25 березня Jazz-Коло офіційно видає запис програми Квартету Віталія Іванова ‘Returning’ (CD/DVD).

Вталій Іванов іноді здається людиною вкрай відстороненою та інтровертною. Він дещо уособлює поняття “відчуженість”. Й іноді, як і у багатьох музикантів, його музика часто схожа на те, якою людиною він є у житті. Три роки тому Віталік поїхав мешкати до Кракова і відтоді його на рідній київській сцені навряд чи хто бачив. А прихильників у Іванова тут багацько. Набралося на цілий Український Дім. Частково київський камбек українсько-польського квартету Віталія викликав неабиякий ажіотаж також і через частинку слова “польський” (а то ми не знаємо псигологію нашої публіки), хоча жодного з трьох польських учасників колективу у нас не знали…

текст: Вячек Криштофович-мол., спеціально для ДжазКола

Вперше я почув Віталіка понад десять років тому, мабуть. Коли українське джазове життя починало припиняти скидаися на хаос, зокрема, завдяки серіям концертів, що влаштовував Олексій Коган у клубі Динамо-Люкс. (Дуже схожу на ту, неоціненну, роботу сьогодні намагається робити Ігор Закус з проектом Jazz-Коло – намагаються вивести український джаз зі стану анабіозу. Вже користуючись базою, закладеною Коганом – але вже у дні сьогодняшньому та на сьогодняшньому рівні.)
З-поміж величезної кількості музикантів у ті роки, на сцені Когана домінували проекти Юрія Шепети/Ігоря Закуса. Щоразу саксофоністом виявлявся Віталій Іванов. І, чесно кажучи, було не зовсім зрозуміло, чому з такою наполегливістю запрошували саме його. Тобто, Віталій був мало не найстабільнішим альтистом. Адже отримав чудову освіту та володів різними джазовими мовами. Втім, стабільність – це ще не “фішка”… Усе стало ясніше, коли він почав з’являтися із власними проектами – більш “джазовими”, а не у стилі ф’южн – а також почав виходити на сцену із відомими закордонними музикантами… Ясна річ: Іванов швиденько отримав репутацію того, хто виглядає на рівних на одній сцені із “західняками” та знаними росіянами. Зрештою, саме відхід від електричної джаз-роковості продемонстрував багатьом і, зокрема мені, в чому особливість стилю Іванова. До того ж, він із часом додав до свого арсеналу тенор та сопрано-саксофони і… шкульнув до Польщі.

Свої майбутні імпресії від цього виступу, здавалося, доволі легко передбачити (втім, хотілося й сюрпризів). Приемно здивувала кількіть публіки: Український Дім був майже повний. Концерт припав на доволі несприятливий час – кінцівку нашої післяноворічної вакханалії… Але святковий облом програв інтересу до музики квартету. До того ж вкотре довів той факт, що акції Jazz-Кола стають щоразу масовішими.

Коли музиканти з’являються на сцені, одразу розумієш, що на “шоу” жоден з них не налаштований. Виключно музика, імпровізація, щовечірня джазова спроба розв’язати завдання, що собі ставиш. Якщо чесно, не знаю, чи правильно це саме для великої сцени. Звідти – зі сцени – на зал має валити певний напор (багато хто на цьому, замість музики, і виїжджає). Віталій – з іншої категорії. Іноді здається, що йому – фронтменові проекту – кортіло іноді розвернутися до публіки спиною чи зайти у дальній кут. Ні, і це теж сценічний метод, але не в наш час і не в нашій країні. Цього він не робив (а хто заважав, питається?), натомість він час від часу після своїх соло йшов зі сцени з таким переконливим виглядом, ніби за програмою, назад не збирався.

Все це було б напівзайвими розмовами “навколо” музики, якби своєрідний темперамент джазменів не спричиняв відповідну реакцію публіки. Квартет сприйняли вдячно і тепло, але ніхто не верещав від захвату. Ті, хто вміє прислухатися до музики, ні на що не бідкалися. Деякі молоді київські музиканти сиділи з непідробною цікавістю: “Розумієш, це ж красива музика. Її слід сприймати як щось ціле, а не розкладати по партіях”. Таке можна було чути від тих, хто суто технічно “переграв би” лідера квартету…

Віталій грає дійсно відсторонено, ніби він не тут. Відтоді, як він перешов на тенор та сопрано, в його джазі чути набагато менше чужих джаз-рокових кліше та вимальовується чимало власних, авторських.

Домінік Ваня є ще однією знахідкою у квартеті Іванова. Учневі Переса та Бергонзі на концерті по-своєму пощастило: за своїм роялем він сидів практично спиною до публіки у прямому зоровому контакті із ритм-секцією (що тоді було не зайвим). Щоправда… зовнішність Домініка – якісь дивні олдскульні штанці та не менш дивна рубашонка – просто крикливо контрастував із тим, що і як він грає. Втім, його манера виконаня вкрай добре доповнювала та прикрашала імпровізації Іванова. А що головне – авторські композиції обох музикантів складають якесь ціле у програмі концерту.
Так-так, за останні роки ми чули багатьох приголомшливих молоденьких, до 30-ті, поляків-піаністів. І Ваня – зі своєю європейською натурою та американською освітою – вже теж вписується у цей перелік непересічних.

Рімт-секція (Міхал Ярос/Барток Старомейськи)… не заважала, що вже добре, і лише під кінець стала відчутною єдність усіх чотирьох.

Як не дивно, справжнім ансамблем квартет Віталія став, починаючи з моменту, коли одна з композицій набувала дуже відчутного фріджазового духу. Уявний хаос у виконанні, нарешті “зібрав” музикантів докупи. Відтоді – й до кінця виступу – той драйв, що його бракувало, саме й почався. Можете це враження віднести на рахунок нездорової любові автора до вільних форм у джазі – але у квартета Віталіка цей фрі-джаз, насправді, був доволі структурованим та продуманим. А переходи з “хаосу” до мелодії були просто непревершені у своїй грамотності.

Нажаль, значна частина публіки до “справжнього” квартету встигла лишити зал. Але така музика все одно виглядає краще у записі (можливо, у клубі), ніж на великій сцені. Поставивши компакт-диск, ти вже не переймаєшся зовнішніми збудниками чи, скажімо надто довгими паузами між композиціями – зазвичай, вони свідчать про непевність виконавців чи неузгодженість програми. А глядачеві на сцені потрібні самовпвнені та самовдоволені чуваки…

Приклад Віталія вкотре підтверджує одне незначне правило: пересадження наших талантів-паростків на плодючуй джазовий ґрунт інших країн дає хороші плоди. Це ані добре, ані погано… Головне, щоб воно потім нам поверталося. Запис програми ‘Returning’ невдовзі буде виданий проектом Jazz-Коло. За іронією, це станеться раніше за реліз “офіційного” польського запису цієї програми.