Із червня 2008 року кілька священнослужителів та кілька прихожан Української православної церкви Київського патріархату виступили проти симонії (церковний термін, що означає корупцію та хабарництво, детальніше див. словничок – авт.) та інших зловживань у Рівненській єпархії (див. словничок – авт.). До кількох людей додалося ще два десятки небайдужих. Численні звернення до Патріарха Філарета і спроби вирішити проблему між священнослужителями обернулись репресіями проти борців за очищення церкви.

— За радянських часів не було жодного священика, який би не мав контактів з органами безпеки. Це називалося “реєстрація”. Без неї ти не мав права служити на парафії, — говорить в інтерв’ю “Газеті по-українськи” 22 січня 2009 року Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет. — Як єпископ я мав сам призначати священиків на парафію, але мусив погоджуватися на тих, кого мені підсовували. Особливо важко було в часи “хрущовщини”. Я був тоді ректором Київської семінарії. Списки абітурієнтів узгоджував із КДБ. Відсіювали всіх із вищою освітою. (Якщо вірити історичним розвідкам, то священство, яке не піддавалось маніпуляціям КДБ, потрапляло в репресивну систему СРСР: тюрми, заслання, лікарні тощо — авт.)

А ось свідчення колишнього полковника КДБ, а нині письменника Костянтина Преображенського для радіо “Голос Америки” у 2005 році:

— Усі радянські єпископи назначені державою. Точніше кажучи — КДБ. Тому що єпископ — це керівник обласного масштабу. Керівників обласного масштабу затверджував ЦК КПРС, його ідеологічний відділ. Документи для кадрових призначень готували КДБ з ЦК. Що стосується єпископів, то довідку про них писало П’яте управління КДБ, яке займалося загальним наглядом над церквою і Перше управління (розвідка), якщо кандидат у єпископи хоч раз побував за кордоном, тому що за кордоном з ним також підтримувався агентурний контакт. Кожна довідка закінчувалась однією й тією ж фразою: “Співпрацює з такого-то року”. Саме вона була для ЦК головною, а зовсім не церковні заслуги єпископа.

— Чому вербували священиків у радянський час, хоча вони були з самого початку всі ставленики КДБ? Здавалося б абсурд, — продовжує Костянтин Преображенський. — Причина чисто ідеологічна, комуністична. Церква вважалася ворожим середовищем, як, наприклад, мафія і так далі. Там потрібно було вербувати агентуру. Це називалося “агентура у ворожому середовищі”.

Інший колишній співробітник КДБ ще у 1988 році в поважному американському виданні The Washington Post (Зе Вашингтон Пост – авт.) під псевдонімом Віктор Орлов написав статтю “КДБ, одягнуте в рясу”.

Ось уривок із цієї статті:

“Радянський режим вирішив цю проблему [церковну – авт.] типовим для КДБ методом: “Проникни туди, що ти хочеш знищити, і керуй ним”. Таким чином церковна організація ставала лише оманливим міражем. Проникнення організовано традиційним способом КДБ, агенти якого організовували систему доносів, головним чином за допомогою погроз. Однією з побічних вигід цієї кампанії було встановлення недовіри між духовенством і вірянами. Однак партія не могла задовольнятися цією слабкою системою донощиків і агентів. Тому наступним етапом було проникнення в церкву найвірніших посадових осіб КДБ. Цей метод почався не пізніше середини 1950-х років. Програма ця знаходилась під спостереженням відомства відомого тепер як П’яте управління КДБ (завідувало ідеологією), з допомогою Другого управління КДБ (завідувало контррозвідкою). У кінці 1980-х відбулося повне проникнення в церкву. Створений міраж був закінчений. Процес проникнення дав ще одну вигоду КДБ, точніше його Першому головному управлінню, яке керує іноземним шпіонажем. КДБ з’ясувало, що церква надає його посадовим особам вельми цікаве прикриття для шпигунської діяльності за кордоном. КДБ постійно скаржилося, що число посад, прикритих духовним саном, зовсім не достатньо для його потреб”.

А тепер погляньмо на кар’єру священика Віталія Політила, який нині очолює Рівненську єпархію УПЦ КП в сані митрополита з ім’ям Євсевій (інформація взята з офіційного сайту Рівненської єпархії – авт.).

У 21 рік (в 1949 році) Віталій Політило, син службовця, уродженець Дніпропетровської області стає священиком.

1950-1954 рр. — навчання в Ленінградській духовній семінарії.

1954-1958 рр. — навчання у Ленінградській православній духовній академії.

Де навчався, працював чи служив Віталій Політило між 1958 і 1965 роками в офіційній біографії не вказано.

1965-1993 рр. — настоятель Свято-Успенської церкви міста Львова.

1975-1978 рр. — проходив церковне служіння в Канаді: секретар єпископа, керуючого Патріаршими парафіями в Канаді і США, редактор журналу “Канадський православний вісник”.

У 1979-1985 рр. — секретар Львівсько-Тернопільського єпархіального управління.

Із 1990 р. — ректор Львівської духовної семінарії.

Від 1996 року призначається ректором Львівської Духовної Академії.

20 жовтня 1999 р. — присвоєно вчене звання доцента. Прийняв чернечий постриг з ім’ям Євсевій.

7 липня 2002 р. — стає єпископом Полтавським і Кременчуцьким.

11 липня 2003 р. — піднесено до сану архієпископа.

22 жовтня 2004 р. — архієпископа Полтавського і Кременчуцького Євсевія піднесено до сану митрополита.

14 грудня 2005 р. — призначений керуючим Рівненською єпархією.

10 липня 2008 р. — Указом Президента нагороджений орденом Князя Ярослава Мудрого 5 ступеню.

Оскільки під час написання матеріалу митрополит Євсевій перебував у Києві, а прес-секретар Рівненської єпархії відмовився надавати телефон, за яким можна було б контактувати з владикою, ми не змогли запитати у нього, чи служив він в органах КДБ. Але ми обов’язково запитаємо і передамо його відповідь читачам.

Пропозиції членів Церковно-громадської ініціативи з розслідування симонії і хабарництва у Рівненській єпархії організувати патріаршу комісію, яка б дослідила існуючі докази симонії, від початку ігнорувалися як митрополитом Євсевієм, так і патріархом Філаретом (збором матеріалів у цій справі Рівненське агентство журналістських розслідувань зайнялося ще наприкінці серпня 2008 року – авт.). Патріарху направлено чотири звернення і двічі ініціатори приїздили в Київ на аудієнцію. Ніхто не захотів розслідувати ні докази стосовно церковного хабарництва і корупції, ні докази стосовно мужолозтва, ні випадок із самогубством священика, ні проблеми продажу церковних нагород. Натомість продовжувалося цькування священнослужителів, які виступили за очищення церкви. Отцю Юрію Велігурському, якого до того позбавили звання старшого священика Свято-Покровського собору, диякону Віталію Поровчуку та священику Степану Мариничу (який задовго до цього сам відмовився стояти за одним престолом із звинуваченими в гріху симонії – авт.) митрополит Євсевій 23 лютого 2009 року заборонив служити (хоча указу чи будь-яких інших документів з цього приводу священнослужителям ще не надали – авт.). Активіста руху “Твереза Україна”, депутата міської ради Сергія Одарченка, Голову молодіжного православного Свято-Софіївського братства Тараса Рябчевського та члена Парафіяльної ради Свято-Покровського собору, голову ради підприємців Рівненської області Богдана Лимаря митрополит “відлучив від спілкування з Церквою, до їх повного розкаяння”. Однак збори священнослужителів, які відбулися 23 лютого, не передбачені ні статутом церкви, ні статутом Рівненської єпархії. А згідно з Правилами №12, 29 Карфагенського Собору: “Пресвітера судять шість єпископів і свій, а диякона — три. Провини інших кліриків судить один єпископ”. (Про те, як відбувалися ці збори, як саме приймалося на них рішення, чи справді голосували священики, як було сфальсифіковано підрахунок голосів, які наклепи зводили на тих, хто виступив проти корупції — читайте в наступних публікаціях — авт.). Ще до зборів диякона Віталія виключили з Єпархіальної ради і відрахували разом із Сергієм Одарченком з Рівненської семінарії. Усе це було зроблено з багатьма порушеннями і без обґрунтованих доказів “за що саме”. Офіційне визначення, розповсюджене Прес-службою Рівненської єпархії після зборів священиків, звучить так: “діяльність групи священиків та мирян, направлена на дестабілізацію церковного життя в єпархії”. Зранку наступного дня на сайті УПЦ КП з’явився матеріал під заголовком “Митрополит Євсевій навів порядок у Рівненській єпархії”. Складається враження, що таким чином митрополит відзвітував перед патріархом, що бунт, який загрожував підірвати фінансово-корупційну систему єпархії, подолано.

Чому ж митрополит не захотів ініціювати створення патріаршої комісії, яка б розвінчала нібито міф про корупцію в церкві? Можливо, тому, що один із підозрюваних у гріху симонії — сам митрополит? А згідно із 29 Апостольським правилом, людина, яку викрили в гріху симонії, повинна відлучатись взагалі від церковного спілкування і позбавлятись церковного сану. Ті, кого звинувачують, не мають права не тільки звершувати суд, а й не мають права звинувачувати інших згідно з вимогами Канонічного права, зокрема, правил №6 Другого Вселенського та №143 Карфагенського Соборів.

Щоб почути точку зору митрополита на події, що відбуваються в УПЦ КП на Рівненщині (вимога розслідувати проблему симонії і репресії проти тих, хто це відстоює – авт.), ми зателефонували в Рівненську єпархію. Але митрополит, як нам сказали, був у Києві, тому розмовляв з нами керівник Прес-служби Рівненської єпархії ієромонах Никон.

— Деякі люди вважають, що покарання, яке присудили священикам на зборах духовенства 23 лютого, це пересторога іншим, щоб боялись.

— Які люди? Це посадові особи, священики, миряни?

— Миряни.

— Миряни взагалі не можуть трактувати ці збори, тому що вони не були учасниками цих зборів і вони не мають права взагалі брати участь в цих зборах, це були збори духовенства. Не загальноєпархіальні збори. Є відмінність: є загальноєпархіальні збори, на яких присутні духовенство, представники парафій, єпархії, і є збори духовенства, на яких присутні суто духовенство єпархії. (Такі збори не передбачені статутом УПЦ КП і статутом Рівненської єпархії. Передбачені тільки Єпархіальні збори, які складаються з однакового числа священнослужителів (кліру) і мирян, тобто звичайних прихожан – авт.).

— То це рішення є пересторогою для інших священиків, які в подальшому могли б щось подібне ініціювати чи підтримувати?

— Що ініціювати і що підтримувати?

— Рух громадськості з висвітлення симонії в церкві.

— Будь-який рух, який бажає висвітлювати питання життя церкви без благословення церкви — незаконний (церква складається зі священнослужителів і мирян — прихожан, які не є священнослужителями, а тому життя церкви — це не лише життя духовенства і не може приховуватись від прихожан — авт.).

— Ви не відповіли на питання. Це пересторога іншим священикам?

— Я не можу на ваше питання відповісти, бо воно неправильно поставлене.

— А як його правильно поставити, щоб ви змогли на нього відповісти?

— Священики, діяльність яких була засуджена зборами духовенства, і які були рекомендованими керуючому єпархією на прийняття відповідних заходів, ці священики порушили відповідні правила святих апостолів, Вселенських соборів по відношенню до архієрея. Розумієте, вони підпали під ці правила, вони декілька разів отримали можливість таку, скажімо, підпасти під цю заборону, але не можна сказати, що інші священики через вчорашнє рішення мусять отримати таку пересторогу. Тому що будь-який священик з самого початку свого служіння і кожен християнин від початку свого перебування в православній церкві повинні керуватися елементарними нормами, в першу чергу поведінки своєї і субординації своїх дій зі своїм священноначалієм. Не може бути в церкві анархії. Церква — це не є демократична республіка, де кожен робить що хоче, забуваючи про Бога, про священноначаліє. (Демократичність у церкві гарантує соборноправність. Ще в “Символі віри” говориться про Єдину, Святу, Соборну і Апостольську церкву. По-простому — соборність означає, що всі основні та визначальні рішення приймаються зборами. Найвищі збори на рівні області — це Єпархіальні збори. Однак за часів проникнення в церкву КДБ, соборноправність на практиці була фактично усунена і замінена авторитарністю єпископів (які в той час затверджувались КДБ). До цього часу ситуація практично не змінилась, хоча в статуті церкви зазначено, що найвища влада в області саме у Єпархіальних зборів — авт.).

— Чому не було ініційовано церковного суду щодо звинувачення в симонії митрополита та колишнього канцлера єпархії?

— Протягом восьми місяців цією ініціативою, яка постійно говорила про проблеми в церкві, не було надано жодного доказу тих звинувачень. (Частина з цих доказів була зачитана на зустрічі з митрополитом 8 вересня 2008 року, але була проігнорована — авт.).

— Тобто було проведене розслідування?

— Є Єпархіальні збори, на які неодноразово викликалися диякон Віталій Поровчук, отець Юрій Велігурський і Тарас Рябчевський, які звинувачували всіх і вся і жодного доказу не надали. То яке розслідування, яка комісія, який суд можливий, коли немає жодного доказу? Ні одної претензії не було представлено конкретно. (Єпархіальних зборів у Рівненській єпархії не проводилось вже кілька років. Була лише одна зустріч митрополита, деяких священиків і мирян з членами громадської ініціативи 8 вересня 2008 року, про цю зустріч читайте в наступних публікаціях — авт.).

— А ви вчора були присутні на цих зборах? Яким чином вівся підрахунок голосів?

— Була створена президія зборів. Була створена мандатна комісія, секретаріат і лічильна комісія. Коли з усіх зареєстрованих присутніх, 204-х священнослужителів, можна було виділити окремо тих, хто утримався, хто проти. Можна було перевірити всі підрахунки. Я вважаю, що не було помилок: на власні очі бачив, скільки піднімалося голосів “проти”, скільки утрималися. (Зі слів керівника прес-служби помітно, що ніхто не рахував, скільки було “за” і скільки не голосувало взагалі — авт.). Якщо якісь сумніви щодо цього були, то я їх не бачив, і вони вчора не були виголошені кимось із присутніх… крім, можливо, Віталія Поровчука, який був незгодний ні з чим. Навіть з тим, що збори були легітимними, бо там не були присутні миряни. Якби він знав закони, статути Церкви, то він такого не заявляв би, бо це принижує його гідність як диякона. (Згідно з правилами №12, 29 Карфагенського собору, пресвітера (тобто священика) судять шість єпископів і свій єпископ, а диякона — три єпископи. Провини кліриків судить один єпископ — авт.).

— Тобто у Рівненській єпархії симонії немає?

— Я вважаю ваше питання провокаційним.

— Ви просто дайте на нього відповідь.

— У Рівненській єпархії симонії немає.

2. Особи, які були викриті у цьому важкому гріхові, повинні покаятись і бути прощені Церквою (своєрідна загальна амністія), хоча канонічне право передбачає суворе покарання (наприклад, 22 правило шостого Вселенського Собору говорить: “У єпископи, чи в будь-який ступінь кліру, тих, що поставлені за гроші, а не за іспитом та обранням за образ життя, наказуємо виганяти, також і тих, ким поставлені” та багато інших).

3. Створити постійно діючі синодальну та єпархіальну комісії з питань дотримання норм канонічного права при рукопокладанні ставлеників та призначення на церковні посади. Запровадити при комісіях телефони довіри. При цьому особи, що в майбутньому чинитимуть цей гріх, повинні каратися за канонами.

4. Поширювати інформацію про природу симонії та її наслідки перш за все серед семінаристів та студентів духовних академій (публікації в періодиці, на сайтах, стаціонарні стенди в коридорах духовних навчальних закладів, вміщення відповідних розділів у навчальних матеріалах семінарій та академій з Пастирського Богослов’я, Догматичного Богослов’я, Нового Заповіту, Канонічного права тощо).