У сучасному раціональному світі розвинених цифрових технологій, здавалось би, усе можна прорахувати, окреслити формулами, огорнути «матрицями», де рухається величезна маса чисел, зливаючись у лінії-вектори та безперервно аналізуючи навколишній тривимірний простір. їх невидима мережа-павутина все щільніше пронизує життєве середовище, в якому ми щоденно перебуваємо, сягає найвіддаленіших закутків планети, чинить вплив на нашу психіку, спосіб поведінки і сприйняття світу. Цифрова «лихоманка» намагається раціоналізувати живу природу, частиною якої ми є, проникнути в її споконвічно-безконечне сакралізоване розмаїття, котре неможливо обрахувати та охопити сухими законами математики.
Саме цей наростаючий конфлікт між штучно створюваним машинним, комп'ютерним і живим світом намагається осмислювати у своїх живописних полотнах львівський митець Петро Романчук. Його задуми реалізуються в оригінальних і своєрідних постмодерністичних формах.
Прикметною ознакою творів художника є незвичайна ілюзорна глибина, яка досягається не за рахунок звичної для нас просторової перспективи, а цілком іншим чином. Зображальні мотиви, які використовує митець, вирізняються різноманіттям - від схематично трактованих фігур, які нагадують первісні малюнки, до поп-артівських прийомів, де обрані сюжети виглядають немовби запозиченими з фотографій чи журнальних ілюстрацій. В процесі роботи ці, попередньо доволі ретельно опрацьовані, зображення підлягають дивним метаморфозам. На них накладається густа темна та рельєфна сітка здебільшого вертикальних і горизонтальних ліній. Вона виступає на передній край і виявляє власну пластику, підпорядковується певному внутрішньому ритмічному укладу та динаміці руху. Складається враження навмисного творення агресивної перешкоди для сприйняття зображення, його візуальної руйнації, корозії («Тореро», «Портрет незнайомки», «Портрет»), Інколи мереживо ліній не утворює суцільного покриття, а накладається фрагментами. Воно немовби проникає у живописну структуру полотна і проявляє виразну тенденцію до розростання («Східний мотив», «Портрет»),
У окремих випадках автор відходить від зображення та оперує чисто абстрактними формами. В цьому випадку ключем для виникнення низки асоціацій може ставати сама назва твору. Характерним прикладом служить композиція «Вірус», у якій спокійну ритмічну структуру синьо-зеленої поверхні розриває яскраво-червоне вкраплення. Воно немовби рухається, активно проникає в живописну площину, розростаючись у горизонтальному та вертикальному напрямах.
Споглядаючи твори Петра Романчука, глядач потрапляє в полон несподіваного ілюзорного ефекту. Завдяки застосуванню згаданого прийому оригінальні композиції художника здобувають нові, цілком несподівані пластичні ефекти та мистецькі якості. їх кінцева дія безпосередньо залежить від нашої власної емоційної реакції, створюваного нами діапазону асоціацій. Ми безупинно захоплюємося несподіваними проривами кольору та світла, уявно «реставруємо» зображення, складаючи його з відчитаних фрагментів, прагнемо розглянути те, що до кінця неможливо побачити, та осягаємо глибину, яку неможливо осягнути...
Орест Голубець - професор, доктор мистецтвознавства.
