Брюссель пропонує Україні та ще ряду країн колишнього СРСР нову гру. «Східне партнерство» — це оновлений варіант, інакше кажучи — «ап-дейт», відомої Європейської політики сусідства, розробленої 2004 року, яка на сьогодні застаріла й не відповідає багатьом реаліям Євросоюзу та його околиць. У результаті інтерес до неї знизився. Оскільки затиснуті в рамках політики сусідства (яка з самого початку замислювалася не як механізм інтеграції в ЄС) прикордонні з Союзом держави, від України до Тунісу, намагаються щоразу вийти за її межі й будувати свої відносини з Брюсселем на різних швидкостях і з різними цілями. На цю проблему відносин із сусідами увагу звернули відразу, але тільки тепер у Євросоюзі наважилися на диференційований підхід, принаймні стосовно груп країн. У липні Франція проштовхнула в ЄС ідею Середземноморського союзу для країн Північної Африки та Близького Сходу. Успішно проходить Процес стабілізації й асоціації для Балкан. Нова версія Сусідства — Східне партнерство — стосується України, Молдови, Грузії, Азербайджану, Вірменії та Білорусі, якщо та захоче брати в ньому участь. (Спочатку говорили і про Росію, але потім від цієї ідеї відмовилися.) Можна, звісно, вказати ЄС, що вливати молоде вино у старі міхи — річ, загалом, невдячна. Однак у Брюсселі обіцяють, що навіть у старому форматі «оновлений» варіант значно привабливіший за попередній, а головне — для щасливчиків, котрі пройдуть цей «новий рівень», зажевріє «світло в кінці тунелю». Правда, відразу роблять застереження: членства в ЄС і тепер ніхто не обіцяє. Це лише перехід на наступний рівень гри, а там, як відомо, може статися що завгодно... Напевно, слід придивитися до досвіду Балкан, де з 2000 року Брюссель ініціював Процес стабілізації й асоціації, усім країнам-учасницям якого автоматично обіцялося членство в Союзі. Але з’ясувалося, що в боротьбі за цю шляхетну мету лідери виснажилися й поступилися першістю конкурентам, чиї шанси спочатку були менші.

Що вже казати про шість країн-сусідів на схід від ЄС, для яких у самих правилах гри аршинними літерами написано: «місія нездійсненна!» і завоювати головний приз — стати повноправним членом європейської спільноти — неможливо. Однак нам тут-таки дають зрозуміти, що, як і в будь-якій грі, все залежить від самих учасників — їхніх зусиль, амбіцій та наполегливості. Правда, ніхто не каже, заради чого. Але для посилення інтриги Євросоюз готовий визнати, що в реалізації політики сусідства Україна в числі країн-лідерів і дальше поглиблення відносин із нею — питання вирішене. І вона неодмінно отримає навіть не договір про поглиблене партнерство, а Угоду про асоціацію, куди входить зона вільної торгівлі з ЄС, про що Київ мріяв стільки років. Більше того, якщо судити зі слів брюссельських чиновників, саме амбіції та сподівання Києва у відносинах із ЄС значною мірою вплинули на те, що сам Брюссель тепер пропонує нову програму чималій частині пострадянського простору, яка простяглася до берегів Каспію. (Принаймні в одному з проектів Східного партнерства про це було сказано прямо.) «Це відповідь на бажання східних сусідів наблизитися до Європейського Союзу» — написано в заяві Єврокомісії.

Як відомо, ініціаторами «Східного партнерства» ще навесні стали Польща (в основному зусиллями міністра закордонних справ Радослава Сікорського) і Швеція, які раніше за інших відчули, що країнам на схід від кордонів із ЄС треба більше, ніж визнання їх сусідами, і в червні переконали в цьому інших. Відомо, що наприкінці травня між Радославом Сікорським і комісаром із питань зовніш-
ньої політики та Європейської політики сусідства Бенітою Ферреро-Вальднер відбулася дискусія. Сікорський наполягав, що країни на схід від Євросоюзу, на відміну від тих, котрі на півдні, — не «сусіди Європи», а «сусіди-європейці» (дослівно дипломат сказав: не «neighbours of Europe», а «European neighbours»). Тонка межа між ними, на його думку, в тому, що другі мають «ясну перспективу членства» у ЄС. Комісар відкинула погляди польського дипломата, заявивши, що ЄС не визначатиме серед країн-сусідів майбутніх кандидатів прямо тепер. У результаті переважила думка, що Східне партнерство не вийде за рамки ЄПС, але поліпшить її з практичного та ідеологічного боку. Події в Грузії у серпні примусили ЄС прискорити роботу над ініціативами. Так зрештою й народилося Східне партнерство.

Отже, його головні особливості. Насамперед, каже нинішній керівник представництва Єврокомісії в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра, в його основі — політична асоціація й економічна інтеграція. Країнам, готовим узяти на себе певні зобов’язання перед ЄС, буде запропоновано Угоду про асоціацію та участь у Сусідській економічній спільноті. ЄС не робить прогнозів щодо створення зони вільної торгівлі з Україною, але й не спростовує слів чиновників із Києва, що робота над нею може бути завершена до кінця 2009 року.

ЄС готовий поступово відкривати свої кордони на основі «договорів мобільності та безпеки», з урахуванням вжиття заходів для вдосконалення охорони кордонів і посилення боротьби з нелегалами. ЄС пропонує поступальний процес скасування візового режиму, в якому «полегшення (англ. facilitation) візового режиму», що вже зроблено з Україною, — тільки перший етап. Наступною Європа бачить необхідність домовленості про «лібералізацію візового режиму». Можливість же початку переговорів про безвізові поїздки згадується лише у віддаленій перспективі.

Конкретнішими видаються пропозиції співробітництва у сфері енергетичної безпеки. Наприкінці листопада Україна і Молдова отримали запрошення Брюсселя розпочати переговори про приєднання до Енергетичної спільноти. Договір передбачає прийняття Києвом законодавства, яке дозволило б зробити наш енергетичний ринок частиною загальноєвропейського. Судячи з усього, в цій сфері європейці зацікавлені більше, ніж у решті. Так, уже оголошено, що 2009 року в Києві буде організовано конференцію донорів, які оцінять обсяги грошових вливань для модернізації української транзитної системи. Водночас роль Києва у низці загальноєвропейських енергетичних проектів ще слід уточнити.

Два фінальні пункти пропозицій Єврокомісії кожній конкретній країні стосуються, по-перше, інституційної розбудови і реформ політичної системи, по-друге, економічного та соціального розвитку. ЄС готовий допомагати, щоб надалі ці країни відповідали вимогам, які Брюссель висуває до своїх партнерів. Для України на першому місці поки що стоїть забезпечення політичної стабільності, адже за політичними іграми лідерам ніколи бодай подумати про стратегічний розвиток країни. У ЄС політична боротьба — нормальне явище, але вона не повинна ставити під питання реформи, економічний розвиток і функціонування політичних інститутів. Для ЄС це аксіома. Ось чому Жозе Мануель Пінту Тейшейра, представляючи в Києві минулого тижня Східне партнерство, заявив, що від українських чиновників тут знадобиться значно більше зусиль. Євросоюз пропонує тільки модель і допомогу, тоді як влада в Києві має почати поводитися як личить європейцям.

Вищеописані індивідуальні пропозиції ЄС доповнив ще й багатосторонніми ініціативами, які будуть доступні для всіх країн. ЄС вважає, що в дер-
жав регіону є спільні проблеми і завдання, котрі слід вирішувати спільно, щоб зміцнити індивідуальне партнерство з ЄС. Насамперед це модернізація системи охорони кордонів за європейськими стандартами, що для кожної країни стане внеском у домовленості з ЄС про підвищення мобільності громадян. Другим пунктом іде програма підтримки малих і середніх підприємств через технічну допомогу та кредитування. ЄС готовий збільшити інвестиції в енергетичну, транспортну і природоохоронну сфери. До речі, на фінансування Східного партнерства ЄС додатково виділить 350 млн. євро. Дві наступні ініціативи стосуються створення інтегрованого ринку електроенергії та підключення країн-сусідів на сході до зусиль ЄС, спрямованих на створення Південного енергетичного коридору. Остання ініціатива стосується спільних дій із запобігання природним стихійним лихам і катастрофам, викликаним діяльністю людини.

У Східному партнерстві не знайшлося місця питанням посилення співробітництва у сфері безпеки, які інтенсивно обговорювалися в ЄС після конфлікту на Кавказі. (Нагадаємо, йшлося навіть про можливі санкції Європи проти Москви.) Може, річ у тому, що за минулі місяці відносини ЄС і Росії помітно потеплішали. На саміті в листопаді ЄС дав добро на поновлення діалогу з Москвою про новий договір стратегічного партнерства, і другий раунд переговорів відбувся якраз на початку грудня. Саме Росія доповнила власний пакет ініціатив темою своєї участі в системі колективної безпеки. Цю ідею сприйняли в Європі, і знайшлося чимало впливових політиків (як, наприклад, міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр і президент Франції Ніколя Саркозі), готових цілком серйозно обговорювати з Дмитром Медведєвим питання участі Росії в новій архітектурі безпеки континенту й ініціативу Договору про європейську безпеку. Правда, поки що все це теж тільки пропозиції, однак ідеться до того, що країни-учасниці Східного партнерства, включно з Грузією, можуть не з власної волі стати об’єктами європейсько-російських домовленостей у цій сфері. Оскільки Брюссель, принаймні на даному етапі і в рамках своїх нових ініціатив про Східне партнерство, діалогу з питань безпеки із країнами-сусідами не передбачив. А ця ж проблема для кожної країни, особливо у призмі їхніх відносин із Росією, дуже актуальна. У Європі це розуміють багато політиків, але наважуються сказати прямо далеко не всі. Навіть після конфлікту в Грузії, коли чимало європейців усвідомили, що дії Росії загрожують європейським інтересам безпеки та стабільності в регіоні, в якому ЄС, за словами комісара з питань зовнішньої політики та європейської політики сусідства Беніти Ферреро-Вальднер, має цілком «законні інтереси». Так, ЄС не сприймає ідеї «розділювальних ліній» та «зон впливу», підтверджуючи суверенітет і територіальну цілісність сусідів. Але цього може виявитися замало для реальної допомоги цим країнам.

І ще один аспект — внутрішньоєвропейський. Тема відносин зі східними сусідами звучала в ході дебатів, які відбулися в Европарламенті на початку липня з приводу доповіді Єврокомісії про стратегію подальшого розширення ЄС. Тоді група депутатів зі східноєвропейських країн досить активно виступала за те, щоб ЄС пообіцяв Україні і Молдові перспективу членства, бо інакше віру в ЄС у громадян цих країн буде підірвано, а держави будуть більше залежні від Росії. «У нас занадто повільно працює система травлення» — сказав із цього приводу румунський парламентарій Адріан Северін, коментуючи пропозицію Єврокомісії після можливого прийому Хорватії влаштувати перерву в розширенні ЄС «для потреб внутріш-
ньої консолідації». Їхній голос не був почутий. У результаті Європарламент лише констатував, що «концептуальний, політичний і правовий розрив між стратегією Союзу на розширення і Європейською політикою сусідства, який існує, має бути заповнений із урахуванням очікувань наших східних сусідів; дії Єврокомісії з посилення ЄПС недостатні у зв’язку з цим». Усіх сподівань сусідів Єврокомісія не задовольнила, але Східне партнерство, очевидно, слід також розглядати як відповідь єврочиновників на цю критику.

Хай там як, поки що ЄС вирішив, що або в квітні, або в червні відбудеться перший саміт Східного партнерства, покликаний визначити рівень кооперації з кожною країною та її цілі. Кожному «гравцю» запропонують вибір стратегії і, у кращому разі, вибір «зброї», тобто інструментів для виконання «місії». Залишиться тільки натиснути на кнопку «Start».