Кожна родина має одну основну нору, де вони впадають у сплячку і де з’являється потомство, та кілька кормових, або захисних, нір. Усі вони сполучені мережею протоптаних звірятками стежок. Від найвіддаленіших кормових нір однієї родини стежки ведуть до нір сусідніх родин. Таким чином, увесь степ вкритий складною системою нір і стежин.

Помітивши небезпеку, бабак стрімголов кидається до найближчої нори, подаючи сигнал тривоги. За мить усі бабаки завмирають, як стовпчики, біля нірок, пильно роззираючись довкола. За такої системи колективного оповіщення орлу чи вовку не часто випадає поласувати ніжним м’ясом цього звірятка.

Бабак живиться дуже своєрідно. Він ніколи не згризає всі стебла рослин. В одному місці відкусить стеблину, в іншому — листочок чи пагінець, і в результаті рослинний покрив на бабакових пасовищах не змінюється. Цим і своєю порівняно постійною чисельністю бабаки дуже різняться від ховрахів, полівок та інших степових гризунів.

За літо вони встигають набрати багато підшкірного і нутряного жиру. Наприкінці літа бабаки дедалі рідше виходять на поверхню, а якогось, зазвичай холодного чи дощового, дня зникають зовсім. Входи до зимівників вони щільно заліплюють сумішшю глини зі своїм послідом. Сплять бабаки всю зиму.

День бабака— традиційне народне свято в США і Канаді, котре святкується 2 лютого. Вважається, що в цей день потрібно спостерігати за бабаком, який вилазить зі своєї нори. За його поведінкою можна судити про близькість приходу весни. Відповідно до повір’я, якщо день похмурий, бабак не бачить своєї тіні і спокійно залишає нору — виходить, зима незабаром закінчиться і весна буде рання. Якщо ж день сонячний, бабак бачить свою тінь і ховається назад у нору — буде ще шість тижнів зими. У декількох містах і поселеннях США і Канади в цей день проводяться фестивалі, присвячені місцевим бабакам-метеорологам.