This version of the page http://www.castles.com.ua/khmelnyk.html (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2009-03-28. The original page over time could change.
Хмільник
Контакти   Книги   Чорний список   Guest-Up-Oh?   Галерея І   Галерея ІІ   Населені пункти   Типи об'єктів   Новини   Блог   Топ-13  
Хмільник

 Санаторна Мекка


Див. також мою статтю про Хмільник в "Аптеці Галицькій"

 

До цього затишного райцентру на заході Вінниччини щороку приїжджають тисячі відпочиваючих: Хмільник давно славиться як місто-курорт. Туристів, на жаль, поки що значно менше, хоча у місті збереглися руїни одного з нечисленних в центральній Україні середньовічних замків. Місто й саме досить давнє: перша згадка про Хмільник датується 1362 роком. Саме того року князь литовський Ольгерд захопив Хмільник, відвоювавши його в жорстокій битві з татарами, "отчичами і дідичами землі Подільської", як шанобливо називав східних кочівників літопис.
Старі мури годі шукати у "санаторних районах" Хмільника, надзвичайно зелених та спокійних. Нас цікавить та частина міста, яку місцеві жителі називають "маленьким Єрусалимом" - за надзвичайну архітектурну та релігійну толерантність старих кварталів міста. Тут мало що змінилося за минулі сторіччя, і неподалік один одного розташувалися костел, синагога, церква та мечеть.

 


 Литовська вотчина: війни та інтриги.

 Колись, століття тому, місто потерпало від... власного географічного розташування. Начебто місце для поселення вибрали жителі непогано, оселившись на невеликому острові між двома рукавами Південного Бугу. Навіть ім'я місту дали завдяки цьому острову: за легендою, був він спочатку вкритий лозою та калинами, по яким вився хміль. Та всього в 6 кілометрах від Хмільника пролягав сумнозвісний Чорний шлях, яким щороку рухалися з безкрайніх степів Півдня орди татаро-монголів: палити та руйнувати подільські поселення, гнати в ясир тисячі полонених. Конче потрібен був замок. І він з'явився.
Важко дізнатися, яким він був спершу, адже стратегічне розташування замку змушувало володарів міста постійно його укріплювати та розширювати. Відомо, що в останній період князювання Вітовта фортеця була значно посилена. На те були сумні причини: литовсько-руська армія була розбита на Ворсклі кримчаками у 1399 році. Поразка потягла за собою зміну кордонів: володіння Вітовта у Причорномор'ї були втрачені. Хмільник стає прикордонним містом. Князь не міг не розуміти важливість укріплення прикордонних замків в цілому і Хмільницького зокрема.
В роки боротьби за литовський великокнязівський трон між Свидригайлом і Сигізмундом Хмільник став власністю князя Федора Корибута Несвицького, союзника Свидригайла. Та після присяги князя Несвицького польському королю хмельницький замок в 1434 році відійшов до Польщі. Місто стало центром хмільницького староства в щойно утвореному Подільському воєводстві. Польські хроністи відмічали, що замок на той час був сильним, а житлові будинки розміщувалися навколо фортеці. Фактично, це перший більш-менш докладний опис споруди у хроніках.
Литовці не примирились з втратою важливого форт-посту і до 1447 року продовжували вважати Хмільник своїм містом, при цьому не роблячи ніяких реальних кроків щодо повернення міста. Князі обмежилися ностальгією.

 


 Польська фортеця: нескінченна оборонна хроніка.

 УПольська влада невдовзі надала місту Магдебурзьке право (1448), яке надало Хмільнику поштовх до розвитку. З'явились шевські та кравецькі майстерні, які вивозили свій крам на ярмарки як до Києва, так і до Львова. Та розмірене життя міщан час від часу турбували все нові й нові орди татарви. У 1500 році під мури Хмільника прийшла армія, яку очолювали сини хана Менглі-Гірея, далі напади повторились у 1524, 1534, 1584 роках. Населення змушене було оборонятися, а старости замку - Ланцкоронські, Язловецькі, Оссолінські та Струсі - прославляти свої імена ратними подвигами.
В 1534 році великий гетьман коронний Ян Тарновський, не витримавши постійних візитів непрошених гостей, обніс все місто кам`яним муром з баштами. Викопаний між Південним Бугом і його притокою річкою Пастушою канал перетворив новозбудовану фортецю на острівну твердиню.
Населення полегшено зітхнуло і почало зростати: у 1570 р. тут було вже 320 будинків. Замкові мешканці несли кінну службу, займались ремісництвом, бджільництвом, торгівлею та сільським господарством. Для потреб католицької громади у 1603 році зводиться ренесансний костел Усічення Голови Івана Предтечі, який зберігся до наших днів.

 


 Козача резиденція: криваві протистояння.

 А тим часом у Дикому Полі набирало силу українське козацтво, яке і заявило голосно про себе 1594 року: загони Северина Наливайка захопили місто. У 1637р. ситуація повторилася, змінився лише козачий отаман: цього разу у місто увірвався Павлюк (Павло Бут). "І коси, і серпи кували на зброю, і недарма земля тряслась, - трясли козаки ляхів", - це фрагмент не пісні народної, а Хмільницького літопису від 1637 року. Та не довго трясли: той самий літопис пише далі про жорстоку кару, яку готувала козакам польська влада: "були повні палі трупу козацького". А тих, хто вижив у різні, вели через все місто - на страту.
Козаки зробили ще одну вдалу спробу заволодіти містом: у 1659 році тут навіть була резиденція гетьмана Івана Виговського. Цікаво, що саме до козачих часів належить найсвіжіша археологічна знахідка Хмільника: у серпні 2003 року робітники комунальної служби знайшли у місті підземні водотяги, збудовані ще в XV-XVII століттях. Інженерна думка древніх будівельників вразила археологів, та фінансів на вивчення "підземного" міста поки що не знайшлося. Розкопки припинили та присипали землею - може, це вбереже від "чорних" археологів.

 


 Турецький гарнізон: ми для Аллаха світ збудуєм!

 Нескінченну, здавалося б, війну козаки-розбій... ой, козаки-поляки перервав у 1672 році наступ двохсот-тисячної армії султана Магомета IV. На 27 років Поділля перетворюється на ще один ейялят (провінцію) Османської Порти. У Хмільнику стоїть турецький гарнізон. Як і в інших захоплених містах, яничари перш за все заходилися укріплювати постраждалий від війн замок та зводити мечеть: десь потрібно було п'ять разів на день віддавати шану Аллаху. Так у місті з'являється восьмигранна мечеть, яку зводили не без думки про оборонні функції храму, інакше навіщо йому півтораметрові стіни з бійницями? Між замком і мечеттю, а ще сторожовими постами понад берегом Бугу були прориті підземні ходи. Не дивлячись на всю цю бурхливу архітектурну діяльність, населення міста замість зростати почало танути на очах: кого нові господарі міста не встигли у якості живого товару продати у рабство, той сам втік до козаків.

 


 Блиск та злидні російської провінції.

 За турками знову повернулись поляки, а за століття місто увійшло до складу Російської імперії. Не дивлячись на появу сякої-такої промисловості (поташна фабрика, селітровий та скляний заводи), місто ледь животіло. Замок, втративши стратегічне значення, поступово руйнувався. Дерев'яні хатини (а такі були майже всі, крім трьох будинків у центрі) вздовж річки щовесни заливали повені, восени дороги перетворювались на непрохідне болото, літо приносило з собою часті пожежі. Так, 1834 року згоріло відразу 113 будинків. На фоні загального зубожіння виділялися у місті лише церкви. З 1788 по 1910 роки у місті було споруджено 4 православних храми.


Та найцікавіша споруда Хмільника виросла у 1911-1915 роках поблизу старих замкових мурів. Тут, на високому пагорбі над Бугом, за проектом відомого архітектора І.О.Фоміна зводиться розкішний палац графа Ксідо. З боку річки відкривається панорама ренесансного замку з баштами у кутках, а от парадний фасад будівлі з колонадою над головним входом - взірець архітектури класицизму.

Ох і цікава історія з цим Ксідо: був він красенем, та без грошей. Обміняти зовнішність на обручку багатійки чорнявому греку порадив... великий російський письменник Іван Бунін, який у ті роки служив неподалік, у Летичеві. Ксідо послухався — і одружився на глухонімій і не надто молодій графині Катерині Левашовій. Головною її принадою були титул, а також 28 сіл й чималі грошові активи. Мешкав Ксідо, щоправда, переважно в Петербурзі, воював у Першу світову, а після революції Костянтин із дружиною емігрував на Захід — як і переважна більшість російських аристократів. Кажуть, повернувся у Хмільник у 1943 р., поблукав своїм палацом, зустрів колишнього лакея Дмитра — і повернувся на нову батьківщину, начебто в Чехію. Маєток у післяреволюційні роки використовувався під навчальний заклад, потім його окупував НКВС, а в Другу світову тут були звичайні склади. В 1964 р. у замку відкрився готель, а у вежі — громадський краєзнавчий музей.


Відчути себе графами гостям готелю важко: зі зручностей тут лише електрика та вентилятор. А в колишній бальній залі взагалі сушать білизну. В 2006 році міська влада вирішила здати замок (чи то пак готель) в оренду, та претенденти на звання вельмож, які прибували з Києва і навіть Австрії, так і не ризикнули. Хоча якийсь португалець і обіцяє звести під Хмільником п’ятизірковий готель.


 Українська здравниця: таблиця Менделєєва у воді.

 Що побачить турист від могутньої фортеці зараз? Єдину збережену могутню башту, до якої притулився ресторан під назвою "Стара фортеця". А ще побачить санаторії. Їх тут справді чимало. Саме завдяки відкриттю у Хмільнику радонових вод у 30-тих рр. ХХ століття місто почало розвиватися. До того часу про унікальні лікувальні здібності води з Хмільнику ходили лише чутки та легенди. За одною з них, у якогось польського багатія дочка багато років страждала від ревматизму. Ліки не допомагали, дочка хворіла і хворіла. А служниця дівчини, як на те, так і сяяла здоров'ям. Магнат заздрив здоров'ю служниці, мріяв побачити такою свою дочку. Служниця не образилася, а порадила набрати води з чудодійної кам'яної криниці, яка знаходилася у лісовій гущавині за Хмільником - і лікувати цією водою дочку пана. І чудо сталося: дочка одужала! Та жадібний магнат наказав засипати криницю, щоб ніхто більше не зміг скористатися цілющим джерелом.
Цей переказ був лише переказом аж до 1934 року, коли у центрі міста, на площі, де був ринок, геологи з київської гідрогеологічної експедиції заклали першу свердловину. Результат був невтішним: добута з глибини у 65 метрів вода була солонуватою, каламутною та неприємною на смак. Джерело, проте, привернуло увагу науковців. Аналізи довели: хмільницька вода має складну хімічну суміш: радій, радон, калій, азот, магній, залізо, марганець, йод, натрій, хлор, бром, кобальт, а ще вуглекислота та гідрокарбонат. Вона містить 5,3 гр мінеральних солей на літр! В Україні таких родовищ більше немає, ця вода схожа на знамениту грузинську "мінералку" Цхалтубо. Тому уряд України у 1938р. визнав район залягання вод навколо Хмільника курортною місцевістю. Тут розпочинається будівництво водолікарень, перерване Другою світовою. Зараз у місті працює близько 30 свердловин. Високий вміст радону дозволяє лікувати нервову систему, серцево-судинні захворювання, ревматизм та інші недуги.
З центральної площі міста круті східці ведуть до краєзнавчого музею, який розташувався у турецькій мечеті, що стоїть на гранітній кручі над рікою. Поруч - замок-палац та арковий місток, що веде до центрального міського парку.
Можна позаздрити відпочиваючим хмільниківського курорту: адже у місті можна не лише оздоровитися, і й оглянути пам'ятки минулих століть.

 © Blacky © "Бліц-Захід"






Башта без палацу. Фото від Andrew




Блека розглядає палац. Фото від Andrew




Палацові ніши. Фото від Andrew




Той самий палац - абсолютно інше враження!




Ретроспекція: гравюра Н.Орди






Скромний, але давній костел




Фото від Andrew

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник