Олександр Алфьоров

Помітний слід, що залишили представники роду Голубів у XVIІ ст., викликав не абиякий інтерес серед вітчизняних дослідників. Так в майже усіх фундаментальних працях, присвячених подіям XVIІ ст., ця родина наводитсья у різноманітних прикладах. В часи Речі Посполитої – це шляхта, яка за рівнем економічної могутності досягає магнатського рівня ¹; одні з захисників православ’я ²; старий козачий та гетьманський рід ³; славні польські полковники у війні з козаками ⁴. В дослідженнях Гетьманату – це міщанський рід ⁵; шляхетський рід ⁶; рід невідомого походження ⁷; аристократичний рід, що поріднився із Самойловичами, Скоропадськими, Забілами, Марковичами, Горленками. Звісно, період XVIІ ст., несе за собою кардинальні зміни в вітчизняній історії, і є занадто суперечливий, щоб вимагати від істориків детальних досліджень окремих родів. Проте, із наростаючою зацікавленість до “доленосних” династій і генеалогії взагалі, маємо сподівання, що в майбутньому, історія країни (століть) стане розглядатись і в призмі дослідження окремо взятих родин.

Дана розвідка має на меті відтворення моделі виникнення родини Голубів, та її існування в XVI ст., коли представники цього Роду, нарощують необхідний фундамент своєї могутності XVIІ ст.

Перші відомості про носіїв шляхетського прізвища Голуб, припадає на 1528 р. Проте, одні з перших відомостей про представників цього Роду, знаходимо у 1498 р. В цей рік Ганко Михайлович отримав від Великого князя Олександра с. Ольшаниця під Києвом ⁸. Детальнішої інформації, за що був наданий цей лен і ким був сам Ганко, не збереглось. Можемо хіба що зазначити: на Київщині, цей шляхтич, або представники його сім’ї раніше не були помічені. Не набагато більшою інформацією володіємо про його сина Голубка Ганковича. Останній фіксується в документах тричі, але і з цих згадок перед нами виникає образ досить “енергійного” пана. В 1510 р. Голубко отримує 9 кіп грошей. Причому 5 кіп грошей він отримує зі “скарбу”, а 4 копи з митних грошей ⁹. З цих відомостей можна зробити висновок про прикордонну службу Голубка Ганковича. В 1513 р. він згадується, як королівський дворянин ¹⁰, а в 1520 р., фіксується в колі слуг князя Костянтина Івановича Острозького ¹¹. Помер Голубко Ганкович до 1528 р., залишивши за собою дружину “Голубчиную”, яка по смерті чоловіка мешкала в Новогрудському замку та зі своїх маєтків виставляла на війну 2 вершників ¹². Дітей, у Голубка, що відомі нам, було декілька. Всі вони використовували патронім Голубо(е)вич. Вотчина, що залишилась по смерті Голубка була подрібнена між його дітьми та онуками. Зафіксувати в джерелах вдалось тільки двох синів Голубка Ганковича, проте, є певні факти, що говорять про існування ще кількох його нащадків. На 1520- ті рр., сім’я Голубка Ганковича складалась з синів Марка та Гліба. У переписі війська ВКЛ (1528 р.), з Марком Голубовичем фіксуються два сини Войтех та Якуб Голуби ¹³. Саме ці два представника родини і дали початок прізвищу Голуб. Другий син Голубка – Гліб помер до 1528 р., залишивши після себе кілька нащадків чоловічої статі, серед них відомого на ім’я сина Яцька Голубовича (в цьому випадку, патронім переходить у прізвище) та доньку Ганну, яка була дружиною Тимофія Гурка ¹⁴. Яцько Голубович помер в 1569 р., передавши маєток Голубівшизну (або Дворище) своїй сестрі. ¹⁵ Вищепредставлені діти та онуки Голубка, володіли незначними маєтками, що розташувались трохи не по всій території сучасної Білорусі. Однак, кілька невідомих нам на ім’я синів Голубка, ймовірно, ще з часу його перебування під патронатом князів Острозьких, залишились на терені Волинського воєводства. Таким чином у другій половині XVI ст., коли джерельна база з історії Волині та Центральної України, значно розширюється, в полі зору дослідників “виникають” кілька родин Голубів. Вище вже було зазначено, що лише онуки Голубка фіксуються за прізвищем Голуб, діти ж – Голубовичі. Проте, трансформація Голубовичів у Голубів, пройшла не на всіх рівнях. Сини Гліба Голубовича, померлого раніше за діда Голубка, іменувались так саме Голубовичі¹⁶ . З цієї ж сім’ї в результаті спрощення виникає і ще одне прізвище Голубич. Слід зауважити, що і сама форма прізвища Голуб була неусталена до середини XVI ст., коли воно могло вимовлятись і як Голуба ¹⁷. В “загальнородинному” процесі “отримування” прізвищ, виникла ще одна модифікація – Голубок (в польській традиції Голубек). Один з Голубків, Якуб Голубок, у 1567 р., мав (вірогідно) сина, що звав себе Борис Голубков ¹⁸.

Тож, можна побачити що неусталеність прізвища даної родини, тривала до др. пол. XVI ст., що пояснюється досить великою кількістю дітей в родині Голубка Ганковича. Пояснюється цей процес і віковими коливаннями всередині родини – передусім помітимо, що в разі, як смерть Гліба Голубовича наступила раніше смерті самого Голубка, то це ймовірно і призвело до консервації у синів Гліба ім’я їх живого діда, як не тільки ім’я по-батькові їх батька, а вже у формі їхнього власного прізвища. Зазначимо про існування родини Ганковичів. Фактів, пов’язаних із цією родиною, дуже мало. Невідомий на ім’я Ганкович, належав до слуг князя Костянтина-Василя Острозького і володів на Київщині вищезгаданим маєтком Ольшаниця. У 1583 р. він був страчений у Києві за розбій¹⁹ . Можливо припустити, що один з синів Голубка, успадкувавши землі діда на Київщині прозивав себе Голубом-Ганковичем, принаймні, у ХІХ ст., в Києві ще ходила легенда кін. XVI ст., про страченого за розбій Голуба²⁰ .

Таким чином в XVI ст., на територіях Речі Посполитої нащадки Голубка Ганковича, за тих, або інших причин, починають вживати наступні прізвища: Голуб, Голуба, Голубо(е)к, Голубо(е)вич, Голубич. Поступово, такі прізвища, як Голуба та Голубо(е)к модифікувались у Голуб. Голубо(е)вичі, які походять від Голубка Ганковича, згадуються в ХІХ ст. ²¹, Голубичі і до нині ²². Проте, останні два відгалуження в поле дослідження даної статті не входять.

Тож, зупинимось на генеалогії носіїв прізвища Голуб. В нашому випадку, простежити їх повний родовід поки не є можливим. З урахуванням цього, деякі представники родини, будуть віднесені до того чи іншого коліна нашої схеми теоретично, за сукупністю показників.

Як зазначалось вище Голубко Ганкович мав синів Якуба та Войтеха Голубів. Найповнішим є родинний розпис Якуба Голуба. Про нього, окрім вищенаведеної згадки 1528 р., та його появи у 1533 р. на території Литви більше нічого не. Після себе він залишив сина Андрія. В 1566 р. він отримує королівські привілеї на сс.Скоревщина та Городщина Вітебського п. Лужицької вол. ²³ .

Ще в ХІХ ст., деякі польські генеалоги звернули увагу на ймовірність існування двох Андріїв Голубів в один час і фактично на одній території. Проте, це залишилось на рівні гіпотези. Зараз стало відомо про існування Андрія Яковича та Андрія Гнатовича Голубів.

Щось конкретно сказати про Гната Голуба не можна. Ймовірно він був сином Войтеха або Якуба Голуба і помер до 1567 р. Саме від нього бере свої початки магнатська гілка Голубів, фундамент якої заклав Андрій Гнатович Голуб.

Андрій Гнатович згадується вперше в 1562 р., як королівський дворянин. В березні-травні цього року він, за королівськими дорученнями виїжджав до Луцька, де долею випадку він “зчепився” з Іваном Борзобогатим, що ледь не коштувало йому життя²⁴ . Надалі він фіксується в Речицькій землі, де своєвільно заволодів сс. Євтиховичі та Карповичі (1566 р.) ²⁵, а також отримав привілей на 50 волок землі (1576 – 1580 рр.) ²⁶ . Згадуються і інші тримання цього дворянина, що він накопичував в Новогрудському воєводстві, де в більшості і сам перебував. Авторитет Андрія Голуба, серед місцевої шляхти був значним, про що засвідчує його перебування на Сеймі 1576 р., від Новогрудської воєводства²⁷ . Тут він проявив себе палким сторонником правосланої партії, яка намагалась лобіювати зайняття польсько-литовського престолу московським царевичем ²⁸. В 1578 р. він обіймає уряд поборци слонімського²⁹ . Це одна з останніх згадок про цю особистість. Акцентуємо, що такому кар’єрному росту Андрій Голуб завдячує великій ласці Короля Сигизмунда-Августа. Останній в одному із своїх привілеїв згадує: “нешкодуючи крові та горла свого” Андрій Голуб в битві із москвинами полонив одного з командуючих московської армії Захара Плєщєєва ³⁰. Андрій Голуб мав кількох синів: Пилипа, Івана, Олександра та Станіслава. Пилип був вітебським возним. Відомо, що його двоюрідний брат Степан Матвійович в 1595 р. продав йому у Вітебщині “Голубовські землі”. В 1597 р. Олександр Андрійович уступив села Євтиховичі та Карповичі братові Станіславу³¹ , а в 1598 р., подав скаргу до гродського луцького суду на Ст. Білецького ³². Цим обмежуються відомості про цих двох братів. Набагато яскравіший слід за собою залишив Іван (Ян) Андрієвич Голуб. В 1583 р. Іван вже числиться серед слуг кн. Юхима Корецького і позичає йому 500 коп грошей в заставу с. Богате³³ . Для нащадків Івана Андрійовича, це була знакова дата: по-перше – с. Богате, стало “титульним” маєтком, що генерувало появу в XVII ст. нового прізвища Голуб-Богацький, трансформованого в козацькому середовищі на Голуб-Богатий³⁴ ; по-друге – з часу, коли Голуби увійшовши під опіку могутнього патрона, до початку Хмельниччини, стали одними з найбільших кредиторів Корецьких і утримали від них в заставі значні маєтності. З відомих нам джерел, дізнаємось і що сам Іван Андрійович користувався повагою Юхима Корецького. Останній дав йому уряд білилівського підстарости³⁵ , а в 1598-99 рр., він згадується як корецький намісник³⁶ . Окрім цього, в 1587 р. князь силою виручає свого слугу з-під арешту в луцькому замку, куди він угодив під час нічних гулянь з друзями³⁷ , і, ймовірно, допомогає в 1597 р., коли Іван Голуб був банітований³⁸ . Цей син Андрія Гнатовича, разом із дружиною Катериною Бісікерською, мав велику сім’ю – синів: Петра, Павла, Юрія, Данила, Самуеля, Романа; доньок: Софію та Регіну³⁹ .

Вище вже зазначалось, що Пилип Андрійович Голуб мав двоюрідного брата Степана Матвійовича. Це єдина віднайдена згадка імен другого сина разом із онуком Гната Голуба. Зафіксовано існування і третього його сина. У 1567 р. під час перепису війська ВКЛ, разом із Андрієм Гнатовичем, згадується Ждан Голуб, який виставляв на війну одного панцирного вершника з маєтків Морозовичі та Стаєк⁴⁰ . Детальнішої інформації про нього немає. Про те, що Андрій та Ждан приходяться родичами, не викликає сумнівів, адже обоє виходили на війну з Новогрудського повіту і в переписі записані разом. Ждан Голуб, не міг бути сином Андрія (хоча саме на ці роки і припадає молодість Івана Андрійовича), через те що роками народження останнього має бути сер. 1530-тих рр. Тобто Ждан за віковим цензом ще не міг виставляти від себе вояків. Встановити істину допомагає згадка його маєтку Морозовичі. В XVII ст., між онуками Андрія Гнатовича Юрієм та Данилом, розпочнеться справжня ворожнеча за володіння с. Морозівка, Житомирського повіту. Обидва будуть називати себе Голуб з Морозович – за часом утримування в своїх руках села Морозівки⁴¹ . Це селище до того не належало Голубам, а перейшло до Юрія Івановича Голуба в 1630 р. від його дружини Маґдалени Бутович ⁴². Нею ж в 1650 р. Морозівка передається в спадок її дітям від Юрія Голуба (це її другий шлюб) – Томашу та Якобу⁴³ , чим наново підкреслюється велике значення цього маєтку (Томаш Юрійович в 1673 р. так-саме, як і батько, вживає назву в своєму імені “пан Томаш з Морозович Голуб” ⁴⁴ ). Підкреслимо, що з потраплянням Морозівки до родичів Ждана Голуба, “воскресла” якась стара традиція, що пов’язана із Морозовичами. Ані Юрія, ані Данила не лякало, що це два різних маєтки, бачимо, що обом була потрібна лише подібна, “тотемна” назва. Ймовірно з маєтком Ждана Голуба пов’язана якась більш давня історія, ніж його разова фіксація в 1567 р. Ждан з Морозович не був сином, ані батьком Андрія Яковича, але той факт, що саме його онуки сприймали себе спадкоємцями цієї сакральної “титулатури”, наводить на думки, що маєток міг належати тільки старшому синові в сім’ї Якова Марковича Голуба. Тож можемо стверджувати, що Андрій та Ждан були братами, і вірогідніше за все, останній спадкоємців не залишив.

Окрім синів Ждана, Андрія та Степана, Гнат Голуб мав ще одного сина – Михайла. Михайло Голуб, був володимирським повітовим возним (1580 – 1593 рр. ⁴⁵ ). Утримуючи маєток Сердятичі, того ж повіту, він називав себе Голуб-Сердятицький. Скоріше за все, що він був наймолодшим сином Гната Голуба. На це наштовхують роздуми про його ймовірне життя з матір’ю-вдовою в Володимирському повіті, де у 1567 р. фіксується і сама Марія Гнатова Голуб ⁴⁶

Саме так виглядає приблизна реконструкція генеалогії нащадків Гната Голуба, що в середині XVI ст. перебралась з земель Новогрудщини та Вітебщини на Волинь, а згодом і Київщину.

В українських джерелах XVI ст., є велика кількість фрагментарних згадок про інші уламки родини Голубів. І якщо в 1562 р. Андрій Гнатович, не довго перебуваючи в Луцьку, поспішав виїхати з нього через погрози місцевої шляхти вбити його, то саме в цей час інші його родичі почували себе вже тутешніми. Як зазначалось вище, припускається можливість, що ще кілька синів Голубка Ганковича лишились під патронатом Острозьких. Принаймні, те, що як і вихідці з литовських теренів так і місцеві, українські, Голуби належали до однієї родини – не підлягає сумніву. Так у 1571 р. знаходимо згадку про ігумена Острозького монастиря Св. П’ятниці о. Іова та його сина Флора Голуба⁴⁷ . Фіксуємо сім’ю Остапа Голуба – Оліфер (Гетьман України: 1622, 1624, 1626 рр.), Дмитро та Єфросинія⁴⁸ . З Роду Голубів походить і уславлений герой Речі Посполитої, соратник Стефана Баторія – Гаврило Голуб (Габріель Голубек), польською короною якому забов’язаний Сигизмунд ІІІ⁴⁹ . Ще в XVII ст. цього козацького ватажка порівнювали із Підковою та Сагайдачним⁵⁰ .

Маючи такі досить розлогі відомості про Голубів, що вже на початку виникнення родини, розійшлись по всій території Речі Посполитої, можуть виникнути думки про штучне зведення кількох родів до одного. Проте, це не так. На користь кровної єдності всіх представників Роду Голубів, свідчить геральдика, якою користувалась дана родина. Питання навколо родового герба Голубів, є надто широким і заслуговує на окреме дослідження. Зауважимо, що в XVI ст., Голуби використовували три герби. Вживання т.зв. герба “Голуб-І”, завершилось на поч. XVI ст. Врешті, використання цього герба Голубами, окрім як зі слів польських геральдистів, поки не підтвердилось. Опис герба: “На трьох зелених пагорбах стоїть фігура, що нагадує перегорнуту літеру Ш. Середній стовп подовжується до гори, перехрещується, роздвоюється і округлюється до боків”. Поле червоне. Над щитом князівська корона” ⁵¹ . Так званий герб “Голуб-ІІ”, або “Сирокомля Голубов” ⁵² чи “Три крокви” ⁵³ , має такий опис: “На фігуру, що схожу на “дабл В”, згори покладено гак (стріла) з одним краєм”. Подібність герба з Абданком, призвела до їх повного ототожнення. В панегіричному вірші на цей герб Голубів у 1650 р. його називають Абданком⁵⁴ . Третій герб Голубів, званий серед польських істориків, як герб “Голуб-ІІІ” відомий їм не був: “herb znany tylko z nazwy” ⁵⁵ , проте, віднайдений на сучасному етапі: “Хрест, що його верхній стовп роздвоюється і округлюється до боків” ⁵⁶ . Як бачимо третій герб – є не що інше, як спрощений варіант т.зв. герба “Голуб-І”. Якщо один з гербів Голубів дослідники назвали “Абданком”, то останній за подібністю, називали “Юнчиком” ⁵⁷ , “Котвічем” ⁵⁸ та “Ясенчиком” ⁵⁹.

Джерела та Література:

1. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. – С. 194.
2. Антонович В.Б. О происхождении шляхетских родов в Юго-Западном крае. – К., 1867. – табл. XXVIII.
3. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: нариси історії козацьких полків. – Вид. 2-е, доп. – К., 2004. – С. 78.
4. Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. І – Warszawa, 1880. – S. 389 – 390.
5. Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVII ст. – К., 2000. – С. 185.
6. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. – С. 405.
7. Модзалевский В. Л. Малороссийский гербовник. – Т. 1. – К., 1908. – С. 296-298.
8. Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) Метрики 1569-1673 рр. Студія з історії українського реґіоналізму в Речі Посполитій. – Острог-Львів, 2002. – С. 173.
9. Lietuvos Metrika. Knyga № 8 (1499-1514). – Vilnius, 1995. – S. 422.
10. Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII – Warszawa, 1904. – S. 320.
11. Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) Метрики 1569-1673 рр. Студія з історії українського реґіоналізму в Речі Посполитій. – Острог-Львів, 2002. – С. 173.
12. Русская историческая библиотека. – Т. XXXIII /Литовская метрика. Отдел первый. Часть третья: Книги публичных дел. Перепись войска Литовского. – СПб., 1915. – С. 35.
13. Там само. – С. 172.
14. Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. VI – Warszawa, 1885. – S. 854
15. Там само.
16. Слід зауважити на існування вірменської родини Голубовичів, так-само як і вірменської родини Голубів. Голубовичі-вірмени, користувались гербом “Яніна”. В кінці ХVIII ст, вірменська родина Голубовичів переїхала до Київщини та Черкащини. В наслідок цього, місцеві Голубовичі, побоючись декласації, почали приписувати себе до Голубовичів герба “Яніна”, які у 1794 та 1829-х рр. отримували підтвердження на шляхетство. Тим самими, вдавшись до фальсифікацій, з’єднали дві окремих Роди в один (справи Голубовичів див.: Державний архів Київської області (ДАКО) ф. 782, оп. 1, спр. 2465, 2466, 2596).
17. Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII – Warszawa, 1904. – S. 320.
18. Русская историческая библиотека. – Т. XXXIII /Литовская метрика... – С. 909, 1023.
19. Кулаковський П. вказана праця. – С. 173
20. Українські перекази/ Збір М. Возняк. – К., 1993. – С. 36 – 37.
21. ДАКО ф. 782, оп. 1, спр. 2596.
22. З архівів автора.
23. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАК України), ф. КМФ-36, оп. 1, спр. 51, арк. 27 зв. – 28.
24. ЦДІАК України ф. 25, оп. 1, спр. 466, арк. 9, 16, 19.
25. ЦДІАК України, ф. 257, оп. 1, спр. 52, арк. 11 зв. – 18 зв.
26. ЦДІАК України, ф. 257, оп. 1, спр. 52, арк. 14 зв.
27. Źrodła dziejowe. – T. IV. – Warszawa, 1877. – S. 19-20
28. Соловьев С. М. Сочинения. – Кн. 3. – Т. 5-6. – М., 1989. – С. 617.
29. Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – Warszawa, 1912. – S. 128.
30. Российский государственный архив древних актов (далі – РГАДА) ф. 389, оп. 1, спр. 38, арк. 539 зв.
31. ЦДІАК України Ф. 26, оп. 1, спр. 75, арк. 8.
32. ЦДІАК України Ф. 25, оп. 1, спр. 519, арк. 23.
33. ЦДІАК України Ф. 26, оп. 1, спр. 65, арк. 20.
34. Алфьоров О. Показачення роду Голубів-Княжицьких, як вияв соціально-політичних змін на українських землях у XVII ст. // Nad Wisłą i Dnieprem: Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej – przeszłość i teraźniejszość. № 2-3. – Toruń – Kijów, 2003 – 2004. – S. 22 – 27.
35. Яковенко Н. М. Склад шляхти-землевласників Київського воєводства напередодні Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. // Феодалізм на Україні. – К., 1990. – С. 85.
36. ЦДІАК Цукраїни ф. 25, оп. 1, спр. 522, арк. 43 зв.; спр. 519, арк. 37 зв.
37. ЦДІАК Цукраїни ф. 25, оп. 1, спр. 503, арк. 93 – 93 зв.
38. ЦДІАК Цукраїни ф. 25, оп. 1, спр. 517, арк. 38.
39. Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – Warszawa, 1912. – S. 128; Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII – Warszawa, 1904. – S. 320; Niesiecki K. Herbar Polski. – T. IV. – Lipsk, 1839. – S. 366. Віднести ж Регіну, до доньок Івана Голуба, дозволили нам ряд фактів про опіку над нею Юрія Івановича Голуба та передачу її чоловікові маєтку, вірогідно, або спадку по-батькові, або посагу (ЦДІАК Цукраїни ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 825.)
40. Русская историческая библиотека. – Т. XXXIII / Литовская метрика. Отдел первый. Часть третья: Книги публичных дел. Перепись войска Литовского. – СПб., 1915. – С. 816.
41. Архив Юго-Западной России. – Ч. 2. – Т. І. – К., 1861. – С. 343 – 347; Кривошея В. В., Орел В. М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 28.
42. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56.
43. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 – 406.
44. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 340, арк. 268, 271.
45. Памятники, изданные Киевскою коммиссиею для разбора древних актов. – Т. 1-2. – Киев, 1898. – С. 150; ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 13, арк. 553; ЦДІАК України, Ф. 28, оп. 1, спр. 186, арк. 8, 34, 36; ЦДІАК України ф. 25, оп. 1, спр. 534, арк. 4, 5, 59; Архив Юго-Западной России. – Ч. ІІІ. – Т. І. – К., 1863. – С. 47 – 48.
46. ЦДІАК України, ф. 28, оп. 2, спр. 2, арк. 177 зв.; Володимирський ґродський суд. Подокументні описи Актових книг. Справа 1 – 5, 1566 – 1570. – Вип. 1. – К., 2002. – С. 60.
47. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 534, арк. 37.
48. Bartoszewicz J. Kniaź i xiążę. – Krakow, 1876. – S. 39.
49. РГАДА, ф. 389, оп. 1, спр. 37, арк. 538 зв.; Polski slownik biograficzny. – T. IX. – Wroslaw-Warszawa-Krakow. – 1960-1961. – S. 602; Wielka encyklopedya powszechna i lustrowana. – T. XXIX – XXX. – Warszawa, 1902. – S. 278.
50. Винар Л.-Р. Козацька Україна: вибрані праці. – К. - Львів - Нью-Йорк – Париж, 2003. – С. 369.
51. Wielka encyklopedia powszehna ilustrowana. – T. XXIX – XXX. – Warszawa, 1902. – S. 278.
52. Piekosinski F. O dynastycznem szlahty polskiej pohodzeniu. – Krakowie, 1888. – S. 230.
53. Kojałowicz W.W. Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany compedium czyli o Klejnotach albo herbach ktorych familiestany rycerskiego w prowincyach Wielkiego Xięstwa Litewskiego zażywaja. – Krakow, 1897. – S. 276.
54. Грушевський М. С. Історія України-Руси. – Т. 9, кн. 2. – К., 1997. – С. 1525.
55. Polska encyklopedia szkachecka. T. II. – Warszawa, MCMXXXV. – S. 375.
56. Алфьоров О. Показачення роду Голубів-Княжицьких... – С. 27.
57. Лукомский Д.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник. – К. 1993. – С. 33; Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. – С. 405.
58. Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII – Warszawa, 1904. – S. 320.
59. ДАКО, ф. 782, оп. 1, спр. 2465, арк. 9.