Золочев

Золочів – райцентр Львівської області. Розташований на трасі М12, за 67 кілометрів від обласного центру.

Вважається, що на місці нинішнього Золочева існувало літописне місто Радече, яке було спалене монголо-татарами.
Ось що можна прочитати в одному путівнику про Золочів:
“Жителі, які залишились живими, поховались у навколишніх болотах. Там вони будували житло, пересувалися ж, прокладаючи шлях за допомогою вбитих у болото дубових палей. Так починався нинішній Золочів. На початку ХХ ст. у місті прокладали водопровід і знайшли оті давні “стежки”, законсервовані у торфовищі. Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах останнім часом - 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика. У 1427 році, у часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щещонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір – будинок власника міста, вимуруваний з каменю, котрий більше відомий як будинок убогих ХVІІ ст. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими.
У XV- ХVI століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом і ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. У 1523 році місто отримує Магдебурзьке право. Зручне розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел... ”
В 1532 році тодішній власник Золочева, Станіслав Сенинський, продає місто Андрієві Гуркові. Останній ще більше укріплює Золочівську фортецю.
В 1569 році засновується в Золочеві Василіанський монастир. Нинішнього вигляду монастир набуває вже на початку ХХ століття. Славиться він копією чудотворної ікони Підгорецької Божої Матері, яка була передана монастирю вже після його реставрації в наш час.
В 1624-1627 роках будується Церква Воскресіння Господнього.
Взагалі в той час у Золочеві було дві українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі – два латинського обряду та, вже згадуваний, Василіанський монастир.
1634 рік. Замком володіє Яків Собеський, батько майбутнього короля Польщі - Яна ІІІ Собеського. Собеські успадкували Золочів та цілий ряд замків від Даниловичів. Кам’яна плита з датою “1634” свідчить про рік чергової перебудови Золочівської фортеці. Найбільших змін Золочів переживає, коли Ян ІІІ вирішує влаштувати тут одну зі своїх резиденцій. Вже в 1686 році мурований замок був оточений потужними бастіонними укріпленнями. Були зведені надбрамний корпус, палац та китайський павільйон.

Золочівський замок може служити взірцем поєднання житлової та оборонної архітектури. Але найбільшої уваги заслуговує, так званий, китайський павільйон. Це єдиний в Україні і один з трьох в Європі, зразок східної архітектури. У ньому поєднано вплив східної культури та європейських традицій. Зараз в цьому павільйоні влаштовану експозицію східних творів мистецтв.

Заради справедливості, потрібно все ж згадати, що в Самчиках (Хмельницька область) також є будівля зведена в східному стилі. Але китайський павільйон в Золочеві, все ж, залишається еталоном споруд цього стилі в Україні.
Підкреслює дух сходу в Золочевському замку також альтанка, в якій ще більше помітні китайські архітектурні риси.

Нажаль, я не знаю, які події відбувались в Золочеві під час війни Хмельницького з Польщею в 1648-1654 роках. Відомо мені, що замок брали турки в 1672 році. Пізніше полонені ж турки укріплювали його. Укріпили добре, бо в 1675 році кримська орда Хаджі Герая не змогла здобути замок.
Золочів належав Собеським до 1737 року. Потім переходить до Радзівілів. Але у тих було вдосталь інших маєтностей й замок занепадає. Життя ж самого Золочева продовжується. В 1763 році закінчується будівництво дуже красивого костьолу Вознесіння Господнього.
Далі знову інформація з путівника про Золочів:
“З 1772 року Золочів – у складі Австрійської імперії. Австрійський уряд закриває два монастирі латинського обряду. Один з них, піярський (перший раз чую таку назву. С.К.), віддають під церкву українській громаді. Саме тоді відбувається обмін між українською і польською громадами (дійсний і понині). Колишній парафіяльний костел стає українською церквою, а монастирський – парафіяльним костелом. Ці дві сакральні споруди, зведені майже поруч, з різницею у часі майже в століття, з яскравими ознаками ренесансу – церква і бароко – костел, додають особливого шарму обличчю міста, що посилюється боєм годинника на вежі костелу...
За австрійських часів на місці колишніх оборонних валів закладаються так звані “спацери” – прогулянкові сквери. У Кракові такі називають планти, подібні сквери є й у Відні та Львові.
Зручне розташування Золочева – на трасі між Львовом і Тернополем, залізниця з 1871 року, мальовнича околиця, містечко Сасів за 10км від Золочева з відомими на всю Австро-Угорщину водолікарнями, де зупинявся навіть імператор Франц-Йосиф, сприяли розвитку новочасного міста. Золочів набуває рис міста емеритів. Сюди на постійне проживання їдуть заможні люди з великих міст. Будинки, збудовані у давнину, і досі вражають своєю красою і неповторністю.”
В 1840 році останні власники Золочівського замку, Комарницькі, продали фортецю австрійському урядові. Спочатку там були розміщені військові казарми, а з 1872 року у приміщеннях Золочівського замку була влаштована в’язниця та судові установи.
Польща в період між світовими війнами також використовує замок як в’язницю. Не став міняти “профіль” Золочівського замку і Радянський Союз, до складу якого відійшли ці землі в 1939 році.

Але те, що творилось тут в 1939-1941 роках опису просто не піддається. В червні 1941 року німці знайшли на території замку 649 трупи в’язнів НКВС.

Зараз в головному палаці Золочівського замку влаштована експозиція, що нагадує про ті страшні події. Є там стенд з фотографіями в’язнів Золочівської тюрми 1939-1941 років. Я не дуже люблю високопарні фрази, але мушу написати. Коли я дивився на ті фото, то відмітив про себе, що всі люди, які дивились на мене з фотокарточок були наділені якоюсь внутрішньою індивідуальністю, інтелектом, самосвідомістю. Це були особистості. Це були не “радянські” люди. Це були вільні люди, які мали свою власну думку й власне світосприйняття. Люди з такими лицями були просто приречені на загибель в Радянському Союзі.
Зараз коло стін Золочівського замку, в замковому парку побудована капличка-пам’ятник жертвам НКВС, закатованим у замку. Авторами цієї роботи є скульптор - Теодозій Бриж, архітектор – Василь Каменщик, художник Євген Безніско.
Тюрма в замку була до 1954 року. Потім тут було розміщене ПТУ. Але стараннями невтомного директора Львівської Галереї мистецтв Б.Г.Візницького прийнято рішення про влаштуванні в Золочівському замку музею. В 1979 році почались реставраційні роботи, які продовжуються й понині. Зроблений колосальний об’єм робіт. Замку повертається вигляд королівської резиденції Яна ІІІ Собеського.
Коли я був в Золочеві (вересень 2004 року) реставраційні роботи на території палацу все ще велись. Відновлювався бастіон перед входом до фортеці.

Проводились роботи в головному палаці замку. Вже був зроблений перекидний міст біля в’їзної брами.

На території замку розбиті клумби та доріжки, висаджені дерева та встановлені старовинні скульптури.

Особливу увагу у туристів викликають камені, що встановлені коло в’їзного корпусу. Про них дуже добре написала Галина Миць:
“З трьома каменями, які «живуть» у Золочівському замку, пов’язана давня прекрасна легенда. При вході на територію Золочівського замку стоять три великі камені.

На сірому тілі цих велетнів відвідувачі охоче розглядають “вирізані” невідомою мовою літери - цілий рядок, які дійшли до нас з глибини століть. Ще невідомий художник зобразив на кам’яному полотні якісь давні символи - терновий і живий вінки, які переплелися, мов дві обручки. І просвердлив в одному з каменів дуже акуратну дірочку. Кажуть, якщо маєш потаємне бажання і хочеш, аби воно здійснилося, потрібно покласти до тієї дірочки палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі.

Усі три камені працівники замку привезли із села Новосілки Золочівського району - так вони й лежали при купі в колишньому оборонному яру. Найбільший камінь, вагою 10 тонн, вдалося витягнути тільки за третьої спроби - люди, які були присутні при перевезенні, розповідають, що у підйомного крана не один раз рвалися троси. За переказами, ці три камені - усе, що залишилося від безповоротно зруйнованого у XVI столітті Новосілківського замку, який побудували вихідці з Угорщини, нащадки багатого лицарського ордену тамплієрів. У надписах на каменях начебто було зашифровано, де тамплієри заховали свої скарби. Донедавна вважалося, що напис на камені зроблений невідомою мовою. Але півтора року тому, коли до Львова приїздив Папа Римський, у Золочівському замку побував його референт. Він оглянув напис і, упізнавши одну характерну букву, яка у написаному повторюється не один раз, висловив думку, що це старопольська мова, якою користувалися до середини XIV століття.
Легенда, яку розповідають жителі села, така. Начебто у давнину в’язнем Новосілківського замку був польський національний герой Янусик. У ніч перед стратою йому приснився сон: якщо вдасться йому знайти у своїй камері камінь з діркою, його найпалкіше бажання збудеться. Для цього потрібно покласти у цю дірку палець і повернути довкола осі. Янусик відшукав потрібний камінь і вчинив саме так, як йому приснилося у віщому сні. На ранок молодому вродливому в’язневі в камеру принесли тацю з мокрими хустинками. Він зв’язав їх одну до одної і втік із замку. Ще один варіант легенди оповідає, що Янусикові передали хустинки молоді дівчата, також через дірку в камені. ...Сьогодні відвідувачі, які приїжджають до Золочівського замку, знають: якщо маєш матеріальне бажання, палець потрібно повертати в бік тернового, “мертвого”, вінка. Якщо ж твоє бажання романтичне - в бік вінка квітучого. Працівники замку жартують: якщо бажання не здійснилося - значить, палець був недобре повернутий, і треба їхати до Золочівського замку ще раз”.

информация: http://mskifa.narod.ru/zolochiv.html