До 200-річчя з дня народження Миколи Гоголя. "Знаю, что имя мое после меня будет счастливее меня, и потомки тех же земляков моих, может быть, с глазами, влажными от слез, произнесут примиренне мое тени..."[1] (М. Гоголь). «Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже!..» (Т.Шевченко. "Гоголю").  "Ти" і "Я" — Гоголь і Шевченко — два генії, два з'явища, що творять разом цілісність у розвитку української духовності і в розвитку національної літератури одного відтинку історичного буття народу.

Пропонуємо Вашій увазі чи не найцікавішу статтю Олександри Єфименко «Національне роздвоєння в творчості Гоголя», яка була надрукована ще 1903 року в Літературно-науковому віснику (внесена лише незначна наша коректура правопису цієї статті). Дослідниця здається блискуче дала собі раду розібратися у такій складній, суперечливій і водночас глибоко-релігійній особистості, яким був Микола Гоголь.

Останнім часом це явище здобуває досить відчутних масштабів. З кожним роком збільшується кількість пар, які живуть в «цивільному шлюбі», тобто в шлюбі, не зареєстрованому державою, і не освяченому Церквою. При цьому причин для відмови від реєстрації шлюбу в державних органах або вінчання в церкві висловлюється досить багато.

Останніми роками усе більше молоді (ба й старших) захоплюються розвагами запозиченого з-за кордону так званого дня святого Валентина, який нібито припадає на 14 лютого. За шаленими «валентинівськими» ігрищами нелегко номінально православному юнацтву розгледіти наближення свята Стрітення. А дехто гадає, що обидва свята, наповнені існуючим нині змістом, цілком сумісні. Однак – це помилка...