Вітаємо на теренах бібліотеки
Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).
Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).
Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!
Розділи бібліотеки по тематиках
- Наша
- Проза
- Поезія
- Історія
- Публіцистика
- Мемуари
- Фольклор
- Детектив
- Роман
- Фантастика
- Наука і освіта
- Інше
Решта лінків
Республіка ШКИД
"ЮНКОМ"
Три тіні. - Череп у тьмі. - Засідання в підпілля. - Блукаючий вогник. - Тривога Мефтахудына. - Облава. - "Юнком". - Шукача з осередку. - Хто кого. - "Зелене кільце".
- Т-Сс. Тихіше.
- Ні звуку.
Три тіні, безшумно сковзаючи, вийшли на парадні сходи й хвилину прислухалися. У Шкиде було тихо. Хлопці вже спали, і тільки зрідка тишу порушував шерех пацюка, що возилося під підлогою.
- Ну, ідемо. Нас уже чекають, - знову пролунав шепіт, і три таємничі фігури почали спускатися по сходам, обережно тримаючись за поруччя й намагаючись не робити шуму.
Мигнув просвіт парадних дверей, що виходила на вулицю, але за непотрібністю давно вже й наглухо закритої.
Таємничі фігурки хвилину потопталися на місці, немов радячись, і, нарешті, зважившись, стали так само безшумно прокрадатися під темний звід сходи. Непроникна безмовна імла поглинула загадкових прибульців. Вони ішли на дотик, тримаючись за холодні виступи щаблів і віддаляючись усе далі від світла. Тьмяним просвіт парадних дверей зблякли вдалині, і дзеркальні вікна замутилися й посерели, чотирикорпусн видніючись мертвими матовими плямами. Раптом передня тінь здригнулася й отпрянула назад.
- Дивитеся!
Прямо зі стіни дивилося на них страшне, квадратне, блідо світне, немов фосфоричне, пляма:
Прибульці пригорнулися до протилежної стіни. Але отут один з них, самий хоробрий, розсміявся й сказав:
- Адже це ж трансформаторна будка. Чого ви здрейфили?
Майже негайно звідкись збоку з темряви пролунав глухий голос.
- Пароль?
- Чотири збоку! - відповіла перша тінь.
- Ваших немає! Проходите, - донеслося знову з темряви, і перед таємничими прибульцями розкрилися двері в слабко освітлене приміщення.
Це був дров'яний сарай Мефтахудына, куди він складав дрова, перед тим як розподіляти їх по грубках.
И зараз ще в сараї було небагато дров, розкладених рядами в стінок. На однієї із цих стосів сиділи три темні фігури, що згорбилися.
З появою нових прибульців що сиділи привітали їх голосними лементами:
- Урра! Прийшли. Пильовиків! Кобчик!
- Кубушка, і ти?!
- А що я - рудий, чи що? Я теж хочу працювати у вашій організації!
У сараї шість чоловік розсілися на дровах і, закривши щільно двері, завмерли.
Крім пришедших там минулого Янкель, Японець і Пантелєєв, зовсім недавно повернувся в Шкиду після скандального вигнання зі школи за биття стекол.
Хлопці порадилися хвилину, потім Японець устав і заговорив, піднявши руку:
- Увага. Сьогодні ми відкриваємо другі збори нашої підпільної організації РКСМ, по тому що в нас є два нових члени, якими є Кубушка й Кобчик, те я коротко викладу їм нашу програму й причини, що спонукали нас затіяти ця справа.
Японець відкашлявся.
- Отже, товариші, ви знаєте, що наша Шкида вважається будинком для дефективних, тобто майже в'язницею, тому осередок комсомолу нам відкрити не можна. Але серед нас є бажаючі підготуватися до вступу в комсомол по виході зі Шкиды... От для цього, тобто для вивчення політграмоти й основ марксизму, ми й заснували цей підпільний кружок. На жаль, ми не маємо руковода, досвідчений і діяльного, як Кондуктор, що, як ви знаєте, виїхав від нас уже три, якщо не чотири, місяця назад на роботу в село. Ви знаєте також, що ми багато разів просили Викниксора виклопотати нам нового политграмщика, але дотепер він, як відомо, і у вус не подув. Нам залишилося одне: займатися самим. Ми не знаємо, як подивився б на цю справу Викниксор, а крім того, і не хотіли затягувати справи переговорами, тому й вирішили відкрити цей нелегальний кружок. Поки в нас заняття вузькоспеціальні, зараз ми проходимо історію революційного руху серед молоді, а далі буде видно.
Япошка замовчав і обвів поглядом навколишніх. Потім, змахнувши рукою піт з особи, вона перейшов до лекції. Як самий обізнан і начитаний, він взяв на себе роль лектора й працював дуже сумлінно, ретельно підготовляючись до кожної лекції.
- Отже, підемо далі. Минулого разу ми з вами розбирали зародження Союзу молоді й дійшли аж до розколу буржуазного "Праці й світла". Тепер ми простежимо зародження й поступовий ріст нашого Союзу робочої молоді...
Аудиторія слухала. П'ятеро хлопців з голеними головами жадібно вп'ялися на лектора й затамувавши подих ловили слова. Вугільна лампочка, обліплена наросшей павутиною, немов посміхалася короткозорим оком, слабко висвітлюючи "підпільну організацію" і стіни, що облупилися.
* * *
Наступний збір був призначений на дванадцята година ночі - улюблене час всіх змовників.
Літній день для Шкиды стомлюючий. Занадто багато руху, занадто багато уроків, а крім того, полювання й викуплятися сходити, і пограти в рюхи або в футбол. У результаті до вечора повна утома. Спальні відразу ж поринули у сон, і не встиг черговий вихователь зачинити за собою двері, як знову забігали по старому будинку таємничі тіні.
Нічний черговий - Янкель. Він вільно випускає з будинку "змовників" і останнім іде сам.
Цього разу збір відбувався в руїнах двоповерхового будинку у дворі. Під сходами, у комірці, де ще зовсім недавно ховалися Пантелєєв і Пильовиків, світлячками спалахнули вогники. Тіні збиралися знову.
- Пароль?
- Гроші ваші!
- Будуть наші! Проходи, - чується голос невидимого стража.
Сьогодні прийшов новий член організації - Горобець. У кружку вже сім людина.
- Як би не засипатися! Занадто багато ліжок пустує, - висловлює побоювання Янкель, але під обурені окрики він змушений замовчати.
- Сьогодні, товариші, ми перейдемо до розбору Третього з'їзду, що знаменує собою новий поворот до мирного будівництва.
Кружок притих і уважно слухав, збившись навколо мерехтливої свічки.
Ніч видалася м'яка, але з вітерцем.
Мефтахудын сидів у двірницької, повторював напам'ять російську абетку, іноді збиваючись і заглядаючи в буквар. Нарешті він піднявся, потягнувся, позіхнув, оглянув ліжко й стіни.
- Настав час спати, - голосно вимовив він і вийшов у двір, щоб зробити останній у цей день обхід. У підворітті тихо посвистував теплий вітер. Він немов цілував, пестив огрубілою, покритою твердою щетиною щоки Мефтахудына... Татарин розм'якнув, розчулився, прийшов у захват:
- Ай так пагодка! Якши! Від-Чень карашо.
Перебуваючи в цьому захопленому настрої, він тихо покрокував по дворі, оглядаючи двері й муркочучи під ніс рідну пісню:
Ай джанай
Каласай.
Сэкта, сэкта
Менела-А-Ай.
Раптом Мефтахудын змовк і насторожився, уп'явшись переляканими очима у руїни. Звідти глухо доносилися голоси. Татарин підійшов ближче до напіврозвалених дверей і раптом відскочив:
- Эге-Ге! Бандити!
Голосу, що доносилися із сирого приміщення, здалися йому незнайомими, грубими й навіть страшними. На довершення всього із всіх щілин дверей сочився бліде, тремтяче світло. Мефтахудын хвилину постояв, міркуючи, потім нечутно відійшов від дверей і заспішив назад у школу. Так само квапливо він вбіг по чорним сходам наверх і помчався до Викниксору. Хвилину через завідувач і Алникпоп, що чергував у цю ніч, спускалися по чорним сходам і сопровождавший їх Мефтахудын збуджено розповідав:
- Дивлюся, світло, чую - бал-бал-бал. Эге, думаю, субчики, бандити. Мефтахудына - ні, не проведеш. І до вас біг, незабаром.
Педагоги й двірник обережно підкралися до зруйнованого будинку. Викниксор увійшов перший, піднявся на кілька щаблів і, заглянувши в сирий коридор, завмер від подиву,
Насамперед він побачив збуджену особу Япончика, освітлене жовтим світлом свічки, потім уже розглянув інших. Викниксор прислухався.
- Однієї з головних завдань Четвертого з'їзду Союзу молоді було поліпшення економічного становища робітників-підлітків. На заводах ішли масові скорочення молоді, як малокваліфікованої сили. Потрібно було забронювати підлітків, підняти кваліфікацію. На це головним чином і звернув увагу Четвертий з'їзд РКСМ.
Раптом мова Япончика перебив знайомий оксамитовий голос:
- Дозвольте, ви що отут робите?
Сім голів повернулися, і сім пар очей упилися в темряву, з якої виплила сердита особа Викниксора.
Хтось відразу зрозумів, що запоролися, і крикнув:
- Рятуйся!
Хтось із кружковцев кинувся до діри в сходах, але негайно ж отпрянул назад. Звідти, посміхаючись, визирала вилицювата особа Мефтахудына.
- Попаслися, субчики!
Хлопці зупинилися в розгубленості, не знаючи, куди податися.
- Що ви отут робите? - так само сердито повторив Викниксор.
- Нічого... так... тепло... ну, ми й вийшли посидіти... - розгублено белькотав Япончик, смикаючи аркуші пошарпаного підручника політграмоти.
Викниксор помітив книгу й, взявши її з рук лектора, що розгубився, задумливо перегорнув, потім коротко кинув:
- Ідіть спати!
Опустивши голови, підпільники один за іншим пройшли мимо Сашкеца, а той докірливо качав головою й бурмотав:
- Ах, гусаки лапчасті... Ах, гусаки!..
* * *
На інший день Викниксор усе знав. Досяг він цього самим нескладним шляхом: прийшов у клас і став розпитувати. Властиво, хлопцям приховувати було нема чого, і тільки переляк і надзвичайна обстановка обескуражили їх уночі, але сьогодні вони все спокойно розповіли й навіть самі сміялися разом з завідувачем над своєю "підпільною роботою".
Потім Викниксор весь день ходив замислений, а ввечері зненацька повідомив клас:
- Я протестувати й не думаю навіть. Навпаки, охоче йду вам назустріч. Ви не маєте права створити осередок РКСМ, але ви можете організувати свій кружок, свій осередок місцевого характеру, у якій, не будучи членами комсомолу, ви, однак, нарівні з усім Союзом будете вести навчання й навіть більш того - ви як передові поведете по шляху комуністичного виховання всю школу. Організуйтеся, придумайте кружку назва й беріться до роботи. Приміщення у вас буде. У ваше розпорядження я віддаю наш музей. До речі, ви можете заодно взяти па себе піклування й про самий музей - підбирати експонати, охороняти їх і так далі...
Шкидский музей народився вже давно і якось непомітно, після скаженої журнальної лихоманки, який перехворіла вся Шкида. Журнали ці були першими внесками в музей. Потім туди стали попадати найбільш видатні учнівські роботи, зберігався там і показовий обліковий матеріал. Незабаром матеріалу скопилося чимало.
У той же вечір, по відходу Викниксора, хлопці скликали екстрене збори.
- Хлопці! - ораторствував Японець. - Завдання нашого колективу, нашої осередку, залишаються колишні, що й у підпілля, але тепер додаються нові: залучення інших і розгортання роботи в запряговому масштабі. Треба придумати назва кружку.
- Червона зірка!
- Прапор!
- Комунар!
- Юний комунар!
- Правильно! В! Юний комунар! І скоротити в Юнком.
- Скоротити в Юнком! Правильно!
Голоси розділилися. Проголосували. Більшість виявилася за Юнком. Отут же обрали редколегію для свого органа, у яку ввійшли Японець, Янкель і Пантелєєв.
А на наступний ранок уже вийшов перший номер стінгазети "Юнком" з передовицею, що извится про відкриття нової організації. У цієї великої декларації говорилося багато про що, а наприкінці великим шрифтом був оголошений заклик про вступ у Юнком. Але початок виявився важким. Незабаром юнкомцам, ще що не завоевали авторитету в школі, уже довелося проводити один з пунктів своєї програми. У цій програмі, серед іншого, вони заявили, що будуть боротися зі злодійством у школі.
Дрібні крадіжки в Шкиде відбувалися досить часто. Той рушник зникне, те наволочка пропаде.
И от зникли чоботи. Коли ранком шкидцы як звичайно підхопилися по дзвінку з постель, другокласник Андронов зробив сумне відкриття.
- Хлопці, у мене чоботи потисли, - скорботно проскулил він, бовтаючи босими ногами.
Спальня загуділа.
- Брешеш!
- Сам заначил!
За чаєм Викниксор загрожував і соромив хлопців, а потім раптом звернувся до старшим:
- От перше бойове хрещення Юнкома. Юнкомцы - це свідомі, передові учні. Зараз ви й повинні довести свою свідомість. Я не буду шукати злочинця. Ви самі знайдете його й самі його засудите, а щоб я знав про те, що борг свій ви виконали, представте мені украдені чоботи.
Юнкомцы стривожилися, але, обговоривши, погодилися із пропозицією Викниксора. Хочеш не хочеш, а треба було боротися зі злодійством.
Спершу спробували впливати на маси свідомістю, але Шкида дала Юнкому відсіч - не тому, що підтримувала злодіїв, а просто не злюбила юнкомцев, уважаючи їхніми вискочками й підлизами. Тим більше що найшлися підбурювачі в особі Цигана, якого юнкомцы обійшли при створенні організації, і новачка - силача Довгорукого.
Обоє вони подружилися й тепер разом вирішили показати Юнкому свою силу. Циган єхидно спостерігав за марними стараннями юнкомцев переконати хлопців шукати злодія й посміювався. Спроба організувати хлопців, утягнути їх в організацію, юнкомцам не вдалася, однак вони вирішили домогтися свого.
- Що ж робити? - уныло буркотав Янкель.
- Як що? Будемо самі шукати, - загарячився Джапаридзе, тільки що вступив у Юнком і тепер вирішив виявити себе.
Дзе підтримав і Горобець, що відразу ж надихнувся ідеєю розшуку.
- Факт, будемо самі шукати. Всі грубки обшукаємо, а знайдемо.
Робити нічого не залишалося, і хлопці кинулися на пошуки.
Почали з верхнього поверху. Неистовавшая пара особливо намагалася.
- Подивися у віддушину, - діловито говорив Воробышек.
Дзе залазив рукою, довго шарив і виймав замість чобіт купу сажі.
Тим часом відношення школи до юнкомцам усе погіршувалося. Хтось перелицював слово "осередок" в "шукач", і нещасних "свідомих", що лазили по грубках, дражнили шукачами. Однак до вечора чоботи найшлися. Знайшли їх унизу у каміні. Після вечері хлопці зібралися в приміщенні Юнкома й радилися.
- Кепська справа.
- Так, більшість проти.
- Треба, братики, знайти спосіб завоювати й перетягнути маси на свою сторону.
Раптом пролунав стукіт у двері. Японець, завбачливо заперший двері на ключ, підійшов і, взявшись за ручку, запитав:
- Хто там?
- Відкрий! - почувся голос Цигана.
Япошка нерішуче оглянувся на хлопців.
- Не відкривай! - розлютив Янкель.
- Він нас, паскуда, труїв сьогодні. Скажи йому, що не бажаємо з ним розмовляти.
- Правильно! - підтримали й інші, але Циган стукався й злобливо кричав. Потім він пішов, а хвилину через повернувся з Довгоруким. Обоє почали з всіх сил ло-миться у двері.
- Відкривай, сволоти, а те поб'ємо всіх! - кричав розлютований Циган, але Юнком твердо вирішив вистояти облогу. Весь осередок дружно вперся у двері й непохитно витримувала натиск. Нарешті, бачачи марність боротьби, Циган відступив, а потім і зовсім пішов.
Джапаридзе перший полегшено зітхнув.
- Ну й справи! Треба що-небудь почати.
- Є, - оживився Пильовиків.
- Що є?
- Придумав!..
- Так що ти придумав?
- Створимо юнкомскую читальню для всіх хлопців.
- Ідея!
- Книги нашкрябаємо від всіх потроху.
Ідея надихнула осередок, і всі працювали зі старанням. Тиждень через, повернувшись із відпустки, Янкель притяг біля пуда старих журналів, які він збирав ще з дошкидских часів. Пантелєєв приніс майже таку ж по вазі пачку книг найрізноманітнішого характеру, починаючи з дитячих казок і кінчаючи Плутархом і іншими історичними працями. Все це ретельно розсортували й, додавши кілька особистих книг Финкельштейна, Пыльникова й Японця, розклали на великому столі. А за вечірнім чаєм Янкель устав і, звертаючись до хлопцям, запросив бажаючих провести час за корисним читанням. Кімната Юнкома, як черево голодного, проковтувала одного за іншим вихованців. Незабаром всі місця були зайняті. Юнкомская читальня сподобалася многим. Отут стояли м'які меблі й відчувалися не тільки затишок, але й комфорт, який так прагнули створити влаштовувачі. Отут і там чулися розмови:
- Непогано.
- Що непогано?
- Юнкомцы-Те, я говорю, улаштувалися.
- Так. І почитати їсти що.
Журнали й книги читалися жваво, нарозхват, і незабаром читальню полюбили. Правління Юнкома, що назвало себе Цека, уже замислювалося про розширення роботи. Незабаром став рости й колектив осередку. Приходили записуватися не тільки з третього, але із другого й навіть із першого відділення. Пора було братися за серйозну роботу, і тоді були скликані великі відкриті збори осередку, на якому було присутнє сімнадцять членів і кандидатів "Юного комунара".
На цих зборах був остаточно затверджений Центральний комітет, вірніше, президія, у який увійшли найстарші члени й улаштовувачі - Япошка, Пантелєєв, Пильовиків, Кобчик і Янкель. Відразу всі члени були розбиті на дві групи слухачів політграмоти - молодшу й старшу. Руководом для обох груп залишився Японець. Потім хтось вніс нову пропозицію: Юнком повинен взяти на себе й трудове виховання шкидцев. Було вирішено організувати трудові суботники: по перенесенню дров, очищенню панелей, збиранню сміття, пилянню дров і т.д. Пропозиція прийняли одноголосно й у першу ж суботу його здійснили, причому до роботи залучили й безпартійних хлопців.
Працювали хлопці не за страх, а за совість, тільки опозиція як і раніше єхидно підсміювалася. Через велику популярність Юнкома виступати відкрито вона не вирішувалася, по все-таки намагалася хоч чим-небудь уразити юнкомцев. Затятих опозиціонерів було тільки троє: Циган, Довгорукий і Бессовестин, давно вже прозваний Безсовісним, але Юнком не боявся їх. Він зміцнів і якісно й кількісно.
- А ну, братва, піддай! - покрикував Джапаридзе, бундючачись над важким колодою, і братва піддавала, і колоди зникали в сараї. Суботник пройшов з підйомом, і це ще більше підхльоснуло хлопців.
Сонячний липень котився кольоровими днями, по юнкомцам ніколи було впиватися сонцем. Робота захопила міцно й надовго. Юнком розрісся. Один за іншим виростали нові кружки. З'явився кружок малювання, за ним літературний, політичний; крім того, щотижня читалася усна газета. Але яскравіше всього розцвів Юнком, коли в Шкиду прийшов новий педагог і вихователь Дмитро Петрович Тюленчук. Спершу його хлопці не прийняли, здалося, що він строгий і сухий. Крім того, він був кульгавий, а для жорстоких вихованців це давало ще більше приводів глузувати з нього.
Спочатку за танцюючу ходу його прозвали "Рубль двадцять", але потім, коли придивилися ближче й полюбили його, не називали його інакше як дядько Дмитрик.
Тюленчук був українець, тихий і ледве сентиментальний. Він любив свою батьківщину й свій предмет - російська мова. У роботі Юнкома він прийняв саме діяльна участь, і незабаром літгурток Юнкома зробився найбільше потужним із всіх кружків. Кружковцы спершу вели роботу замкнуту, нишком, а коли зміцніли й спаялися, винесли її напоказ всій школі.
Літгурток став улаштовувати регулярні збори, на яких члени кружка зараховували свої добутки. Стали виходити літературні альманахи. За альманахами з'явилися літературні суди над героями класичних добутків, а на довершення всього литгруппа Юнкома відкрила видавництво й дала кружку назва "Зелене кільце".
"Зелене кільце" - це не просто гарні слова, це алегорія. Співдружність - кільце молодих, зелених літераторів. І отут здійснилася мрія Японця про гарний літературний журнал.
"Зелене кільце" почало видання товстого літературно-художнього щомісячника "Аргонавти". А через деяке час вийшов і перший випуск бібліотечки "Зелене кільце" з поемою Пантелєєва про блокаду й голод.
"Лондон - Чикаго
Без зупинок" -
Чіткий і дзвінкий
Клич реклам...
Так починалася ця поема, що носила назву "Ми їм". За цим випуском пішли й інші...
Юнком твердо став на рейки. Оживилася кімната Юнкома. Кружки займалися одночасно в чотирьох кутах, а посередине, за столом, уткнувшись у книги, сиділи аматори читання. І, як тоді, у темну ніч, у ніч народження підпільної комуністичної організації, чулися обривки мови, але уже не придушені й тихі, а дзвінкі й вільні:
- Другий конгрес Комінтерну... Двадцятий рік.. Тридцять сім країн...
И слухачі, затамувавши подих, уважно вслухувалися в слова лектора.
- Добре, - говорив Пантелєєву размякавший у такі хвилини Янкель, зовсім що недавно зробився його сламщиком.
- Добре, - підтверджував Ленька, оглядаючи чистеньку веселу комнатку.
- Комінтерн... Умови партіям, що вступають... Розкладання не повинне бути... Пропаганда...
Б'ються нові слова й глибоко западають у мозок юнкомцев. Густо червоніє червоний прапор школи, поставлене в кут, покрите чохлом, і підморгує весело жовтенький соняшник із двома буквами "ШД" - герб республіки Шкид.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]