 |
Главная страница |
|
|
Проекты домов |
|
Видеоархив |
|
Фирмы и их услуги |
|
Породы дерева |
|
Архив статей |
|
Тендеры |
|
Персональный аккаунт |
|
|
| Статьи о строительстве >> Жилищная экономика
>> Фінанси житлового господарства |
Фінанси житлового господарства
Гаєвий М. Фінанси житлового господарства // Фінанси України. 2002. №5. C.113-117
Невід'ємною складовою формування і побудови соціально орієнтованої ринкової економіки є реалізація комплексу заходів, пов'язаних із підвищенням рівня життя населення, створення умов і реальних можливостей для забезпечення власного добробуту. Розв'язання цього завдання потребує подальшого розвитку житлового господарства країни.
У системі людських цінностей житло посідає особливе місце. За його відсутності усі інші цінності втрачають свій сенс. Тому вирішення житлового питання в умовах демографічного спаду, економічної нестабільності " найактуальніше завдання держави. Ось чому стаття 47 Конституції України проголошує право кожного громадянина на житло. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно чи за доступну для них плату відповідно до закону.
Житловий фонд України " національне надбання багатьох поколінь людей і становить майже 25% основних засобів країни. У житлово-комунальному господарстві зайнято майже 15% працездатного нaселення, тому в Україні слід забезпечити пріоритетність розвитку житлового господарства й поставити це питання в центрі уваги як загальнодержавних, так і місцевих органів влади й управління.
Важливо зазначити, що житлове господарство як галузь місцевого господарства не було підготовлене до роботи в ринкових умовах. Це пов'язано із тим, що в умовах адміністративно-командних методів управління плата за житло тільки частково покривала поточні експлуатаційні видатки, а починаючи із 1959 року житлово-експлуатаційні організації були звільнені від амортизаційних відрахувань на реновацію. Крім цього, держава взяла на себе значну частину видатків із фінансування цілої низки витрат цих організацій, надаючи дотації і встановлюючи пряме фінансування з бюджетів різного рівня.
У 1967 році з метою посилення зацікавленості житлово-експлуатаційних організацій і їхніх працівників у якіснішому обслуговуванні квартир мешканців будинків було зроблено спробу перевести підприємства житлового господарства на госпрозрахунок, яким передбачалося водопровідні, каналізаційні, газові, теплофікаційні та електричні мережі, що перебували за межами будівель, передати з балансів житлово-експлуатаційних організацій на баланси відповід-них підприємств. Це мало б привести до збільшення власних коштів житлових організацій, які можна було б використати на поточний ремонт будинків.
Видатки на експлуатацію внутрішніх мереж повинні були покривати комунальні підприємства, і тому вони відшкодовували житловим організаціям витрати на технічне обслуговування мереж, що знаходилися в будинках, за рахунок доходів, отриманих від експлуатації цих мереж.
За рахунок державного бюджету і коштів підприємств майже повністю здійснювалися нове житлове будівництво й значна частина робіт із капітального ремонту житлового фонду, тому про самоокупність житлово-експлуатаційних організацій і госпрозрахунок у цей період не могло бути й мови.
Таким чином, на рівні місцевого господарства був створений сектор економіки із певною специфікою формування доходів, видатків, отримання прибутку та його розподілу. Тобто житлово-комунальне господарство як складова місцевого господарства мало свої особливості організації фінансових відносин. Полягали вони в тому, що фінансові відносини, які виникали між житловими організаціями і бюджетом, мали односторонній характер, бо кошти для фінансування діяльності цих підприємств виділялися з бюджету, а податки та інші платежі до бюджету ними не сплачувалися. Специфічними були також фінансові відносини між житловими підприємствами і мешканцями будинків. Адже плата за користування житлом не повністю збігалася із витратами житлових підприємств на його утримання.
На нашу думку, фінанси житлово-комунального господарства як складова місцевих фінансів " самостійна економічна категорія, котра віддзеркалює відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування і використання фондів грошових засобів із метою найповнішого задоволення житлово-комунальних потреб населення, яке мешкає в будинках різних форм власності. З огляду на це фінанси житлово-комунального господарства входять до економічного базису суспільства.
Розвиток продуктивних сил, що відбувається у відповідності з дією об'єктивних законів діалектики і законів розвитку суспільства, неминуче впливає на формування фінансових відносин у житлово-комунальному господарстві й приводить до виникнення нових якісніших зв'язків між суб'єктами розподільчих відносин.
У ринкових умовах господарювання до роботи житлового господарства висуваються нові вимоги, виконання яких має забезпечити не лише самоокупність і прибутковість цієї галузі місцевого господарства, а й створити умови для розвитку різних форм власності й конкуренції, а отже, якіснішого обслуговування житла населення.
Зміни, які відбуваються у житловому господарстві України, свідчать, що поряд із державною, кооперативною і приватною формами власності з'явилася і комунальна форма власності, котра сприятиме розвитку повноцінногоринку житла, який повинен бути сформований в Україні до 2003 року відповідно до програми "Україна"2010", розробленої на виконання Розпорядження Президента України від 26 лютого 1998 року. Ця програма передбачає також, що до 2010 року оновиться 10% наявного житлового фонду, за рахунок цього й нового будівництва свої житлові умови поліпшать понад 40% сімей.
Із метою швидшого створення ринку житла й відповідно до розробленої програми Президент України видав Указ від 15.06.99 р. № 648/99 "Про прискорення передачі об'єктів соціальної інфраструктури права державної власності у комунальну власність", де передбачалося, що в 2000"2001 роках підприємства й організації повинні передати в комунальну власність відомчий житловий фонд разом із водопостачанням, каналізацією, теплопостачанням та іншими об'єктами соціальної сфери.
Практична реалізація цього Указу Президента відбувалася досить повільно, й у встановлені терміни програми не було виконано. Це пов'язано з тим, що при переході до ринкових умов господарювання більшість державних підприємств та організацій, які мали власні житлові будинки, значно скоротила обсяги виробництва або зупинила його зовсім. Відповідно до цього скоротилися прибутки цих підприємств і не стало можливості утримувати житловий фонд за рахунок власних джерел.
З іншого боку, відомчий житловий фонд і об'єкти соціальної інфраструктури, які передаються у комунальну власність, мають незадовільний технічний стан і потребують проведення ремонтних робіт за рахунок відповідних джерел фінансування. Місцеві органи самоврядування через обмежені місцеві бюджети не мають достатньо коштів для відновлення і підтримання у належному стані власного житлового господарства, не кажучи вже про об'єкти житлового господарства, які їм передаються, і тому не зацікавлені у прийнятті на баланс таких об'єктів.
Розв'язати суперечності між підприємствами " власниками будинків, які хочуть передати їх у власність місцевих органів самоврядування, й останніми, котрі не хочуть брати будинків на свої баланси, можна, якщо під об'єкти передачі виділити відповідні кошти на відновлення житлового фонду й поточне утримання.
При визначенні суми відшкодування витрат на відновлення об'єктів житлового фонду, який передається, слід виходити із того, що вони за формою власності належать державі, отже, й джерелом фінансування повинен бути державний бюджет.
Сума коштів, необхідна для поточного утримання житлового фонду, повинна формуватися за рахунок плати за проживання, яка надходить від мешканців будинків, і включати всі витрати, пов'язані з утриманням цих будинків у належному санітарно-технічному стані. Зрозуміло, що такий підхід призвів би до різкого підвищення тарифних ставок за користування житлом і соціаль-ного напруження в суспільстві. Тому уряд України на першому етапі ринкового реформування житлово-комунального господарства взявся до поетапного підвищення тарифів за користування житлом.
Так, згідно з Концепцією розвитку житлово-комунального господарства України, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1995 року № 150, із 1 лютого 1995 року в тарифах відшкодовувалося 20% собівартості житлово-комунальних послуг, із 1 липня 1995 року " до 40%, із 1 січня 1996 року " 60%, із ЗО липня 1996 року " 80% і з І червня 2000 року відшкодовується 100% собівартості таких послуг. Слід зазначити, що в державному бюджеті на 1999 рік дотації на житлово-комунальні послуги вже не передбачалися, а фінансування цієї галузі повністю покладалося на місцеві бюджети.
Незважаючи на підвищення тарифів оплати за житло в Україні, останні 10 років зберігалася тенденція до розбіжності між офіційно встановленим і фактичним рівнем відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги, спричинена постійним падінням курсу гривні щодо вільно конвертованих валют за умов незмінності тарифів оплати за житло, підвищенням цін на ремонтні матеріали і повільним реформуванням галузі, що не сприяло бажаному підвищенню якості й зниженню вартості послуг.
Іншою важливою причиною підвищення тарифів стала необхідність проведення поточного і капітального ремонтів житла. Більшість будинків, зведених у 50"60-х роках, потребує реконструкції. Упродовж тривалого часу капітальний ремонт будинків муніципальної форми власності відкладався через брак бюджетних коштів.
Аналіз загальних витрат житлово-експлуатаційних організацій м. Києва свідчить про те, що вони постійно зростають. Так, у 1999 році порівняно з 1998-м витрати зросли на 9,3% і становили 199858,7 тис. грн., або 46,1 коп. на 1 кв. м загальної площі, на місяць.
Залежно від районів міста розмір витрат житлово-експлуатаційних організацій на утримання й експлуатацію житлового фонду значно коливається. Так, у перерахунку на 1 кв. м загальної площі витрати в окремих районах міста у 1999 році становили:
Старокиївський район " 1,29 грн.;
Печерський район " 0,92 грн.;
Ватутінський і Жовтневий райони " 0,39 грн.;
Харківський район " 0,36 грн.;
Дарницький район " 0,35 грн.
Із наведених даних видно, що в Старокиївському і Печерському районах витрати на утримання та експлуатацію І кв. м житла були майже у 2"2,2 разу більші, ніж середні по місту. Це пов'язано у першу чергу з технічними характеристиками житлового фонду цих районів " високою питомою вагою житла зі значним відсотком зношення. Відносно незначні витрати на утриманняжитла в нових районах " Харківському й Ватутінському " пояснюються низьким ступенем зношення будинків, а в Дарницькому районі " великою кількістю малоповерхових забудов, які потребують менших витрат на утримання, ніж багатоповерхові будинки, а також значною кількістю приватного житла.
Технічні параметри будинків і їхнє місцезнаходження у певній зоні Києва впливають на розмір питомої ваги таких статей витрат у їх загальному обсязі, як технічне обслуговування ліфтового господарства, вивезення сміття, поточний ремонт житлового фонду й силова електроенергія для роботи ліфтів.
Так, у Старокиївському, Печерському та Радянському районах міста частка витрат на силову електроенергію для роботи ліфтів і технічне обслуговування ліфтового господарства становила відповідно 14%, 28% і 28%. Це пояснюється тим, що вони забудовані в основному малоповерхівками, не обладнаними ліфтами. Водночас у нових районах " Харківському і Ватутінському " з переважно багатоповерховими будинками, оснащеними ліфтами, питома вага цих витрат у загальній сумі становила від 31 до 42%. Але при цьому в розрахунку на 1 кв. м загальної площі питома вага витрат на технічне обслуговування ліфтового господарства у таких районах, як Печерський і Старокиївський, становила 13 коп. при середніх по місту 8,6 коп., що пояснюється складністю обслуговування цього обладнання, тому що воно не типове для житлових будинків і має високий ступінь зношення. Остання з причин вплинула на те, що питома вага витрат на поточний ремонт житлового фонду в цих двох районах найбільша і становила відповідно 14,1 і 13,2%, а в таких районах, як Ватутінський і Харківський, витрати становили лише 2,6 і 5,6%. Частка витрат на вивезення сміття у всіх вищезгаданих районах коливалася у межах 11" 14% і лише у Радянському і Ватутінському районах вона становила відповідно 19 і 15,4%.
Отже, можна зробити висновок, що витрати житлово-експлуатаційних організацій на утримання і ремонт житлового фонду залежать від місцезнаходження будівлі, те |
| |