Люба-згуба

Згубила Хрущова кукурудза. Точніше, ним же утримувана система, сліпці якої затягли качанис­ту на ті широти, де й слово «кукурудза» не могли вимовити. Півстоліття тому, 1959 року, Микита Сергійович привіз із-за океану геніальну ідею: обперезати Союз кукурудзяно-соєво-гороховим поясом. Бо там, де високоенергетичний, білковий корм, там вісім тисяч літрів молока на корову, стокілограмові свині у піврічному віці... Жаль, задум спаплюжили.

Щоправда, Україна і до Хрущова була не лише житницею, а й «кукурудзницею». Перед війною 1941—1945 років колгоспи й радгоспи намолотили 1,5 млн. тонн зерна кукурудзи. А після Пе­ремоги валові збори зросли втричі-уп’ятеро, та ще й у доважок заготовляли 50—80 млн. тонн силосу. З обкладинок сільськогосподарських журналів усміхалися знатні кукурудзівники.

Васильченка кукурудза врятувала. Витягла із баговиння в аграрні князі й утримувала у кріс­лі керівника спершу колгоспу, пізніше — агрофірми «Маяк» Золотоніського району на Черкащині. Полюбив Микола Семено­вич качанисту не з примусу, не з горішнього наказу «сій!», а любов’ю ветлікаря, котрий знається на раціоні тварин, як файна газдиня на кулінарній книзі.

— Чим здебільшого годуємо корівок? Кукурудзяним бадиллям. Подрібнимо, додамо бурякової гички, утрамбуємо в траншеї, поллємо водою, а цей, з дозволу сказати, силос до весни благополучно згниє. Дійне стадо «давиться» цією даванкою, в якій кормових одиниць — нуль, а ми чекаємо великого молока…

У перший же рік головування Васильченко вклонився кукурудзі. Доземно. «Прописав» її на просторій житлоплощі — 1100 гек­тарів. По гектарові на корову. На­дої із 2600 кілограмів на корову за чотири тисячі перевалили. Си­лос силосом, але із 1100 кукурудзяних гектарів Васильченко відкраяв половину суто на зерно.

Виростив, зібрав. А далі? Ку­курудзяні «зуби» зберігаються при 12% вологості. Щоб висушити зайві 28%, треба затратити на кожну тонну збіжжя мінімум 60 кілограмів солярки. За врожаю у «Маяку» — шість тисяч тонн — належало спалити 360 тонн пального. Скільки гривень треба викинути у полум’я, які ярмом потім ляжуть на собівартість молока? А за відсутності власної сушарки вези, брате, на хлібоприймальне підприємство. Кругом-бігом — віддай за послуги половину зерна.

Васильченко розпорядився інакше. Кукурудзяне зерно у восковій стиглості перебивав на січку на власних агрегатах. Закладав у траншею, трамбував, накривав чорною плівкою. Не гниє, не кисне. І найголовніше — корова добре перетравлює «розбиту» зернівку.

Не всюди так...

Васильченкові гектари качанистої — дещиця у національних гонах. Та якби досвід «Маяка» розтиражували на кукурудзяних просторах України, вочевидь, не сурмили б на сполох: галузь хиріє! На світло «Маяка» тяглися аграрні міністри, тут проводили всеукраїнські конференції, наради, «закріплювали» побачене і почуте у районному ресторані. Та й по всьому…

Керівники господарств навмання тасують науково обгрунтовані сівозміни на догоду високоліквідним культурам, занапащають землю, а кукурудза з цієї колоди випадає. Зайва карта... Хоча без неї тваринництво — ані руш!

Головна біда — брак необхідної техніки, насамперед такої, яка суміщала б кілька технологічних операцій за один прохід. Про культиватори, які ще 25 років тому морально застаріли, узагалі мовчу. Косовиця нерідко розтягується на чотири місяці. Дійшло до того, що збирають качанисту навіть узимку.

Частка кукурудзи у валовому зборі фуражного зерна в середньому становить менше 10%, тоді як в економічно розвинених країнах — третину. Такого рівня ми сягнули лише раз, 1962 року. Навіть невелика Австрія із загальною площею орної землі у 1,3 млн. гектарів (що, до речі, дорівнює орному клину Черкащини) відводить під посіви цієї культури понад 20% площ.

Яка ж мінімальна потреба Ук­раїни в зерні кукурудзи? До 6 млн. тонн щороку, яких потребують комбікормова, крохмале-патокова, медична та інші галузі. І, звісно ж, тваринництво. А ми згодовуємо худобі пшеницю, засвоюваність якої — «транзит»: із шлунку — у гній.

Щодо площ, то тут строкатість більша. Хоч як Міністерство аграрної політики намагається стабілізувати посівні площі під кукурудзу на зерно, майже половина з них передчасно потрапляє у категорію «силосних». От і маємо: на зерно закладаємо 1,5 млн. гектарів, а збираємо з менш як мільйона.

Де ж тебе посадити?

Ніде! Якщо підходити по-хазяйськи... Розораність — понад 80%. Майже 10 млн. гектарів земель слід вилучити з обробітку і перевести у природні кормові угіддя. Кожен третій гектар кукурудзи розміщують там, де вона ніколи не буде рентабельною.

Щороку намічаємо розширити посіви качанистої. До екстенсивних методів вдавались і раніше. Висівали кукурудзу на більш як 6 млн. гектарів. Найбільша площа в Європі! Удвічі перевищувала аналогічну у Франції! А результат? Ані панського валового збору зерна, ні багатої кормової бази. Науковці радять обмежитися 3 млн. гектарів, але вирощувати на них кукурудзу за єдиною зерновою технологією.

Це воістину аграрний Еверест, на який ми навряд чи здеремося. З огляду на нашу палеозойську культуру землеробства. Сіяти кукурудзу після соняшнику та цукрових буряків у посушливі роки — гарантія, що вона перейде у категорію «силосної». Але ми вперто продовжуємо «пробувати»...

Зони продукування качанистої в Україні, враховуючи агрокліматичні умови, неоднорідні. Науков­ці радять на Поліссі культивувати лише ран­ньостиглі гібриди, у Степу — 10—15% ранньостиглих, 30—35 — середньоранніх,
50 — середньостиглих і 10% середньопізніх і пізньостиглих гібридів.

Степова зона характеризується сприятливим температурним режимом, тому тут кукурудза і домінуватиме. Щоправда, вологи малувато. Отже, щоб врівноважити цей компонент, треба відновити колишні обсяги зрошення, закупити нову дощувальну техніку, а це потребує капітальних вкладень. Лише за гармонії цих чинників у зоні Степу кукурудзяні зрошувані площі можна довести до 400 тис. га. Створення зони гарантованого врожаю дасть можливість одержувати зерна 100—120 ц/га і гібридного насіння — 20—30 ц/га.

Чим «нагодувати» і захистити

Сумлінних виконавців фахових приписів в Україні не так уже й багато. Ні, флагмани кукурудзівництва є. Але рекордні висоти даються їм немалою кров’ю. Пе­ресічні ж господарства якщо і вносять на гектар 30 кілограмів діючої речовини мінеральної поживи, то й добре. Водночас науково обгрунтована норма — 140—170 кг.

Без органіки і міндобрив ніяк не підтримати бездефіцитного балансу гумусу у грунті, не поліпшити його фітосанітарного стану. Запах перегною у багатьох керівників давно вивітрився, оскільки катастрофічно зменшилося поголів’я великої рогатої худоби. Альтерна­тивою є використання різноманітних компостів із рослинних решток, органічних відходів, минулорічних запасів соломи, приорювання стерні і соломи з додаванням азотних добрив.

Далека від бажаної і ситуація з мінеральними добривами. Блокадна пайка навряд чи вдовольнить зголоднілий грунт. Тиради на кшталт «застосування добрив передбачається виконувати виключно за даними агрохімічних карто­грам та результатів грунтової діагностики» — як пісок на зубах. Запи­таймо про це пересічного агронома: які агрохімічні картограми, яка грунтова діагностика? Та він до ладу не відповість, скільки фосфору, калію і азоту містить поле №1 чи №2...

Американські фермери не видають бажане за дійсне. У штаті Айова мені пощастило оглянути лан кукурудзи, у якій свого часу заблукав Микита Сергійович Хрущов. Вона й тепер така ж висока. Жодного бур’янцю. Агроном Девід Чаффін здіймає руки до неба. Бог поміг? Ні, космос. Супутник із високості сканує поле сантиметр за сантиметром і передає інформацію на наземний комп’ютер. У кольорі. Залежно від палітри, дізнаються про вміст у грунті калію, натрію, фосфору, його кислотність. Приміром, голубий колір символізує високу кислотність, зелений — низьку. Таким чином, Девід має на руках хімічну «картину» власного поля. Картограму закладають у комп’ютер на висівних агрегатах. Зчитуючи її, він дає коман­ду збагачувати «зголоднілі» ділянки відповідними мінеральними добривами.

Чисті, бездоганні посіви. Нічого дивного: 95% кукурудзяної площі у США обробляють гербіцидами. Надійний зашморг для бур’янів! У нас же, хоч як його не намилюй, не затягується та й годі. Потенціал забур’яненості перебуває на рівні НЕПу: до 300 млн. насінин бур’янів на гектарі орного горизонту.

Це — суцільна біда аграрного сектору України. Недобір урожаю навіть за середньої забур’яненості становить 20—25%.

Сьогодні кукурудзяний лан просить десь 1,5 тис. тонн гербіцидів винищувальної дії, грунтових — чотири і тисячу тонн післясходових. Майже всі вони — зарубіжного виробництва і надто дорогі. По-друге, гербіциди негативно впливають на людський організм. Але без них не обійтися.

Китайці розв’язали проблему забезпеченості гербіцидами з допомогою так званої малої хімії, наплодивши в країні невеликі підприємства. І поставляють в Україну 59 гербіцидів, занесених у реєстр. А ми ніяк не можемо синтезувати власні протруйники.

Звісно, можна і без них, застосовуючи лише агротехнічні прийоми: оранку, лущення. Але, враховуючи ступінь і характер забур’яненості, засміченість орного шару, за безгербіцидною технологією, можна обробляти від сили 15% посівної площі кукурудзи.

Руйнівна дія пестицидів спрямована проти шкідників і хвороб. Через неякісну підготовку грунту 10—25% насіння втрачає свою схожість унаслідок плісняви та гниття. Втрати врожаю від грунтових шкідників щороку становлять 15—20%, а в осередках значного їх скупчення — ледь не половину.

Скільки пам’ятаю, боремося із кукурудзяним метеликом. Пропагували біологічний захист: роз­множували ентомофаг — трихо­граму, виготовляли біопрепарати. Набридло? Метелик знову крильця розпростер. Чому припа­дає пилом перспективна розробка науковців Інституту зернового господарства: застосування за один прийом протруйника, ріст-регулятора та мікроелементів, що дає змогу на 30% зменшити норму витрати пестициду без зниження захисного ефекту?

Ще одна болячка — західний кукурудзяний жук, якого Європа визнала особливо небезпечним карантинним організмом. Уперше цього шкідника виявили 2001 року у Виноградівському районі Закарпатської області. Відтоді його популяція множиться у геометричній прогресії, просуваючись углиб нашої території. «Окупанта» знаходять у Львів­ській, Івано-Франківській, Тернопільській областях…

Та якщо у США і країнах ЄС питання боротьби із кукурудзяним жуком підняли до державного рівня: діють спеціальні програми, фахові групи проводять моніторинг посівів, локалізують і ліквідовують осередки зараження, — в Україні до цього підходять по-аматорськи. Як завжди, через брак бюджетних коштів, фахівців і дорогі зарубіжні препарати проти жука. Таке нехлюйство може призвести до того, що ареал шкідника охопить основні «кукурудзяні» області, і тоді — трирічний карантин на культивування кукурудзи із забороною експорту, що дошкульно вдарить по сільгосптоваровиробниках.

Гібриди: наші чи їхні?

Можна всього мати вдосталь: мінеральних добрив, пально-мастильних матеріалів, сівалок точного висіву, пестицидів із гербіцидами, зернозбиральної техніки, висококваліфіковані кадри, а гібридом знехтували — й усе нанівець.

1980 року Олексій Косигін, голова Ради Міністрів СРСР, поцікавився у Валентина Цико­ва, українського вченого-кукурудзівника: що нам краще купувати в американців — гібриди чи гербіциди? Ва­лен­тин Сергійович від­повів: як­що купуватимемо за кордоном гіб­риди, то опинимося в американському полоні. Наші ж селек­ціо­нери потьмяніють. А гербіциди краще виробляти самим.

Колись мені втовкмачували: у світі тільки сім країн, де вирощують зернову кукурудзу на площі один і більше мільйона гектарів. І лише три з них щороку збирають понад п’ять тонн зерна з гектара. Визначальним чинником культивування кукурудзи на сучасному рівні є вміння ефективно та цілеспрямовано використовувати генетичний потенціал цієї культури. Доказ цьо­му — зростання урожайності качанистої у системі дер­жавного сортовипробування. Порівняно з минулим десятиріччям вона зросла більш як на третину.

Проте одна справа — сортові ділянки, інша — промислові площі. Відстань між ними — руки замало. Спершу у державному реєстрі сортів рослин України половина гібридів належала до зарубіжної селекції. Далі — більше. Двох керівників державних аграрних структур звинуватили навіть у сприянні іноземній насіннєвій експансії і звільнили. Тим більше що, за твердженнями науковців, наші гібриди різних груп стиглості за врожайністю не поступаються іноземним.

Хоча вистачає і власних огріхів. У багатьох областях площі засівають старими гібридами. То­му кримчани збирають у середньому 11,8 центнера з гектара, тоді як там же, на сортовипробуванні, — понад 60. На Поліссі, що зовсім неприпустимо, на кожному десятому гектарі вирощують середньостиглі та середньопізні гібриди. Невиправ­дано зростають площі під середньоранніми гібридами. У Лісостеповій зоні вони майже у півтора разу перевищують рекомендовані обсяги.

Поза увагою спеціалістів узагалі залишається проблема правильного вибору гібрида за напрямком використання. У всіх без винятку регіонах України сіють кукурудзу на зерно в основному гібридами зерносилосного та силосного типу. Частка виключно зернового напрямку у Криму, Кіровоградській, Жито­мирській, Дніпропетровській, Луганській, Чернігівській областях мінімальна — ледь вбирається у 10%, а в інших не перевищує 20—30.

Дисбаланс спричинений нес­тачею насіння кукурудзи. Віт­чизняні заводи просто «здохли». Сябри у Мозирському районі збудували сучасний насіннєвий завод, росіяни — у Бєлгороді. Україна — ніде. Тому внутрішній ринок відвойовують іноземні гібриди.

Закодована

Легковажать українські аграрії і з генно-модифікованою кукурудзою. За відсутності у дер­жаві чіткої дозвільної системи вчені губляться у здогадках: ГМ-кукурудза відкраяла собі четвертину чи третину у сукупному врожаї? До слова, це стосується і сої, і ріпаку, і картоплі.

Ставлення до ГМ-культур у світі неоднозначне. Так, шкідники модифіковану кукурудзу не вгризуть, деякі сорти стійкі проти гербіцидів, і це позитивно впливає на врожайність. Однак… Не всі країни навіть у ЄС стрімголов переходять на біотехнологічні новації.

Приміром, Франція вимагає від керівництва Євросоюзу офіційно заборонити комерційне використання трансгенної кукурудзи MON 810. До речі, ця лінія кукурудзи — єдина з видозмінених, що коли-небудь вирощували у Франції. І хоча фірма «Монсанто» — розробник і власник патенту на спірну MON 810 — звинуватила Францію у порушенні закону, за Договором про Європейське співтовариство член ЄС має право застосовувати тимчасові заходи, грунтуючись на причинах неекономічного характеру.

Сліпо наслідувати вказівки ЄС не збираються також Німеч­чина, Австрія, Греція, Люксембург, Польща й Угорщина. Позаминулої осені міністри екології країн ЄС відмовилися реєструвати одразу три лінії трансгенної кукурудзи на харчові потреби.

Однією із засторог став інцидент у США. Там знайшли трансгенний білок у… натуральній кукурудзі, призначеній для виробництва продуктів харчування. Найголовніше — змінений білок StarLink викликає у людей алергію. Саме через це сорт вилучили зі списку їстівних, хоча його культивують на менш як 1% посів­них площ кукурудзи у США, на корм худобі. Остання також потерпає від ГМ-меню.

Знайомий айовський фермер переповів, як його сусід Джеррі Росмен зафіксував різкий спад продуктивності свиноматок. Окрім того, що поросність упала на 80%, до всього, вона супроводжувалася «удаваною вагітністю». Свині виглядали як вагітні не тільки зовні — це підтверджували також дані тестів та ультразвукових досліджень. Проте після закінчення 113-денного циклу плід безслідно «розчинявся» в утробі свиноматки.

Щоби з’ясувати причини, Росмен з допомогою фахівців провів тести, які обійшлися йому у 7 тис. дол. Із подібним ветеринари зіткнулися вперше. Зреш­тою фермеру довелося забити більшу частину поголів’я.

Одначе всі проблеми зникли, тільки-но Джеррі перестав годувати свиней генетично модифікованою кукурудзою Bt. З’ясувалося, що її «супутником» є численні колонії плісеневого грибка (фузаріуму). Останній виробляє мікотоксини, які і «відповідають» за удавану вагітність.

Люди, свині… А хто захистить українців від цієї пошесті? Кілька відомств-перевіряльників, що мають стояти на сторожі здоров’я нації, надійно огородилися в офісах охороною. Від кого? Від нас із вами? Чи від генно-модифікатів?

Експортний флюгер

Щороку кукурудзяний потенціал ми визначаємо за… кількістю вивезеного зерна. І вкотре доводимо, що Україна залишається сировинним придатком, а не державою глибокої переробки первинної продукції. Ми розпростерли експортні обійми не лише на країни СНД, а й на ЄС, регіони Північної Африки та Середньо­го Сходу. Нині на арабські країни припадає більше половини усіх поставок кукурудзи, і ця частка продовжує зростати.

Та навіть у цьому бізнесі вершки збирають транснаціональні компанії з великою історією на сировинних ринках розвинених країн. Вітчизняні ж трейдери перебиваються із кукурудзи на воду.

Зрозуміло, фуражне зерно не спрямуєш на харчові потреби. Тоді як в інших країнах майже половину вирощеного врожаю переробляють на кукурудзяну олію, попкорн, пластівці… Завдяки успішно проведеній «кукурудзяній» революції США створили потужну харчопереробну індустрію, яка на основі кукурудзи випускає нині понад 3 тис. найменувань продукції. Лише на цукрові сиропи для кондитерської промисловості і напоїв там використовують понад 16 млн. тонн зерна.

Чи може здійснити подібну революцію єдиний в Україні Дніпровський крохмале-патоковий комбінат? Так, він потужний і спроможний переробляти
230 тис. тонн кукурудзи на рік. Але були часи, коли бракувало вітчизняної сировини і доводилося ввозити з Угорщини.

Про те, що на цьому ринкові є де розвернутися, свідчить недавня поява у Дніпропетровську компанії з комплексної переробки кукурудзи «Інтеркорн корн просессінг індастрі». Позирає у наш бік і транснаціональна компанія Cargill, яка вже пустила коріння у Підмосков’ї.

Допоки ж експортний флюгер ані руш. Вивозять у трюмах, вагонах, а хто й у пелені. Я — не проти міжнародної торгівлі, Бо­же збав! США також експортують, але лише 20% загального валу — близько 60 млн. тонн. І це при тому, що Америка — світовий лідер з виробництва зерна кукурудзи, частка якої у загальному обсязі виробництва фуражу сягає 90%. Неспроста тамтешні яловичина зі свининою такі ніж­ні і соковиті. Україна ж у найкращі врожайні роки примудряється із 6 млн. тонн вивезти третину.

«Вогненебезпечні» качани

Я далекий від думки, що, переробивши експортовані 1,5—2 млн. тонн зерна кукурудзи на етанол, Україна розв’яже енергетичну проблему. Але ж інші країни шукають шляхи використання відновлювальних джерел енергії, аби не опинитись у темряві та холоді! І доволі успішно. Німеччина, Бразилія, США…

В Америці етанол із бензином почали змішувати ще в 70-х роках. Потім десятиліття затишшя і знову — бум! 2006 року США стали найбільшими у світі виробниками етанолу, вперше випередивши за обсягами Бразилію, де на біосумішах працює майже половина автомобілів (тут етанол продукують із цукрової тростини). Заводи з виробництва етанолу зосереджені переважно у «кукурудзяних» штатах: Айова, Іллінойс, Міннесота, Небраска.

Таке перепрофілювання вигід­не для фермерів. Уряд США продовжує масштабно субсидувати як фермерів-кукурудзівників, так і перегонників. 2005 року прямі субсидії на кукурудзу становили 8,9 млрд. дол. Попри те, що через високі ціни на неї доплати знизилися, незабаром їх можуть затьмарити надщедрі податкові пільги, гранти та урядові позики.

Такі преференції передбачає пакет законів про енергетику, прийнятий 2005 року. А також закон про фермерство, спрямований на підтримку виробників етанолу. Федеральний уряд уже надає хімікам податкову знижку в розмірі 51 цент за галон виробленого етанолу.

Два роки тому виробництво етанолу «з’їдало» менш як 10% урожаю кукурудзи, нині — добирається до 30. Американські фермери хутко зреагували на підвищення цін на кукурудзу і розширили її посіви майже на 20%.

Етаноловий поступ спричинений планами Білого дому знизити використання бензину на 20% у наступні десять років. За даними Міністерства сільського господарства, 183 ректифікаційні заводи можуть перегнати на етиловий спирт 139 млн. тонн кукурудзи. ЄС закликає збільшити до 2030 року частку біологічних видів пального до 25% загального споживання.

Щоправда, переведення кукурудзяних гектарів у суто «енергетичні» спричиняє дисбаланс як у харчовому, так і у фуражному сегменті. Фермери змушені годувати свійських тварин забракованими харчами для… людей. У Каліфорнії, наприклад, бичків і свиней годують виноградною шкіркою, що залишається після виноробства, цитрусовою цедрою. У Пенсільванії місцеві скотарі скуповують суху локшину у виробника розчинних супів Nissin Foods. Ходові також чіпси, попкорн, сирні палички…

Не болить голова лишень в України. Ріпак — у Європу, кукурудзу — на Схід, а сама — зі свічкою на холодній печі.

Тереблячи проблеми…

Тереблячи на призьбі качани, подумав от про що. Якщо скласти у вартісному вираженні всі ком­поненти технологічного циклу ідеального виробництва зерна кукурудзи, сума становитиме ледь не третину коштів, що їх акумулює аграрний сектор України. Звісно, до таких капіталовкладень сьогодні ніхто не готовий. То­му коефіцієнт виробничої ефективності цієї культури в Україні удвічі нижчий, аніж у США.

2000 року Міністерство агропромислового комплексу, Україн­ська академія аграрних наук та Інститут зернового господарства презентували «Концепцію збільшення виробництва зерна кукурудзи в Україні на період до 2010 року». Крім традиційних тирад «необхідно... слід... відновити... зберегти...», документ містить чіт­кий орієнтир: 2010 року на 2 млн. гектарів зібрати 8 млн. тонн зерна кукурудзи. Але кожен мільйон тонн потребує вкладень у розмірі більш як мільярд гривень!

Два мільйони гектарів і вісім мільйонів тонн зерна кукурудзи... Якщо з цими двома цифрами виконати просту арифметичну операцію, одержимо врожайність — 40 центнерів з гектара. До­жилися! А ті, хто переступить цей рубіж, ще й на ордени претендуватимуть. Багатоступеневі…