Княжий Львів

Одного разу, проїжджаючи цими місцями, могутній князь Галицько-Волинського князівства Данило Галицький зупинився на мить і зрозумів, що залишиться тут назавжди. Найдавніший хроніст Львова бургомістр Бартоломей Зиморович так пише про це: «Побачивши на самому кордоні своїх володінь вигідну у військовому відношенні гору, захищену внизу немовби кільцем вкритих лісом долин і самою крутістю, яка може стримати ворога, він негайно наказав збудувати тут фортецю і вирішив перенести сюди  власну княжу резиденцію». Високий замок було доручено охороняти чисельному загону, щоб зберігати заховані там скарби.

Зміцнюючи міждержавні династичні зв’язки 1248 року Данило Галицький одружує свого сина Лева з принцесою Констанцією, донькою угорського короля Бели IV і дарує молодятам це місто, яке на честь сина назвав Львовом. Констанція була католичкою й часто сумувала за своєю батьківщиною і релігією. Лев вирішив подарувати коханій дружині католицький храм Івана Хрестителя, збудований у романському стилі.

Під Замковою горою стояв княжий палац і придворна православна княжа церква Святого Миколая. 750 років тому на площі Старий Ринок вирувало бурхливе життя, сюди на торг з’їжджалися купці з Європи й Азії: європейці звозили на продаж сукно, шкіру, срібло та зброю, а греки і вірмени – шовк, східне коріння й вино.

У 70-х роках XIII століття український князь Лев Данилович переніс з Галича до Львова столицю своєї могутньої держави, кордони якої сягали від Вісли до Чорного моря. Та історична доля поставилися неприхильно до Галицько-Волинського князівства: ослаблене постійними нападами монголо-татар і міжусобними чварами, воно стало легкою здобиччю польського королівства.

1387 -1172 - Львів під владою Польського королівства та Речі Посполитої

 У 1387 році Львів став адміністративним центром Руського воєводства.

У Львові були зосереджені резиденції православного, вірменського, римо-католицького і уніатського єпископів і три юдейські общини (міська, передміська та караїмська). У Львові розміщувалося велике гетто і вірменська діаспора. На початку XV ст. у Львові налічувалося близько 10 тис. жителів, а в першій половині XVII ст. він стає найбільшим містом України з населенням 25-30 тис. чоловік. Основою економічного розвитку були торгівля і ремесло. На львівському ринку можна було побачити шовки, килими і прянощі з країн Сходу, хутра з Росії, вина й худобу з Угорщини та Валахії, товари з інших західноєвропейських країн. У Львові розміщувалися склади, а купці були зобов'язані продати у місті третину краму. Далеко були відомі вироби місцевих ремісників, у XVII ст. об'єднаних у 30 цехах (тут зосереджувалися 133 професії).

Турецький мандрівник Евілія Челебі писав так про львівських дівчат того часу:
« У сприятливому кліматі тутешніх місць дівчата такі гарні, що побачивши їх, одягнених у шовковий розмаїтий одяг, сонцеликих, з очима козулі, газелі, сарни, втрачаєш голову »

Крім цього, місто залишалося також і фортецею, яка не раз відбивала напади ворожих військ (найчастіше турків і татар), пережила облогу військами Богдана Хмельницького, відкупилася від турків у 1672, які тоді були союзниками Дорошенка і була здобута лише раз — шведськими війсками. Для налагодження спільних дій проти Карла XII у 1707 р. до Львова приїздив цар Петро I.

Водночас Львів відігравав значну роль у розвитку середньовічної культури. Заснований у 1661 р. Львівський університет був одним із найстаріших у Центральній Європі і першим на українських землях вищим навчальним закладом. Перші в Україні друковані видання «Апостол» і «Буквар» було видано також у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. У Львові діяло перше в Україні Успенське львівське православне ставропігійне блатство, яке вело просвітницьку роботу серед українців, зокрема, спонукало їх не приймати католицьку віру. При братстві діяла Ставропігійна греко-слов'янська школа, де навчалися православні юнаки. Вона була влаштована за принципом за принципом грецьких шліл особисто антіохійським патріархом Іоакимом V, який, серед іншого, склав шкільний статут «Порядок» — перший навчально-методичний посібник на українських землях, що складався зі вступу та 20 параграфів. Після прийняття львівським єпископатом унії у 1700 році діяльність Братства зосередилася на боротьбі з уніатами.

У просторі Львова велося житлове будівництво «бюрґергаузен», або, як говорили галичани, міщанського дому. Це здебільшого дво- та триповерхові будинки, прямокутні у плані, часто з внутрішнім подвір'ям. Логічна, чітка система розподілу приміщень добре прочитувалася на фасадах: у горизонтальному поділі, ритмі вікон, акцентах головного входу і балкона з консолями у формі голови лева або листя аканту.

На гладких поверхнях — скульптурні рельєфи традиційної античної тематики, а частіше — галицька купецька емблематика: Меркурій, дельфіни, роги достатку як побажання успіхів господареві-торговцю. У нішах — святі патрони-покровителі. Мир і добробут символізували зображення улюблених у народі мотивів голуба й голубки, квітів, інколи цілих жанрових сцен пір року: оранка у полі — весна, літо — жнива, осінь — біління полотна, зима — весілля. Частина таких будинків збереглася до нашого часу і дивує простотою та продуманістю.

Золотий вік Львова

 Вже на початку XVII ст. Львів стає найбільшим за кількістю населення містом України, вдвіччі більшим від Київа. Відновлююється його торгівельна могутність.

Ґданський купець Мартин Грюневег 1606 року таким чином описав Львів: «Вся худоба, що її женуть з Поділля і Молдавії до Італії, проходить через це місто. Я об’їздив пів-Європи, побував у найславетніших містах світу, але в жодному не бачив стільки хліба. Тут величезна кількість пива і меду, не тільки місцевого, а й привезеного. Вино привозять з Молдавії, Угорщини, Греції. Інколи на Ринку можна побачити в стосах більше тисячі бочок вина. У цьому місті, як і у Венеції, на Ринку зустрінеш людей з усіх країн світу в своєму вбранні: козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах, німців, італійців, іспанців – у короткому одязі. Кожен, якою б мовою він не розмовляв, знайде тут і свою мову. Місто віддалене на багато миль від моря, але коли побачиш, як на Ринку при бочках малмазії вирує натовп критян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по корабельному, видається, неначе тут порт відразу за брамами міста».

Львівський радник Йоган Альнпек писав про тогочасний Львів: «Це місто в достатній кількості постачає цілому польському королівству різні шовкові тканини, килими і пахуче коріння. Тут є все, що тільки потрібно для людського ужитку, до того ж тут незрівнянно низькі ціни на продукти, що притягає до міста велику кількість людей різних національностей…»

Львів вважався найбільшим складом вина у Європі. Вина грецькі, кіпрські, сицилійські, іспанські, які тоді мали збірну назву малмазії, тисячами бочок складувалися на Ринку і в інших місцях. Потім вино розходилося країнами Європи та Сходу. Тогочасний хроніст відзначає, що будь-який львів’янин: купець, лікар, аптекар чи ремісник або гендлює малмазією, або шинкує малмазією.

Але за часами добрими ідуть часи не дуже вдалі. Наприкінці XVII століття,  особливо на початку XVIII, Львів знову занепадає. Облоги, війни, розвал польської держави і вимоги нової історичної епохи знову на певний час ставлять Львів у розряд міст незначних і маловпливових.