеріалів, комплектуючих.

Більшість країн світу, в тому числі Україна, застосовує податок на додану вартість. І в цьому є логіка. ПДВ – хороший інструмент боротьби з тіньовими оборотами. Сівши один раз на «хвіст» виробничого ланцюга, він автоматично контролює легальність обігу. Бо єдиним способом відшкодування вхідного ПДВ є наступний легальний продаж.

Податок з продажу має серйозну (а в умовах України катастрофічну) ваду – ловити треба в кінці. Подумайте, як це зробити з цигарками, які продають на вулиці, в метро, переходах? З природи ПДВ випливає кілька важливих висновків для економіки:

1. ПДВ не має стосунку до ціни, оскільки не включається в неї (нагадую, йдеться про економіку, а не про кінцеве споживання).

2. ПДВ – внутрішній податок і не має нічого спільного з міжнародною торгівлею. Це елемент внутрішньої податкової політики .

3. По суті, ПДВ не оподатковує доходів суб’єктів господарювання.

Українське
вдосконалення ПДВ

Відчуваю обурення деяких читачів. Де ти живеш, авторе? Про що ти говориш?

А говорю я про теорію ПДВ . І про практику. Не українську, на жаль. Практику, що діє у всьому світі. Хоча така практика закладалась і в базовий закон про ПДВ в Україні. Проте скоро від неї можуть залишитись «ріжки та ніжки» . Бо урядові чиновники «вдосконалюють» теорію і практику ПДВ.

«Винахід» перший

Якщо якийсь товар з інших країн експортується в Україну, то при експорті він «очищається» від ПДВ своєї країни (експортерам повертається сплачений ними ПДВ). Оскільки товар споживатиметься в Україні, то проблема його оподаткування – українська. Це класична, стандартна норма законодавства про ПДВ. Так вона була прописана і в Україні. Але недовго. Перші дірки законодавства були пробиті відразу: що трапиться, якщо при імпорті товар не буде обкладено ПДВ? За нормами української поведінки – нічого страшного. Просто він виявиться на 20 % дешевшим за український аналог. Вітчизняний продукт не може потрапити на ринок без ПДВ (це єдиний спосіб повернути вхідний ПДВ), імпорту включили зелений семафор безподаткового ввезення. Це унікальна у світовій практиці норма. Україна – єдина країна у світі (вибачте, якщо чудить ще хтось! Відповідної інформації не маю), яка проводить політику знищення національної економіки (податкової дискримінації, пригноблення вітчизняних виробників). По суті, це рівносильне проведенню політики дотування імпорту. Кошти українських громадян використовуються для того, щоб не дати перспектив власній економіці.

Здійснюється дискримінаційний режим через так звані вільні економічні зони, зони пріоритетного розвитку тощо. Пам’ятаєте вислів: продайте мені метр кордону? Весь митний кордон України в дірках таких «метрів».

Знаю мотиви, які наводять так звані захисники вільних економічних зон: скільки робочих місць створено, скільки податків сплачено. А скільки знищено, скільки не доплачено у зв’язку з тим, що українські товари не можуть конкурувати з імпортними? І не з об’єктивних причин, а через їх податкову дискримінацію.

Вільні зони не мають нічого спільного з інвестиціями. Якраз навпаки. Який резон інвестувати в Україну, де товар обкладається ПДВ, якщо можна ввезти через вільну зону такий самий імпортний товар, але без ПДВ? Краще робити інвестиції у Польщі, Чехії, Німеччині, інших країнах. А потім ввозити товар в Україну через вільні економічні зони без стягнення ПДВ.

«Винахід» другий

З величезним «захопленням» я прочитав у наданих нам аналітичних матеріалах уряду: за перше півріччя 2003 року сума податкових пільг становила 29,9 млрд., у тому числі з ПДВ 26,1 млрд., або 87%. Найбільші пільговики – експортери (9,3 млрд.грн., або 31%).

Цифра не просто вражаюча. Вона шокуюча. Це ж третина всіх доходів державного бюджету, яку уряд отримає нинішнього року! І вона не надійде до казни. Бо цієї суми не заплатять... американці, німці, поляки, британці. Хіба хтось із нас проти сплати в бюджет України громадянами США? Всі українські громадяни обома руками «за». Є тільки маленька проблема: американці проти.

Вважати «0» ставку пільгою при експорті – означає допускати можливість збирання податків на чужих територіях. Це свідчення нерозуміння урядом самої суті, природи податку. При експорті споживання відбувається не в Україні. А тому сам об’єкт оподаткування відсутній. Він «зник» на чужу, суверенну від українських вибриків територію. Повернення ПДВ при експорті ж виконує функцію «вибачення» уряду перед експортером: «Я ж не знав, що ти вивезеш продукцію на експорт». І жодної пільги тут не виникає. І проблема тут у відсутності проблеми (об’єкта оподаткування).

Можна було б ковтнути такі «відкриття» уряду в аналітичних матеріалах, якби... Якби вони не перетворились на керівництво до дії. Перлиною таких дій став прийнятий урядовою більшістю Закон «Про державний бюджет України на 2004 рік». Ним зроблений новий потужний крок у «вдосконаленні» ПДВ. Зокрема передбачено звільнення від ПДВ товарів 1 – 24 груп (це товари аграрного походження).

Ця норма потребує пояснення. Вернімося до прикладу, який я навів на початку статті. Що станеться при звільненні від ПДВ експорту? У підприємства зникає джерело покриття вхідного ПДВ в сумі 20 грн. Його треба віднести на ціну, тобто збільшити на 20 грн. до 170 (порівняно з ще діючою до нового року у 150). Звичайно ж, компаніям країн, що купують в Україні аграрну продукцію, наплювати на чудасії українського законодавства. Світова ціна спокійно зреагує на це рішення і не зміниться. Але ж ці 20 грн. треба додатково сплатити, тобто звідкись узяти. Джерелом такої сплати стане українське село, зниження закупівельних цін на аграрну продукцію. Цей процес уже пішов без очікування Нового року.

Браво, уряде! «Не в бровь, а в глаз».

Уряд, очевидно, думає, що удару, завданого селу в нинішньому році, замало. Бачте, воно ще дихає. Треба добити. При обсягах експорту аграрної продукції цього року близько 2,5 млрд. доларів США сума викачування грошей з українського села за вищеназваним каналом становитиме 2 мільярди гривень.

«По-новаторському» уряд підійшов і до експортерів іншої продукції. По суті, при експорті уряд отримує кредит (попередньо сплачений ПДВ), зумовлений технологічними особливостями знімання ПДВ. Як «справжній» боржник, уряд заявив своїм кредиторам: «Я прощаю вам свої борги. Станьте в чергу за боргами на 5 років. Але не дуже набридайте. А то вас взагалі викреслимо зі списку кредиторів».

Саме такого роду рішення проведене через бюджет, яким реструктуровано заборгованість перед експортерами терміном на 5 років.

Нерозумінням природи податку дихає норма бюджету про повернення експортерам ПДВ пропорційно поверненню валютної виручки. Платіть справно ПДВ, хоча об’єкт оподаткування при експорті відсутній.

У мене є велике особисте прохання до уряду. Мені непросто інколи пояснювати людям про податкові речі. Бо, наприклад, ПДВ – не такий уже й простий податок. Тому чудіть простіше. Запровадьте, наприклад, податок на кожен вдих повітря.

«Винахід» третій
(з підваріантами)

Чимало читачів, сподіваюся, бачили чудово обладнані за останні роки митні переходи. Це тішить. Але тільки першої миті. Бо з десяти сучасних переходів на одній митниці працюватиме тільки один. Має бути черга. Хтось таки не витримає. Захоче пройти поза чергою. Звісно як.

Щось подібне відбулося з поверненням ПДВ експортерам. Нема черги – немає проблем. Отже, чергу треба зробити. Сьогоднішня черга з ПДВ така, що її не розсмокчеш одним махом. Виник своєрідний бізнес на поверненні ПДВ. Іноземні експерти оцінюють обсяг тіньового обороту цього бізнесу у 800 мільйонів доларів США.

Бізнес на ПДВ має й інші форми. Повітря ж рухається через кордони. Якщо на нього поставити ціну, то чому б потім не вимагати повернення? І повертають. Що це відбувається, ви побачите з цифр, наведених нижче.

Добрий зиск дає й така схема – ціни деяких експортних контрактів у десяток разів перевищують світові. Питається, де той ідіот, який купує за такими цінами? Не шукайте його за бугром. Його там немає. Схема діє виключно в Україні. Експортна ціна взагалі не має стосунку до експортного відшкодування. Повертають лише сплачений в Україні ПДВ.

Тут і собака заритий.

Внутрішня ціна теж завищена у кілька разів. Сплату ціни та ПДВ здійснюють фірмі – фантому (у якому може бути кілька структур). ПДВ в казну не надходить, а відшкодування з неї експортерові йде.

Чи є альтернатива?

Спотворення ПДВ, з одного боку, і перетворення його в корумпований бізнес — з другого набули таких масштабів, що існує реальна загроза скасування цього податку взагалі. Заклики до цього лунають дедалі частіше.

Але ПДВ – це не податок на доставку газет. У доходах державного бюджету його частка становить 26%, зведеного – 19,1%. Обсяги надходжень порівнянні у державному бюджеті з сумою коштів, що спрямовуються на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист населення.

Компенсувати втрату такого джерела можна лише іншим споживчим податком. Ним міг би бути податок з продажу. Але цього податку Україна просто не збере.

Висувається ідея замінити ПДВ податком з обороту, наприклад у розмірі 5 %. Це – хибний шлях пошуку істини. Можна згадати сумні часи цього податку епохи перебудови. Наведу додаткові аргументи.

Проблема експортного відшкодування цим податком не вирішується Оскільки цей податок теж є внутрішнім споживчим податком, то нічого нового в цьому плані Україна не отримає.

Виникають додаткові труднощі. В одному випадку один і той самий товар виробляється закінченим циклом на одному підприємстві, в іншому – проходять цикл десять підприємств. У першому випадку споживання товару оподатковуватиметься ставкою 5%, у другому – в 63%.

З цих самих причин виникає серйозна дискримінація вітчизняного виробника, порівняно з імпортом. Щодо імпорту завжди діятиме ставка 5%, щодо української продукції – залежно від кількості стадій виробництва.

Не треба винаходити велосипед. ПДВ може стати нормальним податком (я не обговорюю зараз проблему ставки цього податку). Перш за все законодавство і практика цього податку мають відповідати його суті, означенню. Досить чудити.

Не є нерозв’язною і проблема застосування ПДВ як специфічного бізнесу.

Недавно я отримав цікаву статистику про зовнішньоторгові операції України з Німеччиною. Перша колонка цифр – німецького відомства, друга – українського (1992 рік).

Що означають ці цифри 41,3 – сума потенційного липового відшкодування ПДВ, який Німеччина не зафіксувала як імпорт з України. 495 – сума імпорту, з якого потенційно не сплачено ПДВ при імпорті в Україну.

Невже в уряду України є проблема доступу до такого роду цифр? А це хороший інструмент виловлювання тіньових схем, включно з експортом «повітря». Я не бачу особливих проблем із фантомами. Невже цих фантомів неможливо виловити? Немає бажання це робити.

Викривлення ПДВ третього ряду не виправиш жодними законами. Бо проблема тут не в законах, а в бажанні їх виконувати. А ця проблема – проблема влади.